Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №179/2179/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7617/26 Справа № 179/2179/24 Суддя у 1-й інстанції - Чорна А.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 , на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026 року у складі судді Чорної А.О. у цивільній справі № 179/2179/24 за позовною заявою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи — Царичанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Міністерство оборони України, про встановлення факту батьківства, –

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2024 року ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася через суд з позовом, пред`явленим до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законним представником якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , де третіми особами визначила Царичанський ВДРАЦС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, Міністерство оборони України, на предмет встановлення факту батьківства ОСОБА_8 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; внесення зміни до актового запису № 20 від 06 березня 2007 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного ВДРАЦС Магдалинівського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, вказавши ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, батьком та змінити по батькові ОСОБА_4 , з “ ОСОБА_9 ” на “ ОСОБА_10 ”, обґрунтовуючи це тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 вона народила сина ОСОБА_4 , та запис про батька дитини було вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України за вказівкою позивача. Позивач наголошує, що з моменту народження сина вона володіла інформацією, що біологічним батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з яким позивачка на певному етапі свого життя підтримувала позашлюбні відносини. ОСОБА_8 також знав, що є біологічним батьком ОСОБА_4 , беззаперечно визнавав даний факт, добровільно надавав матеріальну допомогу на утримання сина. Рішення про реєстрацію народження ОСОБА_4 відповідно до положень ч. 1 ст. 135 СК України було прийнято обопільно позивачкою та ОСОБА_8 з підстав того, що на момент народження дитини ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. 31 жовтня 2014 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_8 .

З початком повномасштабного вторгнення російських військ з 24 лютого 2022 року на територію України ОСОБА_8 був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період. З 22 березня 2023 року останній брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту з безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, де під час виконання військового обов`язку зазнав поранення. Проходив лікування в КНП «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова, лікарня Святого Пантелеймона», однак ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуваючи в медичній установі, помер.

На даний час у позивачки, яка діє в інтересах неповнолітнього сина, виникла необхідність у встановленні батьківства померлого ОСОБА_8 щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_4 (а.с.2-9 Том І).

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,, ОСОБА_7 , треті особи - Царичанський ВДРАЦС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, Міністерство оборони України, про встановлення факту батьківства задоволено.

Встановлено факт батьківства ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Внесено зміни до актового запису про народження № 20 від 06 березня 2007 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Магдалинівського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, де у графі «батько» належить вказати ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, змінвши по батькові з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 ».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 302,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 302,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 302,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 151,40 грн.

Повернуто ОСОБА_3 з державного бюджету України судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви у розмірі 151,20 грн, квитанцією від 25.11.2024, ID: 3629-9505-1388-5273 (а.с.217-223 Том ІІ).

Рішення суду мотивовано доведеністю спорідненості померлого ОСОБА_8 , з дитиною позивача, що встановлено висновками судово-медичної експертизи ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 194-МГ від 11 червня 2025 року, не підтверджено батьківство рідного брата ОСОБА_8 - ОСОБА_11 щодо дитини позивача, у відповідності до висновків експертизи судово-медичної експертизи ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 72-МГ від 25 лютого 2026 року, виконаної на замовлення ОСОБА_3 , а, відтак, і встановленням підстав для застосування ст. 126,128 СК України та визнання ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з цим суд першої інстанції вважав наявними підстави для застосування положень ст. 134 СК України, положень Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5 та внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказавши в графі “батько” ОСОБА_8 , а по батькові дитини змінити з “ ОСОБА_9 ” на “ ОСОБА_10 ”.

У квітні 2026 року ОСОБА_3 через свого представника — адвоката Салтисюка Ю.В. в підсистемі “Електронний суд” подала заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, де просила стягнути на її користь з відповідачів понесені нею судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн (а.с.232,234 Том ІІ).

Додатковим рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026 року ухвалено додаткове рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи Царичанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Міністерство оборони України, про встановлення факту батьківства.

Заяву представника позивача ОСОБА_12 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн (а.с.9,10 Том ІІІ).

Не погодившись із вищевказаними рішеннями суду, ОСОБА_1 , яка є законним представником неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у травні 2026 року подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції покладено в основу судового рішення пояснення свідків, що не є належним доказом у справі. На думку скаржника, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що за життя ОСОБА_8 з 2014 року не вчиняв жодний дій щодо визнання батьківства, відсутні будь-які докази, що останній визнавав дитину позивача як батько та за його життя позивачем не ініціювалось питання проведення відповідної експертизи за для встановлення батьківства. Разом з цим наголосила, що, проживаючи в першому незареєстрованому шлюбі, де народилась донька ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 її записав на своє імя, що свідчить про фактичне та юридичне визнання дитини. При цьому відзначає, що висновок експерта не надає, на думку скаржника, значної вірогідності в доведеності спорідненості досліджуваних осіб, а тому скаржник вважає, що такий висновок експерта є неповним і не може трактуватися як беззаперечний доказ у справі.

Разом з цим наголосила, що додатковим рішення стягнуто на користь позивача витрати з рідних дітей померлого ОСОБА_8 , один з яких є неповнолітнім. Вважає таке додаткове рішення негуманним, оскільки діти і так залишились без батька та є напівсиротами (а.с.17-19 Том ІІІ).

У липні 2026 року ОСОБА_3 через свого представника — адвоката Салтисюка Ю.В. в підсистемі “Електронний суд”, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подала відзив на апеляційну скаргу, де просила відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції достеменно дослідив усі наявні у справі письмові докази, пояснення свідків. Також відповідач ОСОБА_7 , який є батьком померлого ОСОБА_8 , визнав позовні вимоги та пояснив, що в нього не виникало сумнівів, що ОСОБА_4 є його онуком по лінії його сина ОСОБА_8 , який за своє життя мав із сином тісні взаємовідносини, постійне спілкування, особисті повідомлення. При цьому наголосила, що одним з основних доказів у даній справі є саме висновок судової генетично-молекулярної експертизи, проведеної з ДНК дядьків дитини та рідного діда, оскільки ДНК біологічних зразків померлого ОСОБА_8 відсутні, а в ексгумації тіла померлого ОСОБА_8 було відмовлено. За такою експертизою прямо встановлено належність досліджуваних осіб одному чоловічому роду (спадковість по чоловічій лінії). Позивач наголошує, що на заперечення скаржника висновкам такої експертизи нею було ініційовано питання проведення експертних досліджень спорідненості батько-син між дитиною позивача та рідним братом ОСОБА_8 - ОСОБА_11 та за висновками експертизи встановлено категоричне заперечення батьківства ОСОБА_11 відносно дитини позивача. Позивач відзначає, що, оскаржуючи законне та обґрунтоване судове рішення, скаржник фактично піддає аналізу проведену експертизу батьківства між дитиною позивача та померлого ОСОБА_8 , що створює маніпуляції та спотворення її результатів, не зважаючи на допит експерта в судовому засіданні (а.с.47-50 Том ІІІ).

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК Україн, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 (а.с.14 Том І). У свідоцтві про народженні зазначено, що батько ОСОБА_14 , мати ОСОБА_15 .

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України реєстрація народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведена відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Магдалинівського районного управління юстиції у Дніпропетровській області 06 березня 2007 року за актовим записом № 20. Відомості про батька до актового запису внесено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (а.с.15 Том І).

Згідно листа Царичанського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) актовий запис про народження № 20 від 06 березня 2007 року складений Магдалинівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому на підставі заяви матері дитини ОСОБА_15 № 04 від 06 березня 2007 року в графі «відомості про батька» вказано ОСОБА_14 (а.с.16 Том І).

Судом першої інстанції встановлено, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень був проведений в порядку, передбаченому ст. 135 СК України - за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини - за її вказівкою.

Згідно свідоцтва про шлюб позивач 31 жовтня 2014 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_16 (а.с.13 Том І).

Згідно довідки військової частини від 30 серпня 2023 року № 5393 ОСОБА_8 з 22 березня 2023 року по теперішній час брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України (а.с.21 Том І).

Згідно свідоцтва про смерть судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.19 Том І).

Згідно довідки Оленівського старостинського округу № 7 Магдалинівської селищної ради від 14 лютого 2024 року № 83/7 ОСОБА_8 до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним у будинку проживали: ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_17 - мати дружини, ОСОБА_4 - син, ОСОБА_18 - син (а.с.20 Том І).

Згідно рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2015 року визначено постійним місцем проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 місце проживання їх батька ОСОБА_8 , АДРЕСА_2 ( а.с.23-25 Том І).

Згідно ухвали Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2024 року заяву ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ГУ ПФУ в Дніпропетровської області, ВРАЦС Магдалинівського районного управління юстиції Дніпропетровської області, Міністерство оборони України, ОСОБА_6 ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини - залишено без розгляду з підстав наявності спору про право (а.с.28-29 Том І).

Згідно відповіді «Львівське обласне бюро судово медичної експертизи» від 12 вересня 2024 року № 2400 біологічні зразки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не перебувають на зберіганні та досліджень на предмет встановлення значень ДНК померлого нашою установою не проводилось (а.с.31 Том І).

Згідно відповіді військової частини ЗСУ від 18 вересня 2024 року № 1314/23/1/1874 в медичному управлінні військової частини відсутня інформація щодо відбору біологічного матеріалу для державної реєстрації геномної інформації у ОСОБА_8 (а.с.33 Том І).

Згідно висновку судово-медичної експертизи ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 194-МГ від 11 червня 2025 року молекулярно генетичним аналізом встановлено співпадіння генетичних ознак Y-хромосоми дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за 32 локусами із 34, що не виключає належність досліджених осіб одному чоловічому роду (спадковість по чоловічій лінії).

Молекулярно генетичним аналізом встановлено співпадіння генетичних ознак Y-хромосоми дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за 31 локусами із 33, що не виключає належність досліджених осіб одному чоловічому роду (спадковість по чоловічій лінії) (а.с.193-197 Том І).

Згідно висновку судово медичної експертизи ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово медичної експертизи» № 72-МГ від 25 лютого 2026 року, виконаного на замовлення ОСОБА_3 , відповідно законам успадкування в генотипі дитини присутні тільки такі алелі, які виявляються у біологічної матері та біологічного батька. Молекулярно генетичним аналізом встановлено: у дитини серед досліджених локусів виявлені алелі, які не виявляються у припустимого батька, тобто отриманні від іншого чоловіка. Таким чином встановлено, що громадянин ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , не може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого громадянкою ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Тобто, батьківство громадянина ОСОБА_11 у відношенні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключається (а.с.206-207 Том ІІ).

На підтвердження факту наявності родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 надані фотознімки з 2014 року (а.с. 38 41, 51- 52 Том ІІ).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час перебування ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , у ОСОБА_8 були близькі стосунки з ОСОБА_3 , що підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_11 , які є родичами померлого ОСОБА_8 . Крім того, відповідач ОСОБА_5 підтвердила, що вона проживала разом зі своїм батьком та ОСОБА_3 місяця два до вересня 2006 року, потім повернулися жити до ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_7 , який є батьком померлого ОСОБА_8 , ще на стадії підготовчого судового розгляду позовні вимоги визнав, зазначив, що йому відомо, що ОСОБА_4 є його онуком, він визнає факт батьківства ОСОБА_8 відносно його онука ОСОБА_4 . Також свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_11 , ОСОБА_19 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 підтвердили візуальну схожість у зовнішності, ході, характері ОСОБА_4 та померлого ОСОБА_8 .

Разом з цим суд першої інстанції вважав доведеним належними та достатніми доказами факт походження неповнолітнього ОСОБА_4 від ОСОБА_8 , а відтак, і вважав встановленим факт батьківства померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 відносно дитини позивача, тоді як запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень, був проведений в порядку, передбаченому ст. 135 СК України - за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини - за її вказівкою, що належить змінити в порядку ст. 134 СК України, зазначивши батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , по батькові дитини змінити з “ ОСОБА_9 ”, на “ ОСОБА_10 ”.

Колегія суддів повністю погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з висновком суду першої інстанції.

Частинами 1 та 3 ст.126 Сімейного кодексу України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Вона може бути подана як до, так і після народження дитини до органу держреєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною 1 та 2 ст.128 цього ж нормативного акту за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст.126 СКУ, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами для підтвердження чи спростування факту оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, N 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07.05.2009).

У постанові ВС від 16 серпня 2018 року у справі №399/1029/15-ц вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах для формування доказової бази.

Колегія суддів наголошує, що доводи скаржника щодо піддання сумніву висновків наданої проведеної судової генетично-молекулярної експертизи, де досліджуваними особами були рідні брати та батько померлого ОСОБА_8 за відсутності відібраних генетичних зразків у останнього, належить відхилити, оскільки експертне дослідження проводилось в розрізі 33 локусів за дослідними зразками ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , що є достатнім для визначення спорідненості по чоловічій лінії, про що надав пояснення експерт в судовому засіданні. Разом з цим експертне дослідження в розмірі 34 локусів проведено за дослідними зразками ОСОБА_4 та ОСОБА_19 , який і так визнав неповнолітнього ОСОБА_4 своїм онуком, а, відтак, скаржником таких встановлених у висновку фактів спорідненості не спростовано.

Враховуючи, що єдиним достовірним способом встановлення батьківства, незалежно від мети та учасників процесу, є проведення судово-генетичної експертизи, яка і встановлює кровну спорідненість, хоча б і з близькими рідними померлого ОСОБА_8 , та батьківство останнього, що при розгляді справи є обов`язковим, колегія суддів вважає доведеним належними та допустимим доказами, в розумінні ст.ст.79-81 ЦПК України, факт спорідненості дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із рідними братами померлого ОСОБА_8 та його батьком ОСОБА_19 , а, відтак, і батьківства ОСОБА_8 відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як про це вірно дійшов висновку і суд першої інстанції.

Колегія суддів наголошує, що скаржником не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Наведені доводи в апеляційній скарзі зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р. ).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому у колегії суддів відсутні підстави для застосування положень ст. 376 ЦПК України.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду, в силу ст. 375 ЦПК України, слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Разом з цим колегія суддів, розглядаючи доводи скаржника щодо негуманності при вирішенні питання стягнення судових витрат позивача, які вона понесла в суді першої інстанції на правничу допомогу, їх відхиляє, оскільки при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 (провадження №11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

Колегія суддів відзначає, що при ухваленні додаткового рішення у цій справі, що переглядається, судом першої інстанції дотримано усіх критерії, які притаманні для розгляду питання розподілу судових витрат у справі. Крім того колегія суддів відзначає, що скаржником не заявлялось суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру таких витрат позивача, а тому додаткове рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України та колегією суддів підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “08” вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено “16” вересня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: І.Ю. Ткаченко

О.В. Свистунова