Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №161/9592/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/9592/26

Провадження № 2/161/5345/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Гриня О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шолом С.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Матвіюк Н.Р.,

представника третьої особи, яка не

заявляє самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідача АТ КБ «Приватбанк» Плотвіцький Д.Д.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Вовчук – Масалова Марина Володимирівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача АТ КБ «Приватбанк» про визнання іпотеки припиненою,-

В С Т А Н О В И В:

І. Описова частина.

1.1. Позиція сторони позивача.

01 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Вовчук – Масалова Марина Володимирівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача АТ КБ «Приватбанк» про визнання іпотеки припиненою та вилучення з державних реєстрів запису про іпотеку

Позовні вимоги обґрунтовані наступним (далі дослівно):

«10 травня 2007 року між філією «Волинське головне регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - Іпотекодержатель, відповідач) та мною, ОСОБА_1 , (далі - Іпотекодавець, Позичальник, Позивач) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Масаловою М.В., реєстраційний № 1288 (далі - Договір).

На момент укладення зазначеного договору я був власником нежитлової будівлі - бондарного цеху 3-1, загальною площею 553,8 кв.м., що находиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 7 Договору в забезпечення позичальником зобов`язань за кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю, бондарний цех - 3-1, загальною площею 553,8 кв.м., що находиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У грудні 2025 року мені стало відомо, що філія «Волинське головне регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» була припинено ще 14 липня 2011 р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, № запису: 12241040053006727.

Звертаю увагу, що мене як позичальника протягом цього часу не було повідомлено жодним чином про те, що Іпотекодержателя було припинено. При чому я не отримував не тільки інформації про таке припинення, а й будь-яких документів, підтверджуючих даний факт чи повідомлень про початок процедури припинення.

Отже, до грудня 2025 року мені не було відомо про те, що Іпотекодержателя за договором іпотеки від 10 липня 2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Масаловою М.В., реєстраційний № 1288, було ліквідовано, що також свідчить про припинення моїх зобов`язань перед банком.

Разом з тим, у Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 416434144 від 05 березня 2025 р. у Розділі «Відомості з державного реєстру іпотек» вказано іпотекодержателя Філію «Волинське головне регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк», код: ЄДРПОУ 13369965, 43020, Волинська обл., м. Луцьк, пр-т Відродження, 1 та визначено заборону на відчуження вказаного майна.

У грудні 2025 мені також стало відомо, що у ще у 2011 директор Волинського головного регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» Семенюк П.А. звертався до приватного нотаріуса Луцького нотаріального округу Вовчук М.В. з метою отримання дублікату договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого 10 травня 2007 р.

Разом з тим, частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки позивач дізнався про порушення свого права тільки у грудні 2025 р., то з цього моменту і починається перебіг позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.

У відповіді № 04/01-16 від 25 січня 2012, адресованій директору Волинського головного регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» приватний нотаріус Вовчук М.В. чітко вказала про неможливість надання дублікату договору купівлі-продажу у зв`язку з тим, що ПАТ КБ «Приватбанк» не є стороною договору.

Таким чином, АТ КБ «Приватбанк» не є правонаступником філії «Волинське головне регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», оскільки у протилежному випадку у АТ КБ «Приватбанк» була б можливість підтвердити свої повноваження та отримати запитувані документи.

Крім того, наявність вказаних вище запитів свідчить про відсутність оригіналів документів, що стали підставою для видачі кредитних коштів (кредитного договору), а також договору іпотеки. Що, у свою чергу, унеможливлює подальше звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак наявність у Державному реєстрі запису про іпотеку без фактичної можливості реалізації прав іпотекодержателя створює необґрунтовані обмеження права власності Позивача, що є підставою для судового захисту.

Порушення моїх прав через існування запису про іпотеку підтверджується тим, що я не можу вільно розпоряджатися своїм майном; обмежений у праві відчуження нерухомості; не маю можливості зняти обтяження позасудовим шляхом.

Таким чином, існування іпотеки порушує моє право власності, що також є підставою для звернення до суду.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПОЗОВУ

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною 1 статті 609 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я бо смертю.

Юридична особа є такою, що припинена, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 ЦК України). Ліквідація для юридичних осіб призводить по своїй суті до аналогічних правових наслідків, що і смерть фізичної особи, тобто обумовлює припинення правоздатності юридичної особи. Замість припиненої юридичної особи не виникає іншої юридичної особи, яка наділяється її майном.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер, а інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанови ВС КЦС від 01 березня 2021 р. у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 у справі № 214/7462/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова ВС КЦ від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

Якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Про це йдеться у частині першій статті 8 ЦК України, тлумачення якої свідчить, що законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплене в приватно-правових нормах безпосередньо.

Умови застосування аналогії закону наступні: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1, 9 ЦК); існують прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

У ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який би визначав правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації без правонаступника). Подібною нормою є абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Тому коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону (див.: постанову КЦС ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20).

Отже, у разі «відсутності» особи, яка має відповідати за позовом (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), іпотекодавець може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування відповідних обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом про скасування заборони відчуження нерухомого майна у постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 333/8899/21 (провадження № 61-6732св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд мають враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.».

Посилаючись на вищевикладене сторона позивача просить суд:

Визнати такими, що припинилися зобов`язання за договором іпотеки від 10 травня 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Масаловою М.В. реєстраційний № 1288 та вилучити з державних реєстрів записи про іпотеку та заборону відчуження на нежитлову будівлю, бондарний цех З-1, загальною площею 553,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

1.2. Позиція відповідача.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, жодним чином свою позицію не висловив.

1.3. Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Вовчук – Масалова Марина Володимирівна.

Просила проводити судові засідання за її та її представника відсутності при вирішенні справи поклалась на розсуд суду.

1.4. Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - АТ КБ «Приватбанк».

У своїх письмових поясненнях поданих через систему Єуд АТ КБ «Приватбанк» просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та зазначив:

«Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 14.07.2011 було припинено філію «Волинське головне регіональне управління» ЗАТ КБ «ПриватБанк», що, на його думку, свідчить про ліквідацію іпотекодержателя та є підставою для припинення іпотеки. Зазначені твердження прямо суперечать нормам Цивільного кодексу України.

Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк) є державним банком відповідно до п. 1 копії статуту АТ КБ “ПриватБанк” (надається разом з поясненнями) та є у відкритому доступі за посиланням https://static.privatbank.ua/files/statut_11042023.pdf.

П. 2. Статуту, Банк утворений відповідно до установчого договору від 7 лютого 1992 р. у формі товариства з обмеженою відповідальністю під найменуванням Комерційний банк "ПриватБанк" та зареєстрований Національним банком 19 березня 1992 р. за реєстраційним номером 92.

Відповідно до установчого договору від 6 липня 2000 р. та на підставі рішення установчих зборів акціонерів від 6 липня 2000 р. Комерційний банк "ПриватБанк” реорганізовано шляхом зміни організаційно-правової форми у закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк".

Рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 р. змінено тип Банку на публічне акціонерне товариство та його найменування на публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк".

Наказом Мінфіну від 21 травня 2018 р. № 519 (рішенням єдиного акціонера Банку) було змінено тип Банку на приватне та його найменування на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк".

П. 3 статуту, Банк є правонаступником всіх прав та обов`язків публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яке було правонаступником всіх прав та обов`язків закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яке було правонаступником всіх прав та обов`язків товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк "ПриватБанк".

Вказані обставини не підлягають доведенню, оскільки є загальновідомими та у відкритому доступі.

Відповідно до ч. 3 ст. 95 ЦК України, філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.

Кредитний договір та договір іпотеки від 10.05.2007 (зареєстрований за № 1288) були укладені між позивачем та юридичною особою — ЗАТ КБ «ПриватБанк» (Закрите акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”) (код ЄДРПОУ 14360570), від імені якої діяла її філія. Припинення діяльності філії є внутрішнім організаційним процесом Банку і жодним чином не означає припинення самої юридичної особи.

Відповідно до договору іпотеки сторони домовились, що Іпотекодержателем є - ПриватБанк, 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, Волинське головне регіональне управління, 43020, м. Луцьк, пр. Відродження, 1, МФО 303020, ЄДРПОУ 13369965, кор. рахунок №32005100301 в обласному управлінні НБУ.

Відповідно до Положення про філію “Волинське головне регіональне управління” закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” затвердженого 14.02.2006 р. №65 (копія надається) вбачається, що (п.1.4) філія є відокремленим структурним підрозділом Закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі Банк) немає статусу юридичної особи і здійснює свою діяльність від імені Банку, в межах повноважень наданих Банком, та закріплених в цьому Положенні. У розділі 2 Положення передбачено, що філія має право на укладення договорів від імені банку.

