Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №910/3870/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. Справа№ 910/3870/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н. М.

за участю представників:

від позивача: не з`явились

від відповідача 1: не з`явились

від відповідача 2: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2026 (повний текст рішення складено та підписано: 27.05.2026)

у справі № 910/3870/26 (суддя Усатенко І. В.)

за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до: 1. Верховного Суду;

2. Держави Україна в особі Державної казначейської служби України

про стягнення 3 000 029,00 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2026 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - ФГ Бурки В. В., позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Верховного Суду (далі - відповідач 1), Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2) про стягнення 3 000 029, 00 грн, з яких: 29,00 грн - матеріальна шкода; 3 000 000,00 грн - моральна шкода.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправомірність постановлення Верховним Судом у складі судді Касаційного цивільного суду у справі №454/2860/22 ухвали від 25.04.2023 про повернення касаційної скарги ФГ Бурки В. В. на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023. Позивач стверджує, що в результаті таких незаконних дій Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду у справі №454/2860/22, які полягали у незаконному позбавленні позивача прав, гарантованих статтями 8, 40, 55 Конституції України, та доступу до правосуддя, позивачу було завдано матеріальну шкоду, яка полягала в оплаті поштової кореспонденції для повторного направлення до Верховного Суду касаційної скарги на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023 у справі № 454/2860/22, і моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації у зв`язку з порушенням прав, було порушено нормальні ділові зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не знає норм чинного законодавства, не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення суду, яке відмовляє в задоволенні вимог фермерського господарства, говорить, що вимоги фермерського господарства незаконні.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2026 у справі № 910/3870/26 закрито провадження у цій справі в частині вимог до Верховного Суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.05.2026 у справі № 910/3870/26 відмовлено повністю у задоволенні позову ФГ Бурки В. В. до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 3 000 029, 00 грн шкоди.

Ухвалюючи це рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що Державна казначейська служба України не є учасником спірних відносин, жодних прав та інтересів позивача не порушувала, жодної шкоди позивачеві не завдавала.

Місцевий господарський суд виснував, що позивачем не доведено обставин заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди діями (рішеннями) Верховного Суду. Склад цивільного правопорушення відсутній та не підтверджується наявними у справі доказами.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 25.05.2026 у справі № 910/3870/26, ФГ Бурки В. В. звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в користь ФГ Бурки В. В. коштів в сумі 3 000 029,00 грн.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме: статті 8, 40, 50, 55, 56, 1291, 1512 Конституції України, статей 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 4, 8 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 231, 236, 237 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

Скаржник вважає, що цей спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства і суд першої інстанції, вирішивши його, порушив норми процесуального права.

В апеляційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на правові висновки Верховного Суду у справах № 761/12945/19 (щодо застосування норм 1166 ЦК України), №904/1083/18 (щодо підсудності справ господарським судам та виконання норм статті 20 ГПК України).

Крім того, в апеляційній скарзі викладене клопотання про звернення до Конституційного Суду України.

Позиція інших учасників справи

Відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 (головуюча Ходаківська І. П., судді: Владимиренко С. В., Демидова А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ Бурки В. В. на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2026 у справі № 910/3870/26 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.08.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 (головуюча Ходаківська І. П., судді: Владимиренко С. В., Демидова А. М.) розгляд справи відкладено на 09.09.2026 та продовжено строк її розгляду.

Про дату, час і місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками Північного апеляційного господарського суду про доставку електронних документів.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

Обставини справи

Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулось до Сокальського районного суду Львівської області з позовною заявою до Львівської обласної прокуратури та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення із Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь фермерського господарства 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 у справі №454/2860/22 відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі за позовною заявою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Львівської обласної прокуратури та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

Постановою Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 28.02.2023 у справі № 454/2860/22 залишено без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022.

28 березня 2023 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду подано касаційну скаргу фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича, яка підписана представником Буркою В. В., на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04.04.2023 повернуто касаційну скаргу фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023.

У квітні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25.04.2023 у справі № 454/2860/22 касаційну скаргу фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023 повернуто заявнику.

Позивач в обґрунтування заявлених у даній справі вимог посилається на позбавлення його доступу до правосуддя, у зв`язку із постановленням незаконної ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду у справі № 454/2860/22 від 25.04.2023 про повернення касаційної скарги ФГ Бурки В. В.

Позивач стверджує, що в результаті дій Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду у справі № 454/2860/22, які полягали у незаконному позбавленні позивача прав, гарантованих ст. 8, 40, 55 Конституції України, та доступу до правосуддя, позивачу було завдано матеріальну шкоду у сумі 29,00 грн, яка полягала в оплаті поштової кореспонденції для повторного направлення до Верховного Суду касаційної скарги на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023 у справі № 454/2860/22, і моральну шкоду у розмірі 3 000 000, 00 грн, яка полягала у приниженні ділової репутації. У зв`язку з порушенням прав, було порушено нормальні ділові зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення органу державної влади, яке відмовляє в задоволенні вимог говорить, що вимоги фермерського господарства незаконні.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 3 000 000,00 грн, позивач зазначив, що ніякі Закони України не обмежують суми відшкодування за моральну шкоду, вказана сума являється адекватною, враховуючи порушення норм Конституції України і ЦПК України Верховним Судом, Касаційним цивільним судом, до повноважень якого входить фактичне гарантування виконання норм чинного законодавства та захист прав.

Позивач зазначає про грубе порушення норм ст. 8, 40, 55 Конституції України та норми ЦПК України з боку судді Касаційного цивільного суду шляхом постановлення ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.04.2023 у справі № 454/2860/22.

На переконання позивача, дії Верховного Суду - це свідоме глузування працівника органів державної влади України тому, що судді Касаційного цивільного суду було відомо норми законодавства України, які регулюють порядок представництва в суді. Суддя Касаційного цивільного суду, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно позбавив позивача доступу до правосуддя шляхом безпідставного повернення касаційної скарги, в результаті чого позивач не зміг у короткі терміни захистити права передбачені Конституцією України та ЦПК України

Також, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 06.02.2024 у справі №454/2860/22 та зазначає, що касаційну скаргу ФГ Бурки В.В. на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, подану та підписану представником ФГ Бурки В.В. - Буркою Валерієм Володимировичем, було розглянуто по суті, тим самим підтверджено, що Бурка Валерій Володимирович, як представник ФГ Бурки В.В., має право підписувати та подавати дану касаційну скаргу.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №910/16580/23 за позовом ФГ Бурки В.В. до держави в особі Державної казначейської служби України про стягнення 1 000 000,00 грн моральної шкоди, позивач вказав на висновок про застосування норми права, якого дійшла Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, зазначивши, що формулювання вказаної норми: "дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].

Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні".

Відповідачі-1,-2 заперечили проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у відзивах на позов.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Дослідивши в межах вимог апеляційної скарги ФГ Бурки В. В. наведені в ній доводи та перевіривши з огляду на встановлені фактичні обставини справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що подана у цій справі апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 цього ж Кодексу).

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

У вирішенні даного судового спору належить з`ясувати питання наявності чи відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі приниженням її ділової репутації протиправними, на думку позивача, діями суду.

За загальним правилом, згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій статті 1167 цього ж Кодексу визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 сформульований висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13).

При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути") (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №910/10501/19).

Вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Отже, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві моральної шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ФГ Бурки В. В. послалося на неправомірність постановлення Верховним Судом у складі судді Касаційного цивільного суду у справі №454/2860/22 ухвали від 25.04.2023 про повернення касаційної скарги ФГ Бурки В. В. на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023 у справі № 454/2860/22, особі, що її подала. Позивач стверджує, що в результаті таких незаконних дій Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду у справі №454/2860/22, які полягали у незаконному позбавленні позивача прав, гарантованих статтями 8, 40, 55 Конституції України, та доступу до правосуддя, позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації у зв`язку з порушенням прав, було порушено нормальні ділові зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не знає норм чинного законодавства, не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення суду, яким відмовлено позивачеві в задоволенні вимог фермерського господарства вказує на те, що вимоги фермерського господарства є незаконними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ФГ Бурки В. В. не надало доказів на підтвердження своїх доводів про приниження ділової репутації фермерського господарства завдання йому моральної шкоди саме внаслідок повернення йому Верховним Судом касаційної скарги.

