Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №941/1589/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 941/1589/25

провадження № 22-ц/4809/1488/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С.М. (суддя-доповідач), суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 22 січня 2026 року у складі головуючого судді Больбот А. Ю.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і заочного рішення суду першої інстанції.

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути із відповідача на свою користь заборгованість за договором №4238648 від 30 травня 2021 року в розмірі 52 776, 76 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422, 40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено тим, що 30 травня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 4238648.

На умовах, встановлених договором, кредитодавець надає споживачу кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Кредитним договором встановлено, що сума кредиту становить 16 000 грн, тип кредиту - кредит, строк кредиту 30 днів.

Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, однак відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

24 січня 2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 24-01/2022 відповідно до умов якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4238648.

Крім того, 20 січня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено договір факторингу № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4238648.

Таким чином, позивач набув права вимоги до відповідача за договором № 4238648.

Позивач зазначає, що заборгованість відповідача за договором № 4238648 від 30 травня 2021 року становить 52 776,76 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 16 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 36 480,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 0,00 грн; заборгованість за пенею та/або штрафами – 0,00 грн; заборгованість за комісіями – 0,00 грн; інфляційні збитки – 256,00 грн; нараховані 3% річних – 40,76 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Заочним рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 22 січня 2026 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором № 4238648 від 30.05.2021 у розмірі 52 776,76 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд керувався тим, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором. Оскільки позивач у встановленому законом порядку набув права грошової вимоги до відповідача, суд виснував, що між сторонами існують договірні правовідносини (договір кредиту).

Враховуючи викладене, суд вважав, що надані позивачем докази у сукупності мають взаємний зв`язок, є належними і допустимими у зазначених спірних правовідносинах сторін, їх достовірність стороною відповідача не спростована, в тому числі і розмір заборгованості за договором, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування заочного рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 22 січня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначив, що вимоги позивача, щодо стягнення відсотків у розмірі 36 480 грн, нарахованих поза межами строку кредитування є такими, що не узгоджуються із приписами чинного законодавства, а тому не підлягають стягненню.

Зауважив, що його не було повідомлено належним чином про відступлення права вимоги за кредитним договором до позивача, а тому новий кредитор не має права вимагати від нього виконання зобов`язань.

Крім того, звернув увагу, що розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи та ціною позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник позивача – ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги – без задоволення.

Вказала, що підписавши кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо пролонгації та автопролонгації строку кредитування, що відповідає принципу свободи договору.

Зазначила, що 29 червня 2026 року відповідач сплатив відсотки за користування коштами у сумі 91.20 грн та продовжив строк користування кредитом за ініціативою Споживача на підставі умов п. 4.2 Договору.

Зауважила, що в період з 30.06.2021 по 29.07.2021 відсотки нараховувалися за відсотковою ставкою 1,90 % за кожен день користування кредитом (п.4,2 та 1.5.1 Договору), що із врахуванням тіла кредиту 16000,00 грн, становило 304,00 грн в день. Тобто за період з 30.06.2021 по 29.07.2021 загальна сума відсотків становить 9 120,00 грн (304,00 *30= 9120,00). Оскільки в подальшому відповідачем не було повернуто тіло кредиту та сплачено відсотки за користування коштами і не продовжено строк кредитування за ініціативою споживача, то згідно п. 4.3 Договору здійснено автопролонгацію строку кредиту не більше 90 днів.

Звернула увагу, що єдиним наслідком неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні є ризик для кредитора у вигляді можливості виконання боржником свого обов`язку на користь попереднього кредитора. І це більше стосується добровільного виконання зобов`язання, а не стягнення з боржника сум в примусовому порядку. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання боржником зобов`язань як на користь первісних кредиторів, так і на користь позивача (а.с.135-140).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню, з ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Судом встановлено, що 30.05.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4238648.

Кредитним договором, встановлена сума кредиту (загальний розмір): 16000,00 гривень. Тип кредиту – кредит. Строк кредиту 30 днів. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до умов кредитного договору у вигляді стандартної процентної ставки, яка становить 1.90 % в день та застосовується у межах строку кредиту.

Сторони цього договору, також узгодили, що грошові кошти кредиту надаються кредитодавцем у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника.

Договір № 4238648 укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором.

Крім того, відповідач підписав паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)). У вказаному паспорті сторони визначили суму кредиту, строк кредитування – 30 днів, загальні витрати за кредитом за стандартною процентною ставкою – 9 120 грн. Орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача за весь строк кредитування – 25 120 грн.

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме, надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, що підтверджується довідкою ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛАЄНС» від 14.07.2024 про перерахування коштів на банківський картковий рахунок відповідача.

24 січня 2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 24-01/2022, відповідно до умов якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4238648.

Крім того, 20 січня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено договір факторингу № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4238648.

Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем, заборгованість відповідача за договором № 4238648 від 30.05.2021 становить 52776,76 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 16000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 36480,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 0,00 грн; заборгованість за пенею та/або штрафами – 0,00 грн; заборгованість за комісіями – 0,00 грн.; інфляційні збитки – 256,00 грн; нараховані 3% річних – 40,76 грн.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом ч.ч.1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч.1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Положеннями частин 1 та 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За змістом ч.1 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

У цій справі, 30 травня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений кредитний договір, який згідно положень ст.ст.10-12 Закону України «Про електронну комерцію» був вчинений в електронній формі шляхом його підписання відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого кредитодавцем (СМС-повідомленням) на зазначений позичальником фінансовий номер.

Кредитний договір був укладений у відповідності до вимог Закону України «Про електронну комерцію», колегія суддів ураховує, що в апеляційній скарзі відповідач не заперечує факт укладення вказаного кредитного договору, отримання за його умовами кредитних коштів.

Відповідно до ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На підставі наявних у матеріалах справи доказів, позивач, у встановленому законом порядку набув права вимоги до відповідача.

При цьому, твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що його не було повідомлено належним чином про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, а відтак, позовні вимоги задоволенню не підлягають є безпідставними.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт укладення кредитного договору та факт набуття новим кредитором права вимоги до відповідача.

Колегія суддів зауважує, що неповідомлення кредитором позичальника про уступку права вимоги не звільняє останнього від обов`язку виконувати кредитні зобов`язання. Доказів сплати передбачених умовами кредитного договору платежів первісному кредитору відповідачка суду не надала, відтак відсутні підстави для звільнення її від обов`язку виконати кредитний договір у відповідності з його умовами.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем безпідставно було нараховано відсотки за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування.

Колегія суддів погоджується із такими доводами відповідача, враховуючи таке.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

В силу ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Так, 30 травня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 4238648. Кредитним договором, встановлена сума кредиту (загальний розмір): 16000,00 гривень. Тип кредиту – кредит.

Пунктом 1.4. договору визначено, що строк кредиту 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості для споживача. Також визначено, що строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до умов кредитного договору у вигляді стандартної процентної ставки, яка становить 1.90 % в день та застосовується у межах строку кредиту.

Розділом 4 договору визначено порядок пролонгації строку кредиту.

Зокрема, зазначено, що пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства (п.4.2.2. договору).

Відповідач також підписав паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)). У вказаному паспорті сторони визначили суму кредиту, строк кредитування – 30 днів, загальні витрати за кредитом за стандартною процентною ставкою – 9 120 грн. Орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача за весь строк кредитування – 25 120 грн.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов`язань.

Втім, стягуючи проценти за користування кредитом в сумі 36 480 грн, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вказані проценти були нараховані поза межами строку дії договору, оскільки строк дії договору становив 30 днів.

Так, у паспорті споживчого кредиту та умовами кредитного договору сторони визначили суму кредиту, строк кредитування – 30 днів, загальні витрати за кредитом за стандартною процентною ставкою – 9 120 грн. Орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача за весь строк кредитування – 25 120 грн.

Доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять, тому висновки суду про доведеність позову в цій частині є помилковими.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048ЦКУкраїни про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050ЦКУкраїни право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 0814/6450/2012, провадження № 61-18489св21: «Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував вказані висновки Верховного Суду.

Відповідно до висновку Великої Палати у справі №910/4518/16 від 05 квітня 2023 року, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.

Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця

Кредитний договір укладений 30 травня 2021 року строком на 30 днів, тобто до 29 червня 2021 року. Отже нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст.1048 ЦК України.

Так, станом на 29 червня 2021 року дату закінчення строку кредитування заборгованість по процентам за користування кредитом строком 30 днів становить 9 120 грн, а тому саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Суд першої інстанції на вказане не звернув уваги, а тому помилково вважав, що заявлені позивачем до стягнення відсотки підлягають стягненню у повному розмірі.

Крім того, колегія суддів не погоджується із висновками місцевого суду про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних збитків у сумі 256 грн та трьох процентів річних у розмірі 40, 76 грн

Так, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки позивачем нараховані інфляційні втрати та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України у період дії воєнного стану, вони не підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Таким чином, стягненню із відповідача на користь позивача підлягала лише сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16 000 грн та відсотками за користування кредитом у межах строку кредитування в сумі 9 120 грн, як це погоджено умовами кредиту.

Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, а його висновки в частині стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних збитків, 3% річних, визначення розміру заборгованості за відсотками, та, відповідно, розміру загальної заборгованості не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за договором №4238648 від 30 травня 2021 року в загальному розмірі 25 120 грн, з яких: 16 000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 9 120 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом у межах строку кредитування.

Оскільки рішення суду першої інстанції за наслідками його перегляду в апеляційному порядку підлягає скасуванню, відповідно апеляційний суд здійснює новий розподіл судових витрат.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесену позивачем у суді першої інстанції.

У позовній заяві позивач просив стягнути із відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу, понесену останнім в суді першої інстанції в розмірі 16 000 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до позовної заяви долучено: копію договору №01-07/2024 про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року, укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс» та витяг з Акту №14 про надання юридичної допомоги від 30 вересня 2025 року.

Відповідно до витягу з Акту №14 про надання юридичної допомоги від 30 вересня 2025 року, АО «Лігал Ассістанс» надано правничу допомогу позивачу щодо примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , послуга: надання усної консультації – ціна 4 000 грн; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (витрачено 3 години) – 12 000 грн.

Згідно з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Згідно частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України визначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява № 19336/04, § 268)).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (справа № 12-171гс19) зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 283/2791/19 (провадження № 61-17477св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 705/2550/16-ц (провадження № 61-17349св20).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.

Апеляційний суд наголошує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позовні вимоги позивача у справі задоволено на 47, 59%, керуючись вимогами ч. 2 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача, понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 7 614, 40 грн.

Щодо судового збору.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу частин 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи, позовні вимоги позивача задоволено частково (на 47, 59%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 152, 82 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, у зв`язку із частковим задоволенням вимог апеляційної скарги (на 52, 41%) із позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 380,46 грн.

Остаточно, використовуючи принцип взаємозаліку, із позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1 227, 61 грн (2 380, 46 грн – 1 152, 82 грн) судового збору за подання апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

За наведених обставин, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача на стягнення із відповідача на його користь заборгованості за договором №4238648 від 30 травня 2021 року в загальному розмірі 25 120 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 384, 389, 390 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 22 січня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за Договором №4238648 від 30 травня 2021 року у розмірі 25 120 грн.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926) витрати на професійну правничу допомогу, понесену позивачем в суді першої інстанції в розмірі 7 614, 40 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 227, 61 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повна постанова складена 16.09.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник