Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №486/1690/23 — Миколаївський апеляційний суд

15.09.26

22-ц/812/1938/26

Провадження № 22-ц/812/1938/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 486/1690/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» на заочне рішення, яке постановив Південноукраїнський міський суд Миколаївської області, під головуванням судді Волощук Олени Олександрівни у приміщенні цього суду 22 червня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У жовтні 2023 р. Товариства з обме,женою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» (далі - ТОВ «ФК «Ріальто», Товариство) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 01 лютого 2021 р. між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №210201-34229-1, згідно з яким відповідач отримав кредит в розмірі 4000 грн., строком на 30 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «Приватбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день користування та 3,5% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому в договорі. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, грошові кошти для погашення заборгованості не повернув. Станом на 16 жовтня 2023 року утворилась заборгованість в загальній сумі 23188 грн, яка складається з: 4000 грн заборгованості за кредитом; 2388 грн заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом кредитом за період з 01 лютого 2021 року по 03 березня 2021 року (включно); 16800 грн заборгованості за нарахованими процентами відповідно до пункту 3.3. кредитного договору за ставкою 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту (грошових коштів) за кожний день прострочення за період з 04 березня 2021 року по 01 липня 2021 року (включно) відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на вебсайті https://monetka.ua або https://monetka.com.ua в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». 17 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «Ріальто» укладено договір відступлення права вимоги №17/06/2021-Р/М-3, згідно з яким ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» передає (відступає) ТОВ «ФК «Ріальто» за плату права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором №219201-34229-1 від 01 лютого 2021 року, укладеним між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 . Відповідач свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав.

Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача на його користь вказану суму заборгованості, суму сплаченого судового збору у розмірі 2684 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 9000 грн.

Заочним рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 22 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» загальну суму заборгованість за кредитним договором №210201-34229-1 від 01 лютого 2021 року у розмірі 6388 грн, з яких: 4000 грн - за кредитом; 2388 грн - за нарахованими процентами відповідно до пункту 1.2. кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитом за період з 01 лютого 2021 року по 03 березня 2021 року (включно), а також 739 грн 40 коп. судового збору та 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що належними і допустимими доказами позивач довів, що сторони укладали кредитний договір на зазначених у позовній заяві умовах, за яким відповідач отримав 4000 грн. строком на 30 днів за умови слати 1,99% на день процентів за користування, але взятих на себе зобов`язань не виконав, а тому позовні вимоги суд в частині стягнення неповернутої суми кредиту та процентів за користування кредитом вважав обґрунтованими.

Щодо позовних вимог ТОВ «ФК «Ріальто» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими процентами в сумі 16800,00 грн. відповідно до п. 3.3 кредитного договору за ставкою 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту (грошових коштів) за кожний день прострочення з 04 березня 2021 року по 01 липня 2021 року суд вважав, що вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Так, визначений кредитодавцем розмір відсотків у вказаному пункті 3,5% за кожен день користування кредитом вказує на наявність у нього намірів одержувати відсотки за користування кредитом у збільшеному розмірі понад установлені у договорі строки з метою отримання прибутків. З огляду на формулювання, викладені у договорі, та зміст правовідносин, саме по собі посилання на положення статті 625 ЦК України не надає ТОВ «ФК «Ріальто» підстав для стягнення відповідних сум. Права ТОВ «ФК «Ріальто» як кредитора повністю відновлені шляхом стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в сумі 4000 грн та заборгованості за нарахованими процентами за період з 01 лютого 2021 року по 03 березня 2021 року в сумі 2388 грн, що відповідає визначеній сторонами у договорі сукупній вартості кредиту.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати в частині: відмови в стягненні заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3. кредитного договору за ставкою 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту (грошових коштів) за кожний день прострочення за період з 04 березня 2021 року по 01 липня 2021 року (включно) відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України у розмірі 16800 грн; зменшення витрат на професійну правничу допомогу з 9000 грн. до 2000 грн; зменшення судового збору з 2684 грн до 739 грн 40 коп. та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у стягненні заборгованості, нарахованої відповідно до п. 3.3. Кредитного договору відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 16800 грн, якою встановлено розмір процентної ставки, як відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, згідно п. 3.3. Кредитного договору, у разі порушення строків повернення кредиту встановленим п. 1.3. Кредитного договору, позичальник сплачує Товариству плату за неправомірне користування Кредитом за процентною ставкою - 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого Кредиту за кожний день користування (річна процентна ставка становить 1277.50%) Кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього Договору. Сторони домовились, що процента ставка визначена в цьому пункті Договору, нараховується відповідно частини 2 статті 625 ЦК України. Відповідач зобов`язання з повернення коштів не виконав, тому нарахування плати за неправомірне користування коштами на підставі п. 3.3 Договору та частини 2 статті 625 ЦК України у розмірі 16800 грн є правомірним та підлягає стягненню. Щодо зменшення понесених витрат на професійну правничу допомогу та зменшення судового збору позивач зазначає, що суд першої інстанції з власної ініціативи зменшив розмір заявлених Товариством витрат на професійну правничу допомогу з 9000 грн до 2000 грн, та вважає такий висновок порушує процесуальне законодавство - вимоги частин 5, 6 статті 137 ЦПК України, оскільки обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Справа розглядалася у заочному порядку, відповідач відзив не подавав і клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу не заявляв, тому у суду не було підстав для зменшення розмір у судових витрат.

Позивач зауважує, що відповідно до сталої практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (зокрема, постанова від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22), суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи без наявності відповідного клопотання іншої сторони. Позивачем було надано всі належні докази понесених витрат (договір, акт приймання-передачі послуг, платіжне доручення). На думку Товариства за відсутності клопотання відповідача суд був зобов`язаний був стягнути заявлену суму в повному обсязі.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону не повною мірою.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 01 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Фінанс Інновація» (далі - ТОВ «ФК «Фінанс Інновація») та ОСОБА_1 було укладено договір №210201-34229-1 (далі - Договір), відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» надало останньому 4000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності: строком надання кредиту - 30 днів (п.1.3. договору), шляхом переказу на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «Приватбанк», з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день у межах строку, визначеного в п.1.3 цього договору (п.1.2 договору) (а.с. 11-12).

Також відповідно до пункту 3.3 Договору у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3 Договору (з урахуванням строку пролонгації), позичальник сплачує Товариству плату за неправомірне користування кредитом - 3,5% від суми несвоєчасного повернутого кредиту за кожен день користування кредитом понад строк, зазначений у п. 1.3 цього договору терміну повернення кредиту. Сторони також домовились, що процентна ставка визначена в цьому пункті договору, нараховується відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Вказаний договір був укладений в електронній формі шляхом реєстрації ОСОБА_1 на веб-сайті в мережі Інтернет за посиланням: https://monetka.com.ua, та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «421458» відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

На виконання вказаного договору ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» перераховано на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 кошти в сумі 4000 грн., що підтверджується копією чека №369049370, призначення платежу: перерахування коштів за договором №210201-34229-1 від 01 лютого 2021 року на умовах фінансового кредиту (а.с. 13).

На виконання ухвали суду від 27 жовтня 2023 року АТ КБ «Приватбанк» надано лист від 27 листопада 2023 року за №20.1.0.0.0/7-231124/13951, в якому повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 . Номер телефону НОМЕР_3 був/є фінансовим за період з 01 лютого 2021 року по 06 лютого 2021 року та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (а.с. 57).

Також АТ КБ «Приватбанк» надіслав до суду виписку за період з 01.02.2021 по 06.02.2021 з особового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , яка містить дані про зарахування 01 лютого 2021 року переказу у сумі 4000 грн. на рахунок відповідача (а.с. 58).

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Договір був вчинений сторонами в електронній формі, зокрема відповідач 01 лютого 2022 року підписав його одноразовим ідентифікатором 421458, що підтверджується довідкою.

Тому на цей договір поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що кредитний договір 01 лютого 2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, направленого на фінансовий номер телефону позичальника, після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а також з урахуванням належного підтвердження, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка належить відповідачу, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_1 у розпорядження кредитних коштів.

Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги.

Щодо переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за Договором.

Відповідно до договору відступлення права вимоги №17/06/2021-Р/М-3 від 17 червня 2021 року ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» відступило позивачу (новому кредитору) за плату права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в акті прийому-передачі реєстрі боржників, у тому числі й за кредитним договором, укладеним з відповідачем (а.с. 25-28).

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.

Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За такого позивач довів на підставі договору відступлення права вимоги, витягу з акту прийому-передачі прав № 1 від 17 червня 2021 року, що набув право вимоги до відповідача, яке було відчужено первісним кредитором, за договором №210201-34229-1 від 01 лютого 2021 року.

Відповідно до пункту 2.4.1 Договору позичальник зобов`язується у встановлений Договором строк повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором жодному з кредиторів не виконував, в зв`язку з чим виникла заборгованість.

Згідно долученого позивачем розрахунку (а.с. 14) загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за Договором складає 23188 грн, з яких 4000 грн - заборгованість за кредитом; 2388 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 16800 грн. - заборгованість за процентами за неправомірне користування кредитними коштами.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Апеляційний суд вважає наведений Товариством розрахунок заборгованості за процентами, з яким погодився суд першої інстанції, обґрунтованим.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України ( постанови від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц).

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

У разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Встановивши у справі, яка переглядається, невиконання ОСОБА_1 умов Договору, наявність заборгованості, суд першої інстанції стягнув на користь позивача 4000 грн. неповернутого кредиту та 2388 грн. процентів за користування кредитом, натомість відмовив у стягненні 16800 грн. процентів за неправомірне користування кредитними коштами.

З огляду на зміст доводів апеляційної скарги позивач не оспорює висновки суду в частині стягнення 4000 грн. неповернутого кредиту та 2388 грн. процентів за користування кредитом, тому апеляційний суд в цій частині правильності висновків суду не надає оцінку.

Щодо висновку суду про відмову у стягненні 16800 грн. процентів за неправомірне користування кредитними коштами.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно змісту позовної заяви ТОВ «ФК «Ріальто» просить суд стягнути, зокрема, 16800 грн. процентів, нарахованих на підставі положень пункту 3.3. Договору, за неправомірне користування кредитом, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата дійшла таких висновків:

«91. …припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

92. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

94. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

95. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

96. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

97. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

99. Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

100. Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

103. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

104. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

105. Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

106. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

107. Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).»

Оскільки в пункті 3.3. Договору сторони дійшли домовленості про те, що у випадку порушення строків повернення кредиту, позичальник сплачує саме за неправомірне користування кредитом - 3,5% від суми несвоєчасного повернутого кредиту за кожен день користування кредитом понад строк, зазначений у п. 1.3 цього договору терміну повернення кредиту, і ці проценти нараховується відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, суд першої інстанції помилково вважав, що ці проценти можливо ототожнити з процентами за користування кредитом, оскільки в пункті 3.3. мова йде про нарахування процентів в період неправомірного користування кредитом.

Наведене є підставою для висновку, що позивач довів своє право на стягнення процентів, які передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України як міра відповідальності позичальника за порушення строків виконання грошового зобов`язання відповідно розміру, визначеному пунктом 3.3. Договору.

Натомість колегія суддів вважає необхідним врахувати наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зроблені висновки: «Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

109. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

110. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

111. Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.»

У справі, яка переглядається, позивач просить стягнути 16800 грн. процентів за неправомірне користування кредитними коштами з 04 березня 2021 року по 01 липня 2021 року (120 днів), тоді як стягнута судом сума боргу становить 6388 грн., що є вочевидь неспівмірним та створить надмірний фінансовий тягар для боржника. Враховуючи викладене, а також принципи справедливості та розумності, колегія вважає за необхідне зменшити суму процентів за неправомірне користування грошовими коштами, яку просить стягнути позивач, до 6000 грн.

Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України та пункту 3.3. Договору, неналежно оцінив наявні у справі докази, помилково застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, на підставі положень пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, рішення суду необхідно змінити.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У справі, яка розглядається, за наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга позивача задоволена частково, рішення суду першої інстанції змінено.

За такого наявні підстави для перерозподілу судових витрат.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При поданні позовної заяви Товариство сплатило 2684 грн. судового збору.

За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).

Тобто склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони.

У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».

Позивач просить апеляційний суд стягнути з відповідача 9000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження таких витрат до суду першої інстанції було надано договір про надання юридичних послуг № 02/06/2022, укладений 02 червня 2022 року між ТОВ «ФК «Ріальто» та фізичною-особою підприємцем Руденком К.В. (а.с. 30-31), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Руденка К.В. (а.с. 32), довіреність, видана позивачем адвокату Руденку К.В. на представництво інтересів, а також акт приймання-передачі наданих послуг № 69/3 до договору № 02/06/2022, які складаються з підготовки адвокатом позовної заяви та клопотання про витребування дкоазів (а.с. 34), платіжна інструкція № 366 від 07 квітня 2023 року (а.с. 25).

Оскільки у цій справі відповідач клопотання щодо зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу з підстав неспівмірності розміру таких витрат не надавав, а заявлена Товариством сума є реальною, але не є вочевидь неспівмірною, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив на власний розсуд компенсацію витрат позивача на послуги адвоката.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, позовні вимоги задоволені на 53,42% з відповідача на користь позивача слід стягнути 6241 грн.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» задовольнити частково.

Заочне рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 22 червня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», код ЄДРПОУ: 43492595, юридична адреса: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд.4, 12388 грн. заборгованості за кредитним договором №210201-34229-1 від 01 лютого 2021 року, з яких: 4000 грн. - заборгованість за кредитом; 2388,00 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом та 6000 грн. процентів за порушення виконання грошового зобов`язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України та 6241 грн. 59 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

____________________________

Повна постанова складена 16 вересня 2026 року