Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №154/3438/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/3438/26

3/154/1258/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Володимир

Суддя Володимирського міського суду Волинської області Вітер І.Р., за участю секретаря судового засідання Багдасарової Л.А., розглянувши матеріали, які надійшли від органів Національної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 741538 від 09 серпня 2026 року ОСОБА_1 09 серпня 2026 року о 22 год 50 хв у м. Володимирі по вул. Луцькій, 257 керував транспортним засобом Ford Mondeo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме різким запахом алкоголю з порожнини рота, нечіткою ходою та мовою, та від проходження у встановленому порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу і в закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП у формі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

04 вересня 2026 року захисник ОСОБА_1 адвокат Кірносов О.О. подав клопотання про об`єднання цієї справи зі справою № 154/3439/26, у якій ОСОБА_1 інкриміновано інший самостійний епізод за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою суду від 09 вересня 2026 року в задоволенні зазначеного клопотання відмовлено, а розгляд справи відкладено до 16 вересня 2026 року для забезпечення ОСОБА_1 можливості належним чином реалізувати право на захист.

У судове засідання 16 вересня 2026 року ОСОБА_1 з`явився, свою вину у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення не визнав.

Заперечуючи проти притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 стверджував, що автомобілем Ford Mondeo 09 серпня 2026 року у зазначений у протоколі час не керував. Звертав увагу на те, що працівники поліції безпосередньо його автомобіль не зупиняли, момент керування або зупинки нагрудною камерою поліцейського не зафіксований, а відеозапис безпосереднього спілкування з працівниками поліції розпочинається лише приблизно через 15–20 хвилин після зафіксованого на іншому відеозаписі виїзду автомобіля з паркувального майданчика.

Вважав, що за таких обставин належні та достатні докази того, що саме він керував транспортним засобом, відсутні.

Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , безпосередньо дослідивши письмові матеріали справи та відеозаписи, дійшов висновку, що його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведена поза розумним сумнівом.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

За змістом ст. 252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), заява № 16437/04, п. 43, зазначено, що доведення поза розумним сумнівом може випливати із сукупності ознак або неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Саме таку сукупність взаємоузгоджених доказів суд встановив у цій справі.

Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, за наявності передбачених законом підстав проходження огляду є не правом водія, реалізація якого залежить виключно від його власного бажання, а покладеним на нього законом обов`язком.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, а порядок огляду визначається ст. 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року, та відповідними нормативними актами МВС України і МОЗ України.

Огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння, згідно з установленими ознаками такого стану.

У рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 та № 25624/02, п. 57, Суд звернув увагу на особливий регуляторний режим у сфері дорожнього руху, зумовлений потенційною здатністю використання транспортних засобів спричиняти тяжку шкоду, та на відповідні обов`язки і відповідальність, які приймають на себе особи, що вирішують керувати транспортними засобами.

Такий підхід повною мірою узгоджується з установленим п. 2.5 ПДР обов`язком водія пройти огляд у разі наявності законної вимоги поліцейського.

Вина ОСОБА_1 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 741538 від 09 серпня 2026 року, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння, розпискою про відсторонення від керування транспортним засобом, а вирішальне доказове значення мають досліджені судом відеозаписи.

Суд насамперед перевірив основний довід ОСОБА_1 про те, що він автомобілем не керував.

Двома відеозаписами з паркувального майданчика безпосередньо зафіксовано прибуття автомобіля Ford Mondeo на територію майданчика приблизно о 22 год 35 хв, його паркування та вихід ОСОБА_1 з автомобіля.

Подальшим відеозаписом зафіксовано, як через декілька хвилин ОСОБА_1 підходить до цього ж автомобіля, сідає саме на місце водія та приблизно о 22 год 39 хв виїжджає на автомобілі Ford Mondeo з території паркувального майданчика.

Отже, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом встановлений не припущенням працівника поліції і не самим лише подальшим перебуванням особи біля автомобіля, а безпосереднім об`єктивним відеозаписом його посадки на місце водія та початку руху транспортного засобу.

За таких обставин довід ОСОБА_1 про відсутність доказів керування прямо спростовується змістом зазначених відеозаписів.

Суд бере до уваги, що нагрудна камера працівника поліції не зафіксувала безпосереднього моменту керування ОСОБА_1 автомобілем та його зупинки, а відеозапис спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 розпочинається приблизно о 22 год 55 хв, тобто через певний проміжок часу після зафіксованого о 22 год 39 хв виїзду автомобіля з паркувального майданчика.

Однак ця обставина не спростовує попередньо встановленого факту керування.

Закон не вимагає, щоб кожна юридично значуща обставина підтверджувалася одним безперервним відеозаписом або виключно записом із нагрудної камери працівника поліції.

Факт керування ОСОБА_1 встановлений самостійним технічним доказом, який безпосередньо відображає відповідну подію.

Сам по собі часовий проміжок між зафіксованим керуванням автомобілем та початком подальшого спілкування з працівниками поліції не перетворює безпосередньо зафіксований відеозаписом факт керування на припущення та не створює розумного сумніву щодо особи водія.

Зафіксована на одному з відеозаписів репліка ОСОБА_1 «так я ж не був за рульом» відповідає зайнятій ним надалі позиції захисту, однак сама по собі не може переважати об`єктивний технічний запис, на якому безпосередньо відображено протилежне.

Наступним питанням, яке підлягає оцінці, є наявність законних підстав для пропозиції ОСОБА_1 пройти огляд.

З матеріалів справи та відеозаписів убачається, що ознаки можливого алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 були явно вираженими та безпосередньо сприймалися працівниками поліції під час спілкування з ним.

У протоколі про адміністративне правопорушення, направленні на огляд та акті огляду зафіксовано різкий запах алкоголю з порожнини рота, нечітку ходу та мову.

Ці відомості не залишилися лише формальними записами у складених документах.

На відеозаписах працівник поліції безпосередньо під час спілкування неодноразово повідомляє ОСОБА_1 про різкий запах алкоголю, а під час подальшої розмови звертає його увагу на нестійкість ходи, зазначаючи, що його хитає та заносить.

Тривала поведінка ОСОБА_1 під час спілкування також характеризується уникненням прямої відповіді на неодноразово поставлене просте питання щодо способу проходження огляду, численними паузами, спробами відкласти вирішення питання, відійти, зателефонувати або піти до туалету.

Суд не надає такій поведінці самостійного значення як доказу перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, однак оцінює її у сукупності з іншими безпосередньо зафіксованими зовнішніми проявами.

При цьому наявність ознак алкогольного сп`яніння не означає автоматичного встановлення фактичного перебування водія у стані сп`яніння, і такого доказового значення цим ознакам суд не надає.

Їх юридичне значення полягає в іншому — вони створили передбачену законом об`єктивну підставу для перевірки стану водія шляхом проведення огляду.

Саме для підтвердження або спростування обґрунтованої підозри, що виникла у зв`язку з виявленням таких ознак, закон і передбачає спеціальну процедуру огляду.

Судом безпосередньо встановлено, що пропозиція пройти огляд була чіткою, зрозумілою та неодноразовою.

У першому відеозаписі з нагрудної камери працівник поліції прямо пропонує ОСОБА_1 пройти огляд та роз`яснює можливі варіанти: пройти тест на місці зупинки або пройти огляд у закладі охорони здоров`я.

Такі пропозиції повторюються протягом тривалого часу.

Поліцейський неодноразово запитує ОСОБА_1 , чи буде він проходити тест на місці зупинки, чи бажає пройти огляд у лікарні, і прямо зазначає, що необхідно надати чітку відповідь.

У наступних відеозаписах пропозиція повторюється знову.

Працівник поліції, зокрема, запитує: «Проходимо тест на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки, чи їдемо в лікарню, чи відмовляємося?», повторює це питання декілька разів та надає ОСОБА_1 час для прийняття рішення.

Надалі поліцейський ще раз конкретно пропонує пройти тест на місці зупинки або проїхати до медичного закладу — Володимирського територіального медичного об`єднання.

Таким чином, ОСОБА_1 не було одноразово чи формально поставлено абстрактне питання щодо проходження огляду.

Йому протягом значного проміжку часу багаторазово, зрозуміло та однозначно запропоновано обидва передбачені законом способи встановлення стану: огляд на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного засобу або огляд у закладі охорони здоров`я.

Зміст відеозаписів не залишає сумніву і в тому, що ОСОБА_1 чув та розумів звернені до нього запитання.

Він вступав із поліцейськими у змістовний діалог, реагував на їхні репліки, ставив власні запитання, висловлював свою позицію щодо керування транспортним засобом, просив надати йому можливість відійти та вчинити інші дії.

Отже, відсутні підстави вважати, що він не розумів змісту законної вимоги або не усвідомлював, яку саме дію від нього вимагають.

При цьому ОСОБА_1 протягом усього зазначеного часу не обрав жодного із запропонованих способів огляду.

На неодноразові прямі питання він відповідав «не знаю», ставив питання про можливість пройти тест пізніше, просив відкласти вирішення питання, відійти, зателефонувати, сходити до туалету, однак не повідомив про готовність пройти тест на місці та не погодився проїхати до медичного закладу.

Суд окремо враховує, що під час одного з епізодів спілкування, після попередження поліцейського про можливість розцінити його поведінку як відмову, ОСОБА_1 сказав: «Ні, я не відмовляюсь».

Ця репліка врахована судом і не ігнорується.

Разом з тим її зміст не може оцінюватися ізольовано від усієї поведінки ОСОБА_1 до та після її висловлення.

Заявивши, що він «не відмовляється», ОСОБА_1 не повідомив, який саме із запропонованих способів огляду погоджується пройти, не приступив до огляду на місці, не висловив згоди проїхати до закладу охорони здоров`я та надалі продовжував уникати чіткої відповіді і фактичного проходження процедури.

Коли працівник поліції після слів «я не відмовляюсь» безпосередньо уточнив: «Від чого ви не відмовляєтесь?», ОСОБА_1 також не повідомив про готовність пройти будь-який із двох запропонованих оглядів.

Отже, словесне заперечення факту відмови не було підкріплене жодною реальною дією, спрямованою на виконання встановленого п. 2.5 ПДР обов`язку.

Відмова від проходження огляду не потребує обов`язкового вимовляння водієм певної встановленої словесної формули «я відмовляюся».

Вона може бути виражена поведінкою особи.

Якщо водій чує та розуміє законну вимогу, йому неодноразово пропонуються передбачені законом способи її виконання, він має реальну можливість пройти огляд, однак свідомо не приступає до нього, не погоджується пройти огляд у закладі охорони здоров`я та своєю поведінкою фактично унеможливлює проведення процедури, така поведінка за своїм об`єктивним змістом є відмовою від огляду.

Інше тлумачення фактично дозволяло б водієві уникати передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальності лише шляхом невимовляння слів «відмовляюся» або формального проголошення «я не відмовляюсь», одночасно не погоджуючись пройти жоден із установлених законом способів огляду та фактично блокуючи проведення процедури.

Закон такого способу уникнення встановленого п. 2.5 ПДР обов`язку не передбачає.

За встановлених судом обставин поведінка ОСОБА_1 не була короткочасною розгубленістю або нерозумінням поставленого питання.

Йому багаторазово протягом тривалого часу повторювали одну й ту саму вимогу, роз`яснювали можливість пройти огляд як на місці, так і у медичному закладі, надавали час для відповіді та прямо попереджали про наслідки подальшого ухилення.

Незважаючи на це, до моменту завершення процедури ОСОБА_1 жодного із запропонованих способів огляду фактично не обрав та огляд не пройшов.

Сукупність цих обставин переконливо свідчить не про відсутність волевиявлення, а про усвідомлене ухилення від виконання законної вимоги пройти огляд, тобто про відмову, виражену конклюдентною поведінкою.

Після того як працівник поліції повідомив, що розцінює подальшу поведінку ОСОБА_1 як відмову, йому були роз`яснені права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлено про складення протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП та про розгляд справи судом.

Надалі ОСОБА_1 також повідомлено про відсторонення його від керування транспортними засобами до повного витверезіння.

Протокол про адміністративне правопорушення, направлення на огляд, акт огляду та розписка про відсторонення ОСОБА_1 не підписані.

Однак сама по собі відсутність підпису особи на зазначених документах не спростовує зафіксованих ними обставин та не є підставою для визнання їх недопустимими.

Відеозапис підтверджує процес оформлення матеріалів, повідомлення ОСОБА_1 про складення протоколу, пропозицію підписати відповідні документи та його відмову поставити підпис.

Письмові документи та відеозаписи не суперечать один одному щодо юридично значущих обставин, а взаємно доповнюють один одного.

Оцінюючи всі докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, що безпосередньо підтверджено відеозаписом; після цього під час спілкування з працівниками поліції у нього були виявлені передбачені законом очевидні ознаки можливого алкогольного сп`яніння; працівник поліції багаторазово і зрозуміло запропонував йому пройти огляд як на місці, так і в закладі охорони здоров`я; ОСОБА_1 чув та розумів зміст таких вимог, мав достатній час та реальну можливість пройти огляд, однак жодного із запропонованих способів не обрав та своєю поведінкою фактично ухилився від проведення процедури.

Наведена сукупність фактичних даних є достатньо вагомою, чіткою та узгодженою і не залишає розумного сумніву щодо наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Його дії слід кваліфікувати як відмову особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, тобто порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

При накладенні адміністративного стягнення суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника та ступінь його вини.

Водночас санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП у частині виду і розміру адміністративного стягнення для водія є імперативною та передбачає накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Тому на ОСОБА_1 слід накласти передбачене санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн 00 коп. із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Керуючись статтями 7, 23, 33, 40-1, 130, 245, 251, 252, 266, 268, 280, 283, 284 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн 00 коп. (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 665 грн 60 коп. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) судового збору за наступними реквізитами: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу: судовий збір, Володимирський міський суд Волинської області.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови — не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу у встановлений законом строк постанова згідно зі ст. 308 КУпАП підлягає направленню для примусового виконання до органу державної виконавчої служби.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП та зазначеного у постанові, а також витрати на облік зазначеного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було оскаржено.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Копію постанови протягом трьох днів вручити або надіслати Воліну І.В.

Суддя І.Р. Вітер