Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №233/4418/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6569/26 Справа № 233/4418/24 Суддя у 1-й інстанції - Салькова В. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів:Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Скрипченко Дмитро Віталійович на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування – виконавчий комітет Саксаганської районної у місті Кривому Розі Дніпропетровської області ради, про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування – виконавчий комітет Саксаганської районної у місті Кривому Розі Дніпропетровської області ради, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та визначення способів участі матері у вихованні дитини (суддя першої інстанції Салькова В.С., повний текст рішення складено 24 березня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування – виконавчий комітет Саксаганської районної у місті Кривому Розі Дніпропетровської області ради, про позбавлення батьківських прав, в якому просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

14 жовтня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду зі зустрічним позовом ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування – виконавчий комітет Саксаганської районної у місті Кривому Розі Дніпропетровської області ради, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та визначення способів участі матері у вихованні дитини в якому просила зобов`язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, надавати фото та відео сина, повну та достовірну інформацію про стан його здоров`я, розвиток, здібності, успіхи, навчання раз на два місяці; визначити їй способи участі у спілкуванні та вихованні дитини: безперешкодно спілкуватися з сином двічі на тиждень (у вівторок та суботу) в розумній кількості та тривалості розмов за допомогою будь-яких засобів телекомунікаційного зв`язку (телефон, інтернет тощо); надати можливість проводити з дитиною канікули у літній та зимовий час тривалістю 7 днів з можливістю відвідувати родичів та виїжджати за межі м. Кривого Рогу в разі її особистого приїзду на територію України; у разі її особистого приїзду на територію України надати можливість бачитися з дитиною кожну неділю з 11-00 до 16-00 за місцем проживання дитини, її перебування або за місцем проживання, перебування матері з можливістю відвідування протягом цього часу культурно-масових, освітніх, спортивних, розважальних та оздоровчих заходів, що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров`я дитини з урахуванням потреб та інтересів дитини без присутності батька; у разі її особистого приїзду на територію України надати можливість бачитися з дитиною кожні вівторок та четвер з 17-00 до 19-00 за місцем проживання дитини, її перебування або за місцем проживання, перебування матері з можливістю відвідування протягом цього часу культурно-масових, освітніх, спортивних, розважальних та оздоровчих заходів, що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров`я дитини з урахуванням потреб та інтересів дитини без присутності батька.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено у повному обсязі.

Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_5 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження всіх обставин справи.

Скарга мотивована тим, що дослідженими в судовому засіданні доказами, повністю підтверджено що протягом останніх років ОСОБА_2 будь яким чином у житті дитини участі не приймає, будь якої допомоги не надає (окрім сплати аліментів), за цей період ОСОБА_6 жодного разу не бачив свою матір та повністю втратив до неї звичку, і це прямо вказує на те, що ОСОБА_2 не виконує жодних з покладених на неї законом обов`язків по відношенню до свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 , а саме: не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у його вихованні; не проявляє зацікавленості в подальшій долі дитини, взагалі не цікавиться його успіхами, станом здоров`я; не турбується про фізичний і духовний розвиток; не проявляє інтересу до його внутрішнього світу. Достовірно знаючи про встановлений ОСОБА_6 діагноз та особливості його стану здоров`я, ОСОБА_2 жодним чином не бере участь у його лікуванні/реабілітації та не цікавиться результатами його розвитку.

З 27.03.2024 року ОСОБА_1 одружений з ОСОБА_7 , з якою Позивач та ОСОБА_6 , більше року проживають однією родиною, між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 склалися теплі родинні стосунки, ОСОБА_8 повністю взяла на себе всі побутові турботи щодо догляду за хворою дитиною, його реабілітації та виховання, тобто взяла на себе відповідальність про фізичний та духовний розвиток ОСОБА_6 , та фактично виконує функції матері. ОСОБА_6 виражає прихильність до ОСОБА_8 , називає її « ОСОБА_9 », натомість до біологічної матері будь якої звички не має, не усвідомлює та не сприймає її як близького родича. Така ситуація склалася саме в наслідок тривалої відсутності біологічної матері ОСОБА_2 у житті ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_2 добровільно покинула їх та поїхала за кордон влаштовувати особисте життя, зовсім не думаючи, яким чином одинокий батько порається з хворою дитиною без материнської турботи. На теперішній у ОСОБА_6 є повноцінна родина. Нинішня дружина ОСОБА_7 повністю, належним чином, виконує функції матері, із нею вони оточили ОСОБА_6 родинним теплом та турботою, що є необхідною умовою для розвитку та реабілітації ОСОБА_6 .

