Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №915/912/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/912/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

Від Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича – Саченко А.П.;

Від Виконавчого комітету Миколаївської міської ради – Курбанова А.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 про забезпечення позову (суддя Олейняш Е.М.)

по справі №915/912/26

за позовом Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича

до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення,

(суддя першої інстанції Олейняш Е.М., дата та місце прийняття ухвали: 21.07.2026, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв),

До Господарського суду Миколаївської області звернулась Фізична особа-підприємець Братащук Олександр Володимирович (далі – Позивач) з позовною заявою до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі – Відповідач), в якій просив суд: визнати протиправним та скасувати Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 «Про демонтаж тимчасової споруди по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва» та стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу).

Разом із позовною заявою до Господарського суду Миколаївської області Позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд: забезпечити позов шляхом заборони Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, Миколаївській міській раді та їх структурним підрозділам (у тому числі Департаменту архітектури та містобудування), їх посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі та забезпечити позов шляхом заборони виконання Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 «Про демонтаж тимчасової споруди по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва» до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 заяву Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича про вжиття заходів забезпечення позову було частково задоволено та вжито заходи забезпечення позову у справі № 915/912/26, а саме: заборонено Відповідачу - Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам (у тому числі Департаменту архітектури та містобудування), їх посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, вчиняти на виконання рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 будь-які дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Не погоджуючись з такою ухвалою Виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 по справі № 915/912/26 про часткове задоволення заяви Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича про вжиття заходів забезпечення позову скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні відповідної заяви та стягнути з Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича судові витрати на користь Виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

На переконання Скаржника, оскаржувана ухвала прийнята з недотриманням норм матеріального та процесуального права.

Так Апелянт у своїй скарзі зазначає, що саме лише посилання Позивача в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість демонтажу торговельного павільйону по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 в місті Миколаєві розташованому на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 без наведення відповідного обґрунтування - не с достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідач вказує, що Позивач, подавши заяву про забезпечення позову. повинен був обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову, однак, Позивач ґрунтує свою позицію виключно на припущеннях.

Також Відповідач вважає, що суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав заявника в межах позовних вимог, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову.

Скаржник вказує, що місцевим господарським судом не зазначено на підставі яких саме доказів визнано підтвердженими доводи Позивача, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача.

Так Відповідач зазначає, що припущення про демонтаж не свідчить про неможливість або ускладнення поновлення у подальшому прав, які Позивач вважає порушеними, і у разі поновлення прав Позивача у судовому порядку, навіть демонтована споруда може бути повернута на своє попереднє місце розташування.

На переконання Апелянта дії Позивача, щодо подання заяви про забезпечення позову є передчасними, оскільки дії пов`язані з проведенням демонтажу, можуть виникнути виключно після видання відповідного розпорядження міського голови, однак матеріали справи не містять жодних доказів, що на момент звернення Позивача із заявою про забезпечення позову, міським головою було видано відповідне розпорядження на виконання Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 №680.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 по справі №915/912/26 залишено без руху; встановлено Апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 по справі №915/912/26 протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

20.08.2026 від Виконавчого комітету Миколаївської міської ради надійшла заява про усунення недоліків, до якої Апелянтом додано докази сплати судового збору у розмірі 3 328,00 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2026 поновлено Виконавчому комітету Миколаївської міської ради пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 по справі №915/912/26; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 по справі №915/912/26; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи №915/912/26 за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 на: 10.09.2026 року о 12-00 год.; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали оскарження ухвали від 21.07.2026 по справі №915/912/26.

24.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві Позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу законною і такою, що ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На переконання Позивача у цій справі існує прямий, безпосередній та очевидний зв`язок між заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги: захід спрямований на збереження того самого об`єкта (павільйону), доля якого вирішується оскаржуваним рішенням № 680, що є предметом спору.

Позивач стверджує, що висновки постанови від 19.01.2026 у справі № 915/1439/25, на які посилається Скаржник, не підлягають застосуванню через відмінність предмета спору до спірних правовідносин.

Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду про те, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову і можуть бути вжиті в межах предмета позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 у справі № 917/805/23).

Також Позивач зазначає, що загроза демонтажу є реальною, конкретною та безпосередньою, а не припущенням, оскільки на момент вжиття заходів забезпечення позову існує чинне рішення органу місцевого самоврядування про демонтаж, а саме: рішення Виконавчого комітету від 10.06.2026 № 680.

Таким чином на переконання Позивача, механізм примусового демонтажу вже фактично запущено самим Відповідачем, а строк його виконання є визначеним і наближається. Загроза підтверджена не припущенням Позивача, а офіційним документом самого Відповідача. За таких обставин ймовірність демонтажу є достатньо обґрунтованою у розумінні ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, на що правильно вказав суд першої інстанції.

Крім того Позивач зазначає, що демонтаж павільйону до вирішення спору по суті призведе до незворотних наслідків, таких як: фізичного знищення павільйону, припинення господарської діяльності Позивача, звільнення найманих працівників та знецінення самого предмета спору. Навіть у разі задоволення позову та скасування рішення № 680 демонтований павільйон і втрачений бізнес відновлені не будуть, а судовий захист втратить будь який практичний сенс, що суперечить праву на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод)

Позивач вказує, що твердження Апелянта про те, що навіть демонтована споруда може бути повернута на попереднє місце розташування, не відповідає ані меті інституту забезпечення позову, ані фактичним обставинам справи.

Доводи Апелянта про відсутність паспорта прив`язки, припинення оренди та відсутність прав на землю стосуються суті спору і не підлягають дослідженню на стадії забезпечення позову.

Позивач стверджує, що вжиті заходи є співмірними із заявленими вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України): предметом оскарження є рішення № 680, а захід полягає у забороні вчиняти дії саме на його виконання. Тимчасова заборона демонтажу лише зберігає наявний стан до вирішення спору, не покладає на Відповідача жодних майнових витрат, не блокує його господарську та управлінську діяльність і не порушує прав третіх осіб, натомість невжиття заходів призвело б до незворотної шкоди Позивачу.

У зв`язку з наведеним Позивач просить апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21 липня 2026 року у справі № 915/912/26 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

24.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Виконавчого комітету Миколаївської міської ради надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

31.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали від 21.07.2026 по справі №915/912/26.

07.09.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича також надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 задоволено заяви Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON; вирішено здійснювати розгляд справи №915/912/26 у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду в залі судових засідань №5, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29, тел. 301- 438.

10.09.2026 у судове засідання, яке відбувалося в режимі відеоконференції, з`явилися представники Позивача та Відповідача, які підтримали доводи та вимоги викладені ними письмово.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про часткове забезпечення позову.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що Позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд:

1. Забезпечити позов шляхом заборони Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, Миколаївській міській раді та їх структурним підрозділам (у тому числі Департаменту архітектури та містобудування), їх посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

2. Забезпечити позов шляхом заборони виконання рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 «Про демонтаж тимчасової споруди по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва» до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Підставою для подання заяви про забезпечення позову Позивачем зазначено наступні обставини.

Предметом позову є: визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 680 від 10.06.2026 «Про демонтаж тимчасової споруди по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва» вирішено:

1. Демонтувати тимчасову споруду - торговельний павільйон, розташований по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 у строк до 31.12.2026 з дня прийняття даного рішення.

2. Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради (Полякову) протягом 3 робочих днів з дня прийняття цього рішення підготувати розпорядження міського голови задля визначення підприємства (установи, організації) та/або виконавчого органу, яким доручається проведення демонтажу тимчасової споруди торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016.

3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на заступника міського голови Андрієнка Ю.Г.

Позивач, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про вжиття заходів забезпечення позову зазначив, що виконання вказаного вище рішення до набрання законної сили рішенням суду у цій справі призведе до незворотних наслідків: фізичного знищення павільйону, припинення господарської діяльності, звільнення найманих працівників та знецінення самого предмета спору. Навіть у разі задоволення позову та скасування рішення № 680 демонтований павільйон і втрачений бізнес не будуть відновлені, а судовий захист втратить будь-який практичний сенс.

Позивач також зазначав, що у цій справі наявні всі підстави, передбачені частиною другою ст. 136 Господарського процесуального кодексу України зокрема такі як:

- невжиття заходів забезпечення унеможливить ефективний захист прав Позивача, оскільки після демонтажу павільйону скасування рішення № 680 не поверне знищеного майна;

- демонтаж призведе до фактичного знищення предмета спору - торговельного павільйону, у якому Позивач здійснює господарську діяльність;

- механізм примусового демонтажу вже запущено (п. 2 рішення № 680 передбачає прийняття розпорядження міського голови протягом 3 робочих днів), строк виконання рішення визначений - до 31.12.2026;

- наявні очевидні ознаки протиправності рішення № 680 (розміщення павільйону у 2003 році з дозволу того самого органу; кваліфікація легально розміщеної споруди як «самочинного будівництва»; недотримання процедури обстеження та відсутність припису; передчасність рішення в умовах триваючого спору у справі № 915/1439/25; систематичне прийняття Орендодавцем орендної плати після 09.04.2022).

У своїй заяві Позивач також вказував, що заявлені заходи є прямо пов`язаними з предметом позову: предметом оскарження є саме рішення № 680, а заявлені заходи полягають у забороні його виконання, крім того заявлені заходи є співмірними із заявленими вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України) та не завдають Відповідачеві майнових втрат: тимчасова заборона демонтажу лише зберігає існуючий стан до вирішення спору, не покладає на Відповідача жодних витрат і не порушує прав третіх осіб, натомість невжиття заходів призведе до непоправної шкоди Позивачу.

Як зазначалось раніше, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 заяву Фізичної особи-підприємця Братащука Олександра Володимировича про вжиття заходів забезпечення позову було частково задоволено та вжито заходи забезпечення позову у справі № 915/912/26, а саме: заборонено Відповідачу - Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам (у тому числі Департаменту архітектури та містобудування), їх посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, вчиняти на виконання рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 будь-які дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд погоджується із прийнятою судом першої інстанції ухвалою та зазначає наступне.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №905/491/19).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.

Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів Відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог Позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів Позивача від можливих недобросовісних дій із боку Відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити Позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті Відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною Відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно Відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими Позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони Відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими Позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони Відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Як уже зазначено вище, предметом позову є вимога Позивача до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 «Про демонтаж тимчасової споруди по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86, у Центральному районі м. Миколаєва».

Оскільки в даному випадку Позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе Позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими Позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову шляхом заборони Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам вчиняти дії щодо демонтажу торгівельного павільйону Позивач зазначив, що виконання вказаного вище рішення до набрання законної сили рішенням суду у цій справі призведе до незворотних наслідків: фізичного знищення павільйону, припинення господарської діяльності, звільнення найманих працівників та знецінення самого предмета спору. Навіть у разі задоволення позову та скасування рішення № 680 демонтований павільйон і втрачений бізнес не будуть відновлені, а судовий захист втратить будь-який практичний сенс.

Суд першої інстанції частково задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам (у тому числі Департаменту архітектури та містобудування), їх посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, вчиняти на виконання рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 будь-які дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі визнав вказані заходи заходи забезпечення позову обґрунтованими, адекватними, співмірними до позовних вимог заходами забезпечення позову.

Суд першої інстанції зазначив, що ймовірність демонтажу тимчасової споруди є обґрунтованою, оскільки оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування визначено конкретний строк її демонтажу.

Судова колегія погоджується зі вказаними вище висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Як було встановлено апеляційним господарським судом у даній справі наявний безпосередній та очевидний зв`язок між предметом позову та обраним Позивачем заходом забезпечення позову, оскільки застосування такого заходу спрямоване виключно на збереження існуючого стану того самого об`єкта — павільйону, щодо якого оскаржуваним рішенням № 680 вирішено питання, що є предметом спору у цій справі.

Зокрема, оскаржуваним рішенням фактично створено передумови для зміни існуючого стану спірного об`єкта, у тому числі шляхом його демонтажу. За таких обставин заборона вчинення відповідних дій на час розгляду справи спрямована не на вирішення спору по суті та не надання Позивачу переваг у спірних правовідносинах, а виключно на збереження існуючого становища до встановлення судом правомірності оскаржуваного рішення.

Водночас судова колегія зауважує, що у разі демонтажу павільйону до вирішення спору по суті ефективність судового захисту може бути істотно ускладнена, оскільки зміна існуючого стану спірного об`єкта внаслідок його демонтажу матиме відповідні наслідки для Позивача та потребуватиме від нього додаткових витрат і зусиль для відновлення порушеного права.

У разі виконання оскаржуваного рішення № 680, а саме здійснення демонтажу павільйону, до вирішення спору по суті, навіть задоволення позовних вимог не гарантуватиме повного та ефективного поновлення порушених прав Позивача, оскільки на момент ухвалення судового рішення спірний об`єкт уже буде демонтовано.

Таким чином, такий захід забезпечення позову, як заборона Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам (у тому числі Департаменту архітектури та містобудування), їх посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, вчиняти на виконання рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 будь-які дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі є адекватним та співмірним заявленим позовним вимогам, має з ними безпосередній зв`язок та спрямований на недопущення зміни фактичного стану спірного об`єкта до вирішення спору по суті.

Зазначений вище захід забезпечення позову є ефективним захистом можливих порушених прав Позивача від недобросовісних дій з боку Відповідача, задля забезпечення ефективного захисту прав Позивача в межах одного судового провадження без додаткових звернень до суду.

При цьому такий захід заздалегідь не вирішує спір по суті щодо правомірності рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 680, а лише забезпечує можливість ефективного та реального поновлення порушених прав у разі задоволення позову.

Також судова колегія зауважує, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому заборона вчиняти певні дії до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси Відповідача, а лише встановлює певні обмеження на час розгляду справи по суті. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування відповідного заходу забезпечення позову.

Щодо доводів Апелянта про те, що тимчасова споруда на спірній земельній ділянці розташована за відсутності паспорта прив`язки ТС, судова колегія зазначає, що наведені обставини безпосередньо стосуються правомірності розміщення спірного об`єкта та, відповідно, суті заявлених позовних вимог.

Встановлення факту наявності чи відсутності у Позивача паспорта прив`язки ТС, його чинності, а також надання правової оцінки підставам розміщення тимчасової споруди потребує дослідження та оцінки відповідних доказів у сукупності з іншими обставинами справи. Такі питання підлягають вирішенню судом під час розгляду спору по суті та не можуть розглядатися на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

При цьому під час вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову суд не встановлює остаточну правомірність чи неправомірність дій сторін, не вирішує спір по суті та не надає остаточної правової оцінки обставинам, які становлять предмет доказування у справі.

Судова колегія наголошує, що Апелянтом не доведено недоцільності, неспівмірності чи необґрунтованості застосованго місцевим господарським судом заходу забезпечення позову. Відтак наведені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості часткового задоволення заяви Позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Виконавчому комітету Миколаївської міської ради, Миколаївській міській раді та її структурним підрозділам (у тому числі Департаменту архітектури та містобудування), їх посадовим особам, а також будь-яким іншим особам, вчиняти на виконання рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.06.2026 № 680 будь-які дії, спрямовані на демонтаж, знесення чи примусове переміщення торговельного павільйону, розташованого по Одеському шосе, поблизу житлового будинку № 86 у Центральному районі м. Миколаєва, на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:10:016:0016 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли під час апеляційного перегляду справи.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 " Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи Заявника апеляційної скарги про порушення норм процесуального права судом першої інстанцій під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Колегія суддів зазначає, що ухвала про часткове задоволення заяви про забезпечення позову прийнята з дотриманням норм процесуального права, а встановлені судом обставини відповідають фактичним даним справи. Зокрема, суд першої інстанції належним чином врахував положення статей 136-139 Господарського процесуального кодексу України, встановивши, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, що є достатньою підставою для вжиття відповідних заходів.

За змістом ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Виконавчого комітету Миколаївської міської ради задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 по справі №915/912/26 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 по справі №915/912/26 -залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 по справі №915/912/26 - залишити без змін.

3. Матеріали оскарження ухвали по справі №915/912/26 повернути до Господарського суду Миколаївської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.09.2026.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош