Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №190/2777/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6791/26 Справа № 190/2777/24 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Халаджи О.В.

суддів: Агєєва О.В., Красвітної Т.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «ЗЕРНО «В» про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки (суддя першої інстанції Кудрявцева Ю.В., повний текст рішення складено 09 квітня 2026 року),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 до Фермерського господарства «ЗЕРНО «В» про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, в якому з урахуванням зміни предмету позову просила витребувати з чужого незаконного володіння Фермерського господарства «ЗЕРНО» «В» на користь ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,2333 га кадастровий номер 1224583000:01:003:0285, що розташована на території Лозуватської сільської ради (Вишнівська ОТГ) Кам`янського району, Дніпропетровської області.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Скарга мотивована тим, щопредметом позовних вимог є те, що Фермерське господарство «ЗЕРНО» «В» здійснило підробку договору оренди щодо належної позивачці земельної ділянки, площею 2.2333га кадастровий номер 1224583000:01:003:0285, яка розташована на території Лозуватської сільської ради (Вишнівська ОТГ) Кам`янський район(колишня назва П`ятихатський район) Дніпропетровської області, а після використало завідомо підробний договір і здійснило державну реєстрацію права оренди за вищевказаним господарством на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Жовтоводської міської ради №63721830 від 30.05.2022 року (номер запису про інше речове право 46940310).

Вказує, на те, що висновком експерта підтверджено, що позивачка договір оренди землі б/н від 22.02.2022 року не підписувала.

ОСОБА_1 , просила рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

ОСОБА_1 , та її представник ОСОБА_2 , у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили задовольнити її у повному обсязі.

Представник ФГ «Зерно «В» – Муквич В.І., у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно оригіналу договору оренди землі від 22.02.2022 року, що був наданий позивачем, між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «ЗЕРНО» «В» укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 10 років.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, що сформований 13.08.2024 року (т.1 а.п.9-10), - земельна ділянка з кадастровим номером 1224583000:01:003:0285, площею 2.2333 га, яка належить ОСОБА_1 , на підставі договору оренди землі б/н від 22.02.2022 року передана в оренду орендодавцем ОСОБА_1 орендарю – Фермерське господарство «ЗЕРНО» «В», строком на 10 років, дата державної реєстрації речового права 23.02.2022 року.

В зв`язку з тим, що позивач заперечувала щодо підписання нею договору оренди землі, за її клопотанням по справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено запитання, чи виконано підпис у договорі оренди земельної ділянки б/н від 22 лютого 2022 року в графі «Орендодавець» особисто ОСОБА_1 , чи іншою особою? (т.1 а.п.172-173).

Згідно висновку експерта №1522-25 від 12.09.2025 року (т.1 а.п.225-232), - підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» договору оренди землі б/н від 22.02.2022, що укладений між власником ОСОБА_1 та землекористувачем Фермерським господарством «Зерно «В», виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідно до змісту матеріалів справи, відповідач користується спірною земельною ділянкою та сплачує орендну плату, а орендодавець приймає орендну плату від ФГ «ЗЕРНО» «В», що підтверджено копіями видаткового касового ордеру від 22.12.2022 р., відомостями видачі орендної плати за паї 2022-2023 рік, видаткового касового ордеру від 20.12.2023 р. та платіжних інструкцій щодо сплати орендної плати ОСОБА_1 (т. 2 а.п. 1-5).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що немає підстав вважати, що спірний договір оренди землі є неукладеним або таким, що укладений без волевиявлення позивачки, оскільки позивачка отримувала від відповідача оренду плату за користування земельною ділянкою

Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є, те, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що діяла на момент укладення договорів оренди землі та оспорених договорів, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Приписами статті 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Так, відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння: 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав манно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку. Встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Отже, положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 у справі № 285/3414/17 (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12, у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі №752/3089/19 (провадження№ 61-16519св21).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 (провадження№12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

За змістом ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 81 Земельного кодексу України громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Як було встановлено матеріалами справи та не заперечується учасниками справи, що що згідно оригіналу договору оренди землі від 22.02.2022 року, що був наданий позивачем, між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «ЗЕРНО» «В» укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 10 років.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, що сформований 13.08.2024 року (т.1 а.п.9-10), - земельна ділянка з кадастровим номером 1224583000:01:003:0285, площею 2.2333 га, яка належить ОСОБА_1 , на підставі договору оренди землі б/н від 22.02.2022 року передана в оренду орендодавцем ОСОБА_1 орендарю – Фермерське господарство «ЗЕРНО» «В», строком на 10 років, дата державної реєстрації речового права 23.02.2022 року.

В зв`язку з тим, що позивач заперечувала щодо підписання нею договору оренди землі, за її клопотанням по справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено запитання, чи виконано підпис у договорі оренди земельної ділянки б/н від 22 лютого 2022 року в графі «Орендодавець» особисто ОСОБА_1 , чи іншою особою? (т.1 а.с.172-173).

Згідно висновку експерта №1522-25 від 12.09.2025 року (т.1 а.с.225-232), - підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» договору оренди землі б/н від 22.02.2022, що укладений між власником ОСОБА_1 та землекористувачем Фермерським господарством «Зерно «В», виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Великою Палатою Верховного Суду від 16 червня 2020 року ухвалено постанову у справі № 145/2047/16-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду висловила думку про необхідність відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, із тих мотивів, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено (не підписано)), не підлягає визнанню недійсним. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів, позаяк цей спосіб захисту є неефективним. Натомість ефективним способом захисту права, в контексті фактичних обставин справи № 145/2047/16-ц є усунення перешкод у користуванні належним власнику майном, тобто негаторний позов.

Таким чином, зі змісту вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду убачається, що залежно від фактичних обставин справи, належними способами захисту прав власника майна, що є предметом неукладеного (непідписаного) договору, слід розглядати звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном або про повернення такого майна як безпідставно набутого.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що визнання правочину неукладеним не є самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів, установленим законом. Якщо власник земельної ділянки заперечує факт укладення договору оренди, він вправі захищати своє право шляхом пред`явлення негаторного позову, а питання щодо укладеності чи неукладеності договору підлягає вирішенню судом під час розгляду спору про захист порушеного права.

Належним та ефективним способом захисту порушеного права власника є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику на підставі статті 391 ЦК України, оскільки саме такий спосіб захисту забезпечує повне та реальне поновлення порушеного права.

У частині першій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї статті прямо декларує, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Диспозитивність – це один із базових принципів судочинства, керуючись яким позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача, який вважає, що саме у такий спосіб буде захищено його порушене право.

Заявлення негаторного позову шляхом повернення власнику майна дійсно не є єдиним універсальним способом захисту порушених прав власника майна, який має перешкоди в користуванні ним.

Оскільки предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують вчинення відповідачем дій, що перешкоджають власнику майна використовувати належні йому права, позивач, з огляду на характер порушень, самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим їх усунути.

Така особа може вимагати, щоб суд надав захист її праву на землю, заявляючи вимоги про усунення існуючих перешкод шляхом припинення дій, що порушують право або відновлюють становище, яке існувало до порушення права (вимоги про повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права тощо), залежно від того, у який спосіб чиняться перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законодавством. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20–26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23.

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Таким чином, коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права).

Для ефективного захисту прав власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право користування іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, власник може звернутись з негаторним позовом, зокрема, але не виключно, шляхом пред`явлення вимоги про повернення майна, визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації права користування іншої особи, залежно від обставин кожної конкретної справи.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 28.07.2026 року у справі №456/253/22 та Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13 травня 2026 року у справі №456/252/22.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що договір оренди від 22.02.2022 року земельної ділянки з кадастровим номером 1224583000:01:003:0285 площею 2,2333 га між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «ЗЕРНО» «В» є неукладеним; враховуючи обґрунтування позову, метою якого є повернення земельної ділянки позивачці, характер порушених прав позивачки та фактичні обставини цієї справи, – колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та повернення позивачці належної їй земельної ділянки площею 2,2333 га, кадастровий номер 1224583000:01:003:0285, яка розташована на території Лозуватської сільської ради Кам`янського району Дніпропетровської області – від Фермерського господарства «Зерно «В».

Висновок суду місцевого суду, що позивачка отримувала від відповідача оренду плату за користування земельною ділянкою жодними належними доказами не підтверджено, оскільки наявні в матеріалах справи видаткові касові ордера від 20.12.2023 року та від 22 грудня 2023 року та відомість видачі орендної плати за паї 2022-2023 роки не містять підпису одержувача, тобто у даному випадку ОСОБА_1 (т.2 а.с.1-4).

Платіжну інструкцію щодо №0.0.4079978287.1 щодо перерахування ОСОБА_1 орендної плати за земельний пай у розмірі 10695,84 грн., колегія суддів не враховує, оскільки даний платіж було здійснено 19.12.2024 року (т.2 а.с.5), тобто вже після подання даного позову до суду, 07.12.2024 року.

Крім того, слід зазначити, що відповідачем не було надано доказі з податкової служби, які б підтверджували факт такої сплати та сплати військового збору та інших податків.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують факт отримання ОСОБА_1 коштів від ФГ «Зерно «В» за орендовану земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до п.2 ч.2 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вже зазначалось вище, у даній справі була проведена судова почеркознавча експертиза, за проведення якої ОСОБА_1 було сплачено 20356,00 грн. (т.1 а.с.204).

Також позивачкою було сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн., та за подання апеляційної скарги 1816,80 грн.

З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, апеляційний суд вважає, що вказані судові витрати підлягають стягненню з ФГ «Зерно «В» на її користь у загальному розмірі 23384,00 грн.

Керуючись статтями 141,374, 376, 381-386 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства «ЗЕРНО «В» про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки задовольнити частково.

Земельну ділянку площею 2,2333 га, кадастровий номер 1224583000:01:003:0285, яка розташована на території Лозуваської сільської ради (Вишнівська ОТГ) Кам`янського району Дніпропетровської області повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від Фермерського господарства «Зерно «В» (ЄДРПОУ 35935761).

Стягнути з Фермерського господарства «ЗЕРНО» «В» (ЄДРПОУ 35935761) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 23 384,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

Т.П. Красвітна

Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2026 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи