Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №174/1109/26 — Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

ЄУН 174/1109/26

н/п 2/174/709/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2026 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Данилюк Т.М.,

за участю секретаря - Килинчук Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в заочному порядку в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, вказуючи, що 12.06.2021 вона зареєструвала шлюб з відповідачем. За період шлюбу у них народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вже тривалий час, вона та відповідач фактично не проживають однією сім`єю та відповідачем подано заяву про розірвання шлюбу до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області.

За період шлюбу, ними була придбана у спільну сумісну власність квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2023. На час придбання квартири, позивач не працювала, оскільки здійснювала догляд за спільною дитиною до досягнення нею трирічного віку, починаючи з 06.11.2021, а тому грошові доходи відповідача, які він отримував, в тому числі і з зазначеного часу, були її та відповідача спільною сумісною власністю.

Зазначена квартира складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, розміщена на третьому поверсі п`ятиповерхового будинку. Покупцем за вищезазначеним договором був одноособово відповідач, вона ж надала нотаріусу письмову згоду на придбання квартири при посвідченні цього договору.

В свою чергу, оскільки на час придбання квартири діяли норми Сімейного кодексу України, саме відповідно до цих норм у неї та відповідача виникло право спільної сумісної власності на нерухоме майно згідно ч.1 ст.60 СК України. Таким чином, незалежно від того, що спірна квартира придбана на ім`я відповідача, вона вважається їхньої спільною сумісною власністю. Вона неодноразово пропонувала відповідачеві нотаріально оформити за нею право власності на частку спірної квартири, однак останній від цього відмовляється, зазначаючи, що вона належить йому одноособово та вона на неї прав не має.

Просить в порядку поділу майна подружжя, визнати за нею право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , іншу частку залишити за відповідачем.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, сторонам роз`яснені їх процесуальні права та обов`язки.

Позивач в судове засідання не з`явилася про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити, не заперечувала проти заочного винесення рішення (а.с.32).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України (а.с.31), про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав, тому суд, відповідно до ч.8 ст.178, ст.ст. 280-281 ЦПК України, вирішує справу у заочному порядку за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Факт перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 12.06.2021 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по П`ятихатському району та місту Вільногірськ Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (а.с.12).

Згідно копії свідоцтва про народження, за період шлюбу у сторін народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

Факт купівлі квартири 26.10.2023, підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.5-6) та копією витягу з Державного реєстру речових прав (а.с.7).

Позивач та дитина ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13, 16).

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення щодо рівності часток у спільній сумісній власності містить ч.2 ст.372 ЦК України.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Згідно із вимогами ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а у випадку, коли дружина та чоловік не домовилися між собою про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом.

Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановленням їхньої вартості.

Згідно з п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання,ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя передбачені ст.65 СК України.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18) вказано, що застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У постанові від 12.02.2020 у справі № 725/1776/18 (провадження № 61-7911св19) Верховний Суд вказав, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, є неправильним і суперечить нормам матеріального права, що нівелює правовий режим спільного сумісного майна подружжя, закріплений законодавцем в ЦК України та в СК України.

В постанові Верховного Суду від 12.02.2020 також зазначено, що за змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 12.06.2021, перебувають у зареєстрованому шлюбі. За період шлюбу - придбали квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру було зареєстровано за відповідачем як за одноосібним власником. В свою чергу, з п.15 договору купівлі-продажу від 26.10.2023 слідує, що договір укладений за згодою дружини покупця – ОСОБА_1 , викладеної у вигляді заяви, тобто квартира АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Викладені фактичні обставини за змістом норм ст.ст.60, 61, 63, 64 СК України дозволяють суду дійти висновку, що з огляду на встановлену законом презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не зважаючи на те, за ким з них зареєстроване права власності на нього, наведене вище нерухоме майно є спільним майном сторін та належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно, позивач має право на поділ такого майна, а тому враховуючи письмові докази по справі, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3 425,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі ст.ст.355, 368, 369, 372 ЦК України, ст.ст.57, 60, 65, 68, 70, 71 СК України, керуючись ст.ст.12, 81, 133, 141, 247, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 425,00 грн судових витрат у виді сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя підпис Т.М.Данилюк