Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №918/881/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Справа № 918/881/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Політуча В.В.

позивача - Варжель О.М.;

відповідача - Патраков О.І., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22 січня 2026 року (повний текст складено 29.01.2026) у справі № 918/881/25 (суддя Пашкевич І.О.)

за позовом Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 4 637 690 грн 25 коп

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.01.2026 у справі №918/881/25 позов Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 4 637 690 грн 25 коп, задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду №3 від 14.08.2023 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №16009-ВЦ від 02.03.2023, укладеного між Комунальним підприємством ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' Рівненської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ".

Визнано недійсною додаткову угоду №5 від 12.09.2023 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №16009-ВЦ від 02.03.2023 укладеного між Комунальним підприємством ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' Рівненської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ".

Визнано недійсною додаткову угоду №6 від 18.12.2023 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №16009-ВЦ від 02.03.2023 укладеного між Комунальним підприємством ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' Рівненської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ".

Присуджено до стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" на користь Комунального підприємства ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' Рівненської міської ради 4 637 690 грн 25 коп грошових коштів як правовий наслідок недійсності додаткових угод та 62 919 грн 48 коп судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.01.2026 у справі № 918/881/25 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі.

11.03.2026 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.01.2026 у справі № 918/881/25. Призначено справу №918/881/25 до розгляду на 11.05.2026 об 11:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про зупинення провадження у справі № 918/881/25 задоволено. Зупинено апеляційне провадження у справі № 918/881/25, відкрите за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.01.2026, до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/20269(178/26) та оприлюднення повного тексту рішення. Зобов`язано сторін повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про результати розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/20269(178/26).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 поновлено апеляційне провадження у справі № 918/881/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.01.2026. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.08.2026 об 12:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 справу №918/881/25 прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А., суддя Тимошенко О.М.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026, серед іншого, у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ''Рівненська обласна енергопостачальна компанія'' про зупинення провадження у справі № 918/881/25 відмовлено, а розгляд апеляційної скарги відкладено на 14.09.2026 о 12:00 год.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами проведеної процедури публічної закупівлі електричної енергії UA-2023-02-09-014031-a, 02.03.2023 між Комунальним підприємством "РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС" Рівненської міської ради (далі - Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (далі - Постачальник) укладено Договір №16009-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір).

Зазначений Договір укладено відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі", постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування", Закону України "Про ринок електричної енергії", а також Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312.

Відповідно до п.2.1 Договору, Постачальник зобов`язався постачати електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб його електроустановок, тоді як Споживач, у свою чергу, зобов`язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість спожитої електричної енергії, а також здійснювати інші платежі відповідно до умов Договору.

Предметом закупівлі визначено електричну енергію за кодом ДК 021:2015: 09310000-5.

Як передбачено п.1 Комерційної пропозиції, що є Додатком № 2 до Договору, ціна електричної енергії за 1 кВт*год становить 3,61028 грн без урахування податку на додану вартість, при цьому, датою початку постачання електричної енергії визначено 02.03.2023.

Крім того, відповідно до Додатку № 3 до Договору "Договірні величини споживання електричної енергії на 2023 рік" встановлено, що обсяг постачання електричної енергії на момент укладення Договору становить 6 540,00 тис. кВт*год.

Згідно з п.5.1 Договору, загальна вартість Договору становить 28 333 477,44 грн.

Судом також встановлено, що після укладення Договору між сторонами було укладено шість додаткових угод, зокрема, додатковою угодою № 1 від 02.03.2023 сторони виклали у новій редакції юридичні адреси та реквізити сторін Договору.

Додатковою угодою № 2 від 28.04.2023 сторонами узгоджено збільшення ціни електричної енергії, починаючи з квітня 2023 року, у зв`язку зі зміною тарифу на послуги з передачі електричної енергії, встановленого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 21.12.2022 № 1788 "Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК "УКРЕНЕРГО" на рівні 430,25 грн/МВт*год (без ПДВ).

У зв`язку із зазначеним сторони погодили ціну за 1 кВт*год електричної енергії у розмірі 3,66025 грн без ПДВ.

При цьому, як встановлено судом, з моменту набрання чинності цією додатковою угодою ціна за одиницю товару збільшилася на 1,38 %.

В подальшому, додатковою угодою № 3 від 14.08.2023 сторони внесли зміни до Договору, відповідно до яких ціна за 1 кВт*год спожитої електричної енергії становила 4,39053 грн без ПДВ та застосовувалася до договірних величин споживання електричної енергії, починаючи з 01.07.2023.

Як свідчать матеріали справи, за результатами укладення зазначеної додаткової угоди ціну товару було збільшено на 21,61 % від ціни, визначеної сторонами у Договорі за результатами процедури закупівлі.

Разом з тим, додатковою угодою № 4 від 29.08.2023 сторонами було усунуто арифметичну помилку (описку), допущену у Додатку № 3 до Договору "Договірні величини споживання електричної енергії" при укладенні додаткової угоди № 3 від 14.08.2023, у зв`язку з чим відповідний додаток викладено у новій редакції.

Крім того, додатковою угодою № 5 від 12.09.2023 сторони знову внесли зміни до Договору, встановивши ціну за 1 кВт*год електричної енергії у розмірі 4,91464 грн без ПДВ, яка застосовувалася до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2023.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, за цією додатковою угодою ціну було збільшено на 36,13 % від первісної ціни, визначеної у Договорі за результатами процедури закупівлі.

Надалі, додатковою угодою № 6 від 18.12.2023 сторони погодили чергові зміни до Договору, відповідно до яких ціна за 1 кВт*год електричної енергії становила 5,12239 грн без ПДВ та застосовувалася до обсягів споживання електричної енергії, починаючи з 01.11.2023.

Судом встановлено, що у результаті укладення зазначеної додаткової угоди ціна була збільшена на 41,88 % від ціни товару, визначеної сторонами у Договорі за результатами проведеної процедури закупівлі.

Як вбачається з досліджених актів приймання-передачі електричної енергії, відповідачем на виконання умов Договору було поставлено позивачу 4 884 989 кВт*год електричної енергії на загальну суму 26 061 552,09 грн з урахуванням податку на додану вартість.

Водночас, матеріалами справи встановлено, що позивач у повному обсязі здійснив оплату за поставлену електричну енергію відповідно до вказаних актів приймання-передачі товарної продукції за цінами, погодженими сторонами у додаткових угодах до Договору.

Разом з тим, із наявних у справі доказів вбачається, що до початку дії додаткової угоди № 3 від 14.08.2023, а саме до 30.06.2023 включно, відповідачем було поставлено 1 830 754 кВт*год електричної енергії на загальну суму 8 008 754,41 грн з ПДВ.

Враховуючи викладене та посилаючись на те, що додаткові угоди № 3, № 5 та № 6 до Договору не відповідають вимогам п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки ними допущено підвищення ціни електричної енергії понад встановлений граничний рівень у 10 %, а загалом - на 41,88 %, що, на думку позивача, призвело до надмірної сплати коштів за поставлену електричну енергію, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Такий правочин може вчинятися як в усній, так і у письмовій формі.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним у встановленому законом порядку.

За змістом ч.1 ст.207 Господарського кодексу України (далі - ГК України, чинний на момент виникнення спірних правовідносин), господарське зобов`язання, яке не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в певній частині.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вже зазначалося вище, за результатами процедури закупівлі UA-2023-02-09-014031-a, 02.03.2023 між Комунальним підприємством "РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС" Рівненської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" укладено Договір №16009-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу.

До вказаного Договору між сторонами укладено додаткові угоди № 3 від 14.08.2023, №5 від 12.09.2023 та № 6 від 18.12.2023, які позивач просить визнати недійсними на підставі п. 2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарських договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з правочинів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно зі ст.627 ЦК України, з урахуванням положень ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, а також вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України та ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо між сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, до яких належать умови про предмет, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України, положення якої кореспондуються з ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних із особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець, у свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Частиною другою статті 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін.

Нормами ст.655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), яка, у свою чергу, приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зі змісту ч.1 ст.628 ЦК України вбачається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч.ч. 1-3 ст.180 ГК України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові відповідно до законодавства. При цьому, господарський договір вважається укладеним за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов у передбачених законом порядку та формі. До істотних умов належать, зокрема, умови про предмет, ціну та строк дії договору, а також інші умови, визначені законом або ті, щодо яких на вимогу однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 175 ГК України закріплено, що майново-господарські зобов`язання є цивільно-правовими зобов`язаннями, які виникають між учасниками господарських відносин у процесі здійснення господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати виконання відповідного обов`язку. Такі зобов`язання підлягають регулюванню нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України.

Статтею 185 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках та публічних торгах здійснюється за загальними правилами укладення договорів на основі вільного волевиявлення сторін із урахуванням спеціального нормативного регулювання діяльності відповідних суб`єктів.

Імперативними приписами ст.629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.651 ЦК України, зміна договору допускається виключно за взаємною згодою сторін, якщо інше не передбачено договором або законом.

Нормою ч.1 ст.525 ЦК України передбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною у даних спірних правовідносинах виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - зміна регульованих цін (тарифів) на ринку електричної енергії.

Аналіз положень ч.ч.2 та 3 ст.632 ЦК України свідчить, що зміна ціни після укладення договору можлива лише у випадках і на умовах, визначених договором або законом, при цьому зміна ціни після виконання договору не допускається.

З урахуванням приписів абз.2 ч.3 ст.6 ЦК України, сторони не вправі відступати від положень актів цивільного законодавства у випадках, коли їх обов`язковість прямо встановлена або випливає із змісту відповідних норм чи суті правовідносин.

Колегія суддів звертає увагу, що правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Положеннями ч.1 ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Частиною четвертою статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом та не можуть регулюватися іншими законами, за винятком випадків, прямо передбачених цим Законом.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю є господарським договором, який укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі або спрощеної закупівлі та передбачає оплатне надання послуг, виконання робіт чи придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Частиною четвертою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (пропозиції) переможця процедури закупівлі або спрощеної закупівлі, у тому числі щодо ціни за одиницю товару, або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури закупівлі, за винятком випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік її зменшення без зменшення обсягів закупівлі.

Водночас із змісту ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що за загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, зокрема ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Разом із тим, наведена норма передбачає вичерпний перелік випадків, за яких допускається зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону №1530-ІХ від 03.06.2021.

Тож під час оцінки цих правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на момент їх виникнення.

Законом України № 1530-ІХ внесено зміни до Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону №114-ІХ), зокрема п.2 ч.5 ст.41 викладено у новій редакції, відповідно до якої істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, крім визначених законом випадків, зокрема у разі збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно зростанню ціни такого товару на ринку, за умови, що така зміна не призводить до збільшення загальної суми договору та здійснюється не частіше ніж один раз на 90 днів.

Водночас, зазначеною редакцією норми передбачено, що обчислення такого 90-денного строку здійснюється як з моменту підписання договору про закупівлю, так і з моменту внесення змін до нього щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Аналіз внесених Законом № 1530-ІХ змін свідчить, що вони полягають у коригуванні порядку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару, зокрема шляхом запровадження альтернативного моменту початку перебігу такого строку, тоді як граничний розмір допустимого підвищення ціни - до 10 відсотків залишився незмінним та підлягає застосуванню й надалі.

Отже, на відміну від попередньої редакції п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", яка пов`язувала можливість зміни ціни виключно з моментом підписання договору, чинна редакція передбачає можливість неодноразового внесення змін до ціни за одиницю товару за умови дотримання 90-денного інтервалу, який обчислюється як від дати укладення договору, так і від дати останньої зміни відповідної умови.

Разом із тим, наведені зміни не спрямовані на розширення граничного рівня підвищення ціни за одиницю товару понад встановлений 10-відсотковий поріг, що узгоджується також зі змістом пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-ІХ, з якої вбачається, що метою його прийняття було, зокрема, завершення реформи органу оскарження у сфері публічних закупівель, а не зміна підходів до ціноутворення за договорами про закупівлю.

Таким чином, внесені Законом № 1530-ІХ зміни стосуються виключно визначення альтернативного моменту початку перебігу строку для внесення змін до ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або з моменту внесення відповідних змін до нього.

При цьому, як у попередній, так і в чинній редакції п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договорів про закупівлю бензину, дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Водночас положення п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону № 1530-ІХ не зазнали змін у частині визначення граничного розміру підвищення ціни за одиницю товару, погодженої сторонами у договорі про закупівлю, який, як і раніше, становить не більше 10 відсотків.

Таким чином, незалежно від кількості внесених змін до договору про закупівлю, загальний розмір збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати 10 відсотків від ціни, встановленої сторонами у відповідному договорі.

Колегія суддів погоджується з наведеним підходом до застосування норм матеріального права та вважає обґрунтованим неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, оскільки зазначена справа стосувалася застосування положень п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону № 114-ІХ, яка є відмінною від редакції, чинної на момент виникнення спірних правовідносин.

Натомість, суд першої інстанції обґрунтовано застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (провадження № 12-16гс25), оскільки вони стосуються застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону № 1530-ІХ, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин у справі № 918/881/25.

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку щодо необхідності застосування саме тієї редакції норми права, яка була чинною на момент виникнення відповідних правовідносин, що відповідає принципу дії закону в часі.

Філологічний аналіз положень п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до повного виконання сторонами зобов`язань допускається виключно у випадках, прямо передбачених цією нормою.

Одним із таких випадків є збільшення ціни за одиницю товару, однак за умови, що таке збільшення не перевищує встановленого законом граничного відсоткового значення, яке відповідно до зазначеної норми становить не більше 10 відсотків від ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

При цьому, визначене законодавцем відсоткове обмеження має граничний (пороговий) характер і підлягає врахуванню при внесенні змін до договору в цілому, а не окремо щодо кожного випадку зміни.

Таким чином, сукупний розмір збільшення ціни за одиницю товару внаслідок послідовного внесення змін до договору, зумовленого коливанням ціни товару на ринку, не може перевищувати 10 відсотків від початково визначеної сторонами ціни договору про закупівлю.

Отже, положення п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема передбачаючи можливість зміни ціни за одиницю товару.

Водночас, така можливість обмежена вимогою щодо дотримання граничного (порогового) відсоткового значення, встановленого законом, а саме - сукупне збільшення ціни за одиницю товару внаслідок послідовного внесення змін до договору не може перевищувати 10 відсотків від ціни, визначеної у договорі про закупівлю, та не підлягає застосуванню окремо до кожного випадку внесення змін.

При цьому, внесення послідовних змін до договору не може використовуватися як спосіб обходу чи фактичного нівелювання встановлених законом обмежень.

Дослідивши матеріали справи, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що з моменту укладення договору від 02.03.2023 до укладення додаткової угоди № 6 від 18.12.2023 ціна за одиницю товару зросла з 3,61028 грн/кВт*год (без ПДВ) до 5,12239 грн/кВт*год (без ПДВ), тобто на 41,88 %, що істотно перевищує встановлене законом граничне значення.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача, відповідно до яких положення п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", на його думку, допускають можливість підвищення ціни за одиницю товару до 10 відсотків при кожному окремому внесенні змін до договору, суд зазначає, що таке тлумачення є помилковим, оскільки не ґрунтується на системному, цільовому та філологічному аналізі зазначеної норми.

Зокрема, наведений підхід, по суті, призводить до нівелювання встановленого законодавцем граничного обмеження, оскільки створює можливість його формального дотримання при кожній окремій зміні за одночасного фактичного перевищення у сукупному вимірі, що, у свою чергу, суперечить як змісту відповідної норми, так і загальним засадам правового регулювання у сфері публічних закупівель.

Більше того, як вбачається із суті спірних правовідносин, застосування подібного підходу об`єктивно створює передумови для недобросовісної поведінки учасників процедури закупівлі, оскільки дозволяє, з одного боку, забезпечити перемогу у торгах шляхом подання економічно привабливої (заниженої) тендерної пропозиції, а з іншого - після укладення договору поетапно привести ціну до рівня, який не відповідає результатам конкурентного відбору.

За таких умов, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, відповідні дії призводять до спотворення результатів процедури закупівлі, фактичного нівелювання досягнутої економії бюджетних коштів та створення невизначеності щодо остаточної вартості предмета закупівлі, що, безперечно, суперечить принципам відкритості, добросовісної конкуренції, максимальної економії та ефективності використання бюджетних коштів, закріпленим у преамбулі та ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі".

Наведений підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (провадження № 12-16гс25), в якій наголошено, що передбачене п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" обмеження щодо зміни ціни за одиницю товару має імперативний та граничний характер і підлягає застосуванню до загального (сукупного) розміру такої зміни, незалежно від кількості внесених до договору змін.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду прямо вказала, що інше тлумачення цієї норми, яке допускає багаторазове підвищення ціни до 10 відсотків при кожному внесенні змін, фактично призводить до обходу вимог закону, нівелює встановлені ним обмеження та суперечить принципам здійснення публічних закупівель.

З огляду на викладене, відповідна правова позиція є визначальною для правильного застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах та підлягає врахуванню при вирішенні цього спору.

Відтак, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що збільшення ціни за одиницю товару понад встановлений п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" граничний рівень у 10 відсотків є таким, що не відповідає вимогам законодавства, а внесені на цій підставі зміни до договору про закупівлю не можуть вважатися правомірними, що, у свою чергу, зумовлює наявність підстав для визнання відповідної додаткової угоди недійсною.

Щодо доводів відповідача про те, що підписання оспорюваних додаткових угод здійснювалось відповідно до Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, які, на його переконання, не містять обмежень щодо відсоткового збільшення ціни за одиницю товару, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.37 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення публічних закупівель визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог цього Закону.

На виконання зазначених приписів постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості), які визначають порядок та умови здійснення закупівель у відповідний період.

За змістом п.19 зазначеної постанови, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім пп.13 п.13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку з зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку із зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону;

9) зменшення обсягів закупівлі та/або ціни згідно з договорами про закупівлю робіт з будівництва об`єктів нерухомого майна відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 382 "Про реалізацію експериментального проекту щодо відновлення населених пунктів, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації" (Офіційний вісник України, 2023, № 46, ст. 2466), якщо розроблення проектної документації покладено на підрядника, після проведення експертизи та затвердження проектної документації в установленому законодавством порядку.

Водночас, зазначені положення підлягають застосуванню у системному зв`язку з положеннями п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", який встановлює імперативне обмеження щодо зміни ціни за одиницю товару - не більше 10 %.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, Особливості, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, не змінюють та не скасовують зазначене обмеження, а лише визначають порядок його застосування у період дії воєнного стану.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 156, 157 постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (провадження № 12-16гс25), відповідно до яких саме у постанові Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022 передбачено інший механізм обмеження зміни ціни (зокрема можливість застосування 10-відсоткового обмеження до кожного випадку із загальним порогом до 50 %), що додатково підтверджує відсутність такого підходу у Законі України "Про публічні закупівлі".

Так, Велика Палата Верховного Суду у п.п. 156, 157 постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (провадження № 12-16гс25) зазначила таке:

"156. Варто наголосити на тому, що, з`ясовуючи законодавчу еволюцію пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на нормативне закріплення подібної можливості у постанові КМУ №1178, у підпункті 2 пункту 19 (в редакції постанови КМУ № 1067) якої, з-поміж іншого, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін), а змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати 50 % ціни за одиницю товару, що передбачена в початковому договорі про закупівлю.

157. Тобто положеннями постанови КМУ № 1178, на відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", чітко визначені як можливість застосування 10-відсоткового обмеження щодо збільшення ціни щодо кожного окремого випадку збільшення (без обмеження кількості змін), а не в цілому до усіх внесених змін, так і граничне значення на рівні 50 %, на яке може бути змінена передбачена в початковому договорі про закупівлю ціна за одиницю товару, що вкотре додатково підтверджує, що приписи частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10% під час кожного внесення змін до договору про закупівлю."

Крім того, Верховний Суд у постановах від 18.06.2024 у справі № 922/2595/23 та від 01.10.2024 у справі № 918/779/23 дійшов висновку, що постанова Кабінету Міністрів України № 1178 не змінює положень Закону України "Про публічні закупівлі", а лише встановлює особливості його застосування.

Верховний Суд також у постанові від 28.08.2024 у справі № 918/694/23 зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022 деталізує випадки зміни ціни договору, однак не встановлює іншого порядку визначення відсоткового співвідношення зміни ціни, ніж передбачений Законом.

Разом із тим, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, кожна зміна до договору повинна бути належним чином обґрунтована та документально підтверджена, зокрема шляхом надання доказів коливання ціни на ринку, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, документи, що підтверджують підстави для зміни ціни у договорі про закупівлю у зв`язку з коливанням ринкових цін, повинні містити відомості про чинну ринкову ціну товару, її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої розпочалося таке коливання, а також належне обґрунтування динаміки зміни цін. При цьому, кожна зміна до договору підлягає окремому документальному підтвердженню, а відповідні документи мають містити підтвердження наведених у них даних, результати дослідження ринку та джерела інформації.

При цьому, саме по собі зростання ціни на ринку не є достатньою підставою для зміни ціни договору, оскільки постачальник зобов`язаний обґрунтувати неможливість виконання договору за погодженою ціною та довести непрогнозованість таких змін, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постачальник при ініціюванні зміни ціни договору про закупівлю зобов`язаний не лише підтвердити факт підвищення ціни на відповідному ринку належними доказами, а й обґрунтувати необхідність такого підвищення для конкретного договору. Зокрема, постачальник має довести, що підвищення ринкових цін об`єктивно унеможливлює виконання договору за ціною, запропонованою під час участі у процедурі закупівлі, зазначити причини, з яких виконання договору стало для нього економічно невигідним, а також підтвердити, що відповідне підвищення цін є непрогнозованим та не могло бути враховане при формуванні тендерної пропозиції.

Так, згідно зі ст.ст. 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі:

- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- вільного найму підприємцем працівників;

- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

- вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Колегія суддів також враховує, що суб`єкт господарювання, здійснюючи підприємницьку діяльність, діє на власний ризик, а відтак повинен враховувати можливі коливання ринкових цін при укладенні договору, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.07.2021 у справі № 927/550/20.

В постанові від 13.07.2021 у справі № 927/550/20 Верховний Суд дійшов висновку, що підвищення ринкових цін після укладення договору не покладає на покупця обов`язку погоджувати зміну ціни договору. Покупець, з огляду на погоджену сторонами ціну, має право відмовитися від підписання додаткової угоди про її підвищення, якщо така зміна є для нього невигідною.

Як встановлено судом першої інстанції, надані відповідачем експертні висновки Рівненської торгово-промислової палати (№ В-148 від 31.07.2023, № В-184 від 31.08.2023, №В-273 від 30.11.2023) не відображають коливання ціни за період від моменту укладення договору 02.03.2023 до моменту внесення змін, а охоплюють лише окремі часові проміжки, що виключає можливість їх використання як належного доказу.

Крім того, відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували коливання ціни за весь відповідний період, а також не доведено, що таке підвищення ціни було непрогнозованим та унеможливлювало виконання договору на погоджених умовах.

Із досліджених доказів вбачається, що замовник, маючи право отримувати електричну енергію за ціною, погодженою сторонами у договорі, не висловив заперечень щодо її зміни та не вчиняв дій, спрямованих на перегляд відповідних умов, однак погодився на укладення спірних додаткових угод, внаслідок чого відбулося підвищення ціни за одиницю товару, що одночасно призвело до зменшення обсягу постачання, передбаченого договором.

Аналіз змісту оспорюваних додаткових угод свідчить, що сукупне зростання ціни за договором досягло 41,88 %.

При цьому відповідач, здійснюючи діяльність на ринку електричної енергії, об`єктивно володів інформацією про його функціонування та рівень цін на відповідний товар, а тому на момент укладення договору усвідомлював економічні умови постачання та прийняв на себе зобов`язання здійснювати його за визначеною у договорі ціною.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що закупівлі здійснюються за принципами добросовісної конкуренції, максимальної економії та ефективності, відкритості і прозорості, недискримінації учасників, об`єктивності визначення переможця та запобігання зловживанням.

Зміна ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін зумовлює невизначеність результатів закупівлі та неефективне використання бюджетних коштів, що суперечить принципам здійснення публічних закупівель (постанова від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, Верховний Суд).

Разом з цим, відповідачем не доведено правомірності внесення змін до істотних умов договору після його укладення, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів коливання ринкових цін у відповідні періоди, які могли б слугувати підставою для перегляду ціни договору, тоді як обов`язок доведення правомірності таких змін покладається на відповідача, а наведені позивачем доводи щодо відсутності об`єктивних підстав для зміни ціни договору останнім не спростовані.

Зокрема, у справі відсутні будь-які офіційні документи, видані Торгово-промисловою палатою України, її регіональними відділеннями або органами державної статистики, які б містили інформацію про динаміку зміни цін на електричну енергію у період з 02.03.2023 (дата укладення договору) до 14.08.2023 (дата укладення додаткової угоди № 3), так само як відсутні й інші належні джерела, що містили б порівняльний аналіз ринкових цін у часовому вимірі, відображали б їх коливання та підтверджували б істотність такого коливання саме у період внесення змін до договору.

При цьому, саме по собі посилання на загальні тенденції ринку або декларативні твердження про зростання цін не можуть вважатися належним доказом у розумінні процесуального закону, оскільки не дають можливості встановити ані реальну динаміку цін, ані її вплив на виконання конкретного договору, а відповідачем, у свою чергу, не надано доказів, які б підтверджували непередбачуваність відповідних змін цін, їх істотність та безпосередній вплив на можливість виконання зобов`язань за погодженою сторонами ціною.

За таких обставин відсутність належного документального підтвердження коливання ринкових цін виключає можливість визнання спірних змін до договору обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону, а відтак свідчить про безпідставність ініціювання та укладення відповідних додаткових угод.

Так, судами встановлено, що за додатковою угодою № 3 від 14.08.2023 сторони визначили нову ціну електричної енергії у розмірі 4,39053 грн за 1 кВт*год без ПДВ, із поширенням її дії на обсяги споживання, починаючи з 01.07.2023, що, у свою чергу, свідчить про підвищення ціни на 21,61 % порівняно з тією, яка була визначена сторонами за результатами проведеної процедури закупівлі.

При цьому, таке збільшення ціни, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, перевищує гранично допустимий рівень, встановлений п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", відповідно до якого зміна ціни за одиницю товару допускається не більше ніж на 10 %, а також, що є суттєвим, здійснене за відсутності належного документального підтвердження відповідного коливання ринкових цін.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вказані дії призвели до спотворення результатів проведеної закупівлі, фактично нівелювали досягнуту за її результатами економію бюджетних коштів та свідчать про зміну істотних умов договору всупереч вимогам чинного законодавства, що, у свою чергу, є підставою для визнання додаткової угоди № 3 від 14.08.2023 недійсною на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Крім того, з огляду на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим і висновок суду першої інстанції щодо недійсності додаткових угод № 5 та № 6, оскільки їх укладення також спричинило істотне підвищення ціни товару - на 36,13 % та 41,88 % відповідно від початкової ціни, визначеної договором за результатами процедури закупівлі, що, безперечно, суперечить вимогам п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Поряд з цим, як вбачається з додаткової угоди № 3 від 14.08.2023, сторони поширили її дію на правовідносини з 01.07.2023, тобто до моменту її укладення, внаслідок чого змінено ціну договору щодо вже виконаних (таких, що виконувалися) зобов`язань, що суперечить ст.632 ЦК України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано врахував зазначені обставини як додаткову підставу для висновку про недійсність цієї додаткової угоди.

За змістом ч.2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача щодо неналежного способу захисту обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки підставою заявлених вимог є невідповідність спірних додаткових угод вимогам п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", яким передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання, крім визначених законом випадків, зокрема, щодо зміни ціни за одиницю товару в межах 10 відсотків, тоді як посилання відповідача на частину четверту цієї статті є помилковим.

