Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №686/6332/23 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/6332/23

Провадження № 22-ц/820/1361/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Костенка А.М.,

секретар Шевчук Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року (суддя Салоїд Н.М.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення 3% річних,

в с т а н о в и в :

У березні 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Гефест»» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про стягнення 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.10.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11402857000 відповідно до якого банк надав кредит в сумі 73 200,00 доларів США строком до 08.10.2018 року, зі ставкою за користування кредитом в розмірі 16,00% річних. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 09.10.2008 року між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 укладено договори поруки.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 08.06.2011 року у справі 2/2218/2089/11 з відповідачів стягнуто заборгованість в солідарному порядку за кредитним договором розмірі 96753,62 доларів США., пеню за порушення термінів повернення кредиту в розмірі 21115,87 грн., неустойку в сумі 500 грн.

05 березня 2013 року ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі 2/2218/181/11 замінено стягувача ПАТ УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк» як правонаступника.

22 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд» укладено договір купівлі-продажу майнових прав №1429/К до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, що виникли за укладеними договорами відповідно до додатку.

22 травня 2019 року між ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 22052019 відповідно до п. 1.1. якого продавець передає у власність покупцеві товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема права вимоги до боржників, майнових чи фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами.

Відповідно до додатку №1 до договору купівлі-продажу майнових прав, до правонаступника стягувача перейшло також право вимоги по кредитному договору №11402857000 від 09.10.2008 в сумі 3127750,95 грн. з яких: тіло – 1863 497,57 грн., відсотки 1264253,38 грн.

17 вересня 2020 року ухвалою Хмельницького міськрайоннго суду Хмельницької області у справі №2/2218/2089/11 замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Гефест».

Станом на час подання позову рішення суду не виконано, тому товариство має право на стягнення трьох процентів річних за весь період порушення грошового зобов`язання, однак до стягнення підлягає лише сума коштів, визначена в межах строку позовної давності.

Отже, за розрахунком позивача: 3 % річних з 01 березня 2020 року по 02 березня 2021 року підлягає стягненню 2902,60 дол. США (96753,62 х 3%), з 01 березня 2021 року по 02 березня 2022 року 2902,60 дол. США, з 01 березня 2022 року по 02 березня 2023 року 2902,60 дол. США, а всього 8707,80 дол. США.

Із урахування викладеного, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь 8707,80 дол. США 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №2/2218/2089/11.

Заочнимрішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» три відсотки річних в розмірі 5 757,5 доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» витрати зі сплати судового збору в сумі 789,5 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно застосував до поручителя наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає за умови його існування, відтак у поручителя не виникає власних зобов`язань перед кредитором, він несе виключно солідарну відповідальність за неналежне виконання боржником своїх зобов`язань.

Згідно зі статтями 553, 554 ЦК України поручитель відповідає в межах обсягу відповідальності, визначеного договором поруки. Право кредитора на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за ст. 625 ЦК України є окремим способом захисту майнового права, а тому для покладення такої відповідальності на поручителя необхідно довести, що сторони прямо погодили її забезпечення договором поруки. Позивач не надав суду жодного доказу погодження сторонами у договір поруки умов про обсяг відповідальності поручителя перед банком, що поручитель несе відповідальність перед кредитором за невиконання божником, який прострочив виконання основного грошового зобов`язання, про відповідальність поручителя за інфляційні втрати чи 3 % річних, а суд не встановив відповідних обставин та безпідставно поклав на поручителя обов`язок, не передбачений договором.

Навіть за умови наявності права на стягнення 3 % річних, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивачем не доведено наявності невиконаного грошового зобов`язання основним боржником та поручителями, зокрема, доказів відсутності виконавчого провадження або у разі його наявності-відсутність перерахованих, у його межах коштів.

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників по справі не надходило.

В судове засідання апелянтка та її представник адвокат Осташ М.С. не з`явилися про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про вручення судової повістки адвокату Осташу М.С.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» Остащенко О.М. в судове засідання не з`явилася про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Судом встановлено, що 09 жовтня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 11402857000, за яким банк надав ОСОБА_2 кредит на споживчі цілі в розмірі 73 200,00 доларів США. За умовами договору ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути кредит згідно встановленого графіку не пізніше 08.10.2018 року зі сплатою 16,00 відсотків річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх обов`язків за даним кредитним договором 09.10.2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 було укладено договір поруки, за яких останні зобов`язалась нести солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання умов кредитного договору.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 08.06.2011 року у справі 2/2218/2089/11 з відповідачів стягнуто заборгованість в солідарному порядку за кредитним договором розмірі 96753,62 доларів США., пеню за порушення термінів повернення кредиту в розмірі 21115,87 грн., неустойку в сумі 500 грн.

05 березня 2013 року ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі 2/2218/181/11 замінено стягувача ПАТ УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк» в якості правонаступника.

22 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 1429/К, відповідно до умов якого ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у додатку № 1 до договору, які є боржниками ПАТ «Дельта Банк», в томі числі і до ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 за кредитним договором № 11402857000 від 09.10.2008 року, та договорами поруки від 09.10.2008 року.

22 травня 2019 року між ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд» та ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 22052019, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у додатку № 1 до договору, та які є боржниками ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд», серед яких під № 1 зазначений договір №11402857000, укладений 09.10.2008 з ОСОБА_2

17 вересня 2020 року ухвалою Хмельницького міськрайоннго суду Хмельницької області у справі №2/2218/2089/11 замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на ТзОВ «Фінансова компанія «Гефест» у виконавчому листі № 2/2218/2089/11, виданому Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області відносно ОСОБА_2 .

Замінено стягувача з ПАТ « Дельта Банк» на ТОВ « Фінансова компанія «Гефест» у виконавчому листі № 2/2218/2089/11, виданому Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області відносно ОСОБА_3 .

Замінено стягувача з ПАТ « Дельта Банк» на ТОВ « Фінансова компанія «Гефест» у виконавчому листі № 2/2218/2089/11, виданому Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області відносно ОСОБА_6 .

Замінено стягувача з ПАТ « Дельта Банк» на ТОВ « Фінансова компанія «Гефест» у виконавчому провадженні № 60496391, відкритому на виконання виконавчого листа листі № 2/2218/2089/11, виданому Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області відносно ОСОБА_5 .

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 18 лютого 2026 року заяву ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду від 31 жовтня 2023 року залишено без задоволення.

Згідно з наданим ТОВ « Фінансова компанія «Гефест» розрахунком заборгованості розмір 3 % річних з 01 березня 2020 року по 02 березня 2021 року складає 2902,60 дол. США (96753,62 х 3%), з 01 березня 2021 року по 02 березня 2022 року -2902,60 дол. США, з 01 березня 2022 року по 02 березня 2023 року -2902,60 дол. США, а всього 8707,80 дол. США.

При тому, що 22 травня 2019 року між ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 22052019 відповідно до п 11 якого продавець передає у власність покупцеві товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема права вимоги до боржників, майнових чи фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами.

Відповідно до додатку №1 до договору купівлі-продажу майнових прав, до правонаступника стягувача перейшло також право вимоги по кредитному договору №11402857000 від 09.10.2008 в сумі 3127750,95 грн. з яких: тіло – 1863 497,57 грн., відсотки 1264253,38 грн.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Подібний висновок викладено у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто поза межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Також зазначила, що будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, визначене частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов`язанням, тобто залежить від основного, поділяє його долю, нерозривно пов`язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковою до основної вимоги.

Оскільки судове рішення про відмову у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання засвідчує факт остаточної втрати стягувачем права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, то до основної грошової вимоги, щодо якої вичерпана можливість стягнення у примусовому порядку, не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки зазначена норма застосовується судом виключно за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності невиконаного грошового зобов`язання, його розмір, при тому що договором купівлі-продажу його розмір визнався в гривні, чи відповідає даний розмір невиконаного зобов`язання як зазначено в розрахунку 96753,62 дол. США., крім того позивач не надав доказів на підтвердження факту отримання банком виконавчих листів, відкриття виконавчого провадження тобто, наявності права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу.

Аналогічного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у справі №932/1056/23. З подібними правовідносинами.

Оскільки позивач не довів наявності невиконаного грошового зобов`язання, зокрема доказів відсутності виконавчого провадження або у разі його наявності-відсутності перерахованих у його межах коштів, колегія суддів вважає що у задоволенні позовних вимог ТОВ « Фінансова компанія «Гефест» слід відмовити.

З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильним застуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішенням про відмову у задоволені позовних вимог ТОВ « Фінансова компанія «Гефест».

Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства (п.132 Постанови Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року, справа №161/8822/19.)

Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено, а у задоволенні позову ТОВ « Фінансова компанія «Гефест» відмовлено, судовий збір сплачений апелянткою за подання апеляційної скарги в розмірі 7164,72 грн. підлягає стягненню на її користь з позивача ТОВ « Фінансова компанія «Гефест».

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд –

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року скасувати і ухвалити нове.

В позові товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»» відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 7164,72 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 вересня 2026 року.

Судді: Т.О. Янчук

Л.М. Грох

А.М. Костенко