Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №171/1883/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9996/26 Справа № 171/1883/26 Суддя у 1-й інстанції - Кодрян Л. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Аніщенко Катерина Михайлівна на ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2026 року про закриття провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Міністерство у справах ветеранів України, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення (суддя першої інстанції Кодрян Л.І., повний текст ухвали складено 17 липня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області із заявою із заявою, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в період з березня 2023 року по лютий 2025 року (включно).

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що на підставі укладеного контракту добровольця територіальної оборони з березня 2023 року по лютий 2025 року (включно) він здійснював службу у складі добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначене формування перебувало у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 , надалі підпорядкованість формування була змінена на військову частину НОМЕР_1 .

Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2026 року закрито провадження у справі ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Міністерство у справах ветеранів України, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення.

Із вказаною ухвалою суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій було зазначено, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Скарга мотивована тим, що Листом від 13.05.2026 № 1553/11071 (наявний у матеріалах справи) військова частина НОМЕР_1 на адвокатський запит повідомила, що інформація про безпосередню участь ОСОБА_1 у складі добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідних заходах відсутня, а за період з березня 2022 року по лютий 2025 року вказане формування не виконувало жодного бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , що унеможливлює видачу довідки

Таким чином, заявник вичерпав доступний йому позасудовий спосіб і отримав однозначну відповідь про неможливість видачі документа, який єдиний відкриває доступ до подальшої процедури визнання учасником бойових дій. За таких обставин позасудовий порядок для заявника є не просто непройденим, а об`єктивно закритим: без довідки (матеріали не можуть бути передані на розгляд відповідної комісії, а отже, не може бути ухвалене й рішення комісії, яке заявник міг би оскаржити.

ОСОБА_2 , просила ухвалу суду від 16 липня 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Від представника Міністерства у справах ветеранів України – Сироти Д.Є., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголосив на тому, що на теперішній час шляхом внесення змін до Порядку № 413 було врегульовано питання надання статусу учасника бойових дій особам з числа ДФТГ, що надає можливість Заявнику реалізувати своє право на отримання статусу учасника бойових дій, шляхом звернення до Міноборони, з необхідною довідкою передбаченою абзацом другим підпункту 4 пункту 4 Порядку № 413.

Рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій щодо членів ДФТГ відноситься до компетенції комісії, утвореної в Міноборони - а розгляд заяви ОСОБА_1 судом є фактично перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган, що має відповідну компетенцію.

ОСОБА_3 , просив оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її у повному обсязі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дат та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен вирішуватись у позасудовому порядку.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком місцевого суду.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України).

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» містяться роз`яснення про те, що суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.

Норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито закриває провадження у ній.

Отже, встановлення факту прийняття участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України необхідно заявнику для подальшого звернення з метою отримання статусу учасник бойових дій.

Відповідно статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із абзацом першим пункту 19 частини першої статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону № 2443-VIII від 22 травня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту постраждалих учасників Революції Гідності та деяких інших осіб», учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2121-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення норм, що регулюють питання визначення категорій осіб, які визнаються ветеранами війни та членами сімей загиблих Захисників і Захисниць України, та надання їм соціальних гарантій», який набрав чинності 21 березня 2022 року, було внесено зміни до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема, абзац перший доповнено словами «у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України».

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2121-IX встановлено, що право на отримання статусу учасника бойових дій у зв`язку з участю у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, мають особи, зазначені у пункті 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які брали участь у зазначених заходах до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною третьою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2121-IX Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації положень цього Закону.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції, чинній на час звернення заявника до суду).

Відповідно до абзацу другого пункту 2 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі Порядок № 413), у редакції, чинній на час звернення заявника до суду, статус учасника бойових дій надається: військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Згідно з абзацом першим пункту 4 Порядку № 413 визначено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення.

Відповідно до Порядку № 413 рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін`юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС (далі комісії), стосовно осіб, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку; міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка утворюється Мінветеранів (далі міжвідомча комісія), у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання, та стосовно осіб, зазначених в абзаці четвертому пункту 2 цього Порядку. Рішення щодо утворення комісії та положення про неї затверджується відповідним міністерством, центральним органом виконавчої влади та іншим державним органом, зазначеним в абзаці другому цього пункту. Положення про міжвідомчу комісію затверджується Мінветеранів. До складу міжвідомчої комісії включаються фахівці Міноборони, МВС, Мін`юсту, Національної поліції, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісу Генерального прокурора, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС. Також можуть включатися фахівці інших державних органів та представники громадських організацій.

У пункті 6 Порядку № 413 встановлено, що для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які брали участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій після закінчення 30 календарних днів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 4 та документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.

Комісії вивчають документи, у разі потреби заслуховують пояснення осіб, стосовно яких вони подані, свідків та в місячний строк із дня надходження документів приймають рішення щодо надання статусу учасника бойових дій. За відсутності підстав комісії повертають їх до військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій з метою подальшого доопрацювання.

Комісії подають на розгляд міжвідомчої комісії документи із спірних питань, які потребують міжвідомчого врегулювання.

Міжвідомча комісія розглядає документи, надіслані комісіями, особами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 2 цього Порядку, або командирами добровольчих формувань, у складі яких такі особи брали участь в антитерористичній операції, та в разі потреби уточнює інформацію про осіб, стосовно яких вони подані (надсилає необхідні запити тощо), заслуховує пояснення таких осіб, свідків, представників державних органів та в місячний строк з дня надходження документів (уточненої інформації) приймає рішення про надання (відмову в наданні) статусу учасника бойових дій, про що інформує комісії чи осіб, які звернулися до міжвідомчої комісії.

Пунктом 8 Порядку № 413 також передбачено, що у разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій, особи, зазначені в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, можуть самостійно звернутися до відповідної комісії. У разі відмови в наданні статусу учасника бойових дій питання про надання особі зазначеного статусу може повторно виноситися на розгляд комісії за рішенням керівника відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади чи іншого державного органу, зазначеного у пункті 5 цього Порядку. Рішення комісії або міжвідомчої комісії може бути оскаржене у судовому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2022 року № 1193 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413» до назви Порядку № 413 та зазначених вище пунктів було внесено зміни, відповідно до яких, зокрема, доповнено словами «у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України».

Таким чином, діючим законодавством, як у період з 24 лютого 2022 року по квітень 2022 року, так і станом на час звернення заявника до суду відповідно до встановленої процедури передбачено позасудовий порядок встановлення факту участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України для отримання відповідного статусу учасника бойових дій, а тому справи про встановлення такого факту не підлягають розгляду в судовому порядку.

Подібні висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 233/2929/17 (провадження № 14-284цс19).

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у даній справі.

Отже, законом визначено інший позасудовий порядок, який дає змогу особі підтвердити факт участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в певний період часу.

У разі незгоди з рішенням вищевказаної комісії, громадянин має право оскаржити його в судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають.

Рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій щодо членів ДФТГ відноситься до компетенції комісії, утвореної в Міноборони - а розгляд заяви ОСОБА_1 судом є фактично перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган, що має відповідну компетенцію.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновкам суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення

Ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2026 року.

Головуючий- суддя О.В. Халаджи