Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №450/629/26 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/629/26 Провадження № 2/450/1323/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Расяк С.М.

з участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, –

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 звернувся в Пустомитівський районний суд Львівської області з позовом до ОСОБА_4 , в якому просив визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя майно та здійснити його поділ, зокрема: квартири АДРЕСА_1 , шляхом визнання за ним права власності на 52/100 ідеальних часток, а за відповідачем 48/100 ідеальних часток такої; автомобіля марки «HYUNDAI» моделі «ІХ35» номерний знак НОМЕР_1 , Vin-номер НОМЕР_2 , шляхом визнання за ним права власності на такий; автомобіля марки «CITROEN» моделі «С3» номерний знак НОМЕР_3 , Vin-номер НОМЕР_4 , шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на такий.

Мотивував позовні вимоги тим, що 08.01.2020 року між ним та відповідачем укладено шлюб, за час якого вони набули у власність вказане вище майно, яке відповідно до презумпції спільності майна подружжя є спільною сумісною власністю сторін. Вказав, що автомобіль марки «CITROEN» моделі «С3» номерний знак НОМЕР_3 , Vin-номер НОМЕР_4 зареєстрований за ним на праві приватної власності, однак перебуває у користуванні ОСОБА_4 , вартість якого становить 15009 доларів США, що станом на день звернення в суд з позовом складає 647931 грн. 03 коп. Автомобіль марки «HYUNDAI» моделі «ІХ35» номерний знак НОМЕР_1 , Vin-номер НОМЕР_2 зареєстрований за відповідачем, однак перебуває у його користуванні, вартість якого становить 12278 доларів США, що станом на день звернення в суд з позовом складає 530035 грн. 12 коп. Враховуючи те, що автомобілі є неподільним майном, вважає, що право власності на такі має бути визнане не в частках, а за фактичними їх користувачами, і різниця у вартості таких має бути закладена при розподілі часток спірної квартири. Зазначив, що вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 2741831 грн. 93 коп., а різниця вартості спірних автомобілів складає 117895 грн. 91 коп., що становить 4,29% від вартості згаданої вище квартири, відтак, вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання за ним права власності на 52/100 ідеальних часток такої. З огляду на викладене вище, просив позовні вимоги задовольнити. Крім цього, вказав, що орієнтований розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 30000 грн.

Ухвалою від 12.02.2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

20.03.2026 року представником відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказала, що квартира та автомобілі є самостійними об`єктами права власності з принципово різним правовим режимом та цільовим призначенням. Сімейний кодекс України не передбачає можливості відступу від засад рівності часток у нерухомому майні лише на тій підставі, що інше рухоме майно (автомобілі), яке підлягає поділу, має різну ринкову вартість. Позивач фактично намагається застосувати механізм компенсації різниці вартості рухомого майна (автомобілів) шляхом неправомірного відступу від засад рівності часток подружжя у нерухомому майні. Таким чином, правові підстави для визнання за позивачем більшої частки у спірній квартирі повністю відсутні, а відповідні позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на законі. Крім цього, вказала, що копії роздруківок оголошень із інтернет сайту Auto.ria чи сформованих у мережі інтернет довідок, не можуть братися судом до уваги при визначенні вартості спірних автомобілів, оскільки такі докази є неналежними. Висновку експерта щодо вартості спільного майна подружжя та, як наслідок підтвердження вартості вищезгаданого нерухомого та рухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, позивачем не надано суду. Оскільки позивачем не дотримано встановленої законом процедури оцінки та не надано висновку експерта чи звіту суб`єкта оціночної діяльності, будь-які вимоги щодо відступу від засад рівності часток у нерухомому майні є документально непідтвердженими, ґрунтуються виключно на припущеннях і не можуть бути задоволені судом.

18.05.2026 року представником позивача ОСОБА_1 подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно мотивів якої просив визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя майно та здійснити його поділ, зокрема: квартири АДРЕСА_1 , шляхом визнання за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 права власності на 1/2 ідеальних часток такої; автомобіля марки «HYUNDAI» моделі «ІХ35» номерний знак НОМЕР_1 , Vin-номер НОМЕР_2 , шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на такий; автомобіля марки «CITROEN» моделі «С3» номерний знак НОМЕР_3 , Vin-номер НОМЕР_4 , шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на такий. Мотивував заяву тим, що стороною позивача враховано позицію сторони відповідача, а тому з метою процесуальної економії часу та уникнення спорів щодо оцінки транспортних засобів і нерухомого майна, просив прийняти заяву про зменшення позовних вимог.

Ухвалою від 18.05.2026 року відкладено розгляд справи у зв`язку із неявкою сторін та їх представників.

В підготовчому судовому засіданні представник ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 визнали і підтримали позовні вимоги, які викладені у заяві про зменшення позовних вимог.

Протокольною ухвалою від 24.06.2026 року прийнято заяву представника позивача ОСОБА_3 про зменшення позовних вимог, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 07.09.2026 року представник позивача ОСОБА_3 надав пояснення аналогічні викладеним письмово, заявлені позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити.

Представник ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні надали пояснення аналогічні викладеним письмово, заявлені позовні вимоги визнали та просили такі задовольнити.

Частиною 4 статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 07.09.2026 року, є дата складення повного судового рішення – 17.09.2026 року.

Заслухавши пояснення та думку присутніх сторін, розглянувши матеріали справи і докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого повторно 23.01.2026 року Личаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, вбачається, що 08.01.2020 року між сторонами зареєстровано шлюб, актовий запис № 19.

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 462910693 від 04.02.2026 року вбачається, що 19.02.2020 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Як вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , 27.11.2025 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на транспортний засіб марки «CITROEN» моделі «С3» номерний знак НОМЕР_3 , Vin-номер НОМЕР_4 .

З свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 вбачається, що 02.07.2024 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на автомобіль марки «HYUNDAI» моделі «ІХ35» номерний знак НОМЕР_1 , Vin-номер НОМЕР_2 .

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними (Постанова Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 727/11406/17).

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.ст. 60, 61 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Об`єктом спільної сумісної власності подружжя є будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Так, вказаними правовими нормами встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, яка може бути спростована. Так, один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

Стороною відповідача не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно, а навпаки підтверджено її існування, шляхом визнання позову.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

В силу вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням викладеного, позовні вимоги частково знайшли своє підтвердження в матеріалах цивільної справи, а тому вказане майно слід визнати спільною сумісною власністю подружжя та здійснити його поділ, шляхом визнання за позивачем ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , залишивши при цьому іншу частину вказаного вище майна у власності відповідача, та в цілому на автомобіль марки HYUNDAI» моделі «ІХ35» номерний знак НОМЕР_1 , Vin-номер НОМЕР_2 , а за відповідачем ОСОБА_4 права власності на транспортний засіб марки «CITROEN» моделі «С3» номерний знак НОМЕР_3 , Vin-номер НОМЕР_4 .

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , слід зазначити наступне.

У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли позивач не може реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Враховуючи те, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем, щодо поділу якого або визнання права власності на яке відсутній спір, таке право не підлягає повторному визнанню, з огляду на що в частині позовних вимог про визнання за відповідачем права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , слід відмовити.

За ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України позивачу слід повернути з державного бюджету 50 % сплаченого судового збору, що становить 4992 грн.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4992 грн., що становить 50 % судового збору.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 42, 48, 81, 82, 89, 106, 133, 137, 139, 141, 142, 259, 263-265, 268, 280-284, 289 ЦПК України, ст.ст. 11, 325, 365, 368, 392 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71 СК України, суд, –

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя– задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , залишивши при цьому іншу частину вказаного вище майна у власності ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на автомобіль марки HYUNDAI» моделі «ІХ35» номерний знак НОМЕР_1 , Vin-номер НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності натранспортний засіб марки «CITROEN» моделі «С3» номерний знак НОМЕР_3 , Vin-номер НОМЕР_4 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Повернути ОСОБА_3 з державного бюджету судовий збір у сумі 4992 грн., що становить 50 % судового збору, який сплачено відповідно до квитанції № 6941-7055-7477-0959 від 06.02.2026 року.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 4992 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мусієвський В.Є.