Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №491/1007/21 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 491/1007/21

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання (за дорученням головуючого у судовій колегії) Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

прокурор -Ленченко О.О., на підставі посвідчення

від позивача: Ананьївська міська рада – не з`явився

від відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Степко Е.В., на підставі самопредставництва

від відповідача-2: ОСОБА_1 , не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 року суддя першої інстанції Невінгловська Ю.М., повний текст складено та підписано 23.04.2026

у справі № 491/1007/21

за позовом керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Ананьївської міської ради, м. Ананьїв(з) Одеської області

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса

до відповідача-2: ОСОБА_1 , с. Троїцьке Одеської області

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

06.10.2025 керівник Любашівської окружної прокуратури звернувся до Любашівського районного суду Одеської області в інтересах держави, в особі Ананьївської міської ради, м.Ананьїв(з) Одеської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса та ОСОБА_1 , с. Троїцьке Одеської області про скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

В обґрунтування вимог прокурор вказує, що Головним Управлінням Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса, всупереч вимогам ст. 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст. 1, 7 Закону України “Про фермерське господарство” (в редакції, що діяла на той час) видано наказ від 20.09.2017 за №15-10472/13-17-СГ “Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення”, яким незаконно, з порушенням порядку набуття у користування земель фермерським господарством передано ОСОБА_1 , с. Троїцьке Одеської області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 78,3966 га.

27.02.2023 рішенням Любашівського районного суду Одеської області у справі №491/1007/21 позов задоволено.

Одеський апеляційний суд постановою від 30.07.2024 року у справі №491/1007/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , с. Троїцьке Одеської області задовольнив. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.02 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Верховний Суд постановою від 20.08.2025 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27.02.2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30.07.2024 року скасував. Провадження у справі закрив. Повідомив позивача про те, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

06.10.2025 до Господарського суду Одеської області надійшов лист Верховного Суду (вх.№4182/25) разом з матеріалами справи №491/1007/21.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2025 справу №491/1007/21 передано на розгляд судді Невінгловської Ю.М.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.10.2025 суд прийняти справу №491/1007/21 до розгляду, вирішив розгляд справи №491/1007/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі №491/1007/21 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

13.04.2026 до Господарського суду Одеської області від ОСОБА_1 , с.Троїцьке Одеської області надійшла заява про розподіл судових витрат у даній справі, в якій відповідач просить суд стягнути з Любашівської окружної прокуратури Одеської області витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 230 000 грн, з яких: 50 000 грн за розгляд справи в суді першої інстанції (первісний розгляд); 60 000 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції; 70 000 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції; 50 000 грн за розгляд справи в суді першої інстанції (новий розгляд).

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №491/1007/21 заяву ОСОБА_1 , с.Троїцьке Одеської області про розподіл судових витрат у справі №491/1007/21 задоволено частково. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури, м. Одеса на користь ОСОБА_1 , с. Троїцьке Одеської області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. В решті задоволення заяви відмовлено.

Місцевий господарський суд оцінивши надані докази, обсяг і характер наданої правничої допомоги, складність справи, ціну позову та критерії реальності, необхідності, розумності й співмірності витрат, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат є завищеним. Водночас факт їх понесення підтверджено належними доказами, у зв`язку з чим суд вважає обґрунтованим стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, а заяву такою, що підлягає частковому задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса з додатковим рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнити; додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 491/1007/21 скасувати, у задоволенні заяви ОСОБА_1 , с.Троїцьке Одеської області про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та вимог процесуального закону.

Зокрема, за доводами апеляційної скарги, апелянт вказує, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, неправильно застосував положення статей 126, 129, 236 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки Верховного Суду щодо критеріїв реальності, необхідності, обґрунтованості, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу. На думку прокурора, сам факт укладення договору про надання правничої допомоги та визначення в ньому розміру гонорару не є достатньою підставою для покладення відповідних витрат на іншу сторону спору.

Апелянт звертає увагу, що відповідно до умов договору та додаткової угоди обов`язок ОСОБА_1 щодо сплати гонорару виникає у визначений договором строк після набрання законної сили рішенням суду та має бути підтверджений відповідними документами. Водночас, за твердженням прокурора, заявником не надано належних доказів фактичного понесення таких витрат, зокрема документів про оплату гонорару, актів приймання-передачі наданих послуг, рахунків, платіжних чи банківських документів.

Крім того, апелянт вказує на відсутність належного документального підтвердження фактичного надання правничої допомоги та її обсягу. Зокрема, не надано детального опису виконаних адвокатом робіт, відомостей про конкретні процесуальні дії, підготовлені документи, витрачений час та інші докази, які б давали можливість встановити реальний обсяг наданих послуг у цій справі.

На переконання прокурора, суд першої інстанції фактично визначив суму витрат у 15 000 грн без належного встановлення того, які саме послуги були надані адвокатом, який обсяг роботи ним виконано та скільки часу на це витрачено. При цьому судом, як зазначає апелянт, не наведено достатнього обґрунтування відповідності визначеної суми критеріям співмірності зі складністю справи, обсягом виконаної роботи, часом, витраченим адвокатом, ціною та значенням спору.

Апелянт також посилається на те, що судові витрати мають бути не лише фактично понесеними, але й необхідними та обґрунтованими, а домовленість між адвокатом і клієнтом щодо розміру гонорару сама по собі не є обов`язковою для суду під час вирішення питання про компенсацію таких витрат за рахунок іншої сторони.

Окремо прокурор зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім обставинам, які мають значення для визначення розміру витрат, та, на думку апелянта, не дотримався вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів у їх сукупності. У зв`язку з цим висновок про обґрунтованість стягнення 15 000 грн, як вважає апелянт, є передчасним та таким, що ґрунтується на неналежно встановлених обставинах.

Крім того, прокурор наголошує, що фінансування органів прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому покладення на Одеську обласну прокуратуру обов`язку зі сплати заявлених витрат має відповідати вимогам розумності, необхідності та пропорційності.

З огляду на викладене апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а додаткове рішення постановлено з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 року у справі №491/1007/21 у справі №491/1007/21, справу призначено до розгляду.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, прокурор просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі.

Представник відповідача-1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідка про доставку до електронного кабінету та поштове відправлення ухвали про призначення дати судового засідання. Про причини неявки в судове засідання не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, учасники справи скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса не потребує задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 року у справі №491/1007/21 не потребує скасування, з огляду на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як було зазначено вище за текстом постанови, рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 у справі №491/1007/21 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

13.04.2026 до Господарського суду Одеської області від ОСОБА_1 , с.Троїцьке Одеської області надійшла заява про розподіл судових витрат у даній справі, в якій відповідач просить суд стягнути з Любашівської окружної прокуратури Одеської області витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 230 000 грн.

Так, заявник зазначає, що до закінчення судових дебатів представником останнього було заявлено про намір звернутися із заявою про розподіл судових витрат, а відповідну заяву подано у встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк. На підтвердження права на відшкодування витрат заявницею надано договір про надання правничої допомоги від 10.11.2021 та додаткову угоду до нього від 17.02.2022.

Заявник посилається на умови додаткової угоди, відповідно до яких вартість професійної правничої допомоги у справі визначена у фіксованому розмірі та становить 50 000 грн за розгляд справи в суді першої інстанції, 60 000 грн в апеляційній інстанції та 70 000 грн у касаційній інстанції. При цьому сторони погодили, що зазначений гонорар не залежить від кількості вчинених адвокатом процесуальних дій, судових засідань, обсягу наданих послуг чи витраченого часу, а його сплата здійснюється протягом року після набрання законної сили рішенням суду.

