Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №187/1887/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5010/26 Справа № 187/1887/23 Суддя у 1-й інстанції - Соловйов І. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів:Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання об`єкту незавершеного будівництва об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання частки у праві власності на цей об`єкт та переведення права забудовника (суддя першої інстанції Соловйов І.М., повний текст рішення складено 17 листопада 2025 року),

В С Т А Н О В И В:

05 жовтня 2023 року до Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , якою з урахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог, позивач просив:

1. Визнати об`єкт незавершеного будівництва який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1223780800:03:052:0191, об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

2. Визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 , як за колишнім подружжям, право власності по 1/2 частині садового будинку А-1, загальною площею 119,7 кв.м., основною площею 41,6 кв.м, допоміжною площею 78,1 кв.м. а-1 навіс, ганки; садового будинку Б-1, загальною площею 64,1 кв.м., основною площею 53,6 кв.м., допоміжною площею 10,5 кв.м., б-1 навіс, б1-1 навіс, п/д підвал, балкон, ганок; В-1 вбиральня, №1 свердловина, №2 зливна яма, № 3 зливна яма, №4 огорожа, № 5 ворота з хвірткою, №6 огорожа, №7 підпірна стінка, №8 огорожа, №9 огорожа, №10 хвіртка, № 11 басейн, І тротуар, ІІ тротуар, ІІІ тротуар.

3. Перевести на позивача ОСОБА_1 права забудовника на виділену йому у власність частину об`єкта незавершеного будівництва.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження у справі доказів.

Скарга мотивована тим, що 01 березня 2023 року, після розірвання шлюбу, між сторонами укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І.Л. За цим Договором позивач в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язаний передати у власність відповідача, а відповідач зобов`язана прийняти та оплатити земельну ділянку, яка належить позивачу та розташована за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, сг Петриківська, ст. «Динамо».

Після розірвання шлюбу сторони домовилися поділити майно. Позивачу – ОСОБА_1 за усною домовленістю, повинно було б перейти спільне майно подружжя у вигляді – автомобілів та квартири а відповідачці ОСОБА_3 – земельні ділянки та будинки, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0953 га; з кадастровим номером: 1223780800:03:052:0191.

Суд не бере до уваги, що у договорі купівлі продажу земельної ділянки 2010 року вартість земельної ділянки теж визначена експертною оцінкою ( 13895 грн.), як і у договорі – купівлі-продажу 2023 року ( вартість експертної оцінки 1073,83 грн.) а не договірною, за яку дійсно придбавалася земельна ділянка у 2010 році.

Вказує, що ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 , були обізнані про існування нерухомості на земельній ділянці, яка спочатку належала позивачу, і яку він відчужив відповідачці. Однак, так як незавершений об`єкт нерухомості не був введений в експлуатацію та не мав юридичного статусу, то відповідно у договорі купівлі-продажу земельної ділянки відображатися ніяким чином. Тому, за порадою нотаріуса, сторони не вказали цей об`єкт незавершеного будівництва у договорі купівлі- продажу

Цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1223780800:03:052:0191, на якій розташовані спірні будинки, дозволяє будівництво садового будинку. У 2013 році (рік побудови спірних будинків) не потрібно було повідомлення про початок будівництва садового будинку, якщо його площа була менше 300 м2. Таке спрощення в законодавстві діяло для будинків, зведених у період з 1992 по 2015 рік.

Відмітки про самочинне будівництво у технічному паспорті відсутні, і підстав вважати спірні садові будинки самочинно збудованим майном не має.

Спірні об`єкти нерухомості збудовано в 2013 році на спеціально відведеній для цього земельній ділянці, тобто в період дії так званої «будівельної амністії», що дає можливість, за спрощеною процедурою, без додаткових експертиз та дозволів, легалізувати вже зведений садовий будинок, а також прибудови до нього чи господарські споруди поряд з будинком.

ОСОБА_2 просила рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області 17 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 01.03.2023, Апелянт безперечно знав, що на земельній ділянці знаходиться об`єкт самочинного будівництва, на який він у 2019 році не захотів оформити правовстановлюючі документи на право власності, бо почався процес розлучення.

На сьогоднішній день земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: Петриківський район, с/рада Єлизаветівська, ст. «Динамо»; кадастровий номер: 1223780800:03:052:0191 на якій розташовані житлові будинки, взагалі уже не належить Відповідачеві,

ОСОБА_4 просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Представник позивача – ОСОБА_2 , у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її у повному обсязі.

Представник відповідачки – ОСОБА_4 , у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.

ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач перебували у шлюбі з 26 серпня 2006 року до 18 грудня 2019 року.

В період шлюбу 12 січня 2010 року сторонами за 13 895 грн було придбано земельну ділянку кадастровий номер 1223780800:03:052:0191, площею 0,0953 га, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Петриківський район, с/рада Єлизаветівка, за цільовим призначенням – для ведення індивідуального садівництва. Право власності на дану земельну ділянку була зареєстрована на Позивача. Дана обставина також не заперечується сторонами.

Згідно технічного паспорта від 08 жовтня 2019 року та довідки виданої 27 вересня 2023 року на земельній ділянці кадастровий номер 1223780800:03:052:0191 знаходиться садовий будинок А-1 (рік спорудження 2013), загальною площею 119,7 кв.м., основною площею 41,6 кв.м, допоміжною площею 78,1 кв.м. а-1 навіс (рік спорудження 2013), ганки (рік спорудження 2013); садовий будинок Б-1 (рік спорудження 2013), загальною площею 64,1 кв.м., основною площею 53,6 кв.м., допоміжною площею 10,5 кв.м., б-1 навіс (рік спорудження 2013), б1-1 навіс (рік спорудження 2013), п/д підвал (рік спорудження 2013), балкон (рік спорудження 2013), ганок (рік спорудження 2013); В-1 вбиральня (рік спорудження 2013), №1 свердловина, №2 зливна яма, № 3 зливна яма, №4 огорожа, № 5 ворота з хвірткою, №6 огорожа, №7 підпірна стінка, №8 огорожа, №9 огорожа, №10 хвіртка, № 11 басейн, І тротуар, ІІ тротуар, ІІІ тротуар.

Відповідно висновку експерта №613-23 від 31 липня 2025 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи за матеріалами цієї цивільної справи на час дослідження об`єкти будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , використовуються як будівлі та споруди садового типу. Внутрішнє оздоблення садових будинків виконано відповідно до функціонального використання. Улаштовані мережі електро-, газо-, водопостачання з устаткуванням обладнання. Водопостачання від зовнішніх мереж (свердловина). Теплопостачання від газового котла опалення та від електропостачання. Улаштована мережа каналізації (зливна яма). Виконана припливно-витяжна комбінована вентиляція з механічним та природним спонуканням через вікна, двері. Освітлення природне і штучне. Садові будинки літ. «А-1» та літ. «Б-2» обладнано необхідним устаткуванням для експлуатації за функціональним та цільовим призначенням та можуть бути віднесені до будинків для постійного мешкання. Згідно проведеного дослідження, садовий будинок А-1, загальною площею 119,7 кв.м, основною площею 41,6 кв.м, допоміжною площею 78,1 кв.м, а-1 навіс, ганки; садовий будинок Б-1, загальною площею 64,1 кв.м, основною площею 53,6 кв.м, допоміжною площею 10,5 кв.м, 6-1 навіс, 61-1 навіс, п/д підвал, балкон, ганок; В-1 вбиральня, N? 1 свердловина, N? 2 зливна яма, N?3 зливна яма, N? 4 огорожа, N? 5 ворота з хвірткою, N? 6 огорожа, N? 7 підпірна стінка, N?8 огорожа, N?9 огорожа, N?10 хвіртка, N? 11 басейн, І тротуар, ІІ тротуар, III тротуар, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1223780800:03:052:0191 мають 100 % ступінь будівельної готовності та експлуатуються за цільовим призначенням.

За результатами натурного обстеження експертом будівель та споруд за вищевказаною адресою встановлено:

-в кількісному вимірі обстежені земельні поліпшення співпадають з переліком будівель та споруд, що відображені в технічній документації до технічного паспорту, виготовленого «Обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» (інвентаризаційна справа N? 1751) станом на «08» жовтня 2019 року;

-за результатами контрольних замірів будівель та споруд встановлено, що отримані показники відповідають об`ємно-планувальним характеристикам, наведеним в технічному паспорті, виготовленого станом на 08.10.2019;

-земельна ділянка має витягнуту прямокутну форму, є спланованою і впорядкованою, має кадастровий номер 1223780800:03:052:0191 та знаходиться у праві власності у ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі - продажу земельної ділянки від 20 січня 2010 року;

-загальний технічний стан будівель та споруд характеризується як добрий «Пошкоджень і деформацій немає. Є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елемента, і усуваються під час проведення поточних ремонтних робіт»;

-внутрішнє опорядження садових (дачних) будинків мають добрий сучасний технічний стан;

-за якістю опоряджувальних будівельних матеріалів, інженерного обладнання та виконаних будівельно-монтажних робіт внутрішній ремонт садових (дачних) будинків можна віднести до категорії «поліпшений».

Порушень розташування садових будинків літ. «А-1» та літ. «Б-1» та споруд відносно меж згідно нормативних вимог не встановлено. Земельна ділянка використовується у своїх межах та за призначенням.

Садовий будинок А-1, загальною площею 119,7 кв.м, основною площею 41,6 кв.м, допоміжною площею 78,1 кв.м, а-1 навіс, ганки; садового будинку Б-1, загальною площею 64,1 кв.м, основною площею 53,6 кв.м, допоміжною площею 10,5 кв.м, 6-1 навіс, 61-1 навіс, п/д підвал, балкон, ганок; В-1 вбиральня, N? 1 свердловина, N? 2 зливна яма, N? 3 зливна яма, N? 4 огорожа, N? 5 ворота з хвірткою, N? 6 огорожа, N? 7 підпірна стінка, N? 8 огорожа, N? 9 огорожа, N? 10 хвіртка, N? 11 басейн, І тротуар, ІІ тротуар, III тротуар, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1223780800:03:052:0191 фактично використовуються за цільовим призначенням та перебувають у фактичній експлуатації.

Фактичне розташування садового будинку А-1, загальною плошею119,7 кв.м, основною площею 41,6 кв.м, допоміжною площею 78,1 кв.м, а-1 навіс, ганки; садового будинку Б-1, загальною площею 64,1 кв.м, основною площею 53,6 кв.м, допоміжною площею 10,5 кв.м, 6-1 навіс, б1-1 навіс, п/д підвал, балкон, ганок; В-1 вбиральня, N? 1 свердловина, N? 2 зливна яма, N? 3 зливна яма, N? 4 огорожа, N? 5 ворота з хвірткою, N? 6 огорожа, N? 7 підпірна стінка, N? 8 огорожа, N? 9 огорожа, N? 10 хвіртка, N? 11 басейн, І тротуар, ІІ тротуар, ІІ тротуар, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1223780800:03:052:0191 відповідає технічній документації зазначеній у Технічному паспорті на будинок садового типу з господарськими будівлями та спорудами N? 9 по вулиці N? 2 на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області (інвентарна справа N? 1751), виготовленого 08 жовтня 2019 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що на земельній ділянці з кадастровим номером 1223780800:03:052:0191 під час шлюбу сторін було зведено відповідне нерухоме майно, яке в період шлюбу використовувалося сторонами як подружжям, а наразі використовується відповідачкою за його цільовим призначенням. Водночас право власності на зазначене нерухоме майно не оформлено.

01 березня 2023 року, тобто після розірвання шлюбу, між сторонами укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі Договір), який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І.Л.

За цим Договором позивач в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язаний передати у власність відповідача, а відповідач зобов`язана прийняти та оплатити на нижчевикладених умовах земельну ділянку, яка належить позивачу та розташована за адресою: АДРЕСА_2 , далі - земельна ділянка. Площа земельної ділянки: 0,0953 га; кадастровий номер: 1223780800:03:052:0191; експлікація земельних угідь: 0,0953 – 8; цільове призначення земельної ділянки: для колективного садівництва.

Згідно пункту 2.1. Договору продаж вчинено на погоджену суму 914 215 грн, які покупець зобов`язаний сплатити продавцю протягом однієї доби на картковий рахунок продавця. Така вартість земельної ділянки визначена сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу будь-кого із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні земельні ділянки; за їх розсудом визначена в цьому договорі вартість саме цієї ділянки є справедливою і відповідає п дійсній вартості.

Відповідно до пункту 2.2. Договору сторони зазначили, що згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості (унікальний реєстраційний номер 201-20230223-0005553098), сформованої 23.02.2023, оціночна вартість земельної ділянки складає 1073,38 грн.

Сторони визначили обов`язки в розділі 3 Договору, а саме:

3.1. Продавець продав, а Покупець купила за цим договором земельну ділянку, вільну від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про яких в момент складання договору Продавець чи Покупець не могли не знати.

3.2. Продавець свідчить, що:

- земельна ділянка, яка є предметом цього договору, є спільною сумісною власність подружжя;

- відчужувана ним земельна ділянка не перебуває під забороною відчуження, арештом, не предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-яким: фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України. В і має усі права щодо вільного розпорядження земельною ділянкою, яка є предметом цього договору На момент укладення цього договору відсутні будь-які співвласники, що мають привілейоване право на її придбання, відсутні претензії третіх осіб на вказану земельну ділянку. Вона нікому іншому не відчужена, не є внеском до статутного фонду товариств, в оренду чи ренту не передай: не заставлена, в податковій заставі, суперечці, відсутні будь-які сервітути та інші обмеження щодо використання цієї ділянки;

- він зобов`язується передати земельну ділянку, що відчужується, у користування Покупці після нотаріального посвідчення цього договору, а саме 01 березня 2023 року, за умови повного розрахунку. Про факт передачі земельної ділянки, насаджень, документів, тощо сторонами може бути складений передавальний акт;

- на території відчужуваної земельної ділянки не розташовано жодних будівель чи спору крім тимчасової будівлі для зберігання садового інвентарю;

- продаж земельної ділянки це перший правочин, щодо відчуження нерухомого майна в цьому році за його участю.

3.3 .Покупець свідчить, що:

- земельна ділянка, яка продається, візуально оглянута нею до підписання цього договору. Недоліків чи дефектів, які б перешкоджали використанню зазначеної земельної ділянки : призначенням, на момент огляду виявлено не було;

- на момент огляду земельна ділянка використовується за цільовим призначенням;

- на день укладання та підписання цього договору. вона неодружена, не перебуває фактичних чи офіційно зареєстрованих шлюбних відносин, гроші, які вона сплачує за цим договором, є її особистою приватною власністю. Факт про це доведено до відома Продавця.

3.4. Сторони свідчать, що:

- вони не приховують обставини, які мають істотне значення для цього договору;

- укладення договору відповідає їх інтересам;

- волевиявлення їх є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі;

- умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін;

- договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому;

- вони не страждають в момент укладання цього договору на .захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, в дієздатності не обмежені, під опікою, піклуванням не перебувають, не знаходяться у стані алкогольного або наркотичного сп`яніння;

- вони вільно володіють українською мовою;

- майно, зазначене в договорі купівлі-продажу, згідно ст. 64 Сімейного кодексу України укладається без виділу частки у праві спільної сумісної власності подружжя.

В розділі 4 Договору Розгляд спорів, сторони зазначили, що вони у присутності нотаріуса підтверджують, що в них відсутні обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних умовах; а також те, що вони отримали від нотаріуса всі роз`яснення стосовно укладеного договору і ніяких зауважень, доповнень до цього договору не мають. Цей договір підписується сторонами добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, зміст статей законодавства України, які зазначені у договорі нам відомі та зрозумілі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний спосіб захисту у частині визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не відповідає вимогам закону, а також зазначив відмовляючи у задоволенні вимог про переведення прав забудовника, вказав на те, що визнання такого права у судовому порядку не передбачено.

Апеляційний суд частково погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Згідно ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 175/1726/23 (провадження № 61-16903св24), основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК). Тобто статтею 60 СК встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (постанова Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18).

Таким чином, обов`язок спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя несе сторона, яка спростовує цю презумпцію.

Що стосується вимоги про визнання об`єкту незавершеного будівництва спільною власністю.

Питання ефективності такого способу захисту порушеного права, як визнання певного майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, вже перебувало на вирішенні Великої Палати Верховного Суду, а саме у справі № 523/14489/15.

У постанові від 23 січня 2024 року, ухваленій у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

З огляду на викладене вимога позову, заявлена в цій справі, про визнання незавершеного об`єкта спільної сумісної власності подружжя задоволенню не підлягає як така, що не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права позивачки.

Така вимога складає підставу (а не предмет) позову про поділ майна подружжя і не потребує окремого артикулювання в позовній заяві.

Отже рішення місцевого суду в цій частині слід залишити без змін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19 (від відступу від якої передавалася до Великої Палати Верховного Суду справа № 607/10858/22) було сформульовано правову позицію, в якій було зазначено, що за змістом статей 328 та 329 ЦК України до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

У постанові від 08 квітня 2026 року в справі № 607/10858/22 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи, зокрема, питання про відступ від зазначеного правового висновку, вказала таке.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва (частина друга статті 331 ЦК України в редакції, чинній до 07 березня 2018 року).

З аналізу норм статті 331 ЦК України вбачається, що законодавець передбачив (у разі необхідності) можливість володіння та розпорядження об`єктом незавершеного будівництва. Тобто за необхідності вчинення юридично значимих дій (зокрема, правочинів) щодо такого майна його власник може зареєструвати за собою право власності на об`єкт незавершеного будівництва.

У редакції Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) від 01 січня 2016 року законодавець уточнив вид прав, згаданих в абзаці другому статті 1 цього Закону, назвавши їх речовими, а в статті 4, яка отримала назву «Речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації», зазначив про «право власності на об`єкт незавершеного будівництва». Крім цього, у статті 27 під назвою «Підстави для державної реєстрації прав» такою підставою виокремив «рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно».

У редакції від 07 березня 2018 року Закон № 1952-IV питання державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва врегульовував окремою статтею 271, яка встановлювала перелік документів, необхідних для проведення державної реєстрації (частини перша, друга), та підстави (частини третя, четверта), серед яких: 1) договір; 2) рішення суду, що набрало законної сили.

У редакції від 16 січня 2020 року Закон № 1952-IV у статті 4 «Речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації» передбачав, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема: право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; речові права на нерухоме майно, похідні від права власності. Пункт 3 «право власності на об`єкт незавершеного будівництва» був виключений. Стаття 271 «Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва» змін не зазнала.

Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва прямо передбачена в цьому Законі із серпня 2012 року.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що об`єктом незавершеного будівництва є новостворена річ, фізичне створення якої розпочато, але не завершено, тобто не виконані всі передбачені проєктом роботи.

Крім того, «незавершеність» будівництва в розумінні закону та для цілей правозастосування може полягати у невчиненні дій, спрямованих на закінчення юридичного складу будівництва - введення будівлі в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на неї.

Об`єкт незавершеного будівництва з урахуванням підходів, які склалися у доктрині цивільного права, може розглядатися у трьох вимірах: 1) як сукупність будівельних матеріалів (сукупність рухомих речей - res mobiles); 2) як об`єкт нерухомого майна (res immobiles); 3) як річ особливого роду, яка, по суті, поєднує в собі ознаки рухомих і нерухомих речей (res sui generis- річ «свого роду»).

Поняття нерухомих речей («нерухомого майна», «нерухомості») у їх зіставленні з речами рухомими законодавець надав у статті 181 ЦК України. За змістом цієї статті до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Натомість рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Законодавець не наводить вичерпного переліку речей, які можна віднести до нерухомих. Закріплений у ЦК України підхід полягає у виокремленні ознак, яким мають відповідати речі для того, щоб їх можна було вважати нерухомістю, зі встановленням приблизного та максимально стислого переліку видів власне нерухомих речей (земельні ділянки та об`єкти, розташовані на них).

Однією з таких ознак законодавець визначив «стаціонарність» нерухомих речей, тобто неможливість їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення. Втім, з розвитком будівельних технологій говорити необхідно не стільки про абсолютну неможливість переміщення речі, скільки про непризначеність такої речі для переміщення за її сутністю.

За змістом частини другої статті 331 ЦК України для нерухомості легітимаційну роль виконує факт її прийняття в експлуатацію або факт державної реєстрації права власності на неї. Втім, у такого роду об`єктах юридична складова (наприклад, державна реєстрація) не виключає природний (фізичний) елемент, адже, безумовно, необхідним є реальне існування певного матеріального предмета.

Об`єкт незавершеного будівництва, незалежно від того, на якій стадії готовності він перебуває, як правило, відповідає одній з основних ознак, визначених законом для об`єктів нерухомості - «стаціонарності», тобто неможливості їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення, оскільки такий об`єкт нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою (землею), на якій він зводиться, і переміщення цього об`єкта без завдання йому шкоди є неможливим.

Іншою особливістю, яка вирізняє об`єкт незавершеного будівництва, є те, що він створюється з використанням рухомих речей - будівельних матеріалів.

Будівельні матеріали, крім характерної їм ознаки «рухомості», за своєю природою переважно є ще й речами споживними, тобто такими, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді (частина перша статті 185 ЦК України).

Будівництво за своєю суттю є процесом втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності. Будівельні матеріали чи конструкції, використані при зведенні об`єкта будівництва, перестають існувати, й право власності на них припиняється згідно зі статтею 349 ЦК України. Такі матеріали неможливо відділити від самого об`єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження їх економічної цінності. Водночас їх оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива.

Економічна цінність об`єкта незавершеного будівництва не вичерпується вартістю використаних під час його зведення будівельних матеріалів і конструкцій, а включає також вартість проєктування, права на земельну ділянку, вартість будівельних робіт і платних дозвільних процедур чи інших пов`язаних послуг.

Отже, визначення об`єкта незавершеного будівництва винятково як сукупності будівельних матеріалів і конструкцій є неповним і таким, що не відповідає ні природі створення такого об`єкта, ні правовим наслідкам втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності як об`єктами цивільного обороту.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду визначила об`єкт незавершеного будівництва як річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, яка хоча і тяжіє до нерухомого майна за своїми фізичними властивостями, проте не є повноцінним об`єктом нерухомості. Така річ відповідає природному критерію (наявний факт її фізичного спорудження), проте не задовольняє юридичний критерій - відсутній факт введення її в експлуатацію та проведення державної реєстрації речових прав на неї.

Подібного підходу дотримувався і Верховний Суд України в постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-47цс16 до здійсненого Великою Палатою Верховного Суду відступу від нього в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

- нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об`єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку;

- будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об`єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність;

- об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва), право власності на який не зареєстровано в установленому для державної реєстрації речових прав на нерухомість порядку, не належить ані до рухомих, ані до нерухомих речей, постаючи як piч sui generis (свого, особливого роду). Така річ може бути об`єктом цивільних прав і обов`язків, зокрема речових, однак лише як річ особливого роду.

Саме подружжя, споруджуючи житловий будинок, не ідентифікує незавершений будівництвом об`єкт як сукупність будівельних матеріалів і конструкцій тощо, а прагне набути у власність об`єкт нерухомого майна (житло). Незавершення будівництва і невведення об`єкта в експлуатацію не нівелює ці прагнення і очікування, тому законодавець у статті 331 ЦК України передбачив «у разі необхідності» набуття права щодо такого об`єкта.

Тому за обставин, коли співвласник, який не є забудовником і не може здійснити юридично значущі дії щодо введення об`єкта в експлуатацію, прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, - може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку в об`єкті незавершеного будівництва.

Іншого шляху для захисту своїх прав така особа не має, оскільки є повністю залежною від дій іншого з подружжя (формального забудовника), який своєю чергою діє недобросовісно та не заінтересований у введенні будинку в експлуатацію.

Рішення суду в такій ситуації не створює істотно нової підстави для набуття такою особою права власності на недобудову, а лише підтверджує той правовий режим спільної сумісної власності на об`єкт незавершеного будівництва, який і так існує з огляду на презумпцію спільності набуття подружжям майна під час перебування в шлюбі.

Вирішуючи спір щодо поділу такого особливого об`єкта цивільного обороту, як об`єкта незавершеного будівництва, суд не може підміняти компетентні органи, на які законом покладено обов`язок щодо прийняття збудованих об`єктів в експлуатацію.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтувала необхідність уточнення висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, про те, що в разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду враховувала, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

ЄСПЛ визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам ЄСПЛ, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland, заява № 63235/00, пункт 56), та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy, заява № 10249/03, пункт 104).

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду (Верховного Суду України) лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

Насамперед Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що об`єкти, які є предметом поділу у справі, яка переглядається, та справі № 511/2303/19, мають суттєві відмінності.

Зокрема, у справі № 511/2303/19 суди відмовили в поділі домоволодіння між колишнім подружжям з посиланням на те, що до його складу входили самочинно збудовані об`єкти.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18).

Крім того, усталеним є підхід, за якого набуття права власності на об`єкт самочинного будівництва в інший спосіб, ніж той, який передбачений у статті 376 ЦК України (за рішенням суду), не допускається.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 511/2303/19, зазначила, що у житловому будинку (літ. «А») здійснено ремонтно-будівельні роботи, які не відносяться до самочинного будівництва. Водночас суд касаційної інстанції погодився з висновками судів, що самочинною є здійснена сторонами житлова прибудова (літ. «А1»), збудована у 2006 році. Втім, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів і направила справу № 511/2303/19 на новий розгляд до суду першої інстанції для перевірки доводів позивачки про те, що сам житловий будинок (літ. «А») є самостійним об`єктом нерухомого майна і відповідно до вимог статей 60, 69 СК України може бути поділений між сторонами.

Тобто висновки про те, що вразі неможливості поділу незавершеного будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку, сформовані Великою Палатою Верховного Суду відповідно до конкретних обставин, встановлених у справі № 511/2303/19 обставин належності до складу спірного домоволодіння самочинно збудованих споруд.

Натомість у справі № 607/10858/22 обставину самочинного спорудження сторонами (без отримання необхідного дозволу або на земельній ділянці, не відведеній для цього) спірного житлового будинку суди не встановили.

Суд наголошує, що об`єкти самочинного будівництва за своєю природою завжди є незавершеними, оскільки за відсутності відповідних дозволів / планів / проєктів чи в разі порушення визначених ними умов не можуть бути введені в експлуатацію за звичайною процедурою. Водночас далеко не кожен об`єкт незавершеного будівництва є самочинним.

Тому обставини, за яких Велика Палата Верховного Суду формулювала висновок у справі у справі № 511/2303/19, відрізняються від тих, які встановлені судами попередніх інстанцій у цій справі № 607/10858/22.

Втім, оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі № 511/2303/19 здійснила відступ від висновку, наведеного Верховним Судом України в постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, у якій обставини самочинного будівництва також не були встановлені, то сформований нею підхід сприймається судами як універсальний і застосовується в усіх випадках, коли предметом спору у справах про поділ майна подружжя є не введені в експлуатацію об`єкти нерухомості.

По суті, висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 необхідно читати так: «у разі неможливості поділу [яка обумовлюється входженням до складу відповідного об`єкта самочинно збудованих споруд] незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку».

У тому ж разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.

З висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, про те, що з урахуванням конкретних обставин справи [зокрема, волі сторін] суд може залишити такий об`єкт одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію, суд погоджується.

Матеріалами справи встановлено, що позивач та відповідач перебували у шлюбі з 26 серпня 2006 року до 18 грудня 2019 року.

В період шлюбу 12 січня 2010 року сторонами за 13 895 грн було придбано земельну ділянку кадастровий номер 1223780800:03:052:0191, площею 0,0953 га, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Петриківський район, с/рада Єлизаветівка, за цільовим призначенням – для ведення індивідуального садівництва. Право власності на дану земельну ділянку була зареєстрована на Позивача. Дана обставина також не заперечується сторонами.

Згідно технічного паспорта від 08 жовтня 2019 року та довідки виданої 27 вересня 2023 року на земельній ділянці кадастровий номер 1223780800:03:052:0191 знаходиться садовий будинок А-1 (рік спорудження 2013), загальною площею 119,7 кв.м., основною площею 41,6 кв.м, допоміжною площею 78,1 кв.м. а-1 навіс (рік спорудження 2013), ганки (рік спорудження 2013); садовий будинок Б-1 (рік спорудження 2013), загальною площею 64,1 кв.м., основною площею 53,6 кв.м., допоміжною площею 10,5 кв.м., б-1 навіс (рік спорудження 2013), б1-1 навіс (рік спорудження 2013), п/д підвал (рік спорудження 2013), балкон (рік спорудження 2013), ганок (рік спорудження 2013); В-1 вбиральня (рік спорудження 2013), №1 свердловина, №2 зливна яма, № 3 зливна яма, №4 огорожа, № 5 ворота з хвірткою, №6 огорожа, №7 підпірна стінка, №8 огорожа, №9 огорожа, №10 хвіртка, № 11 басейн, І тротуар, ІІ тротуар, ІІІ тротуар.

Відповідно висновку експерта №613-23 від 31 липня 2025 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи за матеріалами цієї цивільної справи на час дослідження об`єкти будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , використовуються як будівлі та споруди садового типу. Внутрішнє оздоблення садових будинків виконано відповідно до функціонального використання. Улаштовані мережі електро-, газо-, водопостачання з устаткуванням обладнання. Водопостачання від зовнішніх мереж (свердловина). Теплопостачання від газового котла опалення та від електропостачання. Улаштована мережа каналізації (зливна яма). Виконана припливно-витяжна комбінована вентиляція з механічним та природним спонуканням через вікна, двері. Освітлення природне і штучне. Садові будинки літ. «А-1» та літ. «Б-2» обладнано необхідним устаткуванням для експлуатації за функціональним та цільовим призначенням та можуть бути віднесені до будинків для постійного мешкання. Згідно проведеного дослідження, садовий будинок А-1, загальною площею 119,7 кв.м, основною площею 41,6 кв.м, допоміжною площею 78,1 кв.м, а-1 навіс, ганки; садовий будинок Б-1, загальною площею 64,1 кв.м, основною площею 53,6 кв.м, допоміжною площею 10,5 кв.м, 6-1 навіс, 61-1 навіс, п/д підвал, балкон, ганок; В-1 вбиральня, N? 1 свердловина, N? 2 зливна яма, N?3 зливна яма, N? 4 огорожа, N? 5 ворота з хвірткою, N? 6 огорожа, N? 7 підпірна стінка, N?8 огорожа, N?9 огорожа, N?10 хвіртка, N? 11 басейн, І тротуар, ІІ тротуар, III тротуар, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1223780800:03:052:0191 мають 100 % ступінь будівельної готовності та експлуатуються за цільовим призначенням.

Також матеріалами справи встановлено обставину самочинного спорудження сторонами (без отримання необхідного дозволу для цього) спірного житлового будинку.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Апеляційний суд уважав, що позивач звернувся до суду з вимогою, яка не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права. Таку позицію суд обґрунтував посиланням на висновки постанови Верховного Суду України від 20 червня 2012 року (№ 6-56цс12), від 15 травня 2013 року (№ 6-37цс13), від 07 вересня 2016 року (№ 6-47цс16), а також постанови Верховного Суду від 24 лютого 2021 року (№ 759/3931/18) та від 27 лютого 2019 року (№ 567/147/16-ц),

У скарзі представник позивач як на підставу апеляційного оскарження посилалася на неврахування висновків, викладених Верховним Судом України в постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 359/3859/17,

За таких обставин визначені підстави апеляційного оскарження в цій частині знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Отже, рішення суду в частині відмови в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 , як за колишнім подружжям, право власності по 1/2 частині садового будинку А-1, загальною площею 119,7 кв.м., основною площею 41,6 кв.м, допоміжною площею 78,1 кв.м. а-1 навіс, ганки; садового будинку Б-1, загальною площею 64,1 кв.м., основною площею 53,6 кв.м., допоміжною площею 10,5 кв.м., б-1 навіс, б1-1 навіс, п/д підвал, балкон, ганок; В-1 вбиральня, №1 свердловина, №2 зливна яма, № 3 зливна яма, №4 огорожа, № 5 ворота з хвірткою, №6 огорожа, №7 підпірна стінка, №8 огорожа, №9 огорожа, №10 хвіртка, № 11 басейн, І тротуар, ІІ тротуар, ІІІ тротуар, як в об`єкті незавершеного будівництва підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

Апеляційний суд наголошує, що таке судове рішення не замінює процедуру введення об`єкта незавершеного будівництва в експлуатацію та не звільняє сторін у справі (співвласників) від обов`язку із вчинення дій, спрямованих на завершення процедури оформлення речових прав на це майно як на завершений будівництвом об`єкт нерухомості.

Втім, таке судове рішення закріплює правовий режим цього майна як такого, що належить сторонам на праві спільної власності, усуває правову невизначеність у питанні власників та їх часток, є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об`єкт незавершеного будівництва, а також захищає права та інтереси того з подружжя (співвласника), який не є формальним забудовником, підтверджуючи його право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, а після введення його в експлуатацію та державної реєстрації права власності - в об`єкті нерухомого майна.

Що стосується вимоги про переведення права забудовника, то апеляційний суд звертає увагу на те, що вимога позивача про переведення на нього права забудовника об`єкта незавершеного будівництва по суті є вимогою про встановлення факту, який є підставою інших позовних вимог. Дії суду зі встановлення фактів мають бути спрямовані на вирішення спору за належними позовними вимогами. Інакше кажучи, таке встановлення не може відбуватися шляхом задоволення одних позовних вимог для розгляду й оцінки обґрунтованості інших.

Задоволення вимоги про переведення права забудовника об`єкта незавершеного будівництва не забезпечить захист його прав та інтересів. Ця вимога не спрямована на вирішення юридичного спору позивача з відповідача про поділ майна подружжя, а тому не може бути способом захисту його прав й інтересів у цьому спорі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд відмовив у обґрунтовано у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про переведення на нього прав забудовника.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до п.2 ч.2 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вже зазначалось вище, у даній справі була проведена судова будівельна-технічна експертиза за проведення якої ОСОБА_1 , сплатив 36 470,88 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем при подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 13420,00 грн.. а за подання апеляційної скарги 20130,00 грн., загальна сума становить 33 550 грн.

Вказані суми були сплачені згідно вартості спірного об`єкту 2 383 449,00 грн.,

Враховуючи викладене, оскільки, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання права власності по частині задоволена, то колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 на користь останнього підлягає стягненню судовий збір у розмірі 16775,00 грн (33550 грн/2) та сума оплаченої ним експертизи 36470,88 грн., а всього 53 245,88 грн.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року в частині відмови позовних вимог про визнання частки у праві власності на об`єкт незавершеного будівництва скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 , як за колишнім подружжям, право власності по 1/2 частині незавершеного будівництва садового будинку А-1, загальною площею 119,7 кв.м., основною площею 41,6 кв.м, допоміжною площею 78,1 кв.м. а-1 навіс, ганки; садового будинку Б-1, загальною площею 64,1 кв.м., основною площею 53,6 кв.м., допоміжною площею 10,5 кв.м., б-1 навіс, б1-1 навіс, п/д підвал, балкон, ганок; В-1 вбиральня, №1 свердловина, №2 зливна яма, № 3 зливна яма, №4 огорожа, № 5 ворота з хвірткою, №6 огорожа, №7 підпірна стінка, №8 огорожа, №9 огорожа, №10 хвіртка, № 11 басейн, І тротуар, ІІ тротуар, ІІІ тротуар.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 53 245,88 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2026 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи