Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №331/5169/25 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

27.08.2026

Справа № 331/5169/25

Провадження № 2/331/591/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Антоненко М.В.

за участю секретаря – Волотко М.П.

розглянувши у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної та матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної та матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 17.05.2022 по 21.07.2025.

11 грудня 2024 року він подав рапорт про звільнення з підстав необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю — особою з інвалідністю І групи.

У звільненні йому було відмовлено без належного юридичного обґрунтування.

Через цю відмову він був змушений звернутися до суду і протягом майже одного року судитися з частиною, аж поки 07.07.2025 суд не задовольнив позов.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 в адміністративній справі №280/11314/24 задоволено апеляційну скаргу та позов ОСОБА_1 , а саме:

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби за рапортом від 12 листопада 2024 року за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Лише 21.07.2025 його було офіційно звільнено з військової служби, що підтверджується витягом з наказу Начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України по особовому складу від "21" липня 2025 року № 426- ОС та витягом з наказу Начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України по особовому складу від "18" липня 2025 року № 421- ОС.

За весь час служби він не проходив планового медичного обстеження понад 3 роки.

Після звільнення, через погіршення самопочуття, він змушений був звернутися до приватних медичних закладів, де у нього виявлено:

- хронічний риніт;

- стан після контузії головного мозку (за даними невролога);

- порушення венозного відтоку головного мозку (доплер);

- кіста гіпофіза за даними МРТ;

- порушення кровообігу в судинах головного мозку;

- зміни в шийному відділі хребта.

Відповідно до Консультативного висновку отоларинголога від 23.07.2025 йому встановлено ДІАГНОЗ ЗАКЛЮЧНИЙ: 130.0 - Вазомоторний риніт. Клінічний діагноз: Гребінь носової перегородки. Гипосмія. Тубоотит. РЕКОМЕНДОВАНО:назомер по 2 впр до 8 раз на добу.

Відповідно до Доплерографії екстракраніальних артерій транскраінального дуплексного сканування від 24.07.2025 зроблено заключення: Кровотік по артеріям каротидного басейну симетричний, магістрального типу, внутрішньопросвітних утворень в доступних для візуалізації артеріях не виявлено, показники швидкості в сонних та внутрішньомозкових артеріях з двох сторін в діапазоні нормативних значень, індекси резистентності нестійкі з тенденцією до зниження, ознаки гемодинамічно малозначущої кутової звивистості лівої ВСА в дистальному відділі, можливо як прояв фібромускулярної дисплазії, показники швидкості в правій та лівій ХА на екстра та іптракраніальному рівні в сегменті V2-V4 симетричні в діапазоні нормативних значень, кровотік в ОА - достатній, ознаки нерівномірного ходу правої та лівої ХА и кістковому каналі, помірної звивистості ОА та правої ХА в інтракраніальному відділі, непрямі ознаки патології у ШВХ (ДДПП?нестабільність в ШВХ?), утрудненого венозного відтоку по венам Розенталя та хребтовим венам білатерально. Рекомендації. МРТ ШВХ. консультація невропатолога.

Відповідно до Консультативного висновку невролога від 28.07.2025 встановлено ДІАГНОЗ ПОПЕРЕДНІЙ: Тіннітус зправа неясного генезу. РЕКОМЕНДОВАНО: динамічне спостереження, аудіограмма, спостереження ЛОР, бетагістін 24мг*2р/д 2міс, нормовен 1000мг*1р/д Іміс, ліра 500мг*1р/д Іміс.

Тривале перебування на службі без належного медичного супроводу спричинило погіршення загального фізичного та психоемоційного стану, зниження працездатності, постійне нервове напруження та емоційне виснаження.

Після звільнення, через погіршення здоров`я, він був змушений звертатися до приватних медичних закладів, витрачаючи власні кошти на обстеження та лікування. Загальна сума витрат становить 4 783 грн., що підтверджується відповідними квитанціями та чеками, які додаються до цього позову, а саме: 23.07.2025 - 470,00 грн., 28.07.2025 - 450,00 грн., 28.07.2025 - 470,00 грн., 25.07.2025 - 999,00 грн., 24.07.2025 - 504,00 грн., 24.07.2025 - 1890,00 грн.

Допущена службова недбалість призвела до погіршення стану здоров`я та психологічних страждань. Такі дії є порушенням права на належне ставлення та охорону здоров`я, гарантованих як Конституцією України, так і практикою Європейського суду з прав людини.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) зроблено висновок про те, що будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.

Він зазнав особливих душевних переживань, пов`язаних із порушенням його нормальних соціальних зв`язків, стресу та змушений був докладати чималих зусиль для відновлення свого фізичного й психічного стану здоров`я. У нього виникли серйозні проблеми в морально-психологічному плані спричинених бездіяльністю з боку відповідача щодо невчасного звільнення. Вказані обставини вкрай негативно позначилися на нормальних життєвих зв`язках та особистому житті, зумовили тривалий депресивний стан його психічного здоров`я, а, відтак, це свідчить про істотні й триваючі у часі морально- психологічні страждання.

Моральну шкоду він оцінює у 500000 (п`ятсот тисяч) гривень.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.09.2025 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

07.10.2025 р. через підсистему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідачем було забезпечено всі умови для проходження медичного обстеження військовослужбовцями, а саме: факт організації проходження медичного обстеження військовослужбовців підтверджується виданням наказів начальника НОМЕР_3 прикордонного загону (командира військової частини НОМЕР_1 ) від 13 серпня 2023 року №667-АГ, від 04.09.2024 року № 979-АГ, від 28.06.2025 року № 885-АГ. Факти проходження позивачем медичних обстежень протягом 2023-2025 років також підтверджуються наявними записами в документації Комунального підприємства «Нікопольска міська лікарня №4» Нікопольскої міської ради», та записами в особистих медичних документах позивача «Паспорті здоров`я », в т.ч. рапорту начальника підрозділу в якому проходив військову службу позивач від 06.05.2024 року № 02.2.2/7519/24-Вн.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 12 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України - про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо). У відповідності до ст. 13 цього ж Статуту - військовослужбовець зобов`язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок. Ст. 14 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Ст. 241 даного Статуту визначено наступне - кожний військовослужбовець повинен піклуватися про збереження свого здоров`я, не приховувати хвороб, суворо додержуватися правил особистої, громадської гігієни та утримуватися від шкідливих звичок (куріння і вживання алкоголю). Ст. 254 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Враховуючи той факт, що протягом проходження служби у НОМЕР_3 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_1 ) від позивача не надходило рапортів зі скаргами на стан здоров`я або з проханням щодо надання лікування, то позов має очевидний штучний характер та є безпідставним ( п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України). Позивач у свої заяві зазначає «Тривале перебування на службі без належного медичного супроводу спричинило погіршення загального фізичного та психоемоційного стану, зниження працездатності, постійне нервове напруження та емоційне виснаження.» Таке твердження не відповідає дійсності, оскільки відповідачем, у відповідності до вимог керівних документів було створено систему збереження життя та здоров`я військовослужбовців, а саме проведення періодичних медичних оглядів, цілодобова доступність первинної медичної допомоги від фельдшеру підрозділу, наявність служби охорони здоров`я та медичного пункту, також військовослужбовцям Державної прикордонної служби доступні послуги відомчих військових шпиталів та оздоровчих закладів.

Всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивачем не наведено жодного доказу на підтвердження «погіршення загального фізичного та психоемоційного стану, зниження працездатності, постійне нервове напруження та емоційне виснаження». У рапорті від 12.11.2024 р. , яким позивач повідомляє про бажання звільнитися з військової служби, зазначено «ВЛК (військово-лікарську комісію) проходити не бажаю. Бесіду зі мною проведено, із виключенням мене із списків військової частини згоден». Тобто, позивач на момент звільнення скарг на стан здоров`я не мав, проходити ВЛК з метою встановлення захворювань пов`язаних із проходженням військової служби не бажав. Враховуючи вищезазначене, позивачем всупереч вимогам п. 4, п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України не зазначено які саме в нього виникли підстави набуття права на відшкодування моральної шкоди, а саме не вказано в чому саме полягала моральна шкода ( у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи), що свідчить про очевидний штучний характер та безпідставність позову.

Відповідно до «Обхідного листа» ОСОБА_1 21.07.2025, останній не має скарг, заяв та пропозицій до відповідача, про що свідчить особистий підпис позивача. Таким чином, позовні вимоги про стягнення компенсації за моральну шкоду не ґрунтуються на нормах права, безпідставні та не містять жодного доказу протиправних дій з боку відповідача.

Позивач зазначає наступне: «Після звільнення, через погіршення самопочуття, я змушений був звернутися до приватних медичних закладів, де у мене виявлено:…», та відповідно зверненням до приватних медичних закладів позивач ї обґрунтовує витрати на медичне обстеження та лікування, хоча додані «копії чеків та квитанцій на загальну суму 4783 грн.» жодним чином не свідчать про понесені позивачем витрати на лікування, оскільки в копіях документів не зазначено про купівлю ліків або про проходження лікувальних процедур, а тим більше не зазначено хто та кому сплачував ці кошти.

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Таким чином, позивач нехтуючи своїми конституційними правами не забажав користуватися безкоштовними послугами комунальних або державних (відомчих) лікувальних закладів, безпідставно витратив свої кошти та хоче перекласти тягар власної безвідповідальності на відповідача. Крім того, позивачем всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України не наведено жодного доказу на підтвердження що саме він поніс ці витрати, на що саме витрачені ці кошти, протиправність дій та причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача та понесеними витратами. Таким чином, позовні вимоги про стягнення витрат на медичне обстеження та лікування не ґрунтуються на нормах права, безпідставні та не містять жодного доказу протиправних дій з боку відповідача.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 26.01.2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 27.04.2026 р. на 13 г.30 хв.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу Начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби від 18.07.2025 р. № 421-ОС звільнено з військової служби за підпунктом «г» через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи пункту 2 частини четвертої статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у запас:

солдата ОСОБА_1 (П-068214) інспектора прикордонної служби 3 категорії – номера обслуги протитанкової групи відділення вогневої підтримки першої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 )

Підстава: рапорт ОСОБА_2 № 02.2.1./12663/24-Вн від 27.07.2024 р., постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 р. справа № 280/11314/24, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025 р. справа № 280/11314/24. (а.с.27)

Згідно витягу з наказу Начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби від 21.07.2025 р. № 426-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 . Вислуга років станом на 21.07.2025 р. становить: календарна 03 роки 02 місяці 24 дні; пільгова: 01 рік 00 місяців 00 днів;всього 04 роки 02 місяці 24 дні. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 21.07.2025 р. (а.с.26)

Наявність заподіяної моральної шкоди позивач ОСОБА_1 обґрунтовує постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 в адміністративній справі №280/11314/24 за його позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

Суд зауважує, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

З наведеного слідує, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Згідно постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 в адміністративній справі №280/11314/24 апеляційна скарга ОСОБА_1 , задоволена; рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.02.2025р. у справі №280/11314/25, скасовано; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби за рапортом від 12 листопада 2024 року за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

В мотивувальній частині постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 р. зазначено наступне:

«Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 29.04.2024р. матері позивача – ОСОБА_3 встановлена перша група інвалідності та вона потребує постійного стороннього догляду, про що зазначено безпосередньо у довідці.

З доданої до матеріалів справи індивідуальної програми реабілітації інваліда № 156 від 29.04.2024р. вбачається в розділах 13.1 (обмеження щодо самообслуговування), 13.2 (обмеження щодо пересування),13.6 (обмеження щодо трудової діяльності), що свідчить про серйозні порушення функцій, що потребують стороннього догляду та підтримки у повсякденному житті.

Отже, за станом здоров`я мати позивача, будучи інвалідом І групи має обмеження щодо самообслуговування та обмеження щодо пересування, а отже потребує стороннього догляду.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи та дослідивши надані стороною позивача докази щодо необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю позивача, яка є особою з інвалідністю I групи та потребує стороннього догляду, а також враховуючи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, колегія судів дійшла висновку про недоведення Військовою частиною НОМЕР_4 правомірності свого рішення щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.

Під час розгляду справи колегією суддів встановлено, що хоча формально і існують інші члени сім`ї першого ступеня споріднення (чоловік та донька), їх неможливість здійснювати догляд за ОСОБА_3 через стан здоров`я чоловіка та дитини-інваліда доньки є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання ними обов`язку по догляду за ОСОБА_3 , а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, окрім позивача спроможного забезпечити необхідний догляд за ОСОБА_3 .

При цьому, колегією суддів враховано, що мати позивача в нотаріально посвідченій заяві від 10.07.2024р. зазначила, що протягом трьох останніх років догляд за нею здійснював та за можливості здійснює син – ОСОБА_1 та окрім нього у неї відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати та можуть надавати належну сторонню допомогу.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи зробив висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування ним норм чинного матеріального права, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції від 12.02.2025р. у цій справі скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким з урахуванням вищенаведеного задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.»

Аналізуючи зміст вищенаведеного судового рішення (постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 р. ), яке набрало законної сили, суд дійшов висновку про те, що воно є преюдиційним до предмету даного провадження, оскільки цим рішенням визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, що в свою чергу, стало підставою звернення ОСОБА_1 до суду загальної юрисдикції із позовом про відшкодування моральної шкоди. Суд звертає увагу на те, що суб`єктний склад сторін в обох справах є тотожним – Військова частина НОМЕР_1 та ОСОБА_1 .

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина друга стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України: Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року № 752/17832/14-ц визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру. Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства (постанова ВП ВС від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ (рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99). КЦС ВС неодноразово застосовував цю позицію. Зокрема, нещодавно в постанові від 1 березня 2023 року у справі № 496/1691/19 суд вказав, що ст. 23 ЦК України є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

У постанові від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об`єднана палата КЦС зазначила, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Також у цій постанові ОП КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

До зобов`язання відшкодувати моральну шкоду застосовуються загальні умови виконання зобов`язання (постанова КЦС ВС від 23 травня 2018 року у справі № 537/4905/15-ц). Також виходячи зі змісту постанови ОП КЦС ВС від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, в ній зазначені основні принципи у сфері виконання зобов`язань, зокрема звернено увагу на п. 6 ст. 3 ЦК України, згідно з яким загальними засадами цивільного законодавства є, крім іншого, справедливість, добросовісність та розумність, вказано, що таке належне виконання зобов`язання, як воно має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

З підстав заявленого ОСОБА_1 позову вбачається, що погіршення стану свого здоров`я та психологічних страждань позивач пов`язує саме з допущеною службовою недбалістю Військової частини НОМЕР_1 .

На підтвердження цього позивачем надано суду наступні письмові докази:

Консультативний висновок отоларинголога від 23.07.2025 р., згідно з яким йому встановлено ДІАГНОЗ ЗАКЛЮЧНИЙ: 130.0 - Вазомоторний риніт. Клінічний діагноз: Гребінь носової перегородки. Гипосмія. Тубоотит. РЕКОМЕНДОВАНО: назомер по 2 впр до 8 раз на добу. (а.с.28)

Відповідно до висновку Доплерографії екстракраніальних артерій транскраінального дуплексного сканування від 24.07.2025: Кровотік по артеріям каротидного басейну симетричний, магістрального типу, внутрішньопросвітних утворень в доступних для візуалізації артеріях не виявлено, показники швидкості в сонних та внутрішньомозкових артеріях з двох сторін в діапазоні нормативних значень, індекси резистентності нестійкі з тенденцією до зниження, ознаки гемодинамічно малозначущої кутової звивистості лівої ВСА в дистальному відділі, можливо як прояв фібромускулярної дисплазії, показники швидкості в правій та лівій ХА на екстра та іптракраніальному рівні в сегменті V2-V4 симетричні в діапазоні нормативних значень, кровотік в ОА - достатній, ознаки нерівномірного ходу правої та лівої ХА и кістковому каналі, помірної звивистості ОА та правої ХА в інтракраніальному відділі, непрямі ознаки патології у ШВХ (ДДПП?нестабільність в ШВХ?), утрудненого венозного відтоку по венам Розенталя та хребтовим венам білатерально. Рекомендації. МРТ ШВХ. консультація невропатолога.

Заключення УЗД не є діагнозом та потребує подальшої консультації лікаря-фахівця. (а.с.30)

Консультативний висновок невролога від 28.07.2025 в якому зазначено ДІАГНОЗ ПОПЕРЕДНІЙ: Тіннітус зправа неясного генезу. РЕКОМЕНДОВАНО: динамічне спостереження, аудіограмма, спостереження ЛОР, бетагістін 24мг*2р/д 2міс, нормовен 1000мг*1р/д Іміс, ліра 500мг*1р/д Іміс. (а.с.31)

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Надана стороною позивача медична документація підтверджує наявність у ОСОБА_1 певних медичних діагнозів, але ж жодним чином не пов`язує ці діагнози з проходженням позивачем військової служби та неправомірними діями або бездіяльністю відповідача.

Зокрема, в заключенні УЗД зазначено, що висновок не є діагнозом та потребує подальшої консультації лікаря-фахівця, а в консультативному висновку невролога від 28.07.2025 встановлено лише попередній діагноз: «Тіннітус зправа неясного ґенезу», тобто лікарем прямо вказано про невідоме походження симптому хвороби.

У рапорті від 12.11.2024 р., позивач ОСОБА_1 повідомляє командування військової частини про бажання звільнитися з військової служб, де зазначає: «ВЛК (військово-лікарську комісію) проходити не бажаю. Бесіду зі мною проведено, із виключенням мене із списків військової частини згоден».

Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України (допустимість доказів) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні теза позивача про його тривале перебування на службі без належного медичного супроводу з боку військової частини.

Навпаки, відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 доведено належними та допустимими доказами факт належної організації проходження медичного обстеження військовослужбовців, а саме: наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону (командира військової частини НОМЕР_1 ) від 13 серпня 2023 року №667-АГ «Про порядок звернень за медичною допомогою», а також наказами начальника НОМЕР_3 прикордонного загону (командира військової частини НОМЕР_1 ) про проведення щорічного поглибленого медичного обстеження військовослужбовців у 2024-2025 р.р. та рапортом начальника підрозділу в якому проходив військову службу позивач від 06.05.2024 року № 02.2.2/7519/24-Вн. про результати проходження персоналом впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » позапланового флюорографічного обстеження; клінічним аналізом крові від 30.09.2025 р. ОСОБА_1 «обхідним листом» ОСОБА_1 21.07.2025 р., відповідно до якого останній не має скарг, заяв та пропозицій, про що свідчить його особистий підпис. (а.с.51-61,82)

Сторона позивача наполягала на тому, що після звільнення, через погіршення самопочуття, ОСОБА_1 змушений був звернутися до приватних медичних закладів, де у нього виявлено стан після контузії головного мозку.

Статтею 90 ЦПК України визначено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що вона з серпня 2024 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді фельдшера 1-ої прикордонної застави. До її посадових обов`язків входить надання медичних консультацій та направлень, надання невідкладної домедичної допомоги, участь у евакуації поранених, поточне лікування військовослужбовців, здійснення санітарно-епідемчних заходів. Крім цього, вона відповідає за диспансеризацію військовослужбовців, тобто щорічний медичний огляд. ОСОБА_1 проходив службу в цьому підрозділі з вересня 2024 року по 2025 рік. Згідно наданої їй медичної документації, станом на кінець серпня 2024 року всі сто відсотків військовослужбовців пройшли диспансеризацію. В липні 2025 році вона направила ОСОБА_1 до місцевої лікарні м. Нікополь задля планового поглибленого медичного огляду, де йому ЛОР встановив діагноз хронічний риніт без порушення функцій. Інших скарг від ОСОБА_1 до неї не надходило. Всі результати медичних обстежень були занесені до паспорту здоров`я військовослужбовця, який після звільнення зі служби був наданий на руки ОСОБА_1 . У базі даних медичної документації військової частини НОМЕР_1 відсутні дані про контузію у ОСОБА_1 , з подібними скаргами він не звертався, первинна медична картка за формою № НОМЕР_5 з цього приводу не заповнювалась. Згідно встановленого порядку військовослужбовець може звернутись до будь-якого цивільного медичного закладу, лише за направленням військового лікаря з одночасним інформуванням про це командування військової частини. Лікування військовослужбовців у військовому шпиталі Державної прикордонної служби з будь-якою хворобою або травмуванням є безкоштовним.

Інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували отримання позивачем контузії головного мозку та погіршення через це самопочуття, суду не надано.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено суду факт, що допущена службова недбалість Військової частини НОМЕР_1 призвела до погіршення стану його здоров`я та психологічних страждань.

Сам по собі факт того, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 р. визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові звільнити ОСОБА_1 з військової служби за рапортом від 12 листопада 2024 року за сімейними обставинами та зобов`язано звільнити позивача з військової служби у запас за сімейними обставинами, а також виключити його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Подібні висновки містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 296/699/20 (провадження № 61-8042св21), від 25 листопада 2021 року у справі № 296/684/20 (провадження № 61-12059св21), від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 17648св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 10591св19).

Цей висновок узгоджується й з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі "Перна проти Італії" та від 09 лютого 2007 року у справі "Білуха проти України", якими встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

З огляду на зазначене, виходячи з недоведеності позивачем усіх складових делікту, а саме: безпосереднього зв`язку між протиправним діянням заподіювача шкоди та заподіяною моральною шкодою, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, в зв`язку з чим, в позові слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 263-268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: М.В. Антоненко