Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №686/27773/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/27773/25

Провадження № 22-ц/820/1266/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 березня 2026 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст первісних позовних вимог

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі – ТОВ «Він Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

ТОВ «Він Фінанс» зазначило, що 28 лютого 2008 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» (далі – АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11306820000, за умовами якого АТ «Укрсиббанк» надало останній кредит, а та зобов`язалася повернути кредит і сплатити проценти. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 квітня 2009 року у справі №2-2000/09 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 080 506 грн 93 коп. На підставі договору факторингу №18 від 20 квітня 2015 року АТ «Укрсиббанк» відступило право вимоги за кредитним договором позивачу (попередня назва – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»). 2 липня 2025 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановив ухвалу про заміну стягувача у виконавчому провадженні з АТ «Укрсиббанк» на ТОВ «Він Фінанс». Оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не виконали рішення суду та порушили грошове зобов`язання, вони повинні сплатити позивачу 236 268 грн 44 коп. інфляційних втрат і 97 156 грн 81 коп. трьох процентів річних за період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року (разом становить 333 425 грн 25 коп.).

За таких обставин ТОВ «Він Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на свою користь збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №2-2000/09 у розмірі 333 425 грн 25 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 березня 2026 року в позові ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.

Суд керувався тим, що ТОВ «Він Фінанс» пропустило строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання, внаслідок чого Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 2 липня 2025 року відмовив у видачі дубліката виконавчого листа щодо відповідачів. Тому вимога позивача про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих окремо на встановлену у судовому рішенні суму боргу за період невиконання грошового зобов`язання, задоволенню не підлягає.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ «Він Фінанс» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд ухвалою від 2 липня 2025 року про заміну стягувача у виконавчому провадженні суд підтвердив право позивача на стягнення коштів за судовим рішенням. Водночас суд дійшов суперечливого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів інфляційних нарахувань і трьох процентів річних. Крім того, суд розглянув справу за відсутності позивача, який не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не подали відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає не в повній мірі.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не застосував норми статей 43, 128, 211, 223 ЦПК України.

У зв`язку з порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 квітня 2009 року у справі №2-2000/09 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованість по кредитному договору в сумі 1 075 564 грн 68 коп., неустойку за порушення зобов`язань в розмірі 500 грн, пеню за порушення термінів повернення кредиту в розмірі 2 712 грн 25 коп., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 1 700 грн та 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього – 1 080 506 грн 93 коп.

20 квітня 2015 року АТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Він Фінанс» уклали договір факторингу №18, за умовами якого АТ «Укрсиббанк» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до боржників за рядом договорів, у тому числі право вимоги до відповідачів за кредитним договором №11306820000 від 28 лютого 2008 року.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 липня 2025 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з АТ «Укрсиббанк» на ТОВ «Він Фінанс». Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Він Фінанс» про видачу дубліката виконавчих листів і поновлення пропущеного строку для пред`явлення їх до виконання.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вказаного рішення суду ТОВ «Він Фінанс» нарахувало їм 236 268 грн 44 коп. інфляційних втрат і 97 156 грн 81 коп. трьох процентів річних за період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо повідомлення позивача про судовий розгляд

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

В силу частини другої статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Порядок повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового розгляду справи встановлений статтями 128-130 ЦПК України.

Згідно з частинами третьою, п`ятою, шостою, восьмою статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, – разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності – разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Із положень частини другої статті 223 ЦПК України слідує, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав : зокрема, через неявку в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

За змістом указаних норм права повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду, натомість, неналежне повідомлення судом учасників справи про дату, час і місце судового засідання є порушенням їх права на справедливий суд.

Суд викликає учасника справи у судове засідання судовою повісткою про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена учаснику справи завчасно, тобто з таким розрахунком, щоб особа, яка викликається, мала достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.

За наявності в учасника справи електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» судова повістка надсилається судом до цього електронного кабінету, а за його відсутності – на зазначену у справі адресу.

Неявка в судове засідання позивача, якого не було належним чином повідомлено про судовий розгляд, є підставою для відкладення судового засідання.

На час розгляду справи в суді першої інстанції ТОВ «Він Фінанс» і його керівник, ОСОБА_4 , мали зареєстровані електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» (а.с. 96, 97).

Ухвалою від 31 жовтня 2025 року суд першої інстанції відкрив провадження у справі та вирішив питання про її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Розгляд справи неодноразово призначався судом, зокрема на 26 листопада 2025 року, 27 січня 2026 року, 26 лютого 2026 року та 24 березня 2026 року. У судовому засіданні 24 березня 2026 року суд ухвалив рішення по суті позовних вимог.

Водночас у справі відсутні відомості про вручення ТОВ «Він Фінанс» і його представнику Романенку М.Е. судової повістки про виклик у судове засідання на 24 березня 2026 року.

Отже всупереч вимогам процесуального закону суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача – ТОВ «Він Фінанс», яке не було належним чином повідомлене про дату, час і місце судового засідання.

В силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України вказане порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

б) щодо вирішення спору по суті заявлених вимог

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

При укладенні будь-якого договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

У зобов`язальних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі №369/13444/20 зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором – новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 березня 2019 року (справа №757/44680/15-ц) сформулював правовий висновок про те, що: натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У свою чергу Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 листопада 2022 року (справа №285/3536/20) зазначив, що:

натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;

законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;

очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;

приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23 виснувала, що у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення – припиненою. Отже зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 липня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Він Фінанс» про видачу дубліката виконавчих листів і поновлення пропущеного строку для пред`явлення їх до виконання (справа № 2-2000/09).

Вказане судове рішення засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Відтак у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога ТОВ «Він Фінанс» про стягнення інфляційних нарахувань і трьох процентів річних задоволенню не підлягає.

Доводи ТОВ «Він Фінанс» на наявність правових підстав для стягнення вказаних коштів не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та чинних нормах закону.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

Оскільки суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача – ТОВ «Він Фінанс», яке не було повідомлене належним чином про дату, час і місце судового засідання, ухвалене ним рішення підлягає скасуванню.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Він Фінанс» є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» задовольнити частково.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 вересня 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

А.М. Костенко

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Заворотна О.Л.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 27