Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №289/1266/26 — Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/1266/26

Номер провадження 2/289/1316/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2026 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі :

головуючого судді Сіренко Н.С.,

за участі : секретаря судового засідання Василенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача 22.06.2026 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 196712 від 18.08.2025 у розмірі 15970,48 грн., судові витрати в сумі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 18.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про споживчий кредит № 196712 на суму 9460,00 грн. Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом df1e4f04, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами. На виконання умов кредитного договору, 18.08.2025 первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_1 відповідача, що, в свою чергу, прийняв пропозицію первісного кредитора. Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується довідкою про перерахування коштів.

10.10.2025 Первісний кредитор та позивач уклали договір факторингу № 10102025, згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить 17370,48 грн., яка складається з: 9460,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 5909,48 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, 601,00 грн. - заборгованість по комісії, 1400,00 грн. - заборгованість з штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Проте, позивач не заявляє вимоги щодо стягнення заборгованості за штрафними санкціями, у зв`язку з чим розмір грошових вимог до стягнення становить 15970,48 грн.

Ухвалою від 25.06.2026 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 23.07.2026 з викликом сторін, визначено сторонам строки для подачі відзиву, відповіді на відзив та заперечення, а також задоволено клопотання позивача про витребування доказів від АТ «ПУМБ» (а.с.72-73), витребувана судом інформація надійшла 06.07.2026 та 31.07.2026 (110-111)

29.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд перевірити надані позивачем докази та оцінити їх у всій сукупності, перевірити, чи відповідає заявлена до стягнення сума принципам справедливості, розумності та добросовісності, також просить суд перевірити правомірність стягнення комісії, окрім того, заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу 7000,00 грн. вважає завищеною та просить її зменшити до розумного та співмірного розміру (а.с.78-80).

30.06.2026 позивач направив до суду відповідь на відзив, в якому вказує, що заперечення відповідача є необгрунтованими, проценти за користування кредитом, а також комісія за управління та обслуговування кредиту нараховувалися у відповідності до умов укладеного договору, в межах погоджених сторонами умов, а заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є фактичними, документально підтвердженими та співмірними зі складністю справи (а.с.81-87).

03.07.2026 відповідач направив до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що відповідь позивача на відзив не містить нових належних та допустимих доказів, які б спростували викладені у відзиві доводи (а.с.92-93).

07.07.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає про необгрунтованість доводів відповідача, який не навів жодних переконливих доводів щодо неналежності, недопустимості чи недостатності поданих доказів, при цьому не надав будь-яких належних доказів на спростування доводів позивача, просить заявлені вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.96-99).

В судове засідання позивач не з`явився, в позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності, не заперечує проти постановлення по справі заочного рішення (а.с.5).

Відповідач ОСОБА_1 16.09.2026 направив до суду заяву про розгляд справи без участі, просить відмовити в задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві (а.с.116).

В зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, фіксація судового процесу на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Вимоги ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 18.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 196712 (далі - Кредитний договір), загальний розмір кредиту становить 9460,00 грн., надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 7000,40 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 2459,60 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини (п.2.2.1.).

Згідно п.2.3 проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 350,00 % річних. Тип процентної ставки фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Пунктом 2.4. передбачено знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 грн. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 грн. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Відповідно до п. 2.5. Комісія за надання кредиту складає 2459,60 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 26,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Пунктом 2.6. передбачений загальний строк кредитування за цим Договором складає 98 днів з 18.08.2025 (дата надання кредиту) по 24.11.2025.

Відповідно до п.2.6.1. строк на який надається кредит встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на два тижні. Конкретні дати вказані в графіку платежів.

Згідно пункту 2.7.1. денна процентна ставка складає : 8376,08 грн. / 9460,00 грн. / 98 днів * 100 % = 0,9035% / день.

Кредитний договір № 196712 підписано позичальником ОСОБА_1 18.08.2025 10:47:24 ідентифікатором df1e4f04 разом із Графіком платежів, що є Додатком №1 до Кредитного договору (а.с.12 на звороті).

Підписанням договору відповідач усвідомлено погодився з викладеними в ньому умовами, включаючи строки кредитування, розмір кредиту, комісії за надання кредиту та процентної ставки, порядок її нарахування та орієнтовну загальну вартість кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором та відповідає принципу свободи договору з урахуванням рівності статусу сторін такого договору.

Підтвердженням добровільного укладення відповідачем кредитного договору є подана ОСОБА_1 17.08.2025 Заява на видачу кредиту №100914508, у якій зазначені персональні (ідентифікаційні) дані відповідача та в якій він просить видати йому кредит на суму 9460,00 грн. (а.с.19), та Паспортом споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору (а.с.20-21), які підписані ОСОБА_1 ідентифікатором 36f40069 18.08.2025 10:46:02.

В матеріалах справи відсутні докази, з яких можна було б установити, що ОСОБА_1 не пройшов ідентифікацію у інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через номер телефону, який він сам зазначив.

Отже, укладення Договору відбулось у відповідності до положень Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII, оскільки договір підписано відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Висновок щодо правомірності укладення кредитного договору шляхом підписання електронним цифровим підписом викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021, справа № 524/5556/19. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18; від 09.09.2020 у справі № 732/670/19; від 16.12.2020 у справі №561/77/19 та ін. Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

На підтвердження перерахування коштів в сумі 7000,40 грн. позивачем надано Довідку від 09.04.2026 про успішність проведеної операції, здійснення платежу на карту НОМЕР_2 на суму 7000,40 грн. 18.08.2025 о 10:47 за кредитним договором №196712 від 18.08.2025 клієнту ОСОБА_1 (а.с.33-34).

Згідно інформації АТ «ПУМБ» від 24.07.2026 на ім`я ОСОБА_1 в банку була випущена платіжна картка № НОМЕР_3 , на яку зараховувалися грошові кошти : 18.08.2025 10:47:08 на суму 7000,40 грн. В банку за ОСОБА_1 закріплений фінансовий номер телефону : НОМЕР_4 , на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операції за платіжною карткою № НОМЕР_3 (а.с.110).

Суд звертає увагу, що такі ж дані картки відповідача та його фінансовий номер зазначені і у розділі VІІ «Реквізити сторін» Договору №196712 від 18.08.2025 (а.с.12).

З урахуваннями викладеного судом встановлено, що Кредитний договір №196712, укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з повним дотриманням вимог щодо його укладення, порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» при цьому відповідач при укладенні договору надав свої паспортні дані, рнокпп, адресу місця зареєстрованого проживання та номер карткового рахунку, на який було здійснено переказ позивачем коштів, а тому суд вважає, що позивачем доведено як факт укладення кредитного договору, так і факт виконання кредитодавцем своїх зобов'язань за умовами кредитного договору в повному обсязі, а саме: надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначені умовами договору.

Згідно виданої ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» картки обліку виконання договору 196712 ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 17370,48 грн., з яких: 9460,00 грн. - тіло кредиту; 5909,48 грн. - відсотки; 1400,00 грн. - пеня; 601,00 грн. - комісія (а.с.35).

Із вказаної картки обліку вбачається, що відсотки за кредитним договором №196712 нараховувалися згідно умов укладеного між сторонами договору та в межах строку дії цього кредитного договору з 19.08.2025 по 24.11.225.

Перевіривши розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд вважає такий розрахунок арифметично правильним.

При цьому, суд враховує, що відповідачем не спростовано зазначений розрахунок, іншого розрахунку, як і доказів погашення заборгованості не надано.

Відповідно до п.4.1. У випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником умов цього договору, кредитодавець з дотриманням вимог законодавства, має право здійснювати врегулювання простроченої заборгованості та/або стягнути заборгованість в примусовому порядку та/або відступати, передавати свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб без згоди позичальника.

10.10.2025 між Первісним кредитором ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та Позивачем ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 10102025, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с.38-45).

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу 1 встановлено, що «Право вимоги» означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Згідно п. 1.5. Договору факторингу 1 погоджено, що «Реєстр прав вимог» - означає перелік Прав вимог до Боржників, що відступається за цим Договором. Форма Реєстру прав вимог наведена в Додатку №1 до цього Договору. Пунктом 2.1. Договору факторингу 1 встановлено, що Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до п. 4.1. Договору факторингу 1 погоджено, що право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог та Акту приймання-передачі Реєстру, по формі встановленій у Додатку 3.

Відповідно до Реєстру прав вимог №4 до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача за кредитним договором № 196712 від 18.08.2025 року у загальному розмірі 17370,48 грн. (а.с.43).

З наданої позивачем виписки з особового рахунку за Договором про споживчий кредит № 196712 від 18.08.2025 вбачається, що станом на 01.05.2026 загальна заборгованість за вищевказаним кредитним договором складає 17370,48 грн., з яких : 9460,00 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; 5909,48 грн. - за процентами; 1400,00 грн. - за штрафними санціями; 601,00 грн. - заборгованість по комісії.

Статтею 509 ЦПК передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За вимогами ст. 626 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до правил статті 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнт) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому.

Відповідно до правил частини другої статті 1082 ЦК України, боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Верховний Суд України в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15 сформував правову позицію, відповідно до якої боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Суд зазначає, що відповідач, підписавши договір, підтвердив те, що ознайомився з текстом договору отримав всю необхідну інформацію, що забезпечує вірне розуміння змісту послуги та погодився з умовами кредитного договору, у тому числі строку кредитування, розміру кредиту та процентів, порядком їх нарахування, був обізнаний про реальну проценту ставку та орієнтовану загальну вартість кредиту.

Крім того, суд враховує Постанову КЦС ВС від 22.04.2024 № 559/1622/19, що саме на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

На підставі наведеного вище, виходячи з «балансу ймовірностей» як стандарту доказування, котрий ЄСПЛ у рішенні «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» (заява № 59166/12) від 23.08.2016 визнає притаманним саме цивільним справам, відповідно до якого доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж не мав, суд доходить до висновку, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС», правонаступником якого є позивач, належним чином виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти в кредит, тоді як відповідач не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість, а отже підстави для відмови в задоволенні позовних вимог відсутні.

Як установлено із матеріалів справи відповідачу згідно умов укладеного договору кожні 14 днів нараховувалася комісія за управління та обслуговування кредиту, згідно п. 2.4 Договору. Загальний розмір нарахованої комісії становить 601,00 грн.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які установлена комісія за обслуговування кредиту, у договорі не зазначено.

Оскільки в кредитному договорі не зазначено та під час розгляду справи позивачем не надано суду доказів наявності додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які встановлена періодична комісія за обслуговування кредиту, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника періодично, кожні 14 днів, сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №204/224/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 висловила позицію, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону.

Таким чином, суд приходить до переконання, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 15369,48 грн., з яких: 9460,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 5909,48 грн. - заборгованість за відсотками.

При вирішенні питання про стягнення судових витрат з відповідача суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 757/16448/17-ц.

З матеріалів справи вбачається, що представником ТОВ «Юніт Капітал» у цій справі є адвокат Тимошенко О.О., який діяв на підставі довіреності від 12.02.2026, відповідно до якої ТОВ «Юніт Капітал» уповноважує адвоката Тимошенка О.О. представляти інтереси в тому числі в судових установах (а.с.58), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №4267/10 (а.с.57).

Позивач просить стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн., а на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надав копії : Договору про надання правничої допомоги від 20.01.2026 № 20/01/26-02 (а.с.53-54); протоколу погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги (а.с.54 зворот); Додаткової Угоди №25771525967 від 20.04.2026 до Договору (а.с.55); Акту прийому-передачі наданих послуг від 05.05.2026, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 7000,00 грн. (а.с.56), свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.57), довіреності (а.с.58).

На думку суду, витрати позивача на професійну допомогу є документально підтвердженими, отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії», заява №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 по справі №275/150/22 вказав, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Оцінивши надані докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, беручи до уваги складність справи, яка є малозначною в силу вимог закону та не є складною, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд погоджується із доводами відповідача, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7000,00 грн. є завищеними, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру; такі витрати не співрозмірні зі складністю справи, заявленою до стягнення сумою боргу, та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат, відтак підлягають зменшенню до 3000,00 грн.

Матеріали справи містять платіжну інструкцію № 44438 від 17.06.2026 (а.с.67), що підтверджує понесення позивачем судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору у розмірі 2662,40 грн., які відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2562,21 грн. (15369,48 /15970,48 х 2662,40).

Відтак з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді в сумі 2562,21 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 81, 141, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором № 196712 від 18.08.2025 в розмірі 15369,48 грн., а також судові витрати 2562,21 грн. - сума сплаченого судового збору, 3000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу, а всього 20931,69 грн. (двадцять тисяч дев'ятсот тридцять одна грн. 69 коп.).

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Наталія СІРЕНКО