Посилаючись на положення статей 123, 126, 129, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України та практику Верховного Суду і Європейського суду з прав людини, представник заявника зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за умови їх документального підтвердження та з урахуванням критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності.

Заявник також наголошує, що у випадку встановлення неспівмірності заявлених витрат саме сторона, яка заперечує проти їх розміру, повинна довести таку неспівмірність. На думку заявника, з огляду на погоджений сторонами фіксований розмір гонорару подання додаткових доказів щодо кількості витраченого адвокатом часу чи обґрунтування погодинної вартості послуг не є необхідним.

За результатами розгляду справи заявник просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 230 000 грн, що складаються з 50 000 грн за первісний розгляд справи в суді першої інстанції, 60 000 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 70 000 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції та 50 000 грн за новий розгляд справи судом першої інстанції.

Так, 10.11.2021 між Адвокатським об`єднанням “ЛЄГІСТ” (далі – Адвокатське об`єднання) та Науменко Надією Петрівною (далі – Клієнт), було укладено Договір про надання правової допомоги №10/11/21, відповідно до п. 1.1 якого предметом цього Договору є надання Адвокатським об`єднанням (в особі адвокатів) правової допомоги Клієнту, консультацій та роз`яснень з питань цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, податкового права, у справах про адміністративні правопорушення тощо, організація ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом, надання Клієнту правової допомоги щодо захисту прав та представлення інтересів останнього перед суб`єктами державної реєстрації, державними реєстраторами. нотаріусами, правоохоронними органами, приватними виконавцями, в судах всіх інстанцій, органах державної виконавчої служби, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (веденні справ).

Відповідно до п. 2.1 Договору, Адвокатське об`єднання (в особі Адвоката) має право:

- пред`явлення позову, заяв, їх підписання, а також подання та підписання відзиву, заперечень на позов; повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання повністю або частково позову, зміни підстав або предмета позову, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення, укладати мирову угоду, оскарження рішення, постанови державних органів та органів досудового слідства та прокуратури, постанови по справі про адміністративне порушення, рішення суду, ухвали, постанови місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції, місцевих, апеляційних, касаційних господарських та адміністративних судів, пред`являти від імені Клієнта всі необхідні документи, заяви, пояснення, пред`являти виконавчі документи до стягнення, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими законодавством України;

- за цим договором Адвокатському об`єднанню (в особі Адвоката) надано право ведення від імені Клієнта переговорів та попереднього узгодження всіх процесуальних питань, подання та підпису всіх документів, необхідних для використання повноважень, включаючи позовні та інші заяви, скарги, тощо, а також інших документів, що стосуватимуться прав та законних інтересів Клієнта, сплачувати платежі та виконувати будь-які дії в межах наданих йому повноважень, пов`язані з веденням справи в суді;

- представляти інтереси Клієнта в підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування, органах виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних органах та установах, органах нотаріату, державної виконавчої служби, БТІ, органах державної реєстрації тощо, перед приватними особами;

- здійснювати представництво та захист інтересів клієнта в судах, правоохоронних та контролюючих органах;

- інші права, передбачені чинним законодавством.

Згідно п. 2.2 Договору, жодних обмежень повноважень адвоката цим Договором не встановлено. При виконанні своїх обов`язків Адвокатське об`єднання керується цим Договором і відповідним чинним законодавством та гарантує таку якість юридичних послуг, що відповідає вимогам, які звичайно ставляться до послуг такого роду.

За пунктом 2.4 Договору, на підтвердження факту надання Адвокатським об`єднанням Клієнту правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється Клієнту.

Згідно п. 3.1 Договору, Клієнт зобов`язаний:

а) своєчасно забезпечувати Адвокатське об`єднання всім необхідним для виконання її обов`язків за цим Договором, в тому числі документами у потрібній кількості примірників, нормативними актами, що регулюють діяльність Клієнта, транспортними засобами;

б) надавати в повному обсязі на вимогу Адвокатського об`єднання достовірну інформацію про діяльність Клієнта, необхідну для виконання Адвокатським об`єднанням його обов`язків за цим Договором;

в) оплачувати витрати Адвокатського об`єднання, необхідні для виконання його обов`язків за цим Договором, понесені в інтересах Клієнта (обов`язкові платежі, витрати на відрядження тощо):

г) оплачувати гонорар Адвокатському об`єднанню в порядку та на умовах, визначених розділом 4 Договору;

д) підписати акт приймання-передачі адвокатських послуг протягом трьох днів з моменту отримання. Якщо протягом п`яти днів зауважень по вказаному акту не надійшло, він вважається підписаним.

Відповідно до п. 4 Договору, вартість послуг Адвокатського об`єднання встановлюється додатковою угодою до цього Договору.

Згідно з п. 4.3 Договору, оплата підлягає перерахуванню Клієнтом на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання або внесенню готівкою в касу Адвокатського об`єднання.

За пунктом 4.4 Договору, у разі необхідності, за попередньою домовленістю між сторонами. Клієнт оплачує Адвокатському об`єднанню витрати, необхідні для виконання останнім обов`язків за цим Договором, понесені в інтересах Клієнта (обов`язкові платежі, витрати на відрядження, тощо). Сума додаткових витрат погоджується сторонами додатково без укладення письмових додаткових угод.

За пунктом 7.1 Договору, він набирає чинності з моменту його підписання та діє до його повного виконання.

Також між Адвокатським об`єднанням “ЛЄГІСТ” та Науменко Надією Петрівною 17.02.2022 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, за якою сторони дійшли взаємної згоди, що вартість послуг (гонорар) Адвокатського об`єднання за професійну правничу допомогу у справі №491/1007/21 є фіксованою (не залежить від кількості здійснених адвокатом дій, судових засідань, обсягу наданих послуг, витраченого часу, тощо) та становить: у суді першої інстанції – 50 000 гривень; у суді апеляційної інстанції – 60 000 гривень; у суді касаційної інстанції - 70 000 гривень.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди, Сторони узгодили, що Клієнт протягом одного року після набрання законної сили рішенням господарського суду по даній справі зобов`язаний шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання або внесення готівкою в касу Адвокатського об`єднання у повному обсязі сплатити вартість послуг (гонорар) Адвокатського об`єднання, встановлену у п. 1 цієї додаткової угоди, та укласти акт приймання-передачі.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №491/1007/21 заяву ОСОБА_1 , с.Троїцьке Одеської області про розподіл судових витрат у справі №491/1007/21 задоволено частково. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури, м. Одеса на користь ОСОБА_1 , с. Троїцьке Одеської області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. В решті задоволення заяви відмовлено.

В оскаржуваному додатковому рішення Господарський суд Одеської області, дійшов висновку, що оцінивши надані докази, обсяг і характер наданої правничої допомоги, складність справи, ціну позову та критерії реальності, необхідності, розумності й співмірності витрат, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат є завищеним. Водночас факт їх понесення підтверджено належними доказами, у зв`язку з чим суд вважає обґрунтованим стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн, а заяву такою, що підлягає частковому задоволенню.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Приписами ст. 244 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 цього Кодексу).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3

статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, за правилами статті 74 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатів, пов`язаних з підготовкою до розгляду справи у судовому засіданні, має бути відображений в детальному описі робіт (наданих послуг), має бути доведений та документально обґрунтований.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу). Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 24.01.2023 року у справі № 910/6310/21.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено до стягнення 230 000 грн витрат на правничу допомогу, з яких: 50 000 грн за розгляд справи в суді першої інстанції (первісний розгляд); 60 000 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції; 70 000 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції; 50 000 грн за розгляд справи в суді першої інстанції (новий розгляд).

Дана справа надійшла до Господарського суду Одеської області від Касаційного цивільного суду Верховного Суду, який постановою від 20 серпня 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнив частково, рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 липня 2024 року скасував, провадження у справі закрив, повідомив позивача про те, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

За результатом розгляду справи в Господарському суді Одеської області, рішенням суду від 30.03.2026 у задоволенні позову прокурора відмовлено в повному обсязі.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №760/30077/19 (пункти 111 - 113), закриття провадження у справі через порушення правил юрисдикції з переданням цієї справи для продовження розгляду до належного суду не припиняє її розгляд. Його продовжує суд, до юрисдикції якого за законом віднесене вирішення відповідного спору. Тому остаточний розподіл судових витрат (зокрема, компенсування стороні, на користь якої буде ухвалене рішення щодо суті спору) суд проведе за результатами розгляду справи.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у своїй постанові від 02.01.2025 у справі №307/3036/19, з посиланням на вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду, зробив правовий висновок, за яким, з огляду на те, що апеляційний суд передав справу до господарського суду, її розгляд не припинений і продовжуватиметься у суді, до юрисдикції якого за законом належить вирішення відповідного спору. Тому питання про кінцевий розподіл судових витрат, зокрема на правничу допомогу, вирішуватиме господарський суд за результатами розгляду справи. Апеляційний суд це не врахував і помилково вирішив питання про компенсацію заявниці витрат на правничу допомогу.

Таким чином суд першої інстанції здійснив розгляд заяви ОСОБА_1 , с. Троїцьке Одеської області про розподіл судових витрат, зокрема, витрат на правничу (правову) допомогу, понесених нею у зв`язку з розглядом даної справи у Любашівському районному суді Одеської області, Одеському апеляційному суді, Касаційному цивільному суді Верховного Суду а також Господарському суді Одеської області.

Отже, враховуючи відмову в задоволенні позову прокурора, у ОСОБА_2 , с.Троїцьке Одеської області згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу

України, є право на відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених нею у зв`язку з розглядом даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено вище за текстом цієї постанови представництво інтересів відповідача у справі здійснював адвокат Адвокатського об`єднання «ЛЄГІСТ» Комісар О.В., повноваження якого підтверджуються ордерами серії ВН № 1102674, ВН № 1206280 та ВН № 1266650.

З поданих відповідачем документів вбачається, що сторонами визначено розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги, який заявлено до відшкодування.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на оплату послуг адвоката мають бути співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

При цьому зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу можливе за клопотанням іншої сторони, яка повинна довести неспівмірність таких витрат із зазначеними критеріями.

Застосовуючи критерій співмірності, суд має певний розсуд, однак його реалізація повинна ґрунтуватися на обставинах справи та відповідних доказах, поданих стороною, яка заперечує проти розміру заявлених витрат.

Разом із тим прокурором не подано до суду першої інстанції заяви чи клопотання, в яких ставилося б питання про неспівмірність заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу або містилися б відповідні заперечення та обґрунтування їх завищення.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу становлять загалом 230 000 грн та складаються з таких витрат: 50 000 грн за надання правничої допомоги під час первісного розгляду справи, зокрема, за підготовку та подання відзиву на позовну заяву, клопотання про залишення позову без розгляду, письмової промови в судових дебатах, клопотань про відкладення розгляду справи, а також участь адвоката у судових засіданнях у судах відповідних інстанцій; 60 000 грн за представництво інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції, у межах якого адвокатом підготовлено та подано апеляційну скаргу, заяву про усунення її недоліків, а також заяву про видачу копії рішення та виконавчого листа; 70 000 грн за представництво інтересів відповідача в суді касаційної інстанції. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у цій інстанції адвокатом не подавалися заяви, пояснення чи клопотання та не здійснювалася участь у судових засіданнях; 50 000 грн за надання правничої допомоги під час нового розгляду справи Господарським судом Одеської області, що включало підготовку та подання відзиву на позовну заяву та участь адвоката у судових засіданнях.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вірно виходить із того, що такі витрати підлягають відшкодуванню лише за умови їх фактичності, необхідності та розумності, а їх розмір має бути обґрунтованим і співмірним із конкретними обставинами справи.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово зазначав, що відшкодуванню підлягають лише витрати, які були фактично понесені, є необхідними та мають розумний розмір. При цьому саме лише погодження сторонами розміру гонорару не є безумовною підставою для покладення всієї відповідної суми на іншу сторону спору.

З огляду на положення статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має оцінити їх у взаємозв`язку з характером і складністю справи, обсягом та змістом фактично наданих адвокатом послуг, часом, необхідним для їх виконання, ціною позову, значенням справи для сторін та іншими обставинами, які мають істотне значення для визначення розумного розміру відповідного відшкодування.

При цьому договірне визначення сторонами розміру гонорару є результатом їхніх взаємних домовленостей та саме по собі не зобов`язує суд присуджувати такий розмір у повному обсязі за рахунок іншої сторони. Під час розподілу судових витрат суд визначає не розмір гонорару, погодженого між адвокатом та клієнтом, а суму витрат, яка з урахуванням установлених законом критеріїв може бути покладена на іншу сторону як компенсація понесених витрат.

Верховний Суд у своїй практиці також виходить із того, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, усі заявлені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо з урахуванням принципів справедливості, пропорційності та верховенства права встановить їх завищеність або неспівмірність із предметом спору, складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та іншими релевантними обставинами.

Отже, критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу мають оцінюватися судом з урахуванням конкретних обставин кожної справи. При цьому визначення суми, яка підлягає відшкодуванню, належить до повноважень суду, який безпосередньо розглядає справу та має можливість оцінити характер спору, обсяг процесуальної діяльності представника, складність виконаної ним роботи та необхідність відповідних витрат.

Таким чином, дослідивши надані відповідачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, договір про надання правничої допомоги, додаткові угоди до нього, документи щодо визначення розміру гонорару та фактично виконаних адвокатом процесуальних дій, суд оцінює заявлені до відшкодування витрати крізь призму критеріїв їх реальності, необхідності, розумності та співмірності.

Водночас, враховуючи складність та характер спору, обсяг фактично наданої правничої допомоги, кількість і зміст процесуальних документів, участь представника у судових засіданнях, стадію розгляду справи, а також співвідношення заявленої суми з предметом спору, суд першої інстанції визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню за рахунок прокуратури, у сумі 15 000 грн, що є дискреційними повноваженнями суду першої інстанції і підстав для зміни або скасування додаткового рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність належних доказів фактичного понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на таке.

Як вбачається з умов договору про надання правової допомоги №10/11/21 від 10.11.2021 та додаткової угоди № 1 від 17.02.2022 до нього, сторонами погоджено розмір гонорару адвокатського об`єднання за надання професійної правничої допомоги у справі №491/1007/21. При цьому відповідно до умов додаткової угоди розмір гонорару є фіксованим та не залежить від кількості здійснених адвокатом процесуальних дій, судових засідань, обсягу наданих послуг чи фактично витраченого часу.

Також умовами зазначеної додаткової угоди передбачено, що клієнт зобов`язаний сплатити погоджений сторонами гонорар протягом визначеного договором строку після набрання законної сили рішенням господарського суду у відповідній справі та укласти акт приймання-передачі наданих послуг.

Отже, сам по собі факт того, що на момент вирішення питання про розподіл судових витрат відповідна сума гонорару ще не була фактично перерахована адвокатському об`єднанню, не свідчить про відсутність у відповідача витрат на професійну правничу допомогу та не позбавляє його права на їх розподіл.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою.

Посилання апелянта на те, що відповідачем не надано платіжних доручень, які підтверджують фактичне перерахування гонорару адвокату, не можуть бути підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат, оскільки відповідно до умов укладеного між відповідачем та адвокатським об`єднанням договору відповідний гонорар на момент розгляду питання про розподіл судових витрат не обов`язково мав бути вже сплачений, а підлягав сплаті у визначений сторонами строк.

Інше тлумачення наведених положень договору та норм процесуального законодавства фактично призвело б до ототожнення факту понесення витрат із фактом їх попередньої оплати, тоді як положення пункту 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України прямо передбачають можливість розподілу витрат, які не лише сплачені, а й підлягають сплаті.

Не приймаються колегією суддів і доводи апелянта про відсутність детального опису виконаних адвокатом робіт, конкретних процесуальних дій та відомостей про витрачений час.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів відповідача у справі здійснював адвокат Комісар О.В., повноваження якого підтверджені відповідними ордерами. При цьому матеріалами справи підтверджується фактичне здійснення представником відповідача процесуальної діяльності на різних стадіях розгляду справи, зокрема, підготовка та подання процесуальних документів, формування правової позиції відповідача, участь у судових засіданнях та вчинення інших процесуальних дій, пов`язаних із розглядом спору.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що відповідно до умов додаткової угоди сторони погодили саме фіксований розмір гонорару, який не залежить від кількості здійснених адвокатом дій, судових засідань, обсягу наданих послуг чи витраченого часу. За таких умов відсутність розрахунку гонорару погодинно або відомостей про кількість годин, витрачених адвокатом на виконання кожної окремої дії, сама по собі не свідчить про відсутність правових підстав для компенсації погодженого сторонами гонорару.

При цьому суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат не повинен ототожнювати договірний розмір гонорару між клієнтом та адвокатом із сумою, яка безумовно підлягає стягненню з іншої сторони. Визначенню підлягає саме розмір витрат, який з урахуванням критеріїв, встановлених статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, є обґрунтованим, реальним, необхідним та співмірним із характером спору і фактично наданою правничою допомогою.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі посилання на відсутність документів, що підтверджують попередню оплату гонорару, а також на ненадання окремого погодинного розрахунку вартості кожної процесуальної дії не спростовують встановлених судом обставин щодо існування договірних зобов`язань відповідача з оплати професійної правничої допомоги, погодженого сторонами розміру фіксованого гонорару та фактичного здійснення адвокатом представництва інтересів відповідача у цій справі.

Відтак колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються на помилковому ототожненні факту понесення витрат із фактом їх попередньої оплати та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Щодо посилання скаржника на те, що фінансування органів прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому покладення на Одеську обласну прокуратуру обов`язку зі сплати заявлених витрат має відповідати вимогам розумності, необхідності та пропорційності, колегія суддів зазначає, що сам по собі статус підприємства як державного та посилання на його майновий стан не є достатньою правовою підставою для звільнення від обов`язку відшкодувати іншій стороні понесені та документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу. Інше тлумачення призвело б до необґрунтованого покладення понесених відповідачем витрат на нього самого лише з огляду на майновий статус іншої сторони, що не відповідає загальним засадам розподілу судових витрат.

При цьому суд першої інстанції не поклав на прокуратуру весь заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, а, застосувавши критерії реальності, необхідності, обґрунтованості та розумності, зменшив суму витрат, що підлягає відшкодуванню до 15 000 грн.

Колегія суддів наголошує, що у даній справі доводи прокурора фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак не спростовують встановлених судом обставин, зокрема, щодо фактичного надання адвокатських послуг та понесення відповідачем відповідних витрат.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив подані докази, застосував критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, а тому підстав для скасування або зміни додаткового рішення в оскаржуваній частині також не вбачається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Отже, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо наявності підстав для часткової відмови в задоволенні заяви відповідача про стягнення на його користь з прокуратури суми понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, а доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують вірного висновку суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса не підлягає задоволенню, а додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №491/1007/21 відповідає вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування з доводів та мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 року у справі №491/1007/21 залишити без задоволення, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі №491/1007/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.09.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош