Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №451/1522/26 — Радехівський районний суд Львівської області

Справа № 451/1522/26

Провадження № 2/451/907/26

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

17 вересня 2026 року

Радехівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді - Патинок О.П.

секретар судового засідання - Ференс І.І.

Справа № 451/1522/26

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Радехів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-

встановив:

12.08.2026 до Радехівського районного суду Львівської області надійшла позовна заява від представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2026 вищезазначену справу передано до розгляду судді Патинок О.П.

Описова частина рішення:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 03 листопада 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис № 1741. Сімейне життя сторін не склалося через різні погляди на сімейні відносини та спільне життя, що призводило до конфліктів і втрати взаєморозуміння. Із 2022 року сторони спільно не проживають, шлюбних відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть. Фактично шлюб існує лише формально. Спроби примирення та збереження сім`ї результату не дали. Позивач не має наміру поновлювати шлюбні відносини, а подальше збереження шлюбу суперечить її інтересам. У зв`язку з цим позивач просить розглянути справу без надання строку для примирення. Від шлюбу сторони мають сина — ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Неповнолітній ОСОБА_5 постійно проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки дитина проживає з позивачем, саме вона щоденно забезпечує її побутові потреби, догляд, навчання та розвиток. Обов`язок утримувати дитину покладається на обох батьків незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі та чи проживають разом. Для належного забезпечення прав та інтересів сина позивач просить стягувати з відповідача аліменти у частці від його заробітку (доходу). Просить суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 03 листопада 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис № 1741. Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі однієї четвертої частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня подання цієї позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття. Здійснити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 понесені судові витрати, у тому числі судовий збір за вимогу про розірвання шлюбу та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Заяви (клопотання) учасників справи

02.09.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника, щодо винесення заочного рішення не заперечує (а.с.32-33).

Процесуальні дії у справі

13.08.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру надійшла відповідь №3168158 від 13.08.2026 щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.

Суддя своєю ухвалою від 13.08.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, дану справу призначив до судового розгляду у спрощеному позовному порядку з викликом сторін. Судом здійснено виклик відповідача до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с.30).

Суд своєю ухвалою від 03.09.2026 відклав судове засідання у зв`язку із неявкою відповідача. Попередив відповідача про наслідки неявки в наступне судове засідання. Судом здійснено виклик відповідача до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с.38).

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв`язку, у судове засідання повторно не з`явився, причин неявки не повідомив, відзиву не подавав.

17.09.2026 постановлено ухвалу суду про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки сторони в судове засідання не з`явились.

Мотивувальна частина рішення: Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що згідно копії Паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) - НОМЕР_2 , що підтверджується копією дубліката картки платника податків (а.с.7-8).

Як вбачається із копії Паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Його реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) - НОМЕР_1 , що підтверджується копією картки платника податків (а.с.9).

Факт укладення шлюбу між сторонами підтверджується оригіналом Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 03 листопада 2006 року, згідно з яким ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрували шлюб 03 листопада 2006 року, про що було зроблено відповідний актовий запис № 1741. Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка « ОСОБА_7 » та дружини - « ОСОБА_7 » (а.с.24).

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , його батьками є сторони по справі — ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 13 лютого 2015 року Відділом ДРАЦС реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис № 364 (а.с.10).

Як вбачається із Витягу з реєстру територіальної громади № 2026/013219110 від 05.08.2026 ОСОБА_1 з 31 січня 2018 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Згідно з Витягом з реєстру територіальної громади № 2026/013231073 від 05.08.2026, малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , із 31 січня 2018 року зареєстрований разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Висновки за результатами розгляду справи

Вивчивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд приходить переконання про розгляд справи за наявними доказами та про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Судом встановлено, що сторони тривалий час спільно не проживають, а саме із 2022 року, з того часу подружніх стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть, а їх сім`я фактично розпалася й подальше подружнє життя є неможливим. Оскільки подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, шлюб підлягає розірванню.

Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, які регулюються Конституцією України та Сімейним кодексом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», і є частиною національного законодавства України.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово сімейний засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово союз підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.

Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Виходячи із положень ст. 112 Сімейного кодексу України, враховуючи дійсні взаємовідносини, які склалися між сторонами, суд вважає, що сім`я позивача та відповідача фактично розпалася, проживають окремо, спільного подружнього життя не ведуть, спільного господарства також, збереження сім`ї за таких обставин стало неможливим подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу не відповідатиме взаємним інтересам сторін, і шлюб має бути розірвано.

Щодо вимоги про стягнення аліментів, то відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Позивач як на підставу своїх позовних вимог вказує на невиконання відповідачем його обов`язку як батька утримувати малолітню дитину, що передбачено ст. 180 СК України.

Із наведеного видно, що між сторонами виник спір щодо невиконання відповідачем його обов`язку як батька утримувати дитину в зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, за умови, що він може надавати матеріальну допомогу.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини.

На підставі ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того ,чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Приписами ст. 182 Сімейного кодексу України, встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно із ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно із ст. 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При визначенні розміру аліментів, суд враховує матеріальний та сімейний стан позивача, перебування на її утриманні дитини, законодавче встановлення розміру аліментів на одну дитину та законодавче обмеження загального розміру відрахувань із заробітної плати у виді 50 відсотків, обов`язок обох батьків утримувати дітей, тому з відповідача підлягають стягненню аліменти на користь позивача на утримання дитини у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму доходів громадян на дитину, який є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та буде відповідати вимогам закону та принципам справедливості, не порушить інтересів відповідача, позивача по справі.

Згідно ст. 430 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Розподіл судових витрат між сторонами

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст.12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов`язані застосовувати як джерело права практику Європейського суду з прав людини, надалі ЄСПЛ.

В свою чергу ЄСПЛ у своїй практиці визначає поняття «фактично понесені витрати на сплату гонорару» (див., наприклад, рішення від 16.02.2012 у справі «Савін проти України», п. 97; рішення від 07.11.2013 у справі «Бєлоусов проти України», п. 115), не лише ті витрати, яким є документальне підтвердження, а і ті, які за умовами договору з адвокатом клієнт має сплатити як гонорар.

Наведена практика ЄСПЛ цілком узгоджується з приписами п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, щодо доказування обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.08.2026 між ОСОБА_1 та адвокатом Мулявкою Н.О. про надання правничої допомоги №04/08/26 (а.с.13-17).

На підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Мулявка Н.О., окрім договору №04/08/26 від 04.08.2026, додано додаток №1 до договору №04/08/26 від 04.08.2026 (а.с.18), акт передачі-приймання виконаних робіт від 05.08.2026, що становить додаток №2 до договору №04/08/26 від 04.08.2026 (а.с.19), квитанції про оплату ОСОБА_1 6000 грн та 6 000 грн, згідно Договору 04/08/26 від 04.08.2026 (а.с.20-21); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №0002088 від 04.01.2021 (а.с.22), копію ордеру про надання правничої допомоги, серії ВС №1486609 від 06.08.2026 (а.с.23).

При цьому суд враховує правовий висновок Об`єднаної палати Верховного Суду висловлений у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 про те, що витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України - розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 5, 6 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).

Вищевказане в повній мірі відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в додатковій постанові від 24.01.2019 у справі № 922/15944/17.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Згідно позиції Верховного Суду, викладеної у додаткових постановах від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21 та від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, згідно якої під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями реальності, співмірності, а також розумності їхнього розміру, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд враховує зміст позовної заяви, складність справи, фактично витрачений представником позивача час на виконання ним відповідних робіт з урахуванням наявності сформованої правової позиції у даній категорії справ, що не потребувало додаткового вивчення адвокатом матеріалів справи чи аналізу судової практики. При цьому, суд вважав, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих адвокатом послуг, а справедливим та розумним буде стягнення з відповідача в користь позивача 3 000 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує судові витрати з відповідача на користь позивача за вимогу про розірвання шлюбу.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за вимогу про стягнення аліментів, оскільки позивач при подачі позову про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», тому із відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 331,20 грн.

Резолютивна частина рішення:

Керуючись ст. ст. 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, ст. ст. 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 263-265, 268, 280, ЦПК України, п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд,-

у х в а л и в:

задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований 03 листопада 2006 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис № 1741.

Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову 12.08.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів на утримання дитини в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 в дохід держави судовий збір у сумі 1 331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 судовий збір у сумі 1 331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) (позовна вимога про розірвання шлюбу) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 (три тисячі) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: адвокат – Мулявка Назар Олегович, адреса: вул. Лесі Українки, буд. 3, м. Радехів, Шептицький район Львівська область;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Судове рішення складено та підписано 17.09.2026.

Головуючий суддяПатинок О. П.