Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №509/3768/19 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3768/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.,

при секретарі Сірман Г.В.,

за участю: прокурора Біховської М.Ю.,

представника МОУ, Дубчак Д.В.,

представника КМУ, Васильєвої С.О.,

представника КЕВ, Мудра А.А.,

представника відповідача, адвоката Бойко Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Овідіополь цивільну справу за позовом

Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

в інтересах держави в особі:

Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України,

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси

до

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

про

визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

19.07.2019 року Заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси подав позовну заяву до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки.

26.07.2019 року винесено ухвалу про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі за позовом Заступника військового прокурора Південного регіону України, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки.

Ухвалою від 06.11.2019 року задоволено клопотання про зупинення провадження у справі, подане Заступником військової прокурори Південного регіону України, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України до завершення розгляду пов`язаної з нею іншої справи №916/1900/16 за позовом Військової прокуратури Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси до Молодіжненської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, повернення земельної ділянки.

Ухвалою від 05.03.2021 року поновлено провадження у справі за позовом Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки.

Ухвалою від 03.08.2021 року зупинено провадження по цивільній справі №509/3768/19 за позовом Заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки до набрання законної сили рішення суду у господарській справі №916/1900/16 за позовом Військової прокуратури Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, КЕВ м.Одеси до Молодіжненської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення №774-V, повернення незаконно вилученої земельної ділянки.

02.04.2025 року від прокурора відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Кришталевич Вікторії Михайлівни надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, а також повідомлено про зміну найменування установи на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону.

28.04.2025 року від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшло клопотання про залучення до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_2 .

28.04.2024 року від Спеціалізованої прокуратури у сфері Південного регіону надійшла заява про заміну сторони її правонаступрником, а саме: замінити відповідача у справі №509/3768/19 Молодіжненську сільську раду Овідіопольського району Одеської області на Великодолинську селищну раду Одеського району Одеської області (вул. Соборна, буд. 1, корп. А. смт Великодолинське, Одеський р-н, Одеська обл., 67832, ідентифікаційний код 04379410).

12.05.2025 року ухвалою суду відновлено провадження по справі.

12.08.2025 року від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшло клопотання про зміну відповідача ОСОБА_3 на ОСОБА_2 , у зв`язку з переходом права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782000:02:004:4422 на підставі Договору купівлі-продажу від 14 вересня 2023 року.

Ухвалою суду від 07.10.2025 року клопотання про заміну неналежного відповідача задоволено: замінено первісного відповідача ОСОБА_3 належним відповідачем — ОСОБА_2 .

14.10.2025 року від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону до суду надійшла заява про зміну позовних вимог, зумовлених заміною відповідача у справі.

08.01.2026 року представником відповідача ОСОБА_2 — адвокатом Бойко Н.І. подано відзив на позовну заяву, а також клопотання про поновлення процесуального строку для його подання.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею 1986 року серії Б№032344 Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району (далі - КЕЧ Одеського району, правонаступником якої на сьогодні є КЕВ м. Одеса) виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка АДРЕСА_1 ( НОМЕР_1 ) площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (далі - Молодіжненська сільська рада).

Частина вказаної земельної ділянки військового містечка площею 7,7330 га, за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розміщено будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перебуває на обліку в КЕВ м. Одеса.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.02.2005, будівлі та споруди БВ «Авіаремонтник» на праві державної власності належать державному підприємству Міністерства оборони України «Одеське авіаційно-ремонтне підприємство «Одесавіаремсервіс»» (наразі - державне підприємство «Одеський авіаційний завод»).

17.07.2007 року Молодіжненська сільська рада прийняла рішення №774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в с. Молодіжному» (далі - рішення №774-V).

13.07.2016 року Військова прокуратура Південного регіону України подала до Господарського суду Одеської області позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси до Молодіжненської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення №774-V, повернення незаконно вилученої земельної ділянки.

Так, рішенням Молодіжненської сільської ради від 24.08.2013 року надано дозвіл на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 0,22 га громадянам України - членам «ДТ „Авіаремонтник"» (11 осіб).

Згодом, на підставі рішення Молодіжненської сільської ради від 27.06.2014р. №1519-VI затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність громадянам та видано їм свідоцтва про власності на землю.

Так, на підставі рішення від 27.06.2014р. №1519-VI громадянці ОСОБА_1 видано свідоцтво № НОМЕР_2 від 10.07.2014р. про власності на земельну ділянку площею 0,02 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:4422 (за адресою: АДРЕСА_3 ).

Рішенням Молодіжненської сільської ради від 27.06.2014р. №1519-VI земельна ділянка площею 0,02 га, за кадастровим номером 5123782000:02:004:4422 передана у власність ОСОБА_1 , безоплатно.

У подальшому ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки за кадастровим номером 5123782000:02:004:4422 (Договір купівлі-продажу 2809 від 23.12.2014р.).

Надалі земельна ділянка за кадастровим номером 5123782000:02:004:4422 набута у власність відповідачем ОСОБА_2 на підставі оплатного Договору купівлі-продажу від 14 вересня 2023 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О.І., зареєстрованого за №1041. Відповідно до зазначеного договору, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,02 га, кадастровий номер земельної ділянки 5123782000:02:004:4422, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .

При вчиненні правочину нотаріусом у встановленому законом порядку було перевірено обсяг цивільної дієздатності сторін та наявність/відсутність обтяжень щодо земельної ділянки. За відсутності будь-яких законодавчих чи документальних перешкод ОСОБА_2 набув майно (земельну ділянку з кадастровим номером 5123782000:02:004:4422 площею 0,02 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яке набув добросовісно на підставі Договору купівлі-продажу від 14.09.2023 року) та продовжує використовувати його за цільовим призначенням.

ОСОБА_2 зазначає, що він протягом трьох років мирно володіє та розпоряджається майном, набутим в добросовісному порядку, та отримував у власність спірну ділянку без наявності будь-яких перепон, як законодавчих, так і документальних.

За весь час володіння ділянкою, ОСОБА_2 витратив значну кількість коштів у забезпечення збереження ділянки у належному стані, приведення до ладу ділянки, та будівництво на ній дачного будинку.

Відповідач також зазначає, що під час та після отримання ділянки у власність не знав та не міг знати про незаконність прийнятих Молодіжненською сільською радою будь-яких рішень відносно даної земельної ділянки. Тим більше, що рішення Молодіжненської сільської ради №774-V від 17 липня 2007 року було чинним на момент отримання Державного акту і ніким не оскаржувались.

Представник ОСОБА_2 — ОСОБА_4 у своїх поясненнях заперечує проти задоволення позову, так як у даному випадку відбувається непропорційне втручання у право Відповідачки на мирне володіння майном.

Задоволення вимог позивача, на думку представника відповідача, призведе до безпідставного порушення прав ОСОБА_2 та до втручання держави у мирне володіння Відповідача своїм майном за помилки та недбалість, які допущені органом державної влади, а саме: Молодіжненською сільською радою, відповідальність за що не може бути покладена на Відповідача, який діяв добросовісно, правомірно очікував та розраховував на певний стан речей, результат та майбутнє. Угода щодо придбання земельної ділянки посвідчувалась нотаріально, нотаріусом було перевірені всі необхідні передумови для того, щоб угода відповідала нормам чинного законодавства.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності; право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами першою та другою якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

За змістом ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, відповідно до положень ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та згідно з ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК України), допустимими (стаття 78 ЦПК України), достовірними (стаття 79 ЦПК України) та достатніми (стаття 80 ЦПК України), які б у своїй сукупності дали б змогу прийти до висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування і питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Враховуюче наведене, суд погоджується, що у даному випадку відбувається непропорційне втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння майном.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 321 ЦК України щодо непорушності права власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у ньому. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Серков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Саме такі висновки зробила Велика палата Верховного суду у Постанові від 05.07.2023 року у справі № 912/2797/21, Провадження №12-32гс22.

Відтак, судом установлено, що первинна передача земельної ділянки у власність ОСОБА_1 Молодіжненською сільською радою Овідіопольського району Одеської області відбулася на підставі рішення, яке на той час було чинним і реалізованим шляхом видачі Державного акта на право власності. У подальшому спірна земельна ділянка була відчужена за цивільно-правовим договором другій особі — ОСОБА_3 , а надалі — набута у власність Відповідачем ОСОБА_2 на підставі оплатного, посвідченого нотаріусом, Договору купівлі-продажу від 14 вересня 2023 року.

На момент укладення Договору купівлі-продажу від 14 вересня 2023 року право власності продавця було належним чином зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а будь-які заборони чи обтяження щодо спільної земельної ділянки були відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 , купуючи земельну ділянку після повторного її цивільного обороту, діяв добросовісно, не знав і не міг знати про наявність можливих порушень законодавства з боку органу місцевого самоврядування під час первинного відведення цієї ділянки. Таким чином, майно було набуто ОСОБА_2 правомірно та на оплатній підставі.

Доказів того, що відповідачеві відомо або мало бути відомо про те, що вказана ділянка може відноситись до земель оборони, матеріали справи не містять.

Отже, суд погоджується з тим, що лише після скасування у 2017 році в судовому порядку рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007 №774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного», стало відомо, що лише виключно за недбалими діями органу влади, виникла ситуація, при якій добросовісний набувач земельної ділянки ОСОБА_2 має вишукувати шляхи захисту набутого нею права власності.

Відтак, враховуючи чисельну практику ЄСПЛ, застосування якої відображено у висновках Верховного суду, ОСОБА_2 як добросовісний набувач земельної ділянки, не має відповідати своїм майном за неправомірні дії органу державної влади.

Крім того, Суд зауважує, що під час вирішення вимог про витребування майна у добросовісного набувача необхідно встановити справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року заява №29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року заява № 43768/07, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Поряд із цим, при зверненні прокурора до суду з даним позовом, окрім вимог та тверджень позивача про те, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності та підлягає витребуванню у ОСОБА_2 , позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, а також не наведено обґрунтувань щодо наявності суспільної необхідності у витребуванні зазначеного майна у добросовісного набувача. Крім того, позивачем не доведено, що позбавленням Малишевського права власності на спірну земельну ділянку буде дотримано справедливий баланс між позбавленням особи права власності та досягненням суспільного, публічного чи загального інтересу.

Не наведено позивачем й обґрунтованих доводів того, яким чином державний інтерес переважає права та інтереси особи ОСОБА_2 , та чи є така перевага достатньою підставою для позбавлення відповідача майна, набутого в добросовісному порядку.

Навпроти, суд з урахуванням практики Верховного суду, оцінивши обставини справи та перевіривши їх доказами констатував, що враховуючи той факт, що відповідачем у добросовісному порядку отримано земельну ділянку та, реалізуючи належне йому право добросовісного користування, втручання держави у право власності та право мирного володіння майном ОСОБА_2 , не носить легітимної мети такого втручання, та не створює рівнозначний баланс між інтересами держави та приватними інтересами, адже метою умовного забезпечення суспільного та державного інтересу.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, недоведеними належними та допустимими доказами і такими, що призведуть до непропорційного втручання у право власності добросовісного набувача ОСОБА_2 за відсутності доведеного суспільного інтересу, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст.12, 76, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки – відмовити в повному обсязі.

Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.05.2025 року – скасувати.

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після розгляду справи апеляційним судом і прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складений 17.09.2026 року.

Суддя А.І.Бочаров