Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №203/4885/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6210/26 Справа № 203/4885/24 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат (суддя першої інстанції Єдаменко С.В., повний текст рішення складено 12 лютого 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

19 вересня 2024 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» звернулось до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 190 988 грн. 26 коп. та інфляційні втрати в розмірі 700 214 грн. 47 коп., а разом 891 202,73 грн., а також судовий збір у розмірі 10 202,73 грн.

02 квітня 2025 року заочним рішенням суду позовну заяву АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат було задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк» 3% річних в розмірі 190 988 грн. 26 коп. та інфляційні втрати в розмірі 700 214 грн. 47 коп., а разом 891 202 гривні 73 копійки, також стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 202 гривні 73 копійки.

25 червня 2025 року від представника відповідача надійшла заява про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 203/4885/24 за позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. В обґрунтування заяви зазначено, що відповідач участь в розгляді цивільної справи не брав, виклики в судові засідання поштою не одержував, а заочне рішення було отримано лише 09 червня 2025 року його представником. Рішення суду не відповідає вимогам закону та судовій практиці, судом не з`ясовано усіх обставин, що мають істотне значення для справи та не надано їм належної оцінки.

Ухвалою суду від 11 серпня 2025 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 203/4885/24 за позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат було задоволено, скасовано заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року у цивільній справі № 203/4885/24 за позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Рішенням Центрального районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач, та через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скарга мотивована тим, що суд допустив нарахування відповідальності боржника: на проценти, на судові витрати, на інші похідні платежі, що призвело до подвійної, не передбаченої законодавством відповідальності.

Позивач, безпідставно, включив до розрахунку період після 24.02.2022, коли в Україні запроваджено «воєнний стан», а суд задовольнив це включення.

Вказує, що боржником перед банком, ОСОБА_3 став на підставі постанови Донецького апеляційного суду від 27.12.2018 року, якою рішення Селидівського міського суду Донецької області від 11.06.2018 року залишено без змін. Суд перевів його з поручителя в боржники, оскільки позичальник не погасив борг перед позивачем, зрівняв їх та стягнув борг солідарно.

ОСОБА_3 зареєстрований та проживає на окупованій території, з моменту окупації міста Донецька реєстрацію не міняв, в наслідок окупації втратив дохід та можливість погасити борг перед банком.

Суд першої інстанції помилково відмовив у застосуванні п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, пославшись на те, що мій довіритель є поручителем, а не позичальником.

Наголошує на тому, що сума яка по законодавству підлягає стягненню з відповідача, без врахування протиправних нарахувань в період воєнного стану складає – 357 858,28 грн.

Представник ОСОБА_3 , - ОСОБА_2 , просив рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким взяти до уваги проведені представником відповідача розрахунки та зменшити розмір стягнення до фактично обгрунтованої суми, в тому числі, відмовивши у стягненні сум, нарахованих за період з 24.02.2022, у зв`язку з відсутністю правових підстав для їх стягнення.

Від представника АТ «Райффазен Банк» - Хуторянець О.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив про те, що судова практика про те, що ст. 625 ЦК України застосовується саме до усіх сум простроченого зобов`язання викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018р. провадження № 14-68цс18 (справа № 758/1303/15-ц), та від 16.05.2018р., провадження № 14-16цс18 (справа № 686/21962/15-ц).

Враховуючи запровадження карантину та воєнного стану в Україні, з 12.03.2020р. по дату подання позову продовжуються строки позовної давності передбачених ст. 257 ЦК України, внаслідок чого є правомірним стягнення позивачем інфляційних втрат та 3% річних починаючи з 11.06.2018р. Крім того, правомірним є стягнення з ОСОБА_3 інфляційних втрат та 3% річних після 24.02.2022р., оскільки він є поручителем, а не позичальником за кредитними зобов`язаннями.

ОСОБА_4 , просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_2 , у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити її у повному обсязі.

Представник Банку – Хуторянець О.В., у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

ОСОБА_3 , у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений наленим чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 11 червня 2018 року у цивільній справі № 242/4383/15-ц частково задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 та вирішено:

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 015/01-03-3/00627 в розмірі 69 429 грн. 92 коп., з яких 64 035 грн. 03 коп. – заборгованість за тілом кредиту та 5 394 грн. 39 коп. – заборгованість за відсотками;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 010/01-03-3/0542 в розмірі 941 040 грн. 09 коп., з яких 819 737 грн. – заборгованість за тілом кредиту та 121 303 грн. 09 коп. – заборгованість за відсотками;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 427 грн. 34 коп. (а.с.7-10)

Постановою Донецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року рішення Селидівського міського суду Донецької області від 11 червня 2018 року у цивільній справі № 242/4383/15-ц залишено без змін. (а.с.11-16)

Постановою Верховного суду від 04 листопада 2020 року рішення Селидівського міського суду Донецької області від 11 червня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року у цивільній справі № 242/4383/15-ц залишено без змін. (а.с.17 на зв.-28)

За положеннями ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, суд не перевіряє обставини укладення кредитних договорів від 03 червня 2013 року № 010/01-0303/0545, від 14 травня 2014 року № 015/01-03-3/00627 та їх неналежне виконання, оскільки останнє встановлено рішенням суду у цивільній справі № 242/4383/15-ц, яке набрало законної сили.

05 лютого 2019 року на виконання вищевказаного рішення суду Селидівським міським судом Донецької області було видано два виконавчих листи по справі № 242/4383/15-ц. (а.с.а.с.29, 30)

На підставі вищевказаних виконавчих листів:

- 27 серпня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 66640046 про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк» заборгованості в розмірі 941 040 грн. 09 коп., з яких: 819 737 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 121 303 грн. 09 коп. – заборгованість за відсотками, та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 427 грн. 34 коп.; (а.с.31)

- 29 лютого 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 74312194 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості в розмірі 69 429 грн. 92 коп., з яких: 64 035 грн. 03 коп. – заборгованість за тілом кредиту, 5 394 грн. 39 коп. – заборгованість за відсотками. (а.с.32)

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що що ОСОБА_3 прострочено грошове зобов`язання по поверненню грошових коштів за рішенням суду, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а стаття 599 ЦК України встановлює, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України уразі порушення боржником зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема , сплата боржником неустойки.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позивачі, посилаючись на не повернення суми позики, просять стягнути із відповідача за період з 22.12.2018р. по 22.06.2019р. пеню у розмірі 355 661,37 гривень. Вимоги про стягнення пені та її розрахунки обґрунтували правилами статті 549 ЦК України.

Розрахунок пені представником позивачів здійснено, виходячи з розміру пені у виді подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення виконання зобов`язання.

Пунктом 5 договору позики грошових коштів від 21.11.2018р. передбачено, щоу разі неповернення боргу в сумі і строки, передбачені даним Договором, Позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення повернення грошових коштів.

Пеня розраховується за формулою:[Пеня] = [Сума боргу] ? [Розрахункова ставка (%)] / 100% ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році], де:[Сума боргу] – сума простроченого боргу;[Розрахункова ставка (%)] – розрахункова ставка пені в процентах річних;[Кількість днів] – кількість днів прострочення зобов`язання, [Кількість днів у році] – кількість днів у календарному році.

Враховуючи зазначені умови договору позикигрошових кошті від 21.11.2018р., пеня у зальному розмірі за період з 22.12.2018р. по 22.06.2019р.становить 353 755,07 грн., а саме:

- період розрахунку: з 22.12.2018 року по 31.12.2018 року - 10 днів, [Розрахункова ставка] = 18,000%(облікова ставка НБУ) ? 2.000 = 36,000%, [Пеня] = 1 988 000,00 грн. (сума боргу) ? 36,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 10 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 19 607,67 грн.;

- період розрахунку: з 01.01.2019 року по 25.04.2019 року - 115 днів, [Розрахункова ставка] = 18,000% (облікова ставка НБУ) ? 2.000 = 36,000%,[Пеня] = 1 988 000,00 грн. (сума боргу) ? 36,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 115 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 225 488,22 грн.;

- період розрахунку: з 26.04.2019 року по 06.06.2019 року - 42 дні, [Розрахункова ставка] = 17,500% (облікова ставка НБУ) ? 2.000 = 35,000%,[Пеня] = 1 988 000,00 грн. (сума боргу) ? 35,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 42 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 80 064,66 грн.;

- період розрахунку: з 07.06.2019 року по 21.06.2019 року - 15 днів, [Розрахункова ставка] = 17,500% (облікова ставка НБУ) ? 2.000 = 35,000%,[Пеня] = 1 988 000,00 грн. (сума боргу) ? 35,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 15 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 28 594,52 грн.

Судом першої інстанції було вірно розраховано заборгованість розміру пені за період 22.12.2018р. по 22.06.2019р, проте при ухваленні рішення судом було зроблено арифметичну помилку та стягнуто 355 661,37 грн. замість 353 755,07 грн, яка відповідає наведеному розрахунку, а тому апеляційний суд вважає, що дана сума підлягає зменшенню.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 2 ЦПК України, основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Аналіз наведенихнорм процесуальногота матеріальногоправа дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїхвимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору,а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язаннямє правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правового висновку, зробленого Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та правового висновку у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а тому відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема, нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Установивши, що рішення суду відповідач не виконав, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що при ухваленні рішення, місцевий суд для розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнена судовим рішенням.

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 161/11703/22 (провадження № 61-11958св23) за позовом ТОВ «Вест Транс» до ОСОБА_1 , про стягнення 3 % річних і інфляційних втрат.

Крім того, слід зазначити, що місцевий суд зробив правильний висновок про те, що 3 % річних та інфляційні втрати на суму відсотків за користування кредитом і суму судового збору, які стягнені судовим рішенням, нараховуються.

У постановах від 10 та від 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наведений позивачем розрахунок заборгованості 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму заборгованості, яка була стягнута рішенням Селидівського міським судом Донецькоїобласті від 11 червня 2018 року, та яке було залишено без змін постановим Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року узгоджується із вищевикладеними правовими висновкми, а отже доводи представника відповідача в цій частині є безпідставними.

Що стосується довоиів апеляційної скарги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат після 24.02.2022 року.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).

Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами Кабінету Міністрів України його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Отже, на період дії карантину (з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року) законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, від 01 травня 2023 року № 254/2023 і діє до цього часу.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, на-раховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також зазначеним Законом внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно зі статтями 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, предметом позову є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання щодо стягнення з відповідача, як поручителя, на користь позивача грошових сум, підтверджених судовими рішеннями.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша та друга статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

У разі невиконання рішення суду діє загальне правило про настання відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Оскільки поручителем не виконано рішення суду про стягнення боргу за договором позики на думку апеляційного суду на нього такоє розповсюджується заборона щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат у період воєнного стану на підставі пункту 18 Прицінуевих та перехідних положень ЦК України, однак, місцевий суд на дану обставину не звернув увагу та безпісдатвно стягнув з відповідача суму заборгованості після 24.02.2022 року пославшись тільки на ту обставину, що відповідач у кредитних правовідносинах був поручителем а не позичальником, що у суоє чергу є помилковим, оскільки обсяг відповідальності на відповідача за рішенням суду покладається саме як на позичальника.

За таких обставин колегія суддів вважає, здійснити власний розрахунок заборгованості 3% річних та іфнляціних втрат.

Період заборгованості з 11.06.2018 року по 31.05.2020 року на суму 1 017 897,35 грн.

Розрахунок здійснюється за формулою

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

IIc (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) = 1.11425702

Інфляційне збільшення:

Розарунок 3% річних:

1 017 897,35 x 1.11425702 - 1 017 897,35 = 116 301,92 грн.

з 11/06/2018 до 31/12/2019

1 017 897,35 x 3 % x 569 : 365 : 100

з 01/01/2020 до 31/05/2020

1 017 897,35 x 3 % x 152 : 366 : 100С

Сума заборгованості 3% річних становить 60286,13 грн.

Період заборгованості з 01.06.2020 року по 23.02.2022 року на суму 1 017 789,01 грн.

IIc (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.16769405

Інфляційне збільшення:

1 017 789,01 x 1.16769405 - 1 017 789,01 = 170 677,16 грн.

Розарунок 3% річних

з 01/06/2020 до 31/12/2020

1 017 789,01 x 3 % x 214 : 366 : 100

з 01/01/2021 до 23/02/2022

1 017 789,01 x 3 % x 419 : 365 : 100

Сума заборгованості 3% річних становить 52904,00 грн.

Загальна сума заборгованості 3% річних та інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 , за період з 11.06.2018 року по 23.02.2022 року становить 400 169,21 грн..

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що сума заборованості яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів підлягає зменшенню до 400 169,21 року, оскільки встановлено, що розразхунок заборгованості позивача з яким у повному обсязі погодився місцевий суд було здійснено з урахуванням періода після 23.02.2022 року, коли законодавець встановив заборону на таке нарахування та звільнив позичальників від відповідальності за протрочення виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , підлягає частковому задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року зміні, шляхом зменшення суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь АТ «Райффазейн Банк» з 891 202,73 грн., до 400 169,21 грн.

Оскільки рішення суду змінено шляхом зменшення сум які підлягаєть стягненню з відповідача, апеляційний суд вважає. що підлягає перерозподілу судовий збір.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог також підлягає зміні і судове рішення в частині розміру стягнутого судового збору.

З урахуванням із зменшенням сум, підлягає перерозподілу судовий збір, пропорційно до задоволеної суми,а саме, 4581,02 грн з відповідача на користь позивача, (400169,21 грн х 10202,73грн./891 202,73 грн = 4 581,02 грн :

З позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 8837,33 грн (491033,52 грн. х 16041,64 грн/ 891202.73 грн = 8837,33 грн).

Керуючись статтями 141,374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Євдокименко Микола Сергійович задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року змінити, стягнувши з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП – НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (код ЄДРПОУ – 14305909; адреса: 01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 4А), 3% річних в розмірі 113 190 грн. 13 коп. та інфляційні втрати в розмірі 286 979 грн. 08 коп., а разом 400 169 грн. 21коп.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП – НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (код ЄДРПОУ – 14305909; адреса: 01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 4А) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4581 грн. 02 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (код ЄДРПОУ – 14305909; адреса: 01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 4А) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП – НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 8837 грн. 33 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач О.В. Халаджи