Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №198/855/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5591/26 Справа № 198/855/25 Суддя у 1-й інстанції - Гайдар І.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Городничої В.С.,

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Тальчук Поліни Іллівни на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року у складі судді Гайдар І.О. по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 2-6), в обґрунтування якого посилалось на те, що 22.02.2024 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття батьківського рахунку. Цього ж дня нею підписано Заяву щодо встановлення кредитного ліміту (або Заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком), на підставі якої відповідачу відкрито поточний рахунок, встановлено на нього відповідний кредитний ліміт та видано платіжну картку, як засіб доступу до рахунку. Відповідачу було надано кредит у вигляді відновлювального кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі відповідно до умов договору. Проте відповідач грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами та іншими витратами відповідно до умов Договору своєчасно не внесла, у зв`язку з чим станом на 11.12.2025 року виникла заборгованість у вказаному розмірі. Банк неодноразово вживав заходів досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу повідомлень та дзвінків з вимогою виконання взятих на себе зобов`язань. Однак відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 22.02.2024 року у розмірі 37 372,65 грн станом на 11.12.2025 року, а також судовий збір.

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року позов АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за договором №б/н від 22.02.2024 року в розмірі 36 222 (тридцять шість тисяч двісті двадцять дві) гривні 65 копійок, що складається з такого: заборгованість за поточним тілом кредиту – 22 713,60 гривень, заборгованість за нарахованими відсотками – 13 509,05 гривень.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» судовий збір у розмірі 2 347 (дві тисячі триста сорок сім) гривень 30 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 87-89).

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Тальчук П.І. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог банку відмовити в повному обсязі (а.с. 94-107).

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані позивачем витяг з Тарифів та Умов та Правила банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вказує, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.

Вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які позивач вважав узгодженими. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Наголошує, що надані позивачем документи містять лише загальну інформацію щодо умов кредитування при використанні кредитної картки, позивачем не надано жодного підтвердження про погодження з відповідачем процентної ставки, яку банк нараховував та хоче стягнути у судовому порядку.

АТ «Акцент-Банк» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 116-118).

Також, ОСОБА_1 та її представник адвокат Тальчук П.І. подали додаткові пояснення у справі (а.с. 131-137, 145-146).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін враховуючи наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка отримала від позивача грошові кошти (кредит), які в добровільному порядку не повернула, а також те, що у Заяві про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком та Паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка «Вигода» міститься інформація про істотні умови кредитування, зокрема, стосовно розміру відсотків за користування кредитними коштами, строку кредитування та порядку повернення кредиту, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є законними, обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідачки на користь позивача кредитну заборгованість у розмірі 36 222,65 гривень, що складається з такого: заборгованість за поточним тілом кредиту – 22 713,60 гривень, заборгованість за нарахованими відсотками – 13 509,05 гривень. Відмовляючи у стягненні пені суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введений воєнний стан, який наразі триває

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Встановлено, що 22.02.2024 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Акцент-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписав Анкету-Заяву про приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. Підписавши вказану заяву відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг», тарифами та правилами користування, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Того ж дня сторонами була підписана Заява про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком, яка містить умови кредитування банківського рахунку, а саме: встановлення на поточний рахунок кредитного ліміту на споживчі цілі у сумі від 1 000 грн до 200 000 грн, що розраховується та встановлюється банком в односторонньому порядку, на що клієнт надає свою згоду. Пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001%, у разі виходу з пільгового періоду на кредит нараховується процентна ставка 3,4% на місяць. Строк кредитування (строк дії договору) становить 240 місяців. Порядок погашення кредиту передбачає внесення щомісячних обов`язкових платежів у розмірі не менше 5% від заборгованості та не менше нарахованих процентів за користування кредитом, а також не менше 100 грн й не більше повного розміру заборгованості. При невиконання зобов`язань щодо повернення кредиту застосується процентна ставка у розмірі 6,8% у місяць, яка нараховується на суму загальної заборгованості. Штраф за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів становить 50 грн за кожен випадок прострочення обов`язкового щомісячного платежу повністю або частково на суму від 100 грн, 100 грн - за кожен раз прострочення обов`язкового щомісячного платежу другий місяць поспіль і більше та 500 грн + 5% від суми загальної заборгованості - у разі непогашення протягом 60 календарних днів простроченого обов`язкового щомісячного платежу із порушеним строком більше ніж на 30 днів.

