Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №404/3860/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/3860/25

провадження № 22-ц/4809/1365/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О.І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Кірсановою Анастасією Володимирівною, на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 08 квітня 2026 року у складі головуючого судді Варакіної Н. Б.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов та рішення суду першої інстанції.

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути із відповідачки на свою користь грошові кошти в розмірі 45 450 грн.

В обґрунтування вимог зазначив, що 11 березня 2025 року засобами мобільного додатку «Моно» ним було помилково надіслано платіж на суму 45 400,00 грн на помилково вказаний номер «4441111068246598» (картковий рахунок отримувача Монобанк – АТ Універсал Банк). Після з`ясування помилковості переказу, того ж дня він звернувся до служби підтримки клієнтів АТ «Універсал Банк», де йому повідомили про неможливість повернення грошових коштів, оскільки їх отримувач не надав розпорядження про перерахунок платежів та у зв`язку з чим рекомендовано звернутися до суду в порядку повернення грошових коштів, визначених ст.1212 ЦК України.

13 березня 2025 року позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із заявою про забезпечення доказів, а саме витребування в АТ «Універсал Банк» інформації про власника карткового рахунку « НОМЕР_1 », на який було помилково перераховані ним кошти. Вказану заяву було задоволено і відповідно на виконання ухвали суду від 19 березня 2025 року у справі №756/3477/25 АТ «Універсал Банк» надало відомості про власника банківського рахунку.

Через помилковість переказу грошових коштів, позивач намагався зв`язатися з відповідачкою щодо повернення грошових коштів, однак такі звернення були залишені без відповіді та реагування, грошові кошти не повернуті, у зв`язку з чим він вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Представник відповідачки – адвокат Бойко-Марусенко Т. С. подала відзив на позов, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Вказала, що позивач перерахував кошти відповідачці цілеспрямовано і зовсім не помилково, оскільки надіслані ним вони були за дорученням ОСОБА_3 (контакт мобільного застосунку «Telegram» - «Mariya», « НОМЕР_2 » та « НОМЕР_3 » та користувач соціальної мережі «Instagram» - «fomina_mariya» ( ІНФОРМАЦІЯ_1 як менеджером (зі слів ОСОБА_4 ) інтернет-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 з онлайн-продажу квітів і оформлення свят у м. Дубай ОАЕ. Тобто дані кошти були оплатою за прийом відповідачем інтернет-замовлень (а.с.34-36).

Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького від 08 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих активів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд керувався тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він помилково переказав відповідачці кошти, а вона в свою чергу безпідставно їх отримала.

Крім того, суд уважав, що із врахуванням наданих відповідачкою доказів, убачається, що між сторонами існували цивільно-правові відносини.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кірсанова Анастасія Володимирівна, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 08 квітня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування зазначено, що жодний доказ не є належним та допустимим у вказаному провадженні, оскільки за своєю суттю підтверджує спілкування та комунікацію між відповідачкою та іншою особою жіночої статті на імя ОСОБА_4 . Будь-яких доказів на підтвердження існування договірних трудових відносин (або відносин доручення) між позивачем та відповідачкою до суду не було подано.

Відтак, вказує, що судом не було встановлено та не доведено відповідачем про існуючі правовідносини між сторонами з приводу виконання трудових обов`язків чи будь-яких інших відносин (позика, безоплатна передача грошей, інше).

За таких обставин, вважає, що суд дійшов помилкових висновків щодо передачі грошових коштів за оплату виконаної роботи, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник відповачки – адвокат Бойко-Марусенко Т. С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Зазначила, що кошти були переказані на картковий рахунок через мобільний застосунок «Монобанк». Так, якщо відкрити застосунок «Монобанк» і мати намір переказати комусь кошти, то натискаючи на відповідне посилання «Переказати на карту» і ввівши номер цієї карти, для прикладу « НОМЕР_1 », можна побачити, як мінімум ім`я і першу літеру прізвища, а за наявності – ще й фото особи, якій ці кошти надсилаємо. У даному випадку у застосунку при введені вищевказаного номера карти, висвітлюється – « ОСОБА_5 », а отже позивач свідомо розумів кому перераховуватиме кошти.

Вказує, що кошти були надіслані позивачем відповідачці на прохання ОСОБА_3 (контакт мобільного застосунку «Telegram» - «Mariya», « НОМЕР_2 » та « НОМЕР_3 » та користувач соціальної мережі «Instagram» «_fomina_mariya» ( ІНФОРМАЦІЯ_1 як менеджером (зі слів ОСОБА_4 ) квіткового інтернет-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 з онлайн-продажу квітів і оформлення свят у м. Дубай ОАЕ.

Так, зазначила, що відповідач у лютому 2025 звернулася через мобільний застосунок «Telegram» до вказаної особи із запитом щодо роботи по оформленню замовлень у вищевказаному інтернет-магазині. Про дані домовленості свідчать повідомлення у «Telegram». Зв`язок між «_fomina_mariya» та «ohara_dubai» прослідковується, зокрема, із самої соціальної мережі «Instagram» в частині взаємних підписок і викладу реклами та відповідної інформації. 11 березня 2026 року відповідачка звернулася до ОСОБА_3 з запитанням про оплату і та повідомила, що кошти переведуть найближчим часом. Того ж дня, о 18:05 ОСОБА_4 записала голосове повідомлення, у якому повідомила про те, що «їх менеджер перевів на її карту кошти, однак напевно не в тому розмірі і попросила залишок повернути на карту « НОМЕР_4 ».

Представник зазначила, що якщо порівняти дату і час повідомлень, то прослідковується їх взаємопов`язаність (а.с.107-109).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Згідно з квитанцією №ТН4Х-9В12-1Е4К-ХХ19 від 11 березня 2025 року з карткового рахунку позивача IBAN: НОМЕР_5 було перераховано на картковий рахунок « НОМЕР_1 » грошові кошти у розмірі 45 450 грн. Позивач здійснював платіж по перерахуванню коштів через платіжну систему «monobank».

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 19 березня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позову.

Витребувано в Акціонерного товариства «Універсал Банк» інформацію про власника банківського рахунку, до якого емітовано банківську картку № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ «Універсал Банк», а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, номер РНОКПП та адресу проживання і засоби зв`язку отримувача грошових коштів, які були перераховані 11.03.2025 за квитанцією № ТН4Х-9В12-1Е4К-ХХ19 на суму 45 450,00 грн (а.с.16).

Відповідно до листа АТ «Універсал Банк» наданого на запит суду, банком було ініційовано детальну перевірку в ході якої було виявлено, що картка № НОМЕР_1 відкрита на ім`я ОСОБА_2 . Крім того, зазначено особисту інформацію про власницю картки (а.с.15).

Відповідачка надала скріншоти листування у мобільному застосунку «Telegram» з користувачем «Mariya» « НОМЕР_2 », а також відеозапис з екрану телефона, де відображені друковані та голосові повідомлення щодо переказу їй коштів і прохання повернути залишок на картковий рахунок « НОМЕР_6 ».

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Звертаючись до суду із цим позовом, посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України, позивач просив стягнути із відповідачки на його користь грошові кошти у розмірі 45 450 грн.

Відмовлюячи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд керувався тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він помилково переказав відповідачці кошти, а вона в свою чергу безпідставно їх отримала. Крім того, суд уважав, що із врахуванням наданих відповідачкою доказів, убачається, що між сторонами існували цивільно-правові відносини.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України).

У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано, що «відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що «кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі №201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) щодо інституту кондикції сформулювала наступні правові висновки: кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача. Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч.2 ст.11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення ст.1212 ЦК України.

Крім того, не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (ст.1215 ЦК України).

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що згідно з квитанцією №ТН4Х-9В12-1Е4К-ХХ19 від 11 березня 2025 року з карткового рахунку позивача IBAN: НОМЕР_5 було перераховано на картковий рахунок « НОМЕР_1 » грошові кошти у розмірі 45450 грн. Позивач здійснював платіж по перерахуванню коштів через платіжну систему «monobank».

За положеннями ст. 12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

У частинах 1 та 2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на те, що кошти на рахунок відповідача були перераховані ним помилково, у зв`язку з чим останній відразу звернувся до служби підтримки АТ «Універсал Банк» та у подальшому до Оболонського районного суду м.Києва з заявою про забезпечення доказів шляхом витребування даних власника карткового рахунку « НОМЕР_1 ».

Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, доказів щодо підтвердження помилковості перерахування грошових коштів, як і безпідставність отримання їх відповідачкою, матеріали справи не містять.

Позивач не вказав кому саме та на якій підставі він перераховував спірші кошти, в разі, якщо такі кошти він не мав наміру перерахувати відповідачці, а здійснив це помилково.

Згідно наданих відповідачкою доказів листування у мобільному застосунку «Telegram» з користувачем «Mariya» ( НОМЕР_2 ) позивач був представлений менеджером квіткового інтернет-магазину «ohara_dubai» (https://www.instagram.com/ohara_dubai/) з онлайн-продажу квітів і оформлення свят у м. Дубай ОАЕ, і останній перерахував кошти на рахунок відповідача як за виконану нею роботу з прийому заявок на доставку квітів.

Позивач, при введенні номеру карткового рахунку « НОМЕР_1 » у мобільному застосунку «monobank» для здійснення переказу міг побачити відображення даних отримувача коштів – « ОСОБА_5 », тому мав би зрозуміти та перевірити одержувача коштів.

З листування відповідача з користувачем «Mariya» ( НОМЕР_2 ), скріншоти та відеозапис з екрану телефону якого долучено до матеріалів справи, вбачається що остання не лише вказала у розмові позивача менеджером інтернет-магазину, а й надіслала номер карткового рахунку « НОМЕР_4 ». При введенні даного номера у мобільному застосунку «monobank» відображається позначення « ОСОБА_6 » і фотозображення позивача. Ідентичні дані відображаються і при введенні номера рахунку IBAN: НОМЕР_5 , який вказано у квитанції №ТН4Х-9В12-1Е4Х-ХХ19 від 11.03.2025, тобто рахунку ОСОБА_1 .

Водночас, згідно з квитанцією №ТН4Х-9В121Е4К-ХХ19 дата та час операції з переказу коштів – 11.03.2025 о 17:36. При цьому, користувач «Mariya» ( НОМЕР_2 ) звернулася до відповідача з голосовим повідомленням і надісланим номером карткового рахунку позивача о 18:02 11.03.2025 року, що в свою чергу пов`язує вказані обставини.

Колегія суддів зауважує, що безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Оскільки за встановленими у справі обставинами позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачкою, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснив цей платіж, і не пояснив, що ним мало бути вчинено цей платіж на рахунок іншої особи, його поведінка щодо вимоги повернення коштів як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 ЦК України є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Отже, враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів зазначає про те, що в межах розгляду цього позову відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 1212 ЦК України та стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів як безпідставно отриманих, оскільки спірні кошти позивач перевів добровільно, наявність помилки матеріалами справи не доведено.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20).

Відповідно до статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він помилково переказав відповідачці кошти, а вона в свою чергу безпідставно їх отримала.

Доводи, викладені у апеляційній скарзі спростовуються встановленими судом обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Кірсановою Анастасією Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 08 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 16.09.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник