Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №744/218/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 744/218/24

Головуючий у першій інстанції – Кочура О. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1285/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Луговця О. А., Супруна О. П.,

із секретарем Герасименко Ю. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Семенівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Служба у справах дітей Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виключення з актового запису про народження дитини даних про батька дитини,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила виключити відомості про ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як батька з актового запису №05 від 17.01.2007, вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Семенівського районного управління юстиції Чернігівської області про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтовувала тим, що вона є матір`ю ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання завдань в зоні проведення бойових дій в с. Новомихайлівка Покровського району Донецької області.

Зазначала, що після звернення до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вона отримала інформація про те, що колишня дружина її сина - ОСОБА_2 , з якою шлюб був розірваний ще у вересні 2006 року, записала батьком своєї народженої ІНФОРМАЦІЯ_2 дитини ОСОБА_3 – ОСОБА_4 .

Указувала, що її син ОСОБА_4 не є біологічним батьком ОСОБА_3 , між ними відсутнє кровне споріднення, а тому вказані відомості не відповідають дійсності. Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ) був зареєстрований 02.09.2006. Однак, після реєстрації шлюбу її сину стало відомо, що його дружина вагітна від іншого чоловіка, що не заперечувала сама ОСОБА_5 . Вказане стало підставою звернення ОСОБА_5 до суду з позовом про розірвання шлюбу, який вона обґрунтовувала тим, що не бажає проживати зі ОСОБА_4 , оскільки дізналась і впевнена, що вагітна від іншого чоловіка, з яким бажає створити сім`ю.

Наголошувала, що ОСОБА_4 не знав про те, що відповідачка після народження дитини, реєстрації батьківства та отримання нею свідоцтва про народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_5 , записала його батьком своєї дитини, згоду на запис себе батьком дитини ОСОБА_4 не надавав. Після розірвання шлюбу та до народження дитини, а також у період видачі свідоцтва про народження дитини, ОСОБА_4 з відповідачкою ОСОБА_2 не проживав, жодних стосунків та відносин не підтримував. Відповідачка ОСОБА_2 виїхала з місця проживання - м. Семенівка в іншу місцевість, саме тому ОСОБА_4 не був обізнаний та не здогадувався, про те, що записаний батьком ОСОБА_3 у свідоцтві про її народження.

Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 19.03.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що загиблий ОСОБА_4 не є біологічним батьком ОСОБА_3 , між останніми відсутнє кровне споріднення, він не знав про те, що ОСОБА_2 записала його батьком ОСОБА_3 , після розірвання шлюбу та до народження дитини, а також у період видачі свідоцтва про народження дитини, ОСОБА_4 з відповідачкою ОСОБА_2 не проживав, жодних стосунків та відносин не підтримував, відповідачка ОСОБА_2 виїхала з місця проживання в іншу місцевість, саме тому ОСОБА_4 не був обізнаний та не здогадувався, про те, що записаний батьком ОСОБА_3 у свідоцтві про її народження.

Заявниця вважає, що суд першої інстанції побудував свої висновки на припущенні того факту, що на момент життя ОСОБА_4 знав, що ОСОБА_2 записала його батьком своєї народженої дитини.

Наголошує, що суд першої інстанції повинен був надати оцінку діям відповідачів, які ухилилися від проведення призначеної судом судової експертизи, та застосувати положення ст. 146 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Скринніка І. А., які просили задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 , який записаний батьком дитини, помер після народження дитини, за життя позов про виключення себе як батька дитини з актового запису про народження ОСОБА_3 не пред`являв, до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства не подавав, тому у цьому конкретному випадку норма ч. 3 ст. 137 СК України надає право позивачці, як спадкоємцю, оспорювати батьківство сина лише за умови, якщо через поважні причини останній не знав за життя про те, що записаний батьком дитини, і помер.

Суд констатував, що ОСОБА_4 був обізнаний з вагітністю ОСОБА_2 , тому розумів, що вона народить дитину і у неї виникне обов`язок зареєструвати її. Судом не встановлено непереборних обставин, які б перешкоджали ОСОБА_4 дізнатись про народження дитини ОСОБА_3 і в нього беззаперечно мали виникнути питання щодо реєстрації батьківства, отже суд вважав, що у ОСОБА_4 не існували поважні причини, в зв`язку із якими він не знав та не міг знати про те, що записаний батьком дитини ОСОБА_3 за життя.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що 02.09.2026 виконавчим комітетом Чорнорізької сільської ради Семенівського району Чернігівської області складено актовий запис №03 про шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (після державної реєстрації шлюбу – ОСОБА_7 ) (а.с. 27).

Рішенням Семенівського районного суду Чернігівської області від 29.09.2006 (справа №2-346/2006 рік), що набрало законної сили 10.10.2006, шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , зареєстрований 02.09.2006 виконкомом Чорнорізької сільської Ради Семенівського району Чернігівської області, актовий запис №03, розірвано (а.с. 15).

У вказаному рішенні суду зазначено наступне:

- «Позивачка в судовому засіданні позов повністю підтримала та показала, що шлюб був зареєстрований 02.09.2006, а на розірвання шлюбу було подано позов до суду 15.09.2006. З відповідачем спільно проживати не бажає, так як дізналась і впевнена, що вагітна від іншого чоловіка, з яким бажає створити сім`ю. Причиною впевненості є строк вагітності»;

- «Відповідач позов повністю визнав та показав, що не бажає спільно проживати з відповідачкою, на строк примирення не згоден»;

- «Суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу не можливе. В даному випадку збереження шлюбу суперечить інтересам одного з подружжя - позивачки, яка вагітна від іншого чоловіка, з яким бажає створити сім`ю».

30.05.2008 відділом РАЦС Семенівського районного управління юстиції Чернігівської області видано свідоцтво про розірвання шлюбу серї НОМЕР_1 (а.с. 16).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 17.01.2007 відділом РАЦС Семенівського районного управління юстиції Чернігівської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , про що у Книзі реєстрації народжень 17.01.2007 зроблено відповідний актовий запис за №05, батьками зазначені – ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 14).

Згідно із актовим записом про народження №05 від 17.01.2007 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Семенівка Семенівського району Чернігівської області, батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , підстава запису відомостей про батька – свідоцтво про шлюб, виконком Чорнорізької сільської ради Семенівського району Чернігівської області, актовий запис №03 від 02.09.2006, прізвище дитини « ОСОБА_6 » зазначене за письмовою згодою батьків.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Новомихайлівка Покровського району Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 01.12.2023, виданим Семенівським відділом ДРАЦС у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 13).

Позивачка ОСОБА_1 є матір`ю загиблого ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження останнього серії НОМЕР_4 , виданим 08.07.1980 Семенівським районним відділом РАЦС Чернігівської області (а.с. 12).

За клопотанням сторони позивача ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29.10.2024 у справі призначено судово-біологічну експертиза молекулярно-генетичного аналізу ДНК, на вирішення якої поставлено питання, чи існує кровна спорідненість між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Проведення експертизи доручено експертам ТОВ «Мама папа» (а.с. 126-127).

Листом від 17.01.2025 №0017-25 Медико-генетичний центр «Мама-папа» повідомив, що ухвалу суду залишено без виконання у зв`язку з неявкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для здачі біологічних зразків (а.с. 133-134).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (ч. 1 ст.2 СК України).

Згідно з ч. 1-3 ст. 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

У ст. 7 СК України закріплено, що загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 9 ст. 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2021 в справі №758/10761/13-ц).

У доктрині процесуального права позови про визнання поділяються на позитивні та негативні.

По своїй суті позов про оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, є негативним, в якому позивач стверджує, що певний чоловік не є батьком дитини. В такому разі за допомогою цього позову відбувається захист приватного інтересу позивача.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

За вимогами ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. 122 та 125 цього Кодексу.

У ст. 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Предметом спору у цій справі є оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, відповідно до ст. 137 СК України.

Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства (ч. 1 ст. 137 СК України).

Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред`явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці (ч. 2 ст. 137 СК України).

Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти (ч. 3 ст. 137 СК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31.07.2023 у справі №461/3122/19 з урахуванням принципу розумності надано тлумачення положень ст. 137 СК України та зазначено, що вказана норма визначає випадки, за яких батьківство особи може бути оспорено після смерті особи, яка записана батьком дитини;

перший випадок стосується ситуації, коли чоловік ще під час вагітності жінки подав нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства. У такому разі після смерті чоловіка оспорити батьківство можуть його спадкоємці (ч. 1 ст. 137 СК України);

другий випадок охоплює ситуацію коли чоловік за життя подав позов до суду про виключення запису про нього як батька дитини. У цьому разі його спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень ст. 55 ЦПК про процесуальне правонаступництво (ч. 2 ст. 137 СК України);

третій випадок оспорювання батьківства стосується ситуацій, коли через поважні причини чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини, і помер. Однак на відміну від перших двох випадків можливість оспорити батьківство належить лише таким його спадкоємцям як дружина, батьки та діти (ч. 3 ст. 137 СК України).

З аналізу вказаної статті вбачається, що оспорення батьківства після смерті того, хто записаний батьком, можливе у разі: подання ним письмового заперечення свого батьківства до народження дитини; пред`явлення ним за життя позову до суду про виключення запису про нього як батька дитини; відсутності у нього, з поважних причин, інформації про запис батьком дитини.

Таким чином, ч. 3 ст. 137 СК України передбачено оспорювання батьківства правонаступником у зв`язку зі смертю особи, яка записана в актовому записі про народження батьком дитини та через поважні причини не знала про це. Закон дає право на оспорювання батьківства в цьому випадку спадкоємцям особи (дружині, батькам та дітям). При цьому поважність причин, за якими особа не знала, що вона записана батьком, є фактором, що оцінюється судом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що у справах про оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, першочерговим предметом доказування за позовом спадкоємця, поданим на підставі ч. 3 ст. 137 СК України, є не лише відсутність біологічного споріднення між дитиною та особою, записаною батьком, а й обставина того, що така особа за життя через поважні причини не знала про те, що записана батьком дитини. Поважність причин такої необізнаності підлягає доведенню позивачем. Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №639/8165/16-ц, від 29.04.2024 у справі №205/3895/20 та від 04.09.2024 у справі №161/6079/22.

Таким чином,у випадку звернення до суду з позовом у порядку ч. 3 ст. 137 СК України спадкоємцем особи, яка записана в актовому записі про народження батьком дитини, є поважність причин, у зв`язку з якими чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини за життя.

Стаття 3 ЦПК України передбачає, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 14.09.2021 у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Звертаючись до суду із позовом про виключення запису про померлого сина ОСОБА_4 як батька дитини з актового запису про народження, ОСОБА_1 посилалася на те, що її син не знав про внесення відомостей про нього як батька ОСОБА_3 , а після розірвання шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_2 не проживав та жодних стосунків із нею не підтримував.

Однак позивачкою не доведено, що її померлий син не знав і не міг знати про вагітність жінки та про те, що був записаний батьком дитини, та не наведено поважних причин такої необізнаності.

Наведені позивачкою обставини самі по собі не свідчать про наявність поважних причин, через які ОСОБА_4 об`єктивно був позбавлений можливості дізнатися про внесення відомостей про нього як батька дитини. Сам факт припинення спільного проживання з матір`ю дитини, її виїзду до іншої місцевості та відсутності між ними особистих відносин не є достатнім для висновку про необізнаність ОСОБА_4 щодо відповідного актового запису та, тим більше, про поважність причин такої необізнаності.

Напроти з матеріалів слідує і на це посилається позивачка, що ОСОБА_4 був обізнаний про вагітність ОСОБА_2 та ще до народження дитини достовірно знав про обставини, які ставили під сумнів його біологічне батьківство. Зазначені обставини зафіксовані у судовому рішенні. Так, рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 29.09.2006, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, свідчить, що ОСОБА_2 повідомляла суду про вагітність від іншого чоловіка, а ОСОБА_4 позов про розірвання шлюбу визнав. Отже, останньому було відомо про вагітність колишньої дружини та про те, що вона вважала батьком майбутньої дитини іншого чоловіка.

За таких обставин саме по собі припущення про те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_4 не знав про державну реєстрацію народження дитини та внесення до актового запису відомостей про нього як батька, не може вважатися належним і достатнім доказом відповідної обставини. Позивачка, будучи матір`ю ОСОБА_4 та особою, яка звернулася з вимогою на підставі ч. 3 ст. 137 СК України, повинна була довести не лише відсутність біологічного споріднення, а й те, що саме через поважні причини її син не знав про юридичний факт запису його батьком дитини.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 122 СК України дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу, походить від подружжя. У цій справі дитина народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто менш ніж через десять місяців після розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а саме через 2,5 місяці.

Відомості про батька внесені на підставі свідоцтва про шлюб, про що зазначено в актовому записі про народження. Крім того, в актовому записі вказано, що прізвище дитини « ОСОБА_6 » зазначено за письмовою згодою батьків.

Отже, виникнення запису про ОСОБА_4 як батька дитини було наслідком установленої законом презумпції походження дитини від подружжя, а не окремого його волевиявлення після народження дитини. Водночас обставини справи не підтверджують, що після народження дитини ОСОБА_4 вживав будь-яких заходів для з`ясування питання щодо свого юридичного статусу як батька, звертався до органу державної реєстрації актів цивільного стану, нотаріуса чи суду із запереченням батьківства.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства та висновків Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив наявні у справі докази і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою передбаченої законом умови для оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був надати оцінку діям відповідачів, які ухилилися від проведення призначеної судом судової експертизи, та застосувати положення ст. 146 ЦПК України, враховуючи наступне.

Так, приписи ч. 1 ст. 109 ЦПК України не встановлюють безумовного правила про те, що саме по собі ухилення учасника справи від проведення експертизи автоматично тягне за собою визнання відповідного факту доведеним. Застосування передбачених наслідків є правом суду та залежить, зокрема, від характеру обставини, яку мала встановити експертиза, особи, яка ухиляється, значення експертизи для відповідного учасника справи та оцінки інших доказів у їх сукупності.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що встановлення факту відсутності біологічного батьківства та задоволення позову у цій категорії справ не є тотожними юридичними наслідками. Законодавець пов`язує можливість спадкоємців оспорити батьківство після смерті записаного батька з додатковою умовою — його необізнаністю про відповідний запис із поважних причин.

Саме наявність останньої обставини є визначальною для виникнення у позивачки як матері померлого права на оспорювання його батьківства після смерті. Така умова у справі, що переглядається, належними та допустимими доказами не підтверджена.

Вказана позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.04.2024 у справі №205/3895/20, від 04.09.2024 у справі №161/6079/22 та від 14.01.2026 у справі №363/4114/23, відповідно до якого сам факт відсутності біологічного споріднення, встановлений після смерті особи, яка записана батьком дитини, сам по собі не має вирішального правового значення у справі, якщо не доведено передбачені ч. 3 ст. 137 СК України підстави для оспорювання батьківства спадкоємцем. Першочерговим предметом дослідження є поважність причин, у зв`язку з якими чоловік не знав, що записаний батьком дитини.

Отже, доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, фактично спрямовані на переоцінку встановлених судом першої інстанції обставин та не спростовують правильності його висновків. Оскаржуване рішення відповідає встановленим обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, згідно зі ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а заочне рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 19.03.2026 - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 19 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 16 вересня 2026 року.

Головуюча О. Є.Мамонова

Судді: О. А. Луговець

О. П. Супрун