Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №910/11514/18 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. Справа№ 910/11514/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Сергієнко-Колодія В.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Тараненко Г.Ю.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

від відповідача-4: не з`явився

від відповідача-5: не з`явився

від відповідача-6: не з`явився

від відповідача-7: не з`явився

від відповідача-8: не з`явився

від відповідача-9: не з`явився

від відповідача-10: не з`явився

від відповідача-11: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Прайм-Банк"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 про закриття провадження у справі

у справі №910/11514/18 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Прайм-Банк"

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

4. ОСОБА_4

5. ОСОБА_5

6. ОСОБА_6

7. ОСОБА_7

8. ОСОБА_8

9. ОСОБА_9

10. ОСОБА_10

11. ОСОБА_11

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Прайм-Банк"

про солідарне стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

29.08.2018 на розгляд Господарського суду міста Києва передано вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Прайм-Банк" про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 заподіяну Публічному акціонерному товариству "Прайм-Банк" та його кредиторам шкоду в розмірі 67 483 400,62 грн.

Короткий зміст оскарженої ухвали

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі № 910/11514/18 закрито провадження у справі в частині позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор ПАТ «Прайм-Банк», до відповідача-4 - ОСОБА_4 .

Оскаржуване судове рішення мотивовано тим, що згідно з отриманим судом витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідач-4 ( ОСОБА_4 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після відкриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі стосовно вказаного відповідача на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів того, що у померлого відповідача наявні спадкоємці або що спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Прайм-Банк», звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі № 910/11514/18 про закриття провадження стосовно відповідача ОСОБА_4 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при постановленні оскаржуваної ухвали було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, грубо порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Свої вимоги скаржник обґрунтовує такими доводами:

- суд першої інстанції передчасно та необґрунтовано закрив провадження у справі, не надавши позивачу об`єктивної можливості та часу для встановлення кола спадкоємців померлого відповідача та надання відповідних доказів, оскільки про офіційний факт смерті скаржник дізнався безпосередньо у судовому засіданні 16.06.2026;

- суд помилково не застосував імперативні вимоги процесуального закону щодо обов`язку зупинити провадження у справі у разі смерті фізичної особи для встановлення факту прийняття чи неприйняття спадщини її правонаступниками;

- місцевий господарський суд залишив поза увагою інформацію щодо особи заявника при реєстрації смерті відповідача та не вжив жодних заходів для перевірки факту прийняття цією особою спадщини, чим порушив порядок встановлення наявності або відсутності правонаступників;

- суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, оскільки заявлені позовні вимоги про солідарне стягнення збитків ґрунтуються на деліктному зобов`язанні (заподіянні шкоди банку недобросовісними управлінськими рішеннями посадових осіб), яке не є нерозривно пов`язаним з особою померлого;

- відповідно до закону обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), завдану спадкодавцем, автоматично входить до складу спадщини та переходить до його спадкоємців у межах вартості майна, одержаного у спадщину, а отже, спірні правовідносини допускають як матеріальне, так і процесуальне правонаступництво.

Свої вимоги та наведені доводи скаржник обґрунтовує посиланнями на положення статей 16, 22, 1166, 1190, 1219, 1231, 1281, 1282 ЦК України, статтю 42 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність».

Правова позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги

02.09.2026 до суду апеляційної інстанції від відповідача - ОСОБА_10 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а також не приймати додаткові докази, подані скаржником на стадії апеляційного перегляду.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтовано такими доводами:

- спірні матеріальні правовідносини виникли безпосередньо між банком як кредитором та відповідачами як боржниками, тоді як позивач не є і не був стороною таких правовідносин, а лише наділений повноваженнями діяти від імені банку;

- банк припинено як юридичну особу 07.06.2019, у зв`язку з чим будь-які зобов`язання за його участю, включно зі спірним деліктним зобов`язанням, є припиненими в силу закону; - станом на дату смерті одного з відповідачів (16.07.2024) відповідного правовідношення вже понад п`ять років як не існувало, відтак відсутній сам предмет для застосування інституту правонаступництва, що повністю підтверджує правомірність висновку суду першої інстанції про закриття провадження у справі;

- твердження скаржника про наявність у нього статусу кредитора щодо померлої особи є безпідставними, оскільки позивач діє виключно як ліквідатор та представник інтересів іншої особи;

- скаржником допущено процесуальні порушення щодо порядку подання нових доказів до суду апеляційної інстанції, оскільки позивачем не заявлено відповідного клопотання та не надано обґрунтувань стосовно об`єктивної неможливості подання цих доказів до місцевого господарського суду.