Заява про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком від 22.02.2024 підписана клієнтом ОСОБА_1 та представником АТ «А-Банк» і відповідає письмовій формі кредитного договору відповідно до вимог статей 207, 1055 ЦК України, статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно виписки по картці за період з 22.02.2024 року по 11.12.2025 року ОСОБА_1 використовувала кредитний ліміт на картці, здійснюючи грошові перекази, та вносила кошти у погашення заборгованості, проте свого зобов`язання належним чином у повному обсязі не виконала, внаслідок чого станом на 11.12.2025 року виникла заборгованість у сумі 37 372,65 грн, яка складається з наступного: 22 713,60 грн — заборгованість за кредитом; 13 509,05 грн - заборгованість по відсоткам; 1 150,00 грн - пеня.

Дана виписка є первинним документом, оформленим відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75, та належним і допустимим доказом у справі, що підтверджує факт отримання відповідачем кредитних коштів, їх суми, наявність заборгованості та її розмір.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 15 січня 2025 року у справі №753/16762/15-ц (провадження №61-7242 св 24).

Статтею 11 ЦК України визначено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В силу частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією ( стаття 129 Конституції України).

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і має навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Проте, заперечуючи проти позову АТ «А-Банк», відповідач доказів щодо відсутності заборгованості за кредитним лімітом по картці не надала, договір в частині надання кредитного ліміту в установленому законом порядку не оспорювала та його недійсність або неукладеність суду не довела.

У свою чергу надані позивачем докази відповідають вимогам статей 77-80 ЦПК України щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів і дають підстави для висновку про обґрунтованість вимог АТ «А-Банк» в частині стягнення з відповідача простроченої заборгованості по кредиту та процентів за фіксованою процентною ставкою, погодженою сторонами при підписанні Заяви про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком від 22.02.2024, зокрема, 3,4% на місяць на суму залишку заборгованості за кожний календарний день за встановленою формулою (сума заборгованості * річну процентну ставку/360 днів (умовно) на рік) та при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту - 6,8% у місяць на суму загальної заборгованості.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача адвоката Тальчук П.І. встановленим фактичним обставинам справи не відповідають та спростовуються наявними у справі доказами.

До укладення кредитного договору відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування» ОСОБА_1 була поінформована банком щодо умов надання споживчого кредиту, у тому числі щодо пільгової та базової процентної ставки, реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, що підтверджується підписаним нею 22.02.2024 Паспортом споживчого кредиту «Кредитна картка «Вигода».

Підписавши Заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком від 22.02.2024 року, у якій зазначені такі самі умови використання кредитного ліміту, відповідач ОСОБА_1 погодилась із запропонованими банком умовами кредитування, та відповідно взяла на себе зобов`язання їх виконувати.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Встановивши вказані обставини на підставі наявних у справі доказів в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі простроченого тіла кредиту та процентів за користування кредитним лімітом, що доводами апеляційної скарги не спростовується.

Доводи апеляційної скарги про те, що жодних належних доказів на підтвердження того, що відповідач в письмовому вигляді погодила ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитом, а також відповідальності у вигляді неустойки колегія вважає безпідставними оскільки такі спростовуються змістом підписаних в електронній формі відповідачем Паспорту споживчого кредиту «Кредитна картка «Вигода» та Заяви про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком від 22.02.2024 року.

Також є безпідставні доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи первинних документів враховуючи наявність в матеріалах справи виписки по рахунку відповідача, яка є належним доказом у даній справі та не спростована будь-якими іншими доказами.

Посилання апелянта в своїй апеляційній скарзі на практику Верховного суду колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини справи встановлені в тих справах є відмінними від обставин у даній справі.

Посилання апелянта в своїй апеляційній скарзі на практику апеляційних судів в інших справах колегія суддів не бере до уваги, оскільки у відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховуються висновки викладені в постановах Верховного Суду щодо їх застосування.

Щодо стягнення з відповідачки заборгованості за пенею суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

З положень статті 546 ЦК України слідує, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Банк просив стягнути з відповідачки пеню, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за договором від 22 лютого 2024 року, а також наполягаючи на тому, що в даному питанні застосуванню підлягають спеціальні норми Закону України «Про споживче кредитування», а не загальне законодавство.

Так, відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи Цивільного кодексу України (постанови від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018року у справі №362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

З системного аналізу приписів пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», на який посилався позивач у позовній заяві, і пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, слід дійти висновку, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, – прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Оскільки, як слідує з матеріалів справи і встановлено судом, пеня за кредитним договором нарахована під час дії воєнного стану, відтак відповідачка звільняється від обов`язку її сплати на користь кредитодавця АТ «Акцент-Банк».

Позивачем не було враховано вищевказаних перехідних положень Цивільного кодексу України та здійснено нарахування відповідачці пені, а тому правильними є висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за пенею у розмірі 1 150,00 грн не підлягають задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Тальчук Поліни Іллівни — залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «08» вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено «16» вересня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Свистунова

І.Ю. Ткаченко