Під час виконання Ухвали Шевченківського районного суду міста Дніпра від 05.05.2025 року по справі № 233/4418/24 органом опіки та піклування - виконавчим комітетом Саксаганської районної у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (далі — ООП) допущено ряд порушень приписів Сімейного Кодексу України, ПОРЯДКУ провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини та ТИПОВОГО ПОЛОЖЕННЯ про комісію з питань захисту прав дитини затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866.

Безпідставно не виконано Ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 05.05.2025 року по справі № 233/4418/24 в частині надання висновку ООП щодо наявного спору по питанню позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки питання позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не розглядалося, а замість цього, до суду було подано висновок датований 29.11.2024 роком, адресований до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, який складений на підставі застарілих відомостей, що були зібрані більше півроку тому, без участі ОСОБА_1 , без участі його дружини ОСОБА_7 , без проведення бесіди з дитиною тощо.

Невиконання ООП обов`язку щодо обстеження умов проживання дитини, здійснення оцінки обставин, що склалися в житті дитини, ставить дитину ОСОБА_10 , у процесуально вразливе становище, порівняно з іншими учасниками судового процесу, оскільки права дитини захищені — не достатньо та не належним чином.

Суд першої інстанції: зробив помилкові висновки щодо не доведення позивачем поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами своїх вимог; а також прийняв рішення про способи участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_10 без відповідного психолого-психіатричного дослідження, за умов порушення прав дитини з боку Органу опіки та піклування

ОСОБА_5 просив рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким первісний позову задовольнити у задоволенні зустрічного відмовити у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_11 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила про те, що апелянтом не наведено переконливих аргументів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які б призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідачкою неодноразово до подання позовної заяви про позбавлення батьківських праві вчинялись дії спрямовані на підтримання її зв`язку із дитиною. Зокрема, звернення до служби у справах дітей із заявою про усунення перешкод у спілкуванні з сином і спровокували Апелянта звернутись з позовною заявою про позбавлення батьківських прав та позовною заявою про стягнення аліментів на утримання батька до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

Вказує, що відповідачка приїздила і у м. Кривий Ріг і м. Костянтинівку для побачень з сином, надає матеріальну допомогу сину, сплачує аліменти у розмірі 279 Євро щомісяця, привозила подарунки та вчиняє заходи для встановлення контакту із сином.

Відповідачка не відмовилася від дитини, не припинила її матеріально утримувати, не втратила інтерес до її життя та продовжує домагатися можливості брати участь у її вихованні.

Матеріали справи не містять належного експертного висновку, який би підтверджував, що саме спілкування матері з дитиною створює реальну та доведену загрозу її психічному здоров`ю або розвитку. Навпаки, право дитини підтримувати зв`язки з обома батьками гарантується положеннями Конвенції про права дитини та національним законодавством.

Відповідачка бажає брати участь у житті дитини та всіляко намагається усунути перешкоди у її спілкуванні з дитиною та вихованні. Матір дитини підтверджує факт того, що вона не втратила бажання налагодити спілкування з сином, заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина, а тому така її поведінка свідчить про її інтерес до рідної дитини.

ОСОБА_11 , просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Учасники справи були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного:

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Дитина ОСОБА_12 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та є дитиною з інвалідністю підгрупи «А» у віці до 18 років з приводу дитячого аутизму.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.09.2020 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_13 його визнано батьком дитини та внесені зміни до актового запису про народження щодо зазначення відомостей про батька.

Мати дитини ОСОБА_14 13.08.2020 уклала шлюб з ОСОБА_15 та згідно з перекладеною довідкою відділу з питань порядку та громадянства міста Карлсруе, Федеративна Республіка Німеччина, від 20.11.2020 місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Чоловік відповідача згідно з перекладеними посвідченням особи з інвалідністю та медичними довідками від 19.09.2024 має тяжку інвалідність, постійно потребує супроводжуючої особи, його супроводжує дружина.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02.12.2020 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 факту сумісного проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2012 року до жовтня 2019 року, визнання спільного майна та його поділ.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23.08.2023 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , визначене місце проживання дитини з батьком та припинене стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина, які раніше були стягнути судовим наказом від 08.12.2020.

Рішенням виконкому Центрально-Міської районної у м. Кривому Розі ради від 20.09.2023 ОСОБА_1 надано дозвіл на зміну прізвища малолітньої дитини ОСОБА_12 з « ОСОБА_16 » на « ОСОБА_17 ».

14.10.2023 видане свідоцтво про народження ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Костянтинівці Донецької області від батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_14 .

Рішенням Вищого земельного суду міста Карлсруе, Федеративна Республіка Німеччина, від 09.02.2024 відхилена заява про скасування наказу місцевого суду Карлсруе від 21.06.2022 про стягнення з ОСОБА_18 на утримання сина аліментів шляхом зобов`язання виплати їх батькові дитини ОСОБА_19 в розмірі 40% або 50% мінімального розміру аліментів.

Наразі дитина мешкає з батьком та його дружиною ОСОБА_7 в АДРЕСА_2 , дитині створені належні умови для проживання, що підтверджене актом служби у справах дітей від 20.01.2025.

Психолого-педагогічна характеристика дитини, складена 27.06.2025 фахівцями КЗ «БНРЦ «Довіра» КМР вказує, серед іншого, що рівень розвитку пізнавальних, психічних процесів у дитини не відповідає віковим вимогам, емоційно-вольова сфера незріла, контакт утруднений, стимульований, тривожно реагує на нове оточення, має порушення саморегуляції та самоконтролю.

Консультативний висновок спеціаліста КНП «КМЛ №16» КМР від 04.07.2025 вказує на дитячий аутизм та розлад експресивної мови дитини, рекомендує режим дня, спостереження з боку пов`язаних осіб, КПТ та сімейну психотерапію, заняття з логопедом-дефектологом, медикаментозну підтримку. За висновком експериментально-психологічного обстеження дитини від 04.08.2025 контакт, орієнтованість та комунікація практично відсутні, увага, пам`ять, інстинкт не розвинені. Високий рівень симптомів аутичного спектру, гіперактивність.

Згідно з виписками з банківського рахунку ОСОБА_2 за період з 02.01.2023 по 30.08.2024 нею щомісячно перераховувалися ОСОБА_1 аліменти в розмірі від 272,00 до 418,50 євро на утримання дитини.

Відповідачем ОСОБА_2 надано суду власні фотознімки з дитиною, біля місця проживання дитини, докази спроб комунікації з позивачем у 2021, 2023, 2024 роках щодо участі у житті дитини шляхом листування, оскільки, як зазначено у листах, ОСОБА_1 заблоковано телефонний номер відповідача.

З наданої з ДНЗ №15 Костянтинівської міської ради характеристики дитини вбачається, що з 01.09.2020 ОСОБА_12 відвідував дитячий садок компенсуючого типу №15, на той час мати перебувала в декретній відпустці та проживала спільно з дитиною. Під час відвідування садочка мати проявила себе зацікавленою у розвитку та вихованні дитини, відвідувала консультації з психологом та дефектологом, належно доглядала сина та вчасно забирала його.

14.07.2021 ОСОБА_2 звернулася до ВП №2 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області щодо вжиття заходів до ОСОБА_1 , який не дає їй бачитися з їхнім спільним сином, з ОСОБА_1 проведено бесіду, в якій він вказав, що ОСОБА_2 сама не хоче бачити сина, а він не перешкоджає їй та не вчиняє протиправних дій щодо неї, ОСОБА_2 повідомлено про відсутність ознак адміністративного або кримінального правопорушень.

На звернення ОСОБА_2 від 05.10.2021 керівником ДНЗ №15 12.11.2021 їй загалом повідомлено про стан розвитку дитини, але вказано на неможливість надати інформацію про знаходження дитини з 14.09.2021 з причини ненадання батьком дитини згоди на розголошення інформації, що є медичною таємницею.

14.02.2022 ОСОБА_2 звернулася до завідувача ДНЗ №15 із запитом щодо стану дитини, її розвитку, причин відсутності в дитячому садку, відповідь на звернення відсутня.

З листування в мессенджері з абонентом «Ураков0955572512», наданого відповідачем, вбачається, що на запитання про сина абонент інформації не надає, для спілкування з дитиною вимагає від відповідача сплатити послуги Інтернету, допускає образливі висловлювання на її бік, схиляє до відмови від батьківських прав, погрожує позовами тощо.

З наданого позивачем відеозапису вбачається, що у дитини встановилися добрі довірливі стосунки з дружиною позивача ОСОБА_7 .

Згідно з висновком виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради від 29.11.2024 позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_10 є недоцільним.

Згідно з висновком виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради від 12.06.2025 питання щодо визначення способу участі матері у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_10 покладені на розсуд суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками та задовольняючи зустрічний позову дійшов висновку, що заявлений відповідачкою спосіб виховання та спілкування з малолітнім сином буде якнайкраще відповідати інтересам дитини та забезпечить потребу сина у спілкування з матір`ю.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками місцевого суду.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами законів України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Проте, у справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом (див. пункти 48-49), з врахуванням підходів Верховного Суду (див. пункти 49, 55-57), закріплений стандарт «достатніх та переконливих доказів», який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є більш вищим ніж «вірогідність доказів».

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні, оскільки, як правильно було встановлено місцевим судом, позбавлення батьківських прав є крайньою мірою.

Аналіз зібраних в матеріалах справи доказів не дає підстав вважати, що відповідачка злісно ухиляється від виконання своїх обов`язків, оскільки наявні у справі докази спростовують твердження позивача щодо самоусунення від виконання батьківських обов`язків з огляду на те, що ОСОБА_2 , сплачує аліменти на підставі рішення німецького суду в середньому 275 євро на місяць, доказів наявності заборгованості по сплаті аліментів позивачем не надано.

Крім того,матеріалами справи встановлено, що відповідачка за первісним позовом зверталась до служби у справах дітей щодо усунення їй перешкод у спілкуванні з дитиною, що у свою чергу безпосередньо підтверджує факт того, що мати цікавиться та бажає приймати участь у розвитку дитини.

Наявні у справі обставини, свідчать про те, що між сторонами виник конфлікт щодо після того, як відповідачка виїхала на постійне місце мешкання до Німеччини 2021 році.

Апеляційний суд вважає. що позивачем не доведено, а матеріалами справи не встановлено, що поведінка відповідачки свідчить про її умисне ухилення від свої батьківських обов`язків.

Що стосується зустрічної позовної заяви.

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (стаття 157 СК України).

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки і піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю переважають інтереси батьків.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «JOHANSEN v. NORWAY» від 07 серпня 1996 року).

Отже, визначаючи спосіб участі одного із батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Оскільки батько та мати мають рівні права та обов`язки, то колегія суддів, виходячи з принципу рівності батьків у реалізації їх права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні,вважає. що судом першої інстанції з урахуванням обставин справи та графіку та діагнозу дитину було графік спілкування та зустріч з батьком, який вказано у резолютивній частині оскаржуваного рішення.

Дослідивши наявні у справі обставини та докази на які посилався місцевий суд при ухваленні оскаржуваного рішення, апеляційний суд вважає. що встановлений рішенням суду 20 березня 2026 року графік спілкування та зустрічей позивача ОСОБА_2 зі свєм сином ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 буде відповідати найкращим побажаннями мати то сина.

Слід зазначити, що ОСОБА_1 , під час розгляду справи власного графіку запропоновано не було.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що з урахуванням того, що особисті зустрічі матері та сина будуть проходить під час перебування ОСОБА_2 на території України та вони не є тривалими, суд вважає доводи представника апелянта, що такі зустрічі будуть впливати на емоційний час дитини є безпідставними з огляду на те, що будь-яких заперечень зі сторони лікарів чи органу опіки та піклування щодо таких зустрічей матеріали справи не містять.

Також колегія суддів вважає, що незгода представника позивача із висновками органу опіки та піклування позиціє суду не спростовують, оскільки вони є рекомендаційного характеру і під час розгляду даних категорій справ, суд виходить із встановлених обставин справи, поведінки сторін та наявних доказів.

Проаналізувавши встановлені обставини справи, враховуючи характер стосунків, які склались між батьками дитини та між дитиною і кожним з батьків, вік дитини, а також закріплений у положеннях чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні, бажання мати на участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, колегія суддів вважає, що визначений графік спілкування ОСОБА_2 зі своєю своїм сином ОСОБА_6 встановлений рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року є доцільним і таким, що відповідатиме інтересам дитини та матері.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи