Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №487/3516/26 — Миколаївський апеляційний суд

16.09.26

22-ц/812/1900/26

Провадження № 22-ц/812/1900/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 487/3516/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Базовкіної Т.М., Шаманської Н.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 15 липня 2026 року під головуванням судді Скоринчук К.М. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 01 жовтня 2024 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 322972417 у електронній формі, відповідно до якого відповідачка отримала від Товариства кредитні кошти у розмірі 9100 грн шляхом перерахування через банк-провайдер.

Відповідач ініціювала укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений.

Сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.

17 грудня 2024 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги за договором до ТОВ «Таліон Плюс», на підставі договору факторингу № МВ-ТП/13.

04 грудня 2025 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 04/1225-01.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 2 від 04 грудня 2025 року за Договором факторингу 2 від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 21 609,00 грн, яка складається з: 9100,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 8 827,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за комісією; 3 682,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Посилаючись на те, що зобов`язання зі сторони кредитора за договором виконані в повному обсязі, в свою чергу відповідачка свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 21609 грн, з них: 9100 грн - заборгованість за кредитом; 8827 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3682 грн заборгованості за штрафними санкціями, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 322972417 від 01 жовтня 2024 року у розмірі 17927 грн, яка складається: з 9100 грн заборгованості за тілом, 8827 грн заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом, а також 7000 грн витрат на правову допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2026 року позов задоволений у повному обсязі. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним догвором № 322972417 від 01 жовтня 2024 року у загальному розмірі 17927 грн, з яких:9100 грн - заборгованість за кредитом; 8827 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом. Крім того, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки на час розгляду справи відповідачем не надано відомостей, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку, не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог з урахуванням висновків, зроблених судом під час розгляду цієї справи.

Оцінивши подані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, виходячи із принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатським об`єднанням на надання правової допомоги, суд вважав за необхідне зменшити розмір витрат ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на професійну правничу допомогу, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача до 5 500,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апелянт зазначала, що після ухвалення рішення суду першої інстанції, отримано відповідь АТ КБ «ПриватБанк» на адвокатський запит з випискою по картковому рахунку за період 01 жовтня 2024 року по 06 жовтня 2024 року. Зі змісту відповіді вбачається лише те, що на рахунок апелянта за вказаний період було зарахування коштів на загальну суму 9100 гривень. Водночас банк не зазначає, що ці кошти були надані саме як кредит, не визначає правову підставу такого зарахування та не ідентифікує конкретну кредитну операцію. Вказана відповідь АТ КБ «ПриватБанк» має істотне значення для справи, оскільки була отримана після ухвалення рішення суду першої інстанції та спростовує безумовність висновку суду про доведеність факту видачі кредиту. Саме по собі зарахування коштів без встановлення їх походження не може підтверджувати виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту. Додана банком виписка відображає рух коштів по рахунку, який включає різні операції, зокрема перекази, поповнення, списання та інші транзакції. Сам по собі факт руху коштів по рахунку не є належним і достатнім доказом видачі кредиту або виконання кредитодавцем обов`язку щодо надання кредитних коштів. Отже, відповідь АТ КБ «ПриватБанк» не підтверджує належними та допустимими доказами факт видачі кредиту на умовах, на які посилається позивач. Тому позивач зобов`язаний довести всі обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, факт укладення кредитного договору, фактичне надання кредитних коштів, їх розмір та правильність розрахунку заборгованості. Суд першої інстанції, зі свого боку, не надав належної оцінки тому, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б підтверджували факт отримання апелянтом саме кредитних коштів у розмірі та на умовах, зазначених позивачем.

Апелянт зазначала, що суд першої інстанції визнав доведеним факт укладення кредитного договору, пославшись на документи, надані позивачем, та зазначивши, що договір був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора. Проте такий висновок є передчасним та не ґрунтується на повному дослідженні доказів. Верховний Суд неодноразово зазначав, що саме кредитодавець повинен довести не лише факт укладення електронного договору, а й факт отримання позичальником кредитних коштів, а також належність електронного підпису чи одноразового ідентифікатора конкретній особі. Обов`язок доказування включає не лише подання копії електронного договору, а й підтвердження всього механізму його укладення.

У рішенні суд зазначив, що договір був підписаний одноразовим ідентифікатором. Однак саме по собі зазначення коду або інформації про його використання не є безумовним доказом того, що відповідні дії виконала саме відповідач.

Апелянт вказувала, що висновок суду першої інстанції про доведеність укладення кредитного договору є передчасним, оскільки він зроблений без належного дослідження всіх доказів та без перевірки обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. За відсутності належних і достатніх доказів укладення електронного договору саме відповідачем суд не мав правових підстав вважати зазначену обставину встановленою. Обов`язок доведення факту надання кредитних коштів покладається на позивача. Лише встановлення факту укладення кредитного договору не є достатньою підставою для стягнення заборгованості, якщо не підтверджено, що кредитодавець виконав свій обов`язок щодо надання кредиту. Суд першої інстанції дійшов висновку про отримання відповідачем кредитних коштів, однак такий висновок зроблено без належної оцінки доказів.

Позивач посилався на те, що грошові кошти були перераховані відповідачу, однак внутрішні документи кредитора не є безумовним доказом отримання коштів. Позивач надав документи, сформовані у власній інформаційній системі, а також розрахунок заборгованості. Такі документи можуть підтверджувати ведення внутрішнього обліку кредитора, однак самі по собі не доводять фактичного отримання відповідачем грошових коштів. Належними доказами могли б бути документи, що підтверджують рух коштів через банківську систему, з яких можливо встановити дату, суму платежу, реквізити рахунку отримувача та факт зарахування коштів. Без дослідження таких доказів висновок про виконання кредитодавцем свого зобов`язання є передчасним. Суд не перевірив взаємозв`язок між укладенням договору та перерахуванням коштів.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив належним чином безперервність переходу прав вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» та не встановив, чи підтверджується він належними й допустимими доказами. Суд також не встановив, який саме розмір заборгованості був переданий за кожним із договорів факторингу; чи співпадає ця сума із заявленою у позові; чи не змінювався обсяг права вимоги після його переходу. Без дослідження зазначених обставин неможливо зробити обґрунтований висновок про наявність у позивача права на звернення до суду саме з такими вимогами. Документи, що підтверджують відступлення права вимоги, повинні узгоджуватися між собою. Суд мав перевірити: відповідність номерів кредитного договору; відповідність персональних даних боржника; відповідність сум заборгованості; відсутність суперечностей між документами. Однак мотивувальна частина рішення не містить аналізу цих питань.

Апелянт також зазначає, що матеріали справи підтверджують, що відповідач здійснював часткове виконання своїх зобов`язань. Так, відповідно до розрахунку первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відповідач 22 листопада 2024 року здійснив платіж у розмірі 5600 грн, що прямо відображено у розрахунку заборгованості. Разом із тим суд першої інстанції не встановив: яким чином зазначений платіж був зарахований; яку частину основного боргу, процентів або інших нарахувань він погасив; чи був цей платіж у повному обсязі врахований під час подальшого відступлення права вимоги. Більше того, наявні у справі розрахунки містять відмінності. Згідно з розрахунком первісного кредитора станом на дату відступлення права вимоги (17.12.2024) зазначено: основний борг - 9 100,00 грн; проценти - 7 007,00 грн; комісія - 4 550,00 грн. Натомість у розрахунку ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» вже зазначено: основний борг - 9 100,00 грн; проценти - 8 827,00 грн; комісія - 3 682,00 грн; загальну заборгованість - 21 609,00 грн. Попри наявність таких відмінностей, суд не встановив причин зміни складових заборгованості, не перевірив правильність здійснених нарахувань та не пояснив, яким чином після здійснення відповідачем платежу у розмірі 5 600 грн, основний борг залишився незмінним - 9 100,00 грн. За відсутності належної оцінки зазначених обставин, висновок суду про доведеність розміру заборгованості є передчасним та таким, що не відповідає фактичним матеріалам справи. Суд першої інстанції не надав належної оцінки запереченням відповідача та порушив вимоги щодо мотивованості судового рішення.

Отже, на думку апелянта, суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Суд не встановив та не дослідив належним чином: чи підтверджується належними і допустимими доказами укладення електронного кредитного договору саме відповідачем; чи підтверджується належними доказами фактичне перерахування кредитних коштів саме відповідачу; чи підтверджено безперервний перехід права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ»; чи є правильним і документально підтвердженим розрахунок заборгованості. Матеріали справи містять розрахунки заборгованості, складені різними юридичними особами.

Узагальненні доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від представника позивача надійшов відзив, в якому представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без зміни.

Представник позивача зазначав, що 01 жовтня 2024 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачка уклали кредитний договір у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора № ADES-5933.

Доказами накладення електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора є, зокрема, QR-код - матричний (двовимірний) штрих-код, який містить інформацію про підписанта електронного договору. Цей QR-код призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою або спеціального сканера штрих коду, що дозволяє швидко та безпомилково ідентифікувати електронний договір, підтверджуючи особу позичальника та факт його волевиявлення щодо укладення договору. QR-код є невід`ємним елементом електронного підпису з одноразовим ідентифікатором і забезпечує юридичну достовірність та незмінність даних, внесених у договір. Таким чином, комбінація QR-коду є надійним доказом накладення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, що підтверджує дійсність електронного договору, особу підписанта та його добровільне волевиявлення щодо укладення договору. Укладення Кредитного договору в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора повністю відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Одноразовий ідентифікатор, як різновид електронного підпису, прямо передбачений законодавством як належний спосіб ідентифікації сторони та підтвердження її волевиявлення, прирівнюється до власноручного