Свої заперечення відповідач обґрунтовує посиланнями на положення статті 609 ЦК України, частини 5 статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також на норми статей 52, 227, 231, 258, 263, 269 ГПК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Коротун О.М., Барсук М.А.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка входить до складу колегії суддів, на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/11514/18.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Буравльов С.І., Барсук М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Прайм-Банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 про закриття провадження у справі у справі №910/11514/18 залишено без руху у звязку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн. Роз`яснено скаржнику, що протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази. Попереджено скаржника, що невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали є підставою для повернення апеляційної скарги.

17.07.2026 позивач подав заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 24 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Після виходу головуючого судді з відпустки, на підставі службової записки та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026, у зв`язку з перебуванням суддів Буравльова С.І. та Барсук М.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/11514/18.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Ходаківська І.П.

Враховуючи, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Прайм-Банк" звільнений від сплати судового збору у цій справі на підставі п. 24 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 поновлено Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Прайм-Банк" пропущений строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі №910/11514/18. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Прайм-Банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі №910/11514/18. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 09.09.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 02.09.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 02.09.2026 (включно). Явку учасників справи не визнано обов`язковою. Ухвалено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11514/18 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду.

Явка представників учасників справи

У судове засідання суду апеляційної інстанції 09.09.2026 з`явився представник позивача, який повністю підтримав вимоги апеляційної скарги, надав усні пояснення та просив скаргу задовольнити, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - скасувати, направивши справу для продовження розгляду.

Представники відповідачів (відповідача-1 - відповідача-11) та третьої особи у судове засідання 09.09.2026 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

З метою забезпечення дотримання процесуальних прав усіх учасників справи на участь у судовому засіданні, реалізації принципів змагальності та рівності сторін, суд апеляційної інстанції вжив усіх необхідних заходів для належного повідомлення сторін про дату, час і місце апеляційного розгляду. Зокрема, виклик відповідачів та третьої особи у судове засідання було здійснено шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.

Враховуючи своєчасне розміщення відповідного оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України, колегія суддів констатує, що відповідачі та третя особа є такими, що належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Зважаючи на те, що участь у судовому засіданні є процесуальним правом, а не обов`язком сторін, а суд створив усі необхідні умови для реалізації учасниками їхніх процесуальних прав, колегія суддів, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, дійшла висновку про можливість та доцільність розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників відповідачів і третьої особи.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

До апеляційної скарги долучено додаткові докази, а саме:

- копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.06.2026;

- копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.02.2025;

- копію претензії кредитора №46-5902/26 від 19.06.2026 (з доказами відправлення);

- копію претензії кредитора №49-5927/26 від 22.06.2026 (з доказами відправлення).

Під час судового засідання 09.09.2026 представник позивача просив суд звернути увагу на долучені до апеляційної скарги документи та просив прийняти їх у якості доказів, зокрема, акцентувавши увагу суду на свідоцтві про право на спадщину за законом від 07.02.2025.

Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши питання щодо прийняття додаткових доказів, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила прийняти частину долучених скаржником документів (витяги з реєстрів, претензії кредитора), оскільки позивач був фізично позбавлений можливості подати їх до суду першої інстанції через постановлення оскаржуваної ухвали безпосередньо у день встановлення факту смерті відповідача. Відповідна оцінка щодо поважності причин неподання цих доказів місцевому господарському суду наведена у розділі «Щодо прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду» цієї постанови.

Водночас, щодо копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.02.2025, колегія суддів протокольною ухвалою від 09.09.2026 відмовила у прийнятті цього додаткового доказу, про що внесено відповідний запис до протоколу судового засідання.

Інших заяв та клопотань процесуального характеру, які б потребували вирішення судом, від сторін не надходило.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов наступних висновків.

Джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Щодо майнової (деліктної) відповідальності посадових осіб банку

Пункт 8 частини 2 статті 16 ЦК України: способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно частини 1 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 1 статті 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Стаття 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.

Згідно частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18: обов`язок з відшкодування шкоди, завданої банку його посадовими особами, є солідарним, а Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наділений самостійним правом вимоги до пов`язаних з банком осіб з метою захисту інтересів кредиторів банку у разі недостатності його майна.

Щодо припинення зобов`язань та правонаступництва у разі смерті фізичної особи

Згідно частини 1 статті 609 ЦК України, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Пункт 1 частини 1 статті 1219 ЦК України передбачає, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права.

Відповідно до частини 1, 4 статті 1231 ЦК України, до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

Згідно частини 1 статті 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Щодо процесуальних наслідків смерті сторони у справі

Згідно частини 1 статті 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

У пункті 1 частини 1 статті 227 ГПК України визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо: настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові Касаційного господарського суду від 15 вересня 2021 року у справі № 910/8055/20: «4.2. Статтею 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п.6 ч.1). У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (ч.3). Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч.4). Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (ч.5).

Отже, закриття провадження у справі за наявності факту смерті заявника є можливим лише тоді, коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Таким чином, дослідженню в даній справі підлягає питання чи допускають спірні правовідносини правонаступництво.».

Правова позиція суду апеляційної інстанції

Щодо передчасного закриття провадження у справі замість його зупинення та обов`язку суду щодо встановлення кола правонаступників (спадкоємців) померлого відповідача

У цій частині апеляційної скарги апелянт стверджує, що суд першої інстанції передчасно та необґрунтовано закрив провадження у справі щодо померлого відповідача, не надавши позивачу можливості та часу для встановлення кола його спадкоємців. Натомість, відповідно до норм процесуального закону, суд був зобов`язаний зупинити провадження у справі для встановлення та залучення правонаступників.

Оцінюючи доводи сторін у цій частині, суд апеляційної інстанції застосовує норми Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: 1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Водночас пунктом 6 частини 1 статті 231 ГПК України передбачено, що Господарський суд закриває провадження у справі, якщо: 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

З аналізу наведених норм вбачається, що ключовим критерієм для розмежування процесуальних наслідків смерті фізичної особи (зупинення чи закриття провадження) є виключно факт того, чи допускають спірні правовідносини правонаступництво за своєю правовою природою, а не поточна наявність чи відсутність у матеріалах справи доказів існування конкретних спадкоємців.

Щодо застосування статей 52, 227 та 231 ГПК України колегія суддів зазначає, що закриття провадження у справі за наявності факту смерті заявника є можливим лише тоді, коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Суд констатує, що якщо правовідносини, які виникли між сторонами, допускають правонаступництво, відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, суд позбавлений процесуального права закривати провадження з посиланням на тимчасову невідомість кола спадкоємців чи відсутність доказів прийняття ними спадщини. У такому випадку суд зобов`язаний зупинити провадження до їх встановлення та залучення, або до встановлення юридичного факту визнання спадщини в установленому законом порядку.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта. Суд першої інстанції надав невірну правову оцінку обставині смерті відповідача, помилково ототожнивши процесуальну невідомість кола спадкоємців на момент проведення судового засідання із неможливістю правонаступництва як такого. Висновок місцевого господарського суду про закриття провадження з підстави того, що «суду не надано доказів того, що у відповідача є спадкоємці», є прямим порушенням пункту 1 частини 1 статті 227 та пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України.

Щодо можливості правонаступництва у спірних деліктних правовідносинах та припинення зобов`язання у зв`язку з ліквідацією юридичної особи

Апелянт доводить, що заявлені ним вимоги ґрунтуються на солідарній відповідальності посадових осіб банку за заподіяну майнову шкоду, і такий обов`язок прямо переходить до спадкоємців у межах вартості спадкового майна згідно із законом. Представник відповідача у відзиві категорично заперечує це, зазначаючи, що відповідне зобов`язання припинилося повністю у зв`язку з ліквідацією банку як юридичної особи, тому на момент смерті відповідача спірних правовідносин юридично не існувало, а правонаступництво у неіснуючих відносинах є неможливим.

Для оцінки цього доводу суд застосовує норми Цивільного кодексу України та спеціального законодавства.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

Згідно з частиною 1 статті 1231 ЦК України, до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

Відповідно до частини 1 статті 609 ЦК України, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.

Колегія суддів зазначає, що Фонд у цій категорії справ діє в силу спеціальних повноважень, наданих йому законом для захисту інтересів кредиторів банку. Деліктне зобов`язання (обов`язок відшкодувати шкоду, завдану неправомірними діями посадових осіб) виникає з моменту вчинення правопорушення. Спеціальний механізм, закріплений у Законі України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», передбачає, що право Фонду на звернення з такими вимогами не нівелюється фактом внесення запису про ліквідацію банку до Єдиного державного реєстру. Цей висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, де у пункті 7.33зазначено: «Оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.».

Колегія суддів зазначає, що зобов`язання з відшкодування майнової шкоди (збитків) не є таким, що нерозривно пов`язане з особою боржника. Відповідно до прямої вказівки частини 1 статті 1231 ЦК України, такий обов`язок входить до складу спадщини. Відтак, спірні деліктні правовідносини однозначно допускають правонаступництво.

Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача як такі, що ґрунтуються на хибному, звуженому тлумаченні норм матеріального права. Доводи апелянта у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції невірно оцінив характер спірних правовідносин, допустивши фундаментальну помилку у застосуванні матеріального закону (зокрема, статті 1231 ЦК України), що призвело до незаконного застосування пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України та безпідставного закриття провадження у справі щодо померлої фізичної особи замість його зупинення.

Щодо прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду

Відповідач у відзиві просить суд апеляційної інстанції не приймати та не враховувати докази (додатки № 2, 4-6 до апеляційної скарги), подані Фондом, мотивуючи це тим, що апелянт не подав їх до суду першої інстанції та не заявив належного клопотання із обґрунтуванням поважності причин їх неподання. Апелянт долучив ці докази (претензії кредитора, витяги з реєстрів) на підтвердження своїх активних дій щодо розшуку спадкоємців та доведення факту можливості правонаступництва.

Вирішуючи питання щодо прийняття додаткових доказів, суд застосовує положення частини 3 статті 269 ГПК України, згідно якої докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, офіційне підтвердження факту смерті відповідача надійшло до суду першої інстанції (на виконання ухвали про витребування) та було оголошено учасникам безпосередньо у судовому засіданні 16.06.2026 (том 10, а.с. 127-130). У цьому ж судовому засіданні місцевий господарський суд одразу постановив оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі (том 10, а.с. 135-136). За таких об`єктивних процесуальних обставин позивач був фізично позбавлений як часу, так і процесуальної можливості зібрати докази наявності спадкоємців та подати їх до суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини при застосуванні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод незмінно наголошує на праві сторони на справедливий суд, що включає ефективну можливість представляти свої аргументи та докази в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

У питаннях застосування статті 269 ГПК України надмірний формалізм при вирішенні питання про прийняття нових доказів апеляційним судом є неприпустимим, якщо сторона була об`єктивно позбавлена можливості подати їх у першій інстанції внаслідок процесуальних рішень чи порушень самого суду, які унеможливили реалізацію нею своїх процесуальних прав.

На підставі викладеного колегія суддів відхиляє довід відповідача про неприйняття доказів. Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим прийняття нових доказів (додатки № 2, 4-6 до апеляційної скарги), оскільки апелянт довів наявність виняткових обставин та абсолютну, об`єктивну неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що від нього не залежали. Суд першої інстанції, передчасно закривши провадження у день підтвердження факту смерті, не забезпечив позивачу права на належне доведення обставин, а тому відмова у прийнятті цих доказів на стадії апеляційного перегляду становила б порушення засад змагальності та рівності сторін. Оцінка судом першої інстанції обставин справи без надання стороні можливості подати такі докази є порушенням норм процесуального права.

Щодо неповноти з`ясування обставин справи та залишення поза увагою інформації про можливих спадкоємців

Апелянт наголошує, що місцевий господарський суд залишив поза увагою інформацію щодо особи заявника ( ОСОБА_12 ) при реєстрації смерті відповідача, яка містилася у витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, та не вжив жодних заходів для перевірки факту прийняття цією особою спадщини, чим порушив порядок встановлення правонаступників.

Оцінюючи цей довід скаржника, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частин 1, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (зокрема, рішення у справах «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 25, та «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91, пункт 29), пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень; ігнорування судом специфічного, доречного та важливого аргументу сторони є порушенням права на справедливий суд.

Колегія суддів вважає доводи апелянта в цій частині частково обґрунтованими з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження скаржника про те, що особа, яка виступала заявником при державній реєстрації смерті відповідача ( ОСОБА_12 ), презюмується його ймовірним спадкоємцем.

Відповідно до положень статті 17 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» заявником при реєстрації смерті може виступати широке коло осіб, включно з представниками закладів охорони здоров`я та житлово-експлуатаційних організацій, що не породжує жодних спадкових правовідносин. Належним та допустимим доказом наявності або відсутності спадкоємців, які прийняли спадщину, є інформація зі Спадкового реєстру щодо заведення спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину.

Водночас колегія суддів констатує, що місцевий господарський суд дійсно допустив неповноту з`ясування обставин справи, порушивши вимоги частин 1, 5 статті 236 ГПК України. Отримавши витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть відповідача, суд першої інстанції був зобов`язаний зупинити провадження та вжити заходів для витребування від нотаріальних органів належних доказів (інформації зі Спадкового реєстру) з метою перевірки наявності чи відсутності спадкоємців. Натомість місцевий суд безпідставно та передчасно констатував відсутність доказів існування спадкоємців безпосередньо у день отримання витягу про смерть.

Ігноруючи необхідність повного та всебічного встановлення цих ключових для справи обставин належними доказами, суд першої інстанції ухвалив передчасне рішення, що є підставою для його скасування.

Висновки суду апеляційної інстанції

Колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 у справі № 910/11514/18 про закриття провадження в частині вимог до відповідача ОСОБА_4 постановлена з суттєвим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Місцевий господарський суд допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та зробив передчасні висновки, які суперечать фактичним обставинам і приписам чинного законодавства.

Деліктна відповідальність пов`язаних з банком осіб є самостійним, законодавчо визначеним механізмом захисту інтересів кредиторів, який реалізується Фондом саме у випадку недостатності майна банку. Ліквідація банку є юридичним фактом, що фіксує таку недостатність, а тому не може вважатися підставою для припинення особистих деліктних зобов`язань керівників банку в розуміння статті 609 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції помилково ототожнив тимчасову відсутність у матеріалах справи доказів наявності спадкоємців із неможливістю процесуального та матеріального правонаступництва у спірних правовідносинах як такого. Всупереч прямим вказівкам частини 1 статті 1231 ЦК України та усталеній практиці Верховного Суду, місцевий суд залишив поза увагою той факт, що деліктне зобов`язання з відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої банку його посадовими особами, не є нерозривно пов`язаним з особою боржника, входить до складу спадщини, а відтак - спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Колегія суддів також погоджується з доводами апелянта про те, що місцевий господарський суд безпідставно залишив поза увагою інформацію щодо особи заявника при реєстрації смерті відповідача, наявну у витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

За таких умов, суд першої інстанції був імперативно зобов`язаний застосувати пункт 1 частини 1 статті 227 ГПК України та зупинити провадження у справі для встановлення кола спадкоємців і залучення правонаступників, а не безпідставно закривати його на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України безпосередньо у день офіційного підтвердження факту смерті відповідача, позбавивши позивача об`єктивної можливості реалізувати свої процесуальні права, шляхом надання позивачу процесуального часу з метою перевірки факту прийняття вказаною особою спадщини, а не передчасно констатувати неможливість правонаступництва.

Разом з тим заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, ґрунтуються на хибному тлумаченні норм права та не спростовують обґрунтованості вимог скаржника.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє повне підтвердження під час апеляційного перегляду. Відповідно до статті 271, 280 ГПК України, порушення норм процесуального права, що призвело до безпідставного закриття провадження у справі, та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Судові витрати

З огляду на те, що скаржник (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги в силу прямої вказівки закону (згідно з пунктом 24 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір»), а за наслідками апеляційного перегляду ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню, справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції (тобто спір не вирішується по суті), розподіл судових витрат (у тому числі судового збору та витрат на професійну правничу допомогу), понесених сторонами, судом апеляційної інстанції на цій стадії не здійснюється.

Керуючись статтями 269, 271, 275, 280, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Прайм-Банк», - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 про закриття провадження в частині вимог до відповідача-4 - ОСОБА_4 у справі № 910/11514/18 - скасувати.

Справу №910/11514/18 направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення (у разі проголошення вступної та резолютивної частини - з дня складення повного тексту судового рішення) у випадках, встановлених статтею 287 ГПК України, та в порядку, передбаченому статтями 288, 289 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано, - 17.09.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

І.П. Ходаківська