Разом з тим, після повернення позивачу ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25.04.2023 у справі № 454/2860/22 касаційної скарги ФГ Бурки В.В. на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023 у справі № 454/2860/22, позивач скористався наданим йому процесуальним законодавством правом на касаційне оскарження та подав до Верховного Суду разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження касаційну скаргу на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023.

Щодо конституційних гарантій відшкодування шкоди колегія суддів наголошує, що такі приписи з урахуванням наведеного вище не звільняють позивача від обов`язку доведення усієї сукупності обов`язкових елементів деліктного зобов`язання при вирішенні спору у порядку статей 1174, 1174 ЦК України, зокрема, з урахуванням загальних засад диспозитивності і змагальності господарського процесу. Адже саме за змістом позовних вимог та доведених сторонами належними і допустимими доказами обставин справи господарський суд здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин та визначає, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони").

Тому суд першої інстанції правильно виснував про те, що позивач не обґрунтував із посиланням на відповідні докази, яким чином дії/рішення відповідача-1 завдали моральної шкоди, принизили ділову репутацію позивача.

За обставин цієї справи колегія суддів вважає, що реалізація особою її права на касаційне оскарження судових рішень у справі № 454/2860/22 становить достатньо справедливу сатисфакцію для позивача, позаяк іншого він не довів.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки склад цивільного правопорушення відсутній та не підтверджується наявними у справі доказами.

Щодо клопотання скаржника про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України.

ФГ Бурки В. В. просить Північний апеляційний господарський суд звернутись до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України, а саме: "Чи ФГ Бурки В. В. має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Верховного Суду при розгляді касаційної скарги. Чи може дане право бути обмежене, коли, на підставі яких норм Конституції України".

Відповідно до статті 1511 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

Згідно з приписами частини шостої статті 11 ГПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Колегія суддів зазначає, що заявлене ФГ Бурки В. В. клопотання за своїм змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, які є загальнообов`язковими для всіх суб`єктів, їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права заявника на відшкодування за рахунок Держави матеріальної та моральної шкоди, а також захисту цього права, тобто на вирішення спору по суті.

Отже, немає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а відповідне клопотання скаржника задоволенню не підлягає.

Щодо правових висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі.

Колегія зазначає, що у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

В апеляційній скарзі скаржник звертає увагу на необхідність застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №761/12945/19 щодо застосували норму статті 1166 ЦК України.

Однак, на відміну від справи № 910/3870/26, у наведеній скаржником справі № 761/12945/19 розглядався цивільний спір однієї фізичної особи до іншої фізичної особи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття квартири. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову, послався на статтею 1166 Цивільного кодексу України і виснував про те, що: "цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди". При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач довела факт залиття її квартири внаслідок неправомірних дій відповідача, розмір завданих збитків, тоді як відповідач не спростувала своєї вини у залитті квартири позивача.

Водночас у справі, яка розглядається (№ 910/3870/26) суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач не довів факт завдання йому матеріальної та моральної шкоди, а понесені позивачем поштові витрати підлягають розподілу між сторонами на підставі статті 141 ЦПК України, а не стягненню з Верховного Суду у якості майнової шкоди.

Разом з тим, ФГ Бурки В. В. залишило поза увагою те, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, за змістом приписів статті 1173 ЦК України є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені.

У справі, що переглядається (№ 910/3870/26), позивачем не доведено протиправність рішень/дій Верховного Суду, Верховним Судом чи суддями Верховного Суду стосовно прав або ж законних інтересів позивача не було вчинено якісь інші дії, крім винесення ухвали суду від 25.04.2023 у справі № 454/2860/22, незгода позивача з якою, не може бути покладена в обґрунтування позову в даній справі.

Тому правовідносини у справі, яка переглядається, і в зазначеній скаржником в апеляційній скарзі справі (№ 761/12945/19) відмінні за матеріально-правовим регулюванням (з огляду на специфіку суб`єктного складу у справі (№910/3870/26), за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими у них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведеній до порівняння постанові Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.

Тому відсутні підстави вважати, що висновки Верховного Суду у справі № 761/12945/19 зроблені з урахуванням однакових фактичних обставин, встановлених у цій справі, що розглядається, і з різним застосуванням одних і тих же норм права.

Отже, аргумент скаржника стосовно неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 1166 ЦК України, викладених у постанові від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19, не знайшов свого підтвердження.

В апеляційній скарзі скаржник також посилається на необхідність врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 щодо підсудності справ господарським судам та виконання норм статті 20 ГПК України.

Однак колегія суддів враховує, що ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2026 закрито провадження у справі № 910/3870/26 в частині вимог до Верховного Суду на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, отже на розгляді у зазначеній справі залишились заявлені позивачем у позовній заяві вимоги про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ФГ Бурки В.В. 3 000 029,00 грн, з яких: 29,00 грн - матеріальна шкода; 3 000 000,00 грн - моральна шкода.

Отже, у цій справі № 910/3870/26, в частині позовних вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 3 000 029, 00 грн, сторонами є юридичні особи, а заявлена вимога стосується цивільного права (інтересу) позивача щодо відшкодування шкоди. За таких обставин, з огляду на суб`єктний склад і характер заявлених вимог, спір в зазначеній частині позовних вимог відповідає критеріям, визначеним главою 2 ГПК України, а тому підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.09.2025 у справі № 914/69/25, від 28.01.2026 у справі № 914/2002/25, від 29.07.2026 у справі № 910/13002/25 за подібними позовними вимогами Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича.

Тому відсутні підстави для закриття провадження у цій справі з наведених скаржником міркувань.

Крім того, зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів не вбачає суперечності їх висновків із викладеним у рішеннях Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп 2011 (щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України), від 03.10.2001 № 12-рп (що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62)).

Також не заслуговують на увагу перелік, зазначений скаржником в тексті апеляційної скарги ухвал господарського суду Львівської області від 08.11.2011 у справі № 5015/6903/11, від 23.01.2012 у справі № 5015/253/12, від 18.03.2016 у справі № 914/706/16; господарського суду м. Києва від 10.11.2011 у справі № 05-6-61/415, від 08.04.2016 у справі № 910/6350/16, від 15.07.2016 у справі № 910/12764/16; Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2012 у справі № 6-1177св12, від 27.09.2017 у справі № 454/815/16; апеляційного суду Львівської області від 23.10.2014 у справі № 454/1872/14, від 25.07.2016 у справі №454/1102/16, від 25.07.2016 у справі № 461/3467/16 як підставності звільнення від доказування, оскільки скаржник не наводить обґрунтування у контексті предмету і підстав спору, встановлених фактичних обставин у зазначених справах, і не конкретизує преюдиційності обставин, установлених зазначеними судовими рішеннями, що свідчить про суто декларативний характер аргументів апеляційної скарги в зазначеній частині.

Інші наведені в апеляційній скарзі ФГ Бурки В. В. аргументи, твердження та заперечення не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки вони не обґрунтовують недотримання чи порушення судом першої інстанції певних правових норм, а фактично за своєю суттю зводяться до незгоди скаржника з ухваленим рішенням, що саме по собі не може бути підставою для її зміни чи скасування.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас, частиною 4 цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи про порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскарженого судового рішення та залишає апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2026 у справі №910/3870/26 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанови складено 16.09.2026.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова