Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №910/3870/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. Справа№ 910/3870/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н. М.

за участю представників:

від позивача: не з`явились

від відповідача 1: не з`явились

від відповідача 2: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

на ухвалу господарського суду міста Києва від 25.05.2026 (про закриття провадження)

у справі № 910/3870/26 (суддя Усатенко І. В.)

за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до: 1. Верховного Суду;

2. Держави Україна в особі Державної казначейської служби України

про стягнення 3 000 029,00 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2026 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - ФГ Бурки В. В., позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Верховного Суду (далі - відповідач 1), Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2) про стягнення 3 000 029, 00 грн, з яких: 29,00 грн - матеріальна шкода; 3 000 000,00 грн - моральна шкода.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані порушенням Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду прав позивача, гарантованих статтями 8, 40, 55 Конституції України, шляхом постановлення ухвали від 25.04.2023 у справі № 454/2860/22 про повернення касаційної скарги, що позбавило можливості захисту порушених прав позивача у найкоротші строки, у зв`язку з чим ФГ Бурки В. В. завдано матеріальну шкоду, яка полягала в оплаті поштової кореспонденції для направлення повторно касаційної скарги, та моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації у зв`язку з порушенням прав, в заявлених до стягнення розмірах.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2026 у справі № 910/3870/26 закрито провадження у цій справі в частині вимог до Верховного Суду.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, рішення суду і, відповідно до цього, дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, та шляхом звернення до компетентних органів у відповідності до вимог Законів України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про Вищу раду правосуддя", а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2026 у справі № 910/3870/26, ФГ Бурки В. В. звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить її скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі скаржник також заявив клопотання про звернення до Конституційного Суду України.

Позивач вважає, що судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права (28, 74, 75, 231, 236 Господарського процесуального кодексу України) та неправильне застосування норм матеріального права (статей 8, 40, 55, 56 124 1291, 1512 Конституції України, статті 1176 Цивільного кодексу України).

Позиція інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Верховний Суд просить залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 (головуюча Ходаківська І. П., судді: Владимиренко С. В., Демидова А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ Бурки В. В. на ухвалу господарського суду міста Києва від 25.05.2026 у справі № 910/3870/26 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.08.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 (головуюча Ходаківська І. П., судді: Владимиренко С. В., Демидова А. М.) розгляд справи відкладено на 09.09.2026 та продовжено строк її розгляду.

Про дату, час і місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками Північного апеляційного господарського суду про доставку електронних документів.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

Клопотання Верховного Суду, викладене у відзиві на апеляційну скаргу, про розгляд справи без участі його представника судом задоволено, оскільки участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника справи, яке використовується ним на власний розсуд.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині вимог до Верховного Суду.

Дослідивши в межах вимог апеляційної скарги наведені в ній доводи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ФГ Бурки В. В. не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.

Згідно з частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Тобто, якщо позивачі вважали, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їх справи, вони мали можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачі мали намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08.05.2018 у справі №521/18287/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18, у постанові Верховного Суду від 13.11.2025 у справі №910/10370/24.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц Велика Палата дійшла висновку, що "позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року)".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що вимоги вказаного припису розповсюджується як на позови, які не можна розглядати за правилами визначеного судочинства (певної юрисдикції), так і на позови, які суди взагалі не можуть розглядати як предмет позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.09.2019 у справі № 638/17850/17, від 08.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, ФГ Бурки В. В. звернулось до Сокальського районного суду Львівської області із позовною заявою до Львівської обласної прокуратури та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та просить суд стягнути із Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в користь фермерського господарства 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 у справі №454/2860/22 відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі за позовною заявою ФГ Бурки В. В. до Львівської обласної прокуратури та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

Постановою Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 28.02.2023 у справі № 454/2860/22 апеляційну скаргу ФГ Бурки В. В. залишено без задоволення, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 - без змін.

ФГ Бурки В.В. оскаржило зазначені судові рішення в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. від 04.04.2023 у справі № 454/2860/22 повернуто касаційну скаргу ФГ Бурки В. В. на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023.

ФГ Бурки В. В. вдруге звернулось до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Сакари Н. Ю. від 25.04.2023 у справі № 454/2860/22 касаційну скаргу ФГ Бурки В. В. на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023 повернуто заявнику.

ФГ Бурки В. В. втретє подано касаційну скаргу на вищезазначені судові рішення. Разом з касаційною скаргою заявником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.06.2023 у справі № 454/2860/22 задоволено клопотання ФГ Бурки В. В. про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, поновлено ФГ Бурки В. В. строк на касаційне оскарження ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанови Львівського апеляційного суду від 28.02.2023. Звільнено ФГ Бурки В. В. від сплати судового збору за подачу касаційної скарги. Відкрито касаційне провадження у справі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2024 у справі № 454/2860/22 касаційну скаргу ФГ Бурки В. В. залишено без задоволення, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 28.02.2023 - без змін.

Отже, позовні вимоги, заявлені до Верховного Суду, обґрунтовані заподіянням Верховним Судом моральної та матеріальної шкоди у спосіб постановлення Верховним Судом ухвали від 25.04.2023 у справі № 454/2860/22.

За таких обставин, спір у справі № 910/3870/26 в частині вимог до Верховного Суду не підлягає вирішенню в порядку господарського або іншого судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Наведена норма процесуального права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

Таким чином, місцевий суд зробив обґрунтований висновок, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та закрив провадження у справі, на підставі пункту 1 часини першої статті 231 ГПК України.

Отже, колегія суддів констатує, що викладені в апеляційній скарзі доводи не є підставою для зміни або скасування судового рішення у справі, оскільки, суд правильно застосував положення статей 4, 20, 231 ГПК України.

Щодо заявленого клопотання про звернення до Конституційного Суду України

Скаржник просить Північний апеляційний господарський суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України, а саме: чи зобов`язані суди на підставі вимог статей 8, 55, 56, 124 Конституції України розглянути позови до суддів (судів) про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддями (судами), на підставі якого судочинства, а також щодо конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8, а саме: чи відповідає Конституції України (конституційність) пункт 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8 "Про незалежність судової влади".

Розглянувши зазначене клопотання, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України, конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8 і, відповідно, відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини шостої статті 11 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.

Натомість заявлене скаржником клопотання за своїм змістом стосується не питання тлумачення положень статей 8, 55, 56, 124 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, а спрямоване на прийняття іншого судового рішення у даній справі, ніж те, яке було прийнято.

Щодо клопотання скаржника в частині встановлення конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8, то постанови Пленуму не є джерелом права, не є нормативно-правовими актами, а тому у розумінні статей 150, 151-1 Конституції України, Закону України "Про Конституційний Суд України" не можуть бути об`єктами конституційного контролю.

Оскільки скаржником не наведено, а судом не встановлено підстав, визначених частиною шостою статті 11 ГПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України, то колегія суддів відмовляє у задоволенні заявленого клопотання.

Крім того, зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів не вбачає суперечності їх висновків із викладеним у рішеннях Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп, від 25.11.1997 № 6-зп (щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України від 03.10.2001 № 12-рп (що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62)), від 09.07.2002 № 15-рп (щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України).

Посилання в касаційній скарзі на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.11.2011 у справі № 6-29587 св 11, від 07.12.2011 у справі № 6-30485 св 11, від 11.04.2012 у справі № 6-47902 св 11, від 11.04.2012 у справі № 6-47902 св 11, від 17.04.2013 у справі № 6-33243св 12, від 14.09.2016 у справі № 454/709/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки за приписами статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є неврахування висновку саме Верховного Суду. Водночас, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не відповідають таким критеріям.

Також необґрунтованими є посилання скаржника на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-3139цс16; постановах Великої палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17, від 11.11.2020 у справі № 9901/845/18, від 09.12.2020 у справі № 9901/613/18; від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23, з огляду на те, що у жодній із означених постанов не міститься висновків щодо визначення юрисдикції спорів про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди пов`язаних з розглядом судової справи.

Крім того, не заслуговують на увагу посилання скаржника на ухвали Верховного Суду від 11.10.2021 у справі № 454/2468/21, від 10.05.2022 у справі № 463/1053/22, від 13.05.2022 у справі № 454/673/22, від 16.06.2022 у справі № 454/551/22, від 10.11.2022 у справі № 454/2857/22, від 12.05.2023 у справі № 463/1733/23, від 23.10.2024 у справі № 463/8708/24, від 07.08.2025 у справі № 760/13114/25, від 24.02.2026 у справі № 454/70/26, від 05.03.2026 у справі № 463/1049/26, від 13.03.2026 у справі № 463/988/26, оскільки вони стосуються інших процесуальних ситуацій щодо визначення підсудність справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого віднесена ця справа.

Отже, звернувшись із апеляційною скаргою у цій справі, ФГ Бурки В. В. не довело та не обґрунтувало неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення ним процесуальних норм, а тому передбачена ГПК України для даного випадку підстава апеляційного оскарження у цьому разі не знайшла свого підтвердження.

Інші наведені в апеляційній скарзі ФГ Бурки В. В. аргументи, твердження та заперечення не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки вони не обґрунтовують недотримання чи порушення судом першої інстанції певних правових норм, а фактично за своєю суттю зводяться до незгоди скаржника з постановленою ухвалою, що саме по собі не може бути підставою для її зміни чи скасування.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас, частиною 4 цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи про порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскарженого судового рішення та залишає апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 25.05.2026 у справі №910/3870/26 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанови складено 16.09.2026.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова