Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №180/169/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6052/26 Справа № 180/169/26 Суддя у 1-й інстанції - Тананайська Ю.А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Городничої В.С.,

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Бардадим Ольги Костянтинівни на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року у складі судді Тананайської Ю.А. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я,–

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я (а.с. 1-12), в обґрунтування якого посилався на те, що він тривалий час працював на підприємстві відповідача, внаслідок чого захворів на ряд хронічних професійних захворювань, про що було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 12.09.2025 року. Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №74/25/2781/В від 24.12.2025 року ОСОБА_1 встановлено первинно 55% втрати професійної працездатності до 01.01.2027 року за професійним захворюванням, встановленим 13.08.2025 року, наявна раніше встановлена інвалідність. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування, потерпає від фізичного болю. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 210 000 гривень.

На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання в розмірі 210 000,00 грн без утримання податків з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, відмовлено (а.с. 90-94).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Бардадим О.К., посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскарженого рішення та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог (а.с. 97-99).

АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційні скарги у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 119-124).

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Бардадим О.К. подав відповідь на відзив (а.с. 131-134).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача з травня 1996 року по серпень 2009 року, з червня 2014 року по грудень 2020 року, в умовах впливу шкідливих факторів на посадах підземного машиніста електровоза, підземного гірника очисного забою.

29 грудня 2020 року позивач звільнений у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, п. 2 ст. 40 КЗпП.

09 вересня 2025 року між АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 було укладено договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, який посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Є.Г., за умовами якого сторони уклали цей договір про добровільне відшкодування відповідачем моральної шкоди, яка завдана позивачу втратою здоров`я внаслідок виявлених професійних захворювань, за основним діагнозом: 1. Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7 з помірно вираженими больовими м`язово-тонічними синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ першого ступеня); 2. Хроничний (пиловий) бронхіт першої стадії. Емфізема легень. Прикореневий пневмофіброз. ЛН першого ступеня; 3. Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня ( з легким зниженням слуху) – за кваліфікацією ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Захворювання професійні (13.08.2025 року), що підтверджується повідомленням про хронічне захворювання ВП`НПМЦПЗ НУОЗ України» м.Кривий Ріг №12/1003/2-1018 від 18.08.2025 року, на наступних умовах, зокрема:

1) ОСОБА_1 моральну шкоду від втрати здоров`я внаслідок професійних захворювань, які отримав за час роботи на АТ «Марганецький ГЗК», оцінює в розмірі 12 987 грн 01 коп;

2) моральна шкода, яка завдана ОСОБА_1 унаслідок нещасного випадку, за цим договором відшкодовується одноразово.

Згідно пункту 4 вказаного вище договору, АТ «Марганецький ГЗК в строк до 17 вересня 2025 року сплачує ОСОБА_1 в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди за цим договором, грошові кошти в сумі, яка залишається до виплати після утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за ставками 18 відсотків та 5 відсотків, з передбаченої у цьому договорі суми розміру моральної шкоди, яка зазначена в пункті 1 цього договору, а саме: 10 000 грн, шляхом безготівкового перерахування вищезазначеної суми на рахунок, відкритий на його ім`я у AT «Державний ощадний банк України».

У пункті 5 вказаного вище договору зазначено, що при виконання відповідачем усіх своїх зобов`язань за цим договором моральна шкода, пов`язана з втратою здоров`я внаслідок професійних захворювань, вважається відшкодованою у повному обсязі.

АТ «Марганецький ГЗК» умови договору виконав 16 вересня 2025 року, перерахувавши кошти, що підтверджується копіями платіжних інструкцій.

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №74/25/2781/В від 24.12.2025 року ОСОБА_1 встановлено первинно 55% втрати професійної працездатності до 01.01.2027 року за професійним захворюванням, встановленим 13.08.2025 року, наявна раніше встановлена інвалідність.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 вже скористався своїм правом, а подвійне стягнення моральної шкоди діючим законодавством не передбачено.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

При визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача з травня 1996 року по серпень 2009 року та з червня 2014 року по грудень 2020 року, в умовах впливу шкідливих факторів на посадах підземного машиніста електровоза, підземного гірника очисного забою. 29 грудня 2020 року звільнений в зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, п. 2 ст. 40 КЗпП.

30 жовтня 2025 року між АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 було укладено договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, за умовами якого сторони уклали цей договір про добровільне відшкодування відповідачем моральної шкоди, яка завдана позивачу втратою здоров`я внаслідок виявлених професійних захворювань.

На виконання вимог вищевказаного договору, відповідачем до матеріалів справи було долучено платіжну інструкцію №61311 від 16.09.2025 року, згідно якої ОСОБА_1 отримав від АТ «Марагнецький ГЗК» у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн (а.с. 74).

Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18)).

У справі, що переглядається, презумпція правомірності договору про добровільне відшкодування моральної шкоди від 09 вересня 2025 року, який посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Є.Г., не спростовано, зазначений договір є правомірним та таким, що виконаний його сторонами: АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 .

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України). Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18)).

Отже, позивач реалізував своє право на отримання компенсації за моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у розмірі, спосіб та строки, визначені ним самостійно у результаті домовленості з відповідачем, тому зобов`язання відповідача з відшкодування завданої моральної шкоди припинилось виконанням, проведеним належним чином.

Установивши, що ОСОБА_1 реалізував своє право на компенсацію моральної шкоди, завданої внаслідок виявлених захворювань, отриманих під час роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», за договором про добровільне відшкодування моральної шкоди, що виключає можливість повторного відшкодування йому моральної шкоди.

У разі, коли позивачу за його згодою вже надано добровільне відшкодування моральної шкоди за тим самим фактом ушкодження на виробництві, національне законодавство не створює підстав для автоматичного повторного нарахування компенсації за ті самі моральні збитки. За умов, коли позивач не оспорював договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, обумовлена ним виплата моральної шкоди може бути врахована як повна сатисфакція, а вимога про повторне відшкодування не підлягає до задоволення.

Вищевикладене узгоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2025 року у справі №180/1013/24.

Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи.

Повторне відшкодування моральної шкоди за таких же обставин діючим законодавством не передбачено. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у разі реалізації свого законного права на відшкодування моральної шкоди один раз позивач не має права повторно вимагати такої компенсації за те ж діяння (якщо багаторазове відшкодування не передбачене договором або законом). Такий висновок узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17.

Доводи про те, що договір про добровільне відшкодування моральної шкоди було укладено 09 вересня 2025 року, тобто раніше, ніж комісією з розслідування причин професійного захворювання було складено акт та встановлено МСЕК втрату працездатності 24.12.2025 року є безпідставними. В договорі зазначено ті ж самі діагнози, що були враховані при проходженні МСЕК. Крім того, діючим законодавством не заборонено виплату моральної шкоди у зв`язку з професійними захворюваннями чи травмуванням на виробництві до остаточного висновку МСЕК при наявності інших медичних документів.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Бардадим Ольги Костянтинівни — залишити без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «08» вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено «16» вересня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Свистунова

І.Ю. Ткаченко