Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №190/1759/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2856/26 Справа № 190/1759/25 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав (суддя першої інстанції Кудрявцева Ю.В., повний текст складено 18 листопада 2025 року),

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав, в якому просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

На вказане рішення суду позивачем через свого представника була подана апеляційна скарга, в якій вказано, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи та поведінки матері щодо власних дітей.

Скарга мотивована тим, що наявні у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_3 з початку 2025 року покинула своїх неповнолітніх дітей, та почала вести бродячий спосіб життя, постійного місця проживання не має, взагалі не цікавиться життям дітей, не зважаючи на заходи впливу органу опіки та піклування умисно ухиляється від виконання материнських обов`язків відносно дітей, не спілкується з ними чим ухиляється від піклування про фізичний та духовний розвиток дітей, не забезпечує їх харчуванням, медичним доглядом, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умови для отримання ними освіти, та така поведінка і спосіб життя ОСОБА_3 зумовлює у дітей неприязні відносини до неї.

Крім того, представник позивача у скарзі зазначив, що відповідачка будучи належним чином повідомлена про розгляд справи в суду за фактом позбавлення її батьківських прав, до суду не з`явилась, будь-яких заперечень проти задоволенню позовних вимог до суду не надала.

ОСОБА_2 просив заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від відповідачки відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити її у повному обсязі.

Представник Служби у справах дійте Вишнівської селищної ради Аліна Прокопчик у судовому засіданні просила апеляційну скаргу позивача задовольнити у повному обсязі.

Прокурор Шустова В.А., у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.

Інші учасники справи були повідомленні належним чином, у судове засідання не з`явились.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скари, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного:

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження (повторне) серія НОМЕР_1 – ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Саксагань, П`ятихатський район, Дніпропетровська область народився ОСОБА_4 , батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.8).

Згідно копії свідоцтва про народження (повторне) серія НОМЕР_2 – ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Чумаки, П`ятихатський район, Дніпропетровська область народився ОСОБА_5 , батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.9).

Згідно копії рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 13.06.2025 р.(а.с.10)

Згідно копії довіреності від 04.04.2025 року посвідченої приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Романенко Т.В. - ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_6 бути його представником у всіх держаних органах (а.с.11)

Згідно копії характеристики ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у Вишнівському ліцеї з 5 класу, учень охайний, часто пропускає заклад без поважних причин, спокійний, дружелюбний. Правила поведінки не завжди виконує, але на зауваження реагує адекватно. Мати не приділяє належну увагу вихованню сина, не реагує на повідомлення класного керівника. (а.с.12)

Згідно копії характеристики ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у Вишнівському ліцеї з 2020 р., має потенціал до покращення успішності за умови відповідального ставлення до навчання. Потребує підтримки як з боку педагогів, так і батьків для розвитку навчальних навичок та підвищення самооцінки. Мати приділяла належну увагу вихованню сина тільки на початку року. Протягом другого семестру не реагувала на повідомлення класного керівника, щодо навчання та поведінки ОСОБА_7 . Класні батьківські збори відвідувала, із вчителями - предметниками спілкувалася, але змін у навчанні хлопця - не відбувалося. (а.с.13)

Згідно копії акту обстеження умов проживання від 20.05.2025 року за адресою АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (бабуся), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для дітей передбачені окремі спальні місця,куток для навчання,діти забезпечені речами згідно сезону. Бабуся розуміє повну відповідальність за виховання дітей. (а.с.17)

Згідно копії рішення №64 від 29.07.2025 року, - виконавчим комітетом Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.19)

Згідно копії висновку про доцільність позбавлення батьківських прав - Служба у справах дітей Вишнівської селищної ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав громадянку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 відносно її синів неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .(а.с.20)

Згідно копії висновку про доцільність визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - Служба у справах дітей вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання та реєстрації їхнього батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18)

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами законів України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Апеляційний суд погоджується з позицією місцевого суду щодо неврахування висновку Служби у справах дітей Вишнівської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , оскільки думка матері не була з`ясовна, а даний висновок складено лише тільки на підставі пояснень позивача та дітей, тобто у даному випадку має думку тільки тієї особи, яка бажає позбавити батьківських прав.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

У постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19 (провадження№ 61-13918св20) Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що «аналізуючи положення частин першої та другої статті 171 СК України про те, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї, і що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання; статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю; статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей про те, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу».

Отже, для правильного застосування норм права під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини необхідно, щоб дитина була заслухана.

Висновок про необхідність врахування думки дитини у вирішенні спору щодо визначення місця проживання дітей висловлений Верховним Судом у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16 (провадження № 61-29090св18), від 04 березня 2020 року у справі № 356/417/17 (провадження № 61-16764св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 19 травня 2021 року у справі № 686/1379/19 (провадження № 61-18646св20).

Тлумачення частини другої статті 171 СК України дає підстави для висновку, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково, зокрема, при вирішенні спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України).

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 350/1696/19 (провадження № 61-19589св20) зазначено, що: «Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб».

У постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 754/1447/23 (провадження № 61-6119св24) Верховний Суд зазначив, що: « З досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Проте не може бути передбачено шаблонного підходу до розгляду справи за участю дітей: у кожному конкретному випадку суд має підходити розумно та брати до уваги особливості розвитку кожної дитини.».

У судовому засіданні апеляційного суду, 15 вересня 2026 року за участю представника служби у справах дітей Вишнівської селищної ради було допитано дітей, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо участі відповідачки ОСОБА_3 , у їх вихованні.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 суду повідомив, що на даний час проживає разом з бабусею, батьком та старшим братом. Мати проживає є у м. Вільногірську. Останній раз спілкувався з матір`ю цим літом коли приїздив до неї на відпочинок на один день. Мати виявила бажання зустрітися особисто.

Також повідомив суду, що мати зі спільного місця проживання уїхала минулого року, на даний час він з нею не спілкується, подарки не отримує.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 суду повідомив, що проживає разом з бабусею, батьком та молодшим братом у будинку бабусі. Батько військовослужбовець, у 2022 році був мобілізований до лав ЗСУ.

Мати разом з ними не проживає півтори роки, до цього жили всі разом за однією адресою, у будинку бабусі.

Де на даний час мати не знає, останній раз бачив її рік тому, мати уїхала та не повернулась. Постійно проживають разом з бабусею, батько приїздить до них коли перебуває у відпустці.

З матір`ю не хоче підтримувати відносини із за її ставлення.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Проте, у справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом (див. пункти 48-49), з врахуванням підходів Верховного Суду (див. пункти 49, 55-57), закріплений стандарт «достатніх та переконливих доказів», який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є більш вищим ніж «вірогідність доказів».

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні, оскільки позивачем на підтвердження свої доводів, що відповідачки самоусунулась від виховання дітей не надано належних доказів.

Посилання позивача, що мати не спілкується з дітьми спростовуються наданими дітьми поясненнями у судовому засіданні, в яких ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вказав, що пів року тому бачився з відповідачкою, а старший син позивача ОСОБА_4 17.03.2010 року за власним бажанням не спілкується з матір`ю.

Аналіз зібраних в матеріалах справи доказів не дає підстав вважати, що відповідачка злісно ухиляється від виконання своїх обов`язків.

Апеляційний суд в даному випадку не вбачає систематично не сплати аліментів, а тому вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Враховуючи вік дітей, колегія суддів вважає. що останні за бажанням налагодити зв`язок з власною матір`ю, однак вислухавши їх думку апеляційний суд вважає, що таке волевиявлення у них відсутнє, а отже вважати те, що саме відповідачка ухиляється від виконання свої обов`язків суд не може.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст судового рішення складено 15 вересня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи