Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №201/1298/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Суд: Соборний районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: іпотечного кредиту

Дата: 15 вересня 2026 р.

Справа: №201/1298/26

Суддя: Антонюк О. А.

№ 201/1298/26

провадження 2/201/2387/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

в складі: головуючого - судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя та внесення запису до державного реєстру,

ВСТАНОВИВ:

АТ «Сенс Банк» 29 січня 2026 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя та внесення запису до державного реєстру, позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що 12 серпня 2022 року рішенням позачергових загальних зборів акціонерів АТ «АльфаБанк» було прийнято рішення про зміну найменування Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», та затвердження нової редакції статуту Банку, яка була погоджена НБУ 10 вересня 2022 року. Згідно пп. 1 та 2, п. 2 статуту, АТ «Сенс Банк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань АТ «Альфа-Банк» та АТ «Укрсоцбанк».

17 грудня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого було АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» (іпотекодержатель, кредитор, банк) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець, боржник, позичальник) було уклали Договір кредиту № 07.1/314-7_R01 (кредитний договір), відповідно до якого позичальник отримала грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 65 000 доларів США, зі сплатою 12.5% річних та з кінцевим терміном повернення заборгованості, згідно графіку погашення заборгованості – до 16 грудня 2032 року. Згідно п. 1.2. Кредитного договору, кредит надавався позичальнику для придбання квартири у АДРЕСА_1 - яка була передана банку в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором., що підтверджується умовами Іпотечного договору № 937, укладеного між сторонами, та посвідченого 17 грудня 2007 року приватним нотаріусом ДМНО Панченко О.В., реєстровий № 9927, на підставі якого було внесено запис заборони відчуження майна до припинення іпотечного договору р. № 328. Згідно п. 1.3.1 договору - сторони погодили вартість забезпечення предмета іпотеки (квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_2 , Номер об?єкта в РПВН: 20175225) - становить 463 590.00 грн..

Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши позичальнику кредит у сумі визначеній договором, що підтверджується заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/14262/15-ц від 03 грудня 2015 року про стягнення заборгованості у розмірі 2 591 396 грн. 92 коп. (що за офіційним курсом НБУ станом на 28 травня 2015 року складає 123 157.73 долари США. Враховуючи, що позичальник не виконував власні зобов`язання ні в добровільному ні в примусовому порядку, кредитором Іпотекодержателем було прийнято рішення про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Так, 01 липня 2019 року державним реєстратором КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровська області Дворецькою Ю.О. було прийнято рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47562218, на підставі якого було внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_2 , номер об`єкта в РПВН: 20175225 за АТ «Альфа-Банк» (який є правонаступником АТ «Укрсоцбанк»), про що було в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про речове право: № 32194066, на підставі якого кредитор задовольнив свої вимоги за рахунок прийняття іпотечного майна на баланс банку.

Не погодившись з рішенням державного реєстратора Сидоренко С.С. оскаржила його в судовому порядку, так рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року у справі № 201/11618/19 - скасовано запис державного реєстратора КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Ю. О, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 47562218 від 1 липня 2019 року, щодо державної реєстрації права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 , (запис про право власності: 32194066). Поновлено право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, внесеного на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2007 року (ВКС № 339416), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О. В. за № 9922.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року - без змін.

Постановою Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: від 20 вересня 2023 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після перейменування - АТ «Сенс Банк») про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень змінено: - викладено абзац другий резолютивної частини рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року в такій редакції: «Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Ю.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 47562218) щодо державної реєстрації права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 »; рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року в частині поновлення права власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, внесеного на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2007 року (ВКС № 339416), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О. В. за № 9922 скасовано. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишено без змін.

З метою виконання судового рішення у справі № 201/11618/19 – 02 серпня 2024 року рішенням державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровська області Калініченко Т.В. - індексний номер рішення: 7450915 - речове право щодо права власності АТ «Сенс Банк» на квартиру АДРЕСА_3 - було припинено на підставі рішення суду, серія та номер: 201/11618/19, виданий 22 січня 2020 року, видавник: Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська (з ЄДРСР) постанова суду, серія та номер: 201/11618/19, виданий 23 вересня 2020 року, видавник: Дніпровський апеляційний суд (з ЄДРСР); постанова суду, серія та номер: 201/11618/19, виданий 20 вересня 2023 року, видавник: Касаційний цивільний суд Верховного Суду (з ЄДРСР), та одночасно було поновлено право власності на вказане майно за ОСОБА_1 , що підтверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право: 56203189.

Таким чином, на даний час, відомості про дійсну реєстрацію іпотеки та заборони на предмет іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні, що підтверджується даними про погашення Запису про іпотеку в Державному реєстрі іпотек погашено 01 липня 2019 року о 12:45:42 та запису про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна погашено 01 липня 2019 року о 12:46:27 на підставі погашення у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору в порядку ст. 35, 37 Закону України «Про іпотеку».

Однак на даний час заборгованість за кредитним договором не погашена, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/14262/15-ц від 03 грудня 2015 року про стягнення заборгованості у розмірі 2 591 396 грн. 92 коп. - залишається не виконаним. Оскільки, на даний час кредит позичальником не погашений, то позивач вважає, що іпотека не є припиненою та є дійсною. Зважаючи на викладене, АТ «Сенс Банк», вважає, що нерухоме майно, яке перебуває у власності відповідача є предметом іпотеки.

Позивач вважає вказані дії стосовно цього житла як відповідача, так і реєстратора протиправними, обставини їх укладання - сумнівними, відповідач при не виконанні кредитного договору, договору іпотеки і переоформленню спірної квартири діяла не добросовісно; на їх звернення до відповідача про з`ясування обставин вказаного, спірне питання вирішене не було, відповідь не отримана, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим їх права, а тому і звернулася в суд з цим позовом. Просили суд визнати визнати за АТ «Сенс Банк» право іпотеки на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1861936012101), на умовах, передбачених договором іпотеки № 937 від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Панченко О.В., внести запис до Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1861936012101) та внести відповідний запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення на умовах, передбачених договором іпотеки № 937 від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Панченко О.В. та вирішити питання розподілу судових витрат в сумі 6 894.28 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та/або її представник в судове засідання не прибули, про причини не прибуття суду не повідомили, вимоги позову відповідач фактично не визнав, так як кредит погашався, зобов`язань з позивачем фактично не має, вимоги безпідставні, не заперечувала проти розгляду справи за її відсутності, правом надання відзиву на позов не скористалася. Причини їх неприбуття в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від прибуття чи неприбуття представника відповідача сама особа в судове засідання не прибула без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неприбуття в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і громадянина і основоположних свобод передбачено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 – ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу щодо захисту цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект.

Судом з позовної заяви та позиції сторони банку з`ясовано, що 10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». Згідно рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» здати визначеної у передавальному акті, а саме - з 15 жовтня 2019 року (п. 1.1. рішення).

Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року було вирішено затвердити передавальний акт (п. 2.1. протоколу). Згідно п. 1 передавального акту від 15 жовтня 2019 року, внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», а саме з 15 жовтня 2019 року.

12 серпня 2022 року рішенням позачергових загальних зборів акціонерів АТ «АльфаБанк» було прийнято рішення про зміну найменування Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», та затвердження нової редакції статуту Банку, яка була погоджена НБУ 10 вересня 2022 року. Згідно пп. 1 та 2, п. 2 статуту, АТ «Сенс Банк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань АТ «Альфа-Банк» та АТ «Укрсоцбанк».

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року до ЄДРПОУ було внесено запис про юридичну особу АТ «Сенс Банк».

Фактичні обставини справи.

17 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого було Акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (іпотекодержатель, кредитор, банк) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець, боржник, позичальник) було уклали Договір кредиту № 07.1/314-7_R01 (кредитний договір), відповідно до якого позичальник отримала грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 65 000 доларів США, зі сплатою 12.5% річних та з кінцевим терміном повернення заборгованості, згідно графіку погашення заборгованості – до 16 грудня 2032 року.

Згідно п. 1.2. Кредитного договору, кредит надавався позичальнику для придбання квартири у АДРЕСА_1 - яка була передана банку в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором., що підтверджується умовами Іпотечного договору № 937, укладеного між сторонами, та посвідченого 17 грудня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко Оленою Валентинівною, реєстровий № 9927, на підставі якого було внесено запис заборони відчуження майна до припинення іпотечного договору р. № 328.

Згідно п. 1.3.1 договору - сторони погодили вартість забезпечення предмета іпотеки (квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_2 , Номер об?єкта в РПВН: 20175225) - становить 463 590.00 грн..

Відповідно до п. 4.2. Іпотечного договору у разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання за Договором кредиту, а у разі невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з п. 4.6 Іпотечного договору Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: - 4.6.1. на підставі рішення суду; 4.6.2. на підставі виконавчого напису нотаріуса; 4.6.3. шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених Іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 4.6.4. шляхом продажу предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши позичальнику кредит у сумі визначеній договором, відповідач свої зобов?язання не виконав, що підтверджується заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/14262/15-ц від 03 грудня 2015 року про стягнення заборгованості у розмірі 2 591 396 грн. 92 коп. (що за офіційним курсом НБУ станом на 28 травня 2015 року складає 123 157.73 долари США.

Враховуючи, що позичальник не виконував власні зобов`язання ні в добровільному ні в примусовому порядку, кредитором Іпотекодержателем було прийнято рішення про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Так, 01 липня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровська області Дворецькою Юлією Олексіївною було прийнято рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47562218, на підставі якого було внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_2 , номер об`єкта в РПВН: 20175225 за АТ «Альфа-Банк» (який є правонаступником АТ «Укрсоцбанк»), про що було в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про речове право: № 32194066, на підставі якого кредитор задовольнив свої вимоги за рахунок прийняття іпотечного майна на баланс банку.

Втім, державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровська області Калініченко Т.В. не було поновлено запис про обтяження майна забороною (реєстраційний номер обтяження: 6243989 від 17 грудня 2007 року) та запис про обтяження майна іпотекою (реєстраційний номер обтяження: 6244137 від 17 грудня 2007 року) в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотек, які було погашено 01 липня 2019 року о 12:46:27 на підставі погашення у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору в порядку ст. 35, 37 Закону України «Про іпотеку», дане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 439871277 від 18 серпня 2025 року (Інформаційна довідка № 439871277 від 18 серпня 2025 року).

При правовому обгрунтуванні своїх вимог позивач посилається на Конституцію України, ст. 17, 23, 33, 37 Закону України «Про іпотеку», ЦК України, правові позиції Верховного Суду і інш..

Згідно з ч.1, 2 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 640 ЦК України (момент укладення договору) передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Також у ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 7 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Судом з`ясовано, що дійсно 10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

Згідно рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» здати визначеної у передавальному акті, а саме - з 15 жовтня 2019 року (п. 1.1. рішення).

Згідно пп. 1 та 2, п. 2 статуту, АТ «Сенс Банк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань АТ «Альфа-Банк» та АТ «Укрсоцбанк».

Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши позичальнику кредит у сумі визначеній договором, відповідач – не виконав свої зобов?язання за вказаним договором, що підтверджується заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/14262/15-ц від 03 грудня 2015 року про стягнення заборгованості у розмірі 2 591 396 грн. 92 коп. (що за офіційним курсом НБУ станом на 28 травня 2015 року складає 123 157.73 долари США.

Не погодившись з рішенням державного реєстратора Сидоренко Світлана Сергіївна оскаржила його в судовому порядку, так рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року у справі № 201/11618/19 - скасовано запис державного реєстратора КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Ю. О, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 47562218 від 1 липня 2019 року, щодо державної реєстрації права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 , (запис про право власності: 32194066). Поновлено право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, внесеного на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2007 року (ВКС № 339416), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О. В. за № 9922.

Постановою Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: від 20 вересня 2023 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після перейменування - АТ «Сенс Банк») про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень змінено: - викладено абзац другий резолютивної частини рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року в такій редакції: «Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Дворецької Юлії Олексіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 47562218) щодо державної реєстрації права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 »; рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року в частині поновлення права власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, внесеного на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2007 року (ВКС № 339416), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О. В. за № 9922 скасовано. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишено без змін.

З метою виконання судового рішення у справі № 201/11618/19 – 02 серпня 2024 року рішенням державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровська області Калініченко Тетяни Володимирівни - індексний номер рішення: 7450915 - речове право щодо права власності АТ «Сенс Банк» на квартиру АДРЕСА_3 - було припинено на підставі рішення суду, серія та номер: 201/11618/19, виданий 22 січня 2020 року, видавник: Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська (з ЄДРСР) постанова суду, серія та номер: 201/11618/19, виданий 23 вересня 2020 року, видавник: Дніпровський апеляційний суд (з ЄДРСР); постанова суду, серія та номер: 201/11618/19, виданий 20 вересня 2023 року, видавник: Касаційний цивільний суд Верховного Суду (з ЄДРСР), та одночасно було поновлено право власності на вказане майно за ОСОБА_1 , що підтверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право: 56203189.

Втім, державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровська області Калініченко Тетяною Володимирівною не було поновлено запис про обтяження майна забороною (реєстраційний номер обтяження: 6243989 від 17 грудня 2007року) та запис про обтяження майна іпотекою (реєстраційний номер обтяження: 6244137 від 17 грудня 2007 року) в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотек, які було погашено 01 липня 2019 року о 12:46:27 на підставі погашення у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору в порядку ст. 35, 37 Закону України «Про іпотеку», дане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 439871277 від 18 серпня 2025 року (Інформаційна довідка № 439871277 від 18 серпня 2025 року).

За правилами ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» - Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов 'язань або зменшити їх.

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку не доведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 7 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки.

Про це свідчить і висновок Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 922/1428/16-ц: « 8.50. З огляду на викладене, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. У такому випадку у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов`язань іпотекодержатель в силу частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на момент заявлення таких вимог».

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, відтак відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на предмет іпотеки за первісним Іпотекодавцем як підставу для припинення предмета іпотеки є неспроможним.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Набуття (поновлення) відповідачем права власності на нерухоме майно без відповідної реєстрації обтяження у встановленому договорами порядку, порушує права та інтереси Іпотекодержателя, який позбавлений можливості використати передбачене законом права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (правова позиція ВС у справі за № 520/258/16-ц від 18 жовтня 2018 року).

Вищевказане підтверджується висновок ВС в постанові від 18 жовтня 2018 року: «Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІУ). Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-ІУ права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Крім того, державна реєстрація іпотек на час укладення вищевказаних договорів іпотеки регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 01 січня2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17жовтня 2013 року № 868 (втратив чинність 01 січня 2016року). Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-ІУ записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис. Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору/ правочину (у справі, що переглядається, у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Тому ухвалення судом рішення державного реєстратор про набуття Іпотеко держателем права власності на предмет іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (п.п. 9.6, 9.8-9.10) зазначено висновок про те, у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. При цьому доведеним має бути факт невиконаних зобов`язань перед позивачем, від виконання яких боржник ухиляється.

Зокрема, банк звертався до суду і з позовом, про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/14262/15-ц від 03 грудня 2015 року про стягнення заборгованості у розмірі 2 591 396 грн. 92 коп.. На даний час вказане рішення суду не виконане.

Позивач зазначає що Іпотека є правом на чужу річ (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

Конструкція «добросовісного іпотекодержателя» (тобто того, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із «не власником»), хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (пункт 6 статті 3 ЦК України). Якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем (стаття 330 ЦК України) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ (обмеженого речового права) як права іпотеки, також має допускатися правопорядком.

Звертає на себе увагу висновок Касаційного цивільного суду від 19 червня 2023 року у справі № 686/10276/20: «У випадку, якщо особа вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту для такої особи було б звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, і після набрання законної сили рішенням суду, у разі задоволення такого позову, до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. При цьому запис про іпотеку не може бути відновлений із моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя. Враховуючи обставини справи, яка переглядається, якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та виходить із того, що його право, як іпотекодержателя порушене, належним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя. Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна та внесення відповідного запису до Державного реєстру іпотек, іпотекодержатель відповідно до положень статті 23 Закону України «Про іпотеку» набуває право пред`являти вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки та яка набула статусу іпотекодавця».

Зважаючи на викладене АТ «Сенс Банк» вважає, що нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 формально належить на праві власності відповідачу, а відтак є предметом іпотеки.

Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах міститься у пунктах 7.22, 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/247/20 (провадження № 61- 8229св22), від 08 червня 2022 року у справі № 501/528/18 (провадження № 61- 12888св21), від 21 вересня 2022 року у справі № 753/18628/19 (провадження № 61- 3423св22), від 18 січня 2023 року у справі № 686/11864/20 (провадження № 3037св22)».

Так в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 грудня 2025 року по справі № 902/388/18 зазначено: 10.12. Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» ... Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов 'язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки. Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством установлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. У судовій практиці сформувався такий підхід, за якого вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки розглядаються як actio in rem (позов до речі) на противагу actio in personam (позов до особи). За цим підходом мають розмежовуватися вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem) [постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (КЦС ВС) КЦС ВС від 18 серпня 2021 року № 201/15310/16]. ... Речові позови йдуть слідом за річчю і заявляються до того, хто на даний момент володіє цією річчю, при цьому, звичайно, рішення суду за наслідками вирішення речового позову має значення res judicata лише для сторін цього спору. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від висновку Верховного Суду України щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку», викладеного у пункті 10.12 цієї постанови, та вважає, що положення зазначеної норми у контексті наведеного дає підстави для висновку, що обтяження іпотекою хоч і має на меті забезпечити виконання боржником основного зобов`язання, наприклад повернення кредитних коштів, однак є нерозривним саме з предметом обтяження, а не з особою іпотекодавця. Підстави припинення іпотеки визначені статтею 17 Закону України «Про іпотеку», і учасники цієї справи не зазначають про наявність відповідної підстави, за якою іпотеку за Договором іпотеки слід вважати припиненою. Відчуження майна, переданого в іпотеку, іншій особі не змінює та не скасовує обтяження щодо цього майна, не є підставою припинення іпотеки, відчуження такого майна створює для особи-набувача ризики звернення стягнення на обтяжене майно у разі невиконання боржником свого зобов`язання перед кредитором. Зважаючи на вищевикладене, вважаємо, що позовні вимоги про визнання прав іпотекодержателя є законними та підлягають задоволенню».

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам і циільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Вирішуючи даний спір, суд має встановити три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України - 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім передбачених законом і договірних) домовленості i зобов`язання стосовно відповідача і відносно спірних договорів (кредиту, іпотеки), предмета спору, а відповідач не довів незаконність дій позивача. Твердження відповідача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Не може суд прийняти до уваги позицію сторони відповідача стосовно не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити та визнати за АТ «Сенс Банк» право іпотеки на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1861936012101, на умовах, передбачених договором іпотеки № 937 від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Панченко О.В., внести запис до Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1861936012101) та внести відповідний запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення на умовах, передбачених договором іпотеки № 937 від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Панченко О.В., а також стягнути з відповідачки на користь позивача понесені ним судові витрати на судовий збір в сумі 6 894 грн. 28 коп..

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання права іпотекодержателя та внесення запису до державного реєстру в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 5, 11, 15, 16, 60, 22, 215, 526, 527, 530, 640 ЦК України, ст. 17, 23, 33, 37 Закону України «Про іпотеку», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за Акціонерним товариством «Сенс Банк», код за ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, Україна, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, право іпотеки на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1861936012101), на умовах, передбачених договором іпотеки № 937 від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко Оленою Валентинівною.

Внести запис до Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1861936012101) та внести відповідний запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення на умовах, передбачених договором іпотеки № 937 від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко Оленою Валентинівною.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», код за ЄДРПОУ 23494714, понесені судові витрати на судовий збір в сумі 6 894 грн. 28 коп..

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень ч. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень ч. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 16 вересня 2026 року.

Суддя –

Оригінал: reyestr.court.gov.ua