Відповідно до витягу з протоколу №17 засідання Наглядової Ради Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПРИВАТБАНК” (копія надається) вирішено припинити діяльність філій згідно додатку, в тому числі філії Волинське ГРУ.

Так, відповідно до ст. 609 ЦК України, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Відтак, на підставі ст. 95 ЦК України, Положення, філія Волинське ГРУ немало статусу юридичної особи проте здійснювало діяльність як відокремлений структурний підрозділ банку без статусу юридичної особи, а тому припинення структурного підрозділу банку як філія не є одним тим самим, що і припинення юридичної особи.

Також повідомляємо, що зміна найменування та організаційно-правової форми банку (із Закритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство, а згодом — Акціонерне товариство) не є процедурою ліквідації юридичної особи.

АТ КБ «ПриватБанк» продовжує свою діяльність як та сама юридична особа з одним тим самим кодом ЄДРПОУ 14360570.

Отже, ст. 609 ЦК України (припинення зобов`язання ліквідацією юридичної особи) застосуванню у даній справі не підлягає.

Щодо відсутності підстав для припинення іпотеки у зв`язку з ліквідацією філії.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Оскільки Банк не ліквідований, а основне грошове зобов`язання за кредитним договором позивачем не виконано, іпотека на предмет іпотеки — нежитлову будівлю (бондарний цех 3-1), загальною площею 553,8 кв.м., що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1 — зберігає свою чинність у повному обсязі.

Твердження позивача про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не є правонаступником філії ЗАТ КБ «ПриватБанк», позбавлені правового сенсу, оскільки філія ніколи не мала окремої правоздатності відповідно до ст. 95 ЦК України.

АТ КБ «ПриватБанк» є тією самою юридичною особою, яка лише змінила організаційно-правову форму та найменування відповідно до вимог законодавства.

Щодо строку позовної давності.

Договір іпотеки було укладено між Позивачем та банком 10.05.2007 р. Тобто починаючи з 2007 року ОСОБА_1 було відомо про укладення договору іпотеки між ним та ЗАТ “ПриватБанк” в особі заступника директора філії.

В позові ОСОБА_1 вказує, що йому стало відомо у грудні 2025 року про те, що філія “Волинське головне регіональне управління” закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” була припинена 14.07.2011 р.

Проте на думку банку, позивач міг дізнатись про ліквідацію філії починаючи з дати ліквідації, так і у 2012 році під час прийняття рішення Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 19.06.2012 р. у справі №2-8006/11 за позовом банку до позивача та інших осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором №М3- 32 від 07.05.2007 р. (копія рішення надається). Зокрема у вказаному рішенні суду вбачається наступне: “... З такою ж метою для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №М3-32 від 07.05.2007 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 , 10.05.2007 року було укладено договір іпотеки за реєстровим номером №1288…”

Отже, вказані обставини встановлені рішенням суду від 19.06.2012 р. та підтверджує можливість дізнатись ОСОБА_2 про припинення філії мав як особисто так і через свого представника, який представляв його інтереси у справі №2-8006/11 - ОСОБА_3 у 2012 році.

Також відповідно до акту опису та арешту майна від 28.03.2013 р. з примусового виконання виконавчого листа виданого 11.09.2012 р. Луцьким міськрайонним судом (копія надається) ОСОБА_1 був особисто присутнім під час опису та арешту іпотечного майна, а саме – нежитлової будівлі – бондарного цеху З-1, загальною площею 553,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, банком доведено, що ОСОБА_1 мав можливість дізнатись про ліквідацію філії.

У постанові від 12.03.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі 357/2801/18 зробив наступний висновок: «Відповідно до позиції «Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є сталою.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Отже, ОСОБА_1 пропустив загальний строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України.

Щодо добросовісності дій позивача.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

На думку АТ КБ “ПриватБанк” позивач ініціював спір, що розглядається (справа №161/9592/26) з метою уникнення від виконання зобов`язань виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, на користь банку рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.06.2012 р. позовні вимоги банку задоволено повністю. На виконання вказаного рішення було відкрито виконавче провадження №76543565 ідентифікатор доступу 4В3Б57В2БА44.

Відповідно до інформації про стан виконавчого провадження вбачається, що предмет іпотеки було реалізовано з прилюдних торгів. Зокрема: “03.02.2025 Державним підприємством "СЕТАМ" (01001, м. Київ, вул. Стрілецька, б.4-6) були проведені прилюдні електронні торги по лоту № 567214 на яких було реалізовано нежитлову будівлю – бондарний цех З-1, загальною площею 553,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів здійснено повний розрахунок за придбане майно.”

Позивач К.А. ініціював позов з оскарження прилюдних торгів. Справа №161/2515/25 розглядається Луцьким міськрайонним судом Волинської області (головуюча суддя Антіпова Т.А.), що підтверджується ухвалою про відкриття провадження (копія додається). Судовий розгляд призначено на 14.07.2026 р.

Також ОСОБА_1 звертався зі скаргою на дії приватного виконавця Пироги С.С. у справі №2-8006/11, що підтверджується постановою Волинського апеляційного суду (копія додається).

Як роз`яснив Верховний Суд, принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium - «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці».

Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об`єднаної палати КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Отже, зазначені судові справи вказують на те, що поведінка ОСОБА_1 є недобросовісною та покликана на те, щоб фактично уникнути відповідальності за рішенням суду.

Щодо способу захисту.

Так, на користь банку рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.06.2012 р. позовні вимоги банку задоволено повністю. На виконання вказаного рішення було відкрито виконавче провадження №76543565 ідентифікатор доступу 4В3Б57В2БА44.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як зазначалось вище, відповідно до інформації про стан виконавчого провадження вбачається, що предмет іпотеки було реалізовано з прилюдних торгів. Зокрема: “03.02.2025 Державним підприємством "СЕТАМ" (01001, м. Київ, вул. Стрілецька, б.4-6) були проведені прилюдні електронні торги по лоту № 567214на яких було реалізовано нежитлову будівлю – бондарний цех З-1, загальною площею 553,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів здійснено повний розрахунок за придбане майно.”

На думку банку, позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Вовчук-Масалова Марина Володимирівна про визнання іпотеки припиненою, подано з обранням невірного способу захисту.

Так, як предмет іпотеки було реалізовано з прилюдних торгів, то фактично предмету спору немає, оскільки іпотека - припинена.

Статтею 17 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що іпотека припиняється у разі: реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

А наявність судової справи з оскарження прилюдних торгів (справа №161/2515/25) підтверджує обставини того, що предмет іпотеки було реалізовано, а відтак остання є припиненою.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин на підставі частини 4 статті 263 ЦПК України АТ КБ "ПриватБанк" просить Суд врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, у якій зазначено: «Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.».

Обрання позивачем за позовом неефективного способу захисту є підставою для відмови в позові.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15 (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12- 204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12- 80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Отже, при зверненні Банку з позовом про стягнення заборгованості за договором ОСОБА_1 мав право захищати свої права у справі №2-8006/11, що розглядався Луцьким міськрайонним судом Волинської області.

Щодо витрат на правничу допомогу у разі заявлення.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Ч.5 ст. 137 ЦПК України, передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Рішення ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява № 58442/00 відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

АТ КБ "ПриватБанк" повністю не визнає позовні вимоги у справі, що розглядається, тому просить відмовити у задоволенні витрат на правничу допомогу у разі заявлення таких під час розгляду справи судом.»

1.4. Позиція учасників справи у судовому засіданні.

В судовому засіданні сторона позивача свої вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві та додаткових пояснення поданих на спростування пояснень АТ КБ «Приватбанк» та просила позов задовольнити в повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - АТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити з підстав викладених у письмових поясненнях.

ІІ. Мотивувальна частина.

Заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, з таких підстав.

2.1. Фактичні обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 10 травня 2007 року між ПриватБанк в особі заступника директора філії «Волинське головне регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» код ЄДРПОУ 13369965 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки нерухомого майна нежитлової будівлі - бондарного цеху 3-1, загальною площею 553,8 кв.м., що находиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 7 вказаного договору він укладений в забезпечення позичальником зобов`язань за кредитним договором.

10 травня 2007 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесені відомості за реєстраційним № обтяження 4930799 про заборону відчуження на нерухоме майно за договором іпотеки за реєстраційним № 1288 іпотекодержатель: Філія «Волинське головне регіональне управління ЗАТ КБ «ПриватБанк», код: 13369965.

Згідно наданих стороною позивача відомостей системи «Дашборд» Філія «Волинське головне регіональне управління» ПАТ КБ ПриватБанк» код ЄДРПОУ 13369965, як відокремлений підрозділ станом на 17 березня 2026 року має статус припинена.

Аналогічні відомості містяться і у відкритому для загального доступу ресурсі https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/13369965/.

Крім того така обставина ніким зі сторін не оспорювалась.

Сторона позивача вважає, що припинення, без правонаступника, філії юридичної особи тягне за собою припинення зобов`язань за договором іпотеки від 10 травня 2007 року укладеним між ПриватБанк в особі заступника директора філії «Волинське головне регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» код ЄДРПОУ 13369965 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в силу положень ст. 609 ЦК України.

2.2. Позиція суду.

Встановивши обставини даної справи суд робить висновок, що спірні правовідносини виникли з приводу трактування положень ст. 609 ЦК України, щодо припинення іпотечного зобов`язання позивача при припиненні (ліквідації) юридичної особи, філії, відповідача.

Суд таке трактування позивача вважає помилковим з наступних підстав.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України).

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша–третя статті 95 ЦК України).

Від імені юридичної особи – філії як відокремленого підрозділу, створеної на підставі положення, має право виступати керівник відокремленого підрозділу, який призначається юридичною особою. Між керівником юридичної особи – філії як відокремленого підрозділу і юридичною особою, яка є засновником такого підрозділу, існують відносини представництва, і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи.

Тобто керівники юридичної особи – філії як відокремленого підрозділу, які призначаються юридичною особою, що його створила, діють на підставі довіреності (частина четверта статті 95 ЦК України).

У даному випадку із договору іпотеки від 10 травня 2007 року чітко вбачається, що ОСОБА_4 як заступник директора філії «Волинське головне регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» код ЄДРПОУ 13369965 діяла на підставі довіреності № 6300 від 03 жовтня 2006 року.

У ЦК України не встановлено спеціальних вимог стосовно довіреності керівника відокремленого підрозділу. Довіреність керівника філії як відокремленого підрозділу має комплексний характер, у ній може бути вказано доручення на виконання, у тому числі, процесуального представництва. Від імені юридичних осіб має право виступати керівник відокремленого підрозділу, а не сам підрозділ, адже між керівником і юридичною особою існують відносини представництва і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Процесуальні повноваження керівника відокремленого підрозділу мають бути вказані у довіреності юридичної особи.

Ураховуючи цивільно-правове становище філій та представництв недопустимою є самостійна і безпосередня участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 593/98/21 від 13 липня 2022 року та є сталою та не зміненою практикою Верховного Суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 95 ЦК України філії та представництва юридичної особи, у тому числі юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законом.

Філія та представництво юридичної особи вважаються створеними з дня їх державної реєстрації.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Таким чином суд робить висновок, що усі договірні зобов`язання, які були укладені із філією юридичної особи є зобов`язаннями перед юридичною особою від імені якої, в силу закону, діяла така філія, а отже і припинення (ліквідація) філії юридичної особи не тягне за собою припинення зобов`язань, які фактично виникли перед юридичною особою, а отже і позовні вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при наявності діючої юридичної особи АТ КБ «ПриватБанк» є передчасними.

Крім того на останній сторінці самого договору іпотеки іпотекодержателем чітко зазначений ПриватБанк, 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, що відповідає коду ЄДРПОУ Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.

Щодо доводів АТ КБ «Приватбанк» про застосування строків позовної давності суд зазначає, що відмова у задоволенні позову через сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови, але вона можлива лише за доведеності порушення прав позивача у даній справі позивачем такого порушення не доведено, що відповідає усталеній практиці Верховного суду.

Щодо інших доводів АТ КБ «Приватбанк» то такі не мають жодного впливу на суть спірних правовідносин.

Щодо позовної вимоги про вилучення з державних реєстрів запису про іпотеку суд зазначає, що така позовна вимога носить характер похідної від вимоги про припинення іпотеки, а том удо задоволення не підлягає.

2.3. Розподіл судових витрат.

Оскільки суд відмовив у задоволенні позову, всі судові витрати позивача залишаються за ним.

Керуючись ст.265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Вовчук – Масалова Марина Володимирівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача АТ КБ «Приватбанк» про визнання іпотеки припиненою.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачем у справі є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ, вул. Січових стрільців, будинок, 17, ЄДРПОУ 21708016.

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору є:

1.Приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Вовчук – Масалова Марина Володимирівна, м. Луцьк, проспект Відродження, 41/2;

2.Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», 01001, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ЄДРПОУ 1436070.

Вступна та резолютивна частина рішення була проголошена 08 вересня 2026 року

Повний текст рішення складено та підписано 17 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області О.М. Гринь