Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №592/14570/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/14570/24

Номер провадження 22-ц/816/2566/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Булановим Олексієм Михайловичем, на заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 жовтня 2024 року,

в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 111547172 від 14 листопада 2021 року в розмірі 71 300,91 грн, яка складається із 21 999,60 грн заборгованості за тілом кредиту та 49 301,31 грн заборгованості за процентами, а також судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 14 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір № 111547172, за умовами якого відповідачці надано кредит у сумі 22 000 грн, однак свої зобов`язання щодо його повернення та сплати процентів вона належним чином не виконала. Право вимоги за цим кредитним договором у подальшому послідовно перейшло від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», потім до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а на підставі договору факторингу від 17 липня 2024 року - до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», яке стало новим кредитором та набуло право вимоги до відповідачки у розмірі 71 300,91 грн. Посилаючись на невиконання відповідачкою кредитних зобов`язань та набуття ним права вимоги за договором факторингу, позивач просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 25 жовтня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Кредитним договором №111547172 від 14.11.2021 року у розмірі 21999 грн 60 коп, витрати по сплаті судового збору у розмірі 747 грн 42коп. та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів факт укладення між відповідачкою та первісним кредитором кредитного договору, отримання останньою кредитних коштів, а також набуття ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги за цим договором у порядку факторингу. Разом із тим суд зазначив, що строк користування кредитом за договором становив 30 днів, тобто до 14 грудня 2021 року, а тому після його спливу кредитодавець втратив право нараховувати передбачені договором проценти. Пославшись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, суд дійшов висновку, що після закінчення строку кредитування права кредитора підлягають захисту не шляхом стягнення договірних процентів, а у спосіб, передбачений статтею 625 ЦК України. При цьому суд встановив, що проценти, нараховані в межах строку кредитування, фактично були погашені відповідачкою платежем від 16 грудня 2021 року, тоді як неповерненим залишилося лише тіло кредиту у сумі 21 999,60 грн. З огляду на це суд стягнув лише зазначену суму основного боргу та відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 49 301,31 грн процентів, а також здійснив розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погодившись із таким способом вирішення спору, 25 листопада 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду встановленим обставинам, просило заочне рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 49 301,31 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційну скаргу мотивувало тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про неправомірність нарахування процентів після спливу строку кредитування. Зазначало, що умовами кредитного договору сторони погодили продовження строку дії кредитної лінії та порядок нарахування процентів у разі прострочення виконання зобов`язання, а позивач не здійснював самостійного нарахування процентів після набуття права вимоги, а звернувся з вимогою про стягнення заборгованості, нарахованої попередніми кредиторами. Вважало, що проценти за період прострочення підлягають стягненню як проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України у розмірі, погодженому сторонами договору, а тому у позивача були наявні правові підстави для стягнення процентів як у межах строку кредитування, так і після його спливу.

Постановою Сумського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Ейс» задоволено. Заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 жовтня 2024 року скасовано в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову, а також змінено рішення в частині розподілу судових витрат.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції неповно дослідив умови кредитного договору та помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 1048 ЦК України без урахування погоджених сторонами умов договору. Апеляційний суд зазначив, що, хоча договором визначено дисконтний період користування кредитом тривалістю 30 днів, його умовами також передбачено спеціальний механізм продовження строку дії кредитної лінії у разі неповернення позичальником кредиту після закінчення цього періоду. Зокрема, пунктом 1.12 договору сторони погодили, що користування позичальником кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, яка має наслідком автоматичне продовження строку дії кредитної лінії до 90 календарних днів із перенесенням строку повернення основної суми кредиту та нарахуванням процентів у розмірі 2,98 % на день від суми кредиту.

Оскільки відповідачка не виконала обов`язок щодо повернення кредиту до 14 грудня 2021 року, апеляційний суд дійшов висновку, що строк кредитування відповідно до умов договору був продовжений, а тому кредитодавець мав право нараховувати проценти в межах такого продовженого строку на умовах, погоджених сторонами. За таких обставин висновок місцевого суду про відсутність підстав для стягнення процентів лише з підстав спливу 30-денного строку кредитування визнано помилковим. Врахувавши встановлений матеріалами справи розмір заборгованості за процентами, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення в сумі 49 301,31 грн та, відповідно, про задоволення позову в цій частині.

10 червня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми із заявою про перегляд заочного рішення від 25 жовтня 2024 року.

Посилаючись на положення статей 284, 285 ЦПК України, заявниця просила поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, скасувати заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 жовтня 2024 року та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 червня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 жовтня 2024 року та ухвалою цього ж суду від 26 червня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, 02 липня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника Буланова О.М. звернулася до Сумського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просила заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивувала тим, що ТОВ «ФК «Ейс» не довело належними та допустимими доказами набуття права вимоги за спірним кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів оплати за договорами факторингу, що, на думку скаржниці, є необхідною умовою підтвердження переходу права вимоги. Посилаючись на положення статей 512, 514, 516 ЦК України та правові висновки Верховного Суду щодо переходу права вимоги за договорами факторингу, скаржниця стверджувала, що за відсутності доказів фінансування за такими договорами позивач не набув статусу кредитора у спірному зобов`язанні, а відтак є неналежним позивачем і не має права вимагати стягнення заборгованості.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У липні 2026 року від ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» в особі представника Сахарової О.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 жовтня 2024 року – без змін.

Відзив мотивовано тим, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов договорів факторингу та норм матеріального права щодо переходу права вимоги. Позивач зазначав, що договори факторингу, укладені між первісним кредитором та наступними кредиторами, є рамковими договорами, а перехід права вимоги здійснювався не в момент їх укладення, а з моменту підписання сторонами відповідних реєстрів прав вимоги (реєстрів боржників) або актів приймання-передачі, які були долучені до матеріалів справи.

На думку позивача, саме ці документи підтверджують належний перехід права вимоги за кредитним договором до ТОВ «ФК «Ейс».

Крім того, позивач вказував, що предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня грошова вимога, а тому укладення рамкових договорів факторингу до виникнення конкретного кредитного зобов`язання не суперечить положенням статей 1077, 1078 ЦК України та усталеній практиці Верховного Суду. Також зазначав, що відсутність у матеріалах справи окремих доказів здійснення фінансування за договорами факторингу не спростовує факту переходу права вимоги та не свідчить про неналежність позивача, оскільки питання виконання сторонами взаємних зобов`язань за договорами факторингу не впливає на дійсність переходу права вимоги до нового кредитора. На підтвердження своєї позиції позивач посилався на положення Цивільного кодексу України та численні правові висновки Верховного Суду, у тому числі постанову від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 14 листопада 2021 року ОСОБА_1 шляхом заповнення заявки на отримання грошових коштів у кредит, яка містить її персональні дані, номер банківської картки, номер договору (оферти) № НОМЕР_1 , дату договору, суму кредиту 22 000 грн та строк кредитування 30 днів, звернулася до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявкою на отримання кредиту (а.с. 18).

14 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії № 111547172, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальниці кредит у вигляді кредитної лінії в межах кредитного ліміту у сумі 22 000 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальниця - повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов договору, його додатків та Правил надання грошових коштів у позику (пункти 1.1, 1.2 договору; а.с. 11 на звороті – 13).

Відповідно до умов договору кредитодавець надав позичальниці перший транш у сумі 22 000 грн, який підлягав поверненню до 14 грудня 2021 року (пункт 1.3 договору).

Кредитна лінія надавалася строком на 30 календарних днів від дня отримання кредиту (дисконтний період), тобто до 14 грудня 2021 року, із можливістю продовження цього строку за ініціативою позичальника шляхом сплати нарахованих процентів та активації відповідної функції в особистому кабінеті (пункти 1.7, 1.8 договору).

Умовами договору сторони погодили різний порядок нарахування процентів залежно від способу виконання позичальником своїх зобов`язань. Так, протягом дисконтного періоду проценти нараховувалися за дисконтною процентною ставкою у розмірі 0,5 % від суми кредиту за кожний день користування ним. У разі продовження строку дисконтного періоду проценти підлягали нарахуванню за індивідуальною процентною ставкою у розмірі 0,99 % від суми кредиту за кожний день користування ним. Якщо ж після закінчення дисконтного періоду позичальник продовжував користуватися кредитними коштами без виконання умов щодо продовження такого строку, до правовідносин сторін застосовувалася базова процентна ставка у розмірі 1,98 % від суми кредиту за кожний день користування ним із перерахунком процентів за весь дисконтний період (пункти 1.9.1–1.9.3 договору; а.с. 11 на звороті – 13).

Крім того, сторони погодили, що подальше користування кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, з настанням якої строк дії кредитної лінії продовжується. При цьому виконання зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту автоматично переноситься кожного наступного дня ще на один календарний день, але не більш як на 90 календарних днів від дня закінчення дисконтного періоду. Одночасно з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 2,98 % від суми кредиту за кожний день користування ним до повернення кредиту або до спливу зазначеного 90-денного строку (пункти 1.11, 1.12, 1.12.1, 1.12.2, 1.13 договору; а.с. 11 на звороті – 13).

Сторони також погодили, що продовження строку дисконтного періоду, продовження строку дії договору, застосування базової процентної ставки та нарахування процентів після закінчення дисконтного періоду не є зміною істотних умов договору і не потребує укладення додаткових угод, оскільки всі такі умови були погоджені під час його укладення (пункти 1.15, 1.16 договору).

Договір кредитної лінії підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідно до умов договору та Закону України «Про електронну комерцію» має юридичну силу власноручного підпису (пункти 5.2, 5.4 договору; а.с. 11 на звороті – 13).

На виконання умов кредитного договору 14 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на банківську картку ОСОБА_1 , відкриту в АТ КБ «ПриватБанк», кредитні кошти у сумі 22 000 грн, що підтверджується наявними у справі доказами (а.с. 25, 26).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого первісний кредитор передає, а фактор приймає права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у відповідних реєстрах прав вимоги (а.с. 28–29).

28 листопада 2019 року сторони уклали додаткову угоду №19 до зазначеного договору факторингу, якою продовжили строк його дії до 31 грудня 2020 року (а.с. 31).

31 грудня 2020 року між тими ж сторонами укладено додаткову угоду №26, якою договір факторингу викладено у новій редакції. Зокрема, сторони погодили, що перехід права вимоги відбувається з моменту підписання відповідного Реєстру прав вимоги, а право майбутньої вимоги переходить із моменту виникнення такого права без необхідності додаткового оформлення. Строк дії договору визначено до 31 грудня 2021 року (а.с. 32–34).

31 грудня 2021 року сторони уклали додаткову угоду №27, якою продовжили строк дії договору факторингу до 31 грудня 2022 року (а.с. 35).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №173 від 15 лютого 2022 року до договору факторингу №28/1118-01 право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №111547172 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» у розмірі 66 034,19 грн (а.с. 36-37 ).

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, дія якого в подальшому неодноразово продовжувалася шляхом укладення додаткових угод (а.с. 39-41).

Згідно з витягом з Реєстру прав вимоги №9 від 30 травня 2023 року до договору факторингу №05/0820-01 право грошової вимоги за кредитним договором №111547172 перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» у загальному розмірі 71 300,91 грн (а.с. 45).

17 липня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу №17/07/24, відповідно до якого до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №111547172 у загальному розмірі 71 300,91 грн (а.с. 48-49).

Станом на дату звернення до суду заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №111547172, відповідно до поданого позивачем розрахунку, становила 71 300,91 грн, з яких 21 999,60 грн — заборгованість за основною сумою кредиту та 49 301,31 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом (а.с. 47).

Під час розгляду справи судами також установлено, що 16 грудня 2021 року відповідачкою було здійснено платіж в сумі 3735,60 грн у рахунок виконання кредитного договору, який покрив проценти, нараховані в межах первісного строку кредитування (а.с. 38).

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 25 жовтня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Кредитним договором №111547172 від 14.11.2021 року у розмірі 21999 грн 60 коп, витрати по сплаті судового збору у розмірі 747 грн 42коп. та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн (а.с. 73-74).

25 листопада 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» подало апеляційну скаргу (а.с. 78-83).

Постановою Сумського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Ейс» задоволено. Заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 жовтня 2024 року скасовано в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову, а також змінено рішення в частині розподілу судових витрат (а.с. 102-105).

10 червня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми із заявою про перегляд заочного рішення від 25 жовтня 2024 року (а.с. 115-117).

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 червня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено (а.с. 130-131).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

На підставі статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З огляду на частину третю статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Стаття 370 ЦПК України визначає порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням. При цьому, аналізуючи та співставляючи зміст відповідних аргументів, суду апеляційної інстанції слід виходити також зі змісту міжнародних зобов`язань України, зокрема, змісту статті 6 Конвенції, яка, серед іншого, передбачає повагу до судового рішення, що набрало законної сили, та не допускати задоволення апеляційної скарги, поданої згідно зі статтею 370 ЦПК України з підстав, які за своїм матеріально-правовим навантаженням не є суттєвими для вирішення конкретного спору.

Невідповідність (неповнота) мотивів постанови суду апеляційної інстанції поданій апеляційній скарзі надає апелянту право оскаржити відповідне судове рішення суду апеляційної інстанції до суду касаційної інстанції у встановлених законом випадках. При цьому таке порушення не обмежує іншу особу, яка має право подати апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, просити суд апеляційної інстанції розглянути відповідні мотиви, що їх викладено в апеляційній скарзі первісного апелянта і які не було належно розглянуто судом апеляційної інстанції під час розгляду первісної апеляційної скарги/скарг.

Аналогічне правило діє і у тому випадку, якщо судове рішення суду апеляційної інстанції містить опис аргументів первісного скаржника в описовій частині власного судового рішення, але не містить висновків суду апеляційної інстанції як результату судового розгляду таких аргументів.

Такий правовий висновок щодо порядку розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, міститься у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 320/7396/16-ц (провадження № 61-38488св18).

У справі, яка переглядається, встановлено, що заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 жовтня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 21 999,60 грн заборгованості за тілом кредиту, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. У задоволенні позовних вимог про стягнення 49 301,31 грн процентів за користування кредитом відмовлено.

Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» подало апеляційну скаргу.

Постановою Сумського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» задоволено, заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 жовтня 2024 року в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. Також змінено рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Після набрання постановою апеляційного суду законної сили, 10 червня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми із заявою про перегляд заочного рішення, посилаючись на неналежне повідомлення про розгляд справи та наявність заперечень проти позову, які, на її думку, мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 червня 2026 року у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погодившись із заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 жовтня 2024 року, після відмови у його перегляді в порядку статей 284–288 ЦПК України, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, яка відповідно до статті 370 ЦПК України надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою позивача.

Свою апеляційну скаргу представник апелянтки мотивував тим, що ТОВ «ФК «Ейс» не довело належними та допустимими доказами набуття права вимоги за спірним кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів виконання (фінансування) договорів факторингу, які, на думку скаржника, є необхідною умовою переходу права вимоги до нового кредитора. Представник відповідачки вважав, що позивач не довів безперервність переходу права вимоги на кожному етапі її відступлення від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Ейс», а належними доказами такого переходу є не лише договори факторингу та реєстри прав вимоги, а й докази проведення фінансування за такими договорами. Посилаючись на статті 512, 514, 519 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, представник відповідачки зазначав, що відступлення права вимоги можливе лише особою, яка сама є належним кредитором, а предметом відступлення може бути лише дійсна вимога, яка існувала на момент її переходу, у зв`язку з чим суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт переходу до позивача права вимоги та дійшов помилкового висновку про наявність у нього права на звернення до суду з цим позовом.

Таким чином, усі доводи апеляційної скарги фактично зводяться до заперечення належності ТОВ «ФК «Ейс» як кредитора у спірному зобов`язанні та достатності доказів переходу до нього права вимоги за кредитним договором, а також до твердження про неможливість усунення таких недоліків доказування шляхом подання нових доказів під час апеляційного розгляду.

В межах цих доводів, які не були предметом апеляційного перегляду під час ухвалення постанови Сумського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 28 листопада 2018 року укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався додатковими угодами № 19 від 28 листопада 2019 року, № 26 від 31 грудня 2020 року та № 27 від 31 грудня 2021 року (а.с. 28-35).

При цьому додатковою угодою № 26 сторони виклали договір факторингу у новій редакції, якою, зокрема, передбачили право фактора здійснювати подальше відступлення набутого права вимоги третім особам (пункт 5.3.3 договору) та визначили, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з дня підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги, складеного за формою, визначеною договором (а.с. 32).

На виконання зазначеного договору сторонами підписано реєстр прав вимоги № 173 від 15 лютого 2022 року, відповідно до якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 111547172 від 14 листопада 2021 року (а.с. 36-37).

Надалі між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, строк дії якого продовжено додатковими угодами № 2 від 03 серпня 2021 року та № 3 від 30 грудня 2022 року. Умовами зазначеного договору також передбачено, що перехід права вимоги від клієнта до фактора здійснюється шляхом підписання сторонами Реєстру прав вимоги, оформленого відповідно до умов договору (п. 4.1.). На виконання цих умов сторонами підписано Реєстр прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 111547172 перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс». Сума заборгованості становить 71 300,91 грн (а.с. 39-47).

Також матеріали справи містять договір факторингу № 17/07/24 від 17 липня 2024 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», реєстр боржників до цього договору та акт приймання-передачі реєстру боржників від 17 липня 2024 року, якими підтверджується перехід до позивача права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 . При цьому пунктом 1.2 зазначеного договору визначено, що право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників (а.с. 48-50).

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Оскільки умовами укладених договорів факторингу момент переходу права вимоги пов`язано з підписанням сторонами відповідного реєстру прав вимоги або акта приймання-передачі реєстру боржників, а не зі здійсненням фінансування, такий перехід у цій справі належними і допустимими доказами підтверджений, а відтак ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло статусу кредитора у спірному зобов`язанні.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків заочного рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 25 жовтня 2024 року в частині, яка є предметом цього апеляційного перегляду.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 370 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги, поданої після закінчення апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції ухвалює постанову, а за наявності передбачених законом підстав може скасувати раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 та статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час розгляду цієї справи в порядку статті 370 ЦПК України колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , які не були предметом розгляду під час апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що наведені доводи не знайшли свого підтвердження, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо набуття ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права вимоги за спірним кредитним договором та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, підстави, передбачені статтею 376 ЦПК України, для скасування заочного рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 жовтня 2024 року відсутні.

Висновки суду щодо судових витрат

На підставі статті 141 ЦПК України, у зв`язку з тим, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судовий збір у сумі 366,60 грн, сплачений відповідачкою за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, залишається за нею.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Буланова Олексія Михайловича залишити без задоволення.

Заочне рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 25 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Щербаченко