За таких обставин, висновок суду про належність обраного способу захисту є правильним, оскільки вимога про визнання додаткових угод недійсними узгоджується з положеннями ст.16 ЦК України, яка передбачає право особи на судовий захист та такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним і відповідає характеру спірних правовідносин.

Щодо вимоги про стягнення 4 637 690,25 грн з відповідача, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а тому у разі його недійсності кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все одержане на його виконання, а за неможливості такого повернення - відшкодувати вартість одержаного за цінами, що існують на момент відшкодування.

Водночас, за змістом ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути таке майно потерпілому, у тому числі і в разі, коли підстава його набуття згодом відпала.

Положення зазначеної норми, як передбачено п.1 ч.3 ст.1212 цього Кодексу, підлягають застосуванню, зокрема, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди визнані судом недійсними, розрахунки за електроенергію поставлену за Договором від 02.03.2023 у період із 01.07.2023 по 31.12.2023 мали регулюватись за ціною, визначеною додатковою угодою №2 від 28.04.2023, а саме 3,66025 грн/ кВт*год без ПДВ.

Як встановлено матеріалами справи, позивач у відповідному періоді фактично спожив 3 054 235 кВт*год електричної енергії та сплатив за неї 18 052 806,65 грн з ПДВ, тоді як за умовами договору та з урахуванням правомірної ціни до сплати підлягала сума 13 415 116,40 грн.

Таким чином, різниця у розмірі 4 637 690,25 грн (18 052 806,65 грн - 13 415 116,40 грн), що підтверджується наданим розрахунком, є грошовими коштами, безпідставно набутими відповідачем, оскільки підстава їх отримання відпала у зв`язку з визнанням недійсними додаткових угод, якими було змінено ціну договору.

Оскільки внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 4 637 690,25 грн, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивача та, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо доводів апелянта стосовно порушення принципів верховенства права, рівності учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, то колегія суддів зазначає таке.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції ст.ст. 8, 129 Конституції України та ст.ст. 7, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не приймаються до уваги, оскільки такі доводи не містять належного та фактичного обґрунтування, не підтверджені жодними конкретними обставинами справи та мають декларативний характер, зводяться до загальних тверджень без зазначення того, які саме докази не були досліджені судом, які обставини залишилися поза його увагою та у чому саме проявилося порушення принципів процесуального права.

Водночас, відповідно до ст.ст. 7, 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах рівності учасників процесу та змагальності сторін, що передбачає обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, а відтак саме на апелянта покладається обов`язок належного обґрунтування заявлених доводів і подання відповідних доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, діючи в межах наданих повноважень, забезпечив сторонам можливість реалізації процесуальних прав, дослідив подані ними докази та надав їм оцінку відповідно до вимог ст.86 ГПК України, згідно з якою, жоден доказ не має наперед встановленої сили, а суд оцінює їх належність, допустимість, достовірність і взаємний зв`язок у сукупності.

За таких обставин, доводи апелянта про односторонність дослідження доказів та порушення принципів судочинства не знаходять свого підтвердження, оскільки фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та наданою ним оцінкою доказів.

Суд зазначає, що відповідно до п.п. 1-3 ч.1 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд зобов`язаний, зокрема, встановити, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення сторін, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, а також визначити норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на наведене, належне дослідження доказів, їх перевірка та оцінка у взаємозв`язку з іншими доказами у справі, а у разі відхилення - наведення мотивів такого відхилення із зазначенням відповідних правових аргументів, є процесуальним обов`язком суду, що узгоджується з правовою позицією Верховний Суд, викладеною у постановах від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц та від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20.

Зважаючи на викладене, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку дослідженим доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, обґрунтовано дійшов висновку про порушення відповідачем імперативних приписів п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", відсутність належного документального підтвердження коливання ринкових цін та неправомірність внесення змін до істотних умов договору, тоді як доводи апеляційної скарги є безпідставними, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, зводяться до переоцінки встановлених обставин справи та не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Згідно приписів ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 22 січня 2026 року у справі №918/881/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "16" вересня 2026 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Тимошенко О.М.