Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №183/4681/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7242/26 Справа № 183/4681/26 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О.С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Оладенко О.С.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У квітні 2026року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом проти ОСОБА_2 , в якому вимагала розірвати шлюб, укладений між ними 25 травня 2018року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, передано за підсудністю до Соборного районного суду міста Дніпра.

Вирішуючи питання про передачу справи за підсудністю до іншого суду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у позовній заяві зареєстрованим місцем проживання її та відповідача зазначила АДРЕСА_1 , а отже місце проживання позивачки та відповідача не зареєстровано на території, віднесеній до юрисдикції Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Звертаючись до суду позивачка вказала адресу свого фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , проте в нормах Цивільного процесуального кодексу України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, а фактичне проживання фізичної особи не має правового значення. Та суд вважав за необхідне передати справу за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд до Соборного районного суду міста Дніпра.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

07 травня 2026року ОСОБА_2 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі виклав вимогу про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що зареєстрованим місцем проживання як позивачки, так і відповідача, є АДРЕСА_3 , що знаходиться на території Шевченківського району міста Дніпра та в свою чергу свідчить про підсудність справи Шевченківському районному суду міста Дніпра. Проте, всупереч вимогам частини першої статті 27 ЦПК України цивільну справу за підсудністю було передано до Соборного районного суду міста Дніпра.

Також вважав, що подання позивачкою позовної заяви до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області відповідає вимогам законодавства, оскільки у зазначеній категорії справ за домовленістю подружжя відповідне право передбачено частиною дугою статті 28 ЦПК України, а відповідач в свою чергу не подавав заперечень щодо розгляду справи цим судом та навпаки за допомогою системи “Електронний суд” направив заяву від 01 травня 2026року про визнання позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

11 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду було витребувано з Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу №183/4681/26; та 08 липня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

13 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.

Про порядок та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Учасники справи у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту ухвали, яку оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка судового рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Вирішуючи питання про передачу справи за підсудністю до іншого суду, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що при вирішенні питання про підсудність нормами Цивільного процесуального кодексу України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, а фактичне проживання фізичної особи не має правового значення, та заразом суд прийняв до уваги інформацію про зареєстроване місце проживання позивачки та відповідача, яка була зазначена позивачкою у позовній заяві, — АДРЕСА_3 , та вважав, що справу слід передати на розгляд до Соборного районного суду міста Дніпра.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.

Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.

Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.

Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.

Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд /стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України/.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Одночасно, у статті 28 ЦПК України визначено категорії справ та випадки, в яких підсудність може бути визначена за вибором позивача.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них /частина друга статті 28 ЦПК України/.

Згідно зі статтею 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

У пункті 3 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022року № 265, закріплено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Тобто, особа може мати декілька місць проживання або перебування, але водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання або перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди.

Водночас, реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Положення частини першої статті 27, частини другої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Тож, як вірно зазначив суд першої інстанції, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

Використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність, адже фактичне місце проживання може постійно змінюватись. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

З цих підстав колегія суддів оцінює критично та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що подання позовної заяви до суду за фактичним місцем проживанням позивачки та відповідача за їх спільною домовленістю відповідає положенням цивільного процесуального законодавства, зокрема, частині другій статті 28 ЦПК України. Як вже було зазначено вище, за змістом частини другої статті 28 ЦПК України за домовленістю подружжя справа про розірвання шлюбу може розглядатися саме за зареєстрованим (а не фактичним) місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Заразом, слід зазначити, що суд першої інстанції, передаючи справу на розгляд за підсудністю до Соборного районного суду міста Дніпра, не врахував та проігнорував вимоги частин шостої-дев`ятої статті 187 ЦПК України.

Так, згідно з частинами шостою та сьомою статті 187 ЦПК України, разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру /частина 8 статті 187 ЦПК України/.

У частині дев`ятій статті 187 ЦПК України закріплено, що суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, у випадку, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду.

Проте, матеріали справи взагалі не містять будь-яких відомостей про те, що суд першої інстанції з метою визначення підсудності даної справи після надходження до суду позовної заяви ОСОБА_1 вживав заходів з метою встановлення зареєстрованого місця проживання відповідача чи позивачки шляхом направлення відповідних запитів до Єдиного державного демографічного реєстру або до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи.

Тож, не отримавши з Єдиного державного демографічного реєстру або від органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) сторін, суд першої інстанції прийняв до уваги відомості про зареєстроване місце проживання позивачки та відповідача, які були вказані позивачкою у позовній заяві, а саме АДРЕСА_3 .

Причин такого процесуального підходу, мотивів та детального пояснення своїх міркувань щодо передання справи за територіальною підсудністю без перевірки відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування) сторін суд першої інстанції не навів.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до наявної в матеріалах справи відмітки у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , місце проживання відповідача ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 . Та Шевченківський район міста Дніпра за територіальною юрисдикцією відноситься до Шевченківського районного суду міста Дніпра, в той час як справу за територіальною підсудністю суд першої інстанції передав до Соборного районного суду міста Дніпра.

З огляду на викладене суд першої інстанції передчасно дійшов висновку, що справа не підсудна Самарівському міськрайонному суду Дніпропетровської області та підлягає передачі саме до Соборного районного суду міста Дніпра.

Згідно з імперативними вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обов`язковою вимогою судового рішення є мотивованість. Вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував, постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю до іншого суду, не навів мотивів та детального пояснення своїх міркувань щодо причин передання справи за територіальною підсудністю до Соборного районного суду міста Дніпра без отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача та позивачки, і не пояснив причин такого процесуального підходу.

Тож, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про обґрунтованість судового рішення, оскаржувана ухвала постановлена передчасно.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Саме з такого розуміння вищезазначених норм процесуального права виходить суд апеляційної інстанції та приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно з частиною шостою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026року про передачу справи за підсудністю до іншого суду постановлена передчасно та з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2026року.

Судді: