Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №484/6460/25 — Миколаївський апеляційний суд

16.09.26

22-ц/812/1558/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 484/6460/25

Номер провадження 22-ц/812/1558/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Муругова В.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.,

за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Маржиної Т.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Первомайської міської ради Миколаївської області до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу і витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2026 року Первомайська міська рада Миколаївської області звернулася до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу та витребування земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що під час вивчення законності надання земельних ділянок державної власності було встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 19 червня 2017 року №871/14-17-СГ надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, орієнтовною площею 2 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому, наказом ГУ Держгеокадарстру у Миколаївській області від 13 грудня 2017 №14-15797/14-17-СГ затверджено проєкт землеустрою та надано у власність відповідача земельну ділянку площею 2,0 га кадастровий номер 4825486300:05:000:0652 для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Крім того, наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 12 червня 2018 року №3619/0/14-18-СГ надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Грушівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, орієнтовною площею 2 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 жовтня 2018 року №7143/0/14-18-СГ затверджено проєкт землеустрою та надано у власність відповідача земельну ділянку площею 2,0 га кадастровий номер 4825480800:05:000:0197 для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Грушівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

На підставі вказаного наказу державним реєстратором 03 травня 2019 року зроблено запис №31436071 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вказану земельну ділянку.

На теперішній час, відповідач ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га кожна, які він отримав в межах процедури безоплатної приватизації, що свідчить про порушення норм законодавства, яким встановлено одноразову безоплатну передачу громадянам земель по кожному виду цільового призначення.

Порушення норм законодавства щодо одноразової безоплатної передачі громадянам земель по кожному виду цільового призначення ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області призвело до незаконної передачі у приватну власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для особистого селянського господарства площею 2,0 га, кадастровий номер 4825480800:05:000:0197, яка знаходиться на території Первомайської міської територіальної громади.

Повторне отримання відповідачем ОСОБА_1 другої земельної ділянки з таким самим цільовим призначенням та у такому ж самому розмірі відбулося з порушенням законодавства.

Спірна земельна ділянка перебуває на території колишньої Грушівської територіальної громади, яка у 2020 році увійшла до складу Первомайської міської територіальної громади та яка є правонаступником Грушівської територіальної громади, а Первомайська міська рада Миколаївської області є правонаступником Грушівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області відповідно. На теперішній час власник спірної земельної ділянки Первомайська міська територіальна громада в особі Первомайської міської ради Миколаївської області позбавлена права володіння майном, якого вона була позбавлена в результаті вище вказаних незаконних дій відповідачів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 .

Вибуття спірної земельної ділянки з власності її власника, що відбулось поза його волею наділяє позивача правом на витребування земельної ділянки з власності відповідача ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладене позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ начальника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 жовтня 2018 року № 7143/0/14-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, кадастровий номер 4825480800:05:000:0197 та витребувати у ОСОБА_1 у комунальну власність держави в особі Первомайської міської ради Миколаївської області вказану земельну ділянку.

10 грудня 2025 року представником відповідача ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області подано відзив, в якому просила у задоволенні позову відмовити.

У своєму відзиві зазначає, що процес безоплатної приватизації ініціюється заінтересованою особою шляхом подання відповідного клопотання. ОСОБА_1 , ознайомившись із даними Публічної кадастрової карти України, шляхом звернення із відповідною заявою до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, ініціював гарантований законодавством процес реалізації свого права на отримання земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності шляхом безоплатної приватизації. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Крім того, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Отже, в силу нормативних приписів ЗК України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, Головне управління мало статус розпорядника сільськогосподарських земель державної власності.

Вказує, що позивачем не наведено жодного обґрунтування, з посиланням на норми матеріального права, та не надано жодних належних та допустимих доказів, які б засвідчували факт наявності серед повноважень ГУ Держгеокадастру у Миколаївській обов`язку перевіряти факт реалізації громадянами права на безоплатне отримання земельної ділянки під час розгляду заяви (клопотання), поданих до ГУ Держгеокадастру на підставі ст.ст. 116, 1118 ЗК України. Тож ГУ Держгеокадастру під час вчинення дій з приводу яких подано позов, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Зазначила, що зміст позовних вимог, сформованих у позові, дає підстави стверджувати, що Позивач в цілому вірно визначив потребу у зверненні до суду саме із віндикаційним позовом, але при цьому безпідставно обтяжив позов вимогами, заявлення яких є несумісне із вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння. Тому обрання позивачем такого способу судового захисту як визнання незаконним та скасування спірного Наказу №7143/0/14-18-СГ має бути розцінено судом, як обрання неналежного, зокрема неефективного, способу захисту прав, що є самостійною підставою для відмови в позові. Вважає ГУ Держгеокадастру є неналежним відповідачем у справі, оскільки на час прийняття спірного наказу, позивач взагалі не мав жодних прав відносно спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4825480800:05:000:0197. ГУ Держгеокадастру та позивач не були учасниками одних і тих самих правовідносин відносно одного і того ж об`єкта – земельної ділянки з кадастровим номером 4825480800:05:000:0197, що обумовлює відсутність у позивача права визначати ГУ Держгеокадастру належним відповідачем у даній у справ.

22 грудня 2025 року від представника позивача Бойченка Є.О. до суду надійшла відповідь на відзив, в якому він позов підтримав, просив задовольнити, посилаючись на те, що порушення сталось у зв`язку з приватизацією відповідачем ОСОБА_1 двох земельних ділянок одного цільового призначення, що відбулось в межах Миколаївської області на підставі наказів, виданих одним й тим же державним органом, на який покладено державою обов`язок здійснювати ведення Державного земельного кадастру, розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, зокрема, дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Тож державою було наділено ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області достатніми повноваженнями (правами та обов`язками), недотримання яких й призвело до порушення норм законодавства під час здійснення розпорядження (безоплатної приватизації) землями державної власності сільськогосподарського призначення. Таким чином, враховуючи, що оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 жовтня 2018 року № 7143/0/14-18-СГ, який є правовим актом індивідуальної дії органу державної влади, та яким було передано у власність відповідача ОСОБА_2 спірну земельну ділянку на території Грушівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (на теперішній час територія Первомайської міської територіальної громади), видано з порушенням норм законодавства щодо передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадян один раз по кожному виду цільового призначення та який, як зазначено в позовній заяві, порушує права та законні інтереси Первомайської міської територіальної громади, підлягає визнанню судом незаконним та скасуванню, а орган державної влади, який його видав, а саме ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, повинен брати участь у судовому процесі у статусі відповідача.

10 березня 2026 року представником відповідача ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області надано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що позивач залишив поза увагою те, що всі повноваження, якими наділено Головне управління, не підлягають реалізації ним одномоментно. Для того щоб кожне повноваження могло бути реалізоване, має існувати ряд законодавчо визначених обставин. Представник позивача свідомо ігнорує той факт, що обставини, за яких реалізовується таке повноваження Головного управління, як розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, є абсолютно відмінними від тих обставин, які мають існувати для реалізації Головним управлінням такого повноваження, як здійснення державного нагляду (контролю). Таке твердження обґрунтовується тим, що реалізація обох із наведених повноважень, регулюються абсолютно різними нормативно-правовим актами: 1. розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення – це предмет правового регулювання ЗК України; 2. здійснення державного нагляду (контролю) – це предмет правового регулювання Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Наголошує, що порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, не визначає засад для проведення державного нагляду (контролю). Відповідь на відзив, яка подана представником Позивача не містить жодних аргументів, які доводять необхідність відступу від вже усталеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц зазначено(далі цитата): «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника». Із вказаного слідує, що позовна вимога щодо спірного наказу Головного управління, є неефективним способом судового захисту, адже її задоволення не матиме реальних наслідків для захисту прав позивача. Водночас не зважаючи на це, представник позивача продовжує безпідставно стверджувати на правильності обрання способу судового захисту, який призводить до безпідставних витрат із місцевого бюджету територіальної громади, в той час як їх можна було взагалі уникнути.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 травня 2025 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.10.2018 року № 7143/0/14-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, кадастровий номер 4825480800:05:000:0197, що розташована на території Первомайської міської територіальної громади. Витребувано у ОСОБА_1 у комунальну власність Первомайської міської територіальної громади в особі Первомайської міської ради Миколаївської області земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 4825480800:05:000:0197, що розташована на території Первомайської міської територіальної громади. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 на користь Первомайської міської ради Миколаївської області витрати по сплаті судового збору по 3 028 грн з кожного.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 безпідставно отримав у власність спірну земельну ділянку, оскільки до цього вже реалізував своє право на безоплатне отримання землі для ведення особистого селянського господарства у власність, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру, завдяки якому це відбулося, суперечить вимогам ст.116,118,121 ЗК України та на підставі ст. 16,21 ЦК України, підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а відтак земельна ділянка підлягає витребуванню у набувача.

Судом першої інстанції зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру незаконним та скасування є ефективним способом захисту, оскільки рішення уповноваженого органу державної влади щодо розпорядження землею на той час державної власності є зовнішнім вираженням законодавчо обумовленої управлінської діяльності та владної волі суб`єкта владних повноважень, який в інтересах, на той час держави як власника землі, здійснював правомочність щодо розпорядження нею. Порушення закону випливає саме з рішення органу державної влади і юридична оцінка повинна надаватись у першу чергу рішенню. Невизнання незаконним та не скасування вищезазначеного рішення (наказу), яке є підставою (юридичним фактом) виникнення цивільних прав, зокрема набуття права власності на спірну земельну ділянку, є прямим ігноруванням норм закону.

В апеляційній скарзі ГУ Держгеокадастру у Миколаївські області посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило рішення суду в частині визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.10.2018 року №7143/0/14-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірний наказ є розпорядчим актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію з моменту державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 . Крім того, не враховано, що спірний наказ не розрахований на багаторазове застосування, не містить загальнообов`язкових правил поведінки, не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення та виникнення конкретних правовідносин і вичерпує свою дію в момент реєстрації права власності в силу приписів ст. 125 ЗК України, а відтак позивач безпідставно обтяжив позов вимогами, заявлення яких не може сприяти реальному відновленню порушених суб`єктивних прав позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник Первомайської міської ради Миколаївської області просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення суду в оскаржуваній частині в повній мірі не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 14 Конституції України, частини першої статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Положенням частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

Частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно із частинами першою-четвертою статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 19 червня 2017 року № 14- 8717/14-17-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих в межах території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, орієнтованим розміром земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 грудня 2017 року № 14-15797/14-17-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, дозвіл на розроблення якого надано вище вказаним наказом та ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4825486300:05:000:0652, яка розташована на території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Право власності на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано 06 лютого 2018 року, номер відомостей про речове право № 24784978 (а.с.12, 15,17).

Крім того, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 12 червня 2018 року № 3619/0/14-18-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих в межах території Грушівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, орієнтованим розміром земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.13).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 жовтня 2018 року № 7143/0/14-18-СГ, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку на території Грушівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4825480800:05:000:0197, площею 2,0 га.

Право власності на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 03 травня 2019 року, номер відомостей про речове право № 31436071 (а.с.14, 16, 17).

Отже, на момент надання ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4825480800:05:000:0197 останнім вже було реалізоване право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області від 13 грудня 2017 року № 14-15797/14-17-СГ, яким в свою чергу, була надана йому у приватну власність земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0652 площею 2 га, розташована на території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Згідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Задовольняючи позов, в частині витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у комунальну власність, суд першої інстанції виходив з того, що останній безпідставно отримав у власність спірну земельну ділянку, оскільки до цього вже реалізував своє право на безоплатне отримання землі для ведення особистого селянського господарства у власність, а тому наявні підстави для витребування земельної ділянки на підставі ст. 387 ЦК України.

Рішення суду в цій частині не оскаржувалося, а відтак не було предметом апеляційного розгляду.

Разом з тим, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 повторно скористався правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, що суперечить приписам частини четвертої статті 116 ЗК України. Відтак на підставі оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області спірна земельна ділянка безпідставно вибула із державної власності. З наведених підстав суд зробив обґрунтований висновок про те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 жовтня 2018 року № 7143/0/14-18-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_1 , який таке право вже використав, є незаконним.

Водночас суд першої інстанції вважав, що ефективним способом захисту права є визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу.

Між тим, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Отже, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

За такого, заявлені Первомайською міською радою Миколаївської області вимоги про визнання незаконним та скасування наказу органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з власності держави, самі по собі не відповідають належному способу захисту, а такі обставини повинні встановлюватися у межах справи про витребування такого майна з чужого незаконного володіння.

Ураховуючи викладене, у цій справі позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу не відповідають належному способу захисту права власності, а відтак задоволенню не підлягають.

На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.

За таких обставин, рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України в частині задоволенням вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 жовтня 2018 року №7143/0/14-18-СГ підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 1 статті 141 OIE Oe?a?ie передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 OIE Oe?a?ie).

Враховуючи те, що рішення суду в частині вимог до ГУ Держгеокадастру у Миколаївський області про визнання незаконним та скасування наказу підлягає скасуванню, то з ОСОБА_1 на користь позивача за подання позову підлягає стягненню 3 028 грн судового збору, а з Первомайської міської ради Миколаївської області на користь ГУ Держгеокадастру у Миколаївський області 3 633, 60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

За такого рішення суду в частині судового збору підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 травня 2026 року в частині задоволення вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 жовтня 2018 року №7143/0/14-18-СГ скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Рішення суду в частині судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Первомайської міської ради Миколаївської області (ЄДРПОУ 35926170) 3 028 грн судового збору.

Стягнути з Первомайської міської ради Миколаївської області на користь Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (ЄДРПОУ 39825404) 3 633,60 грн судового збору.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.В. Муругов

О.О. Ямкова

Повний текст складено 16 вересня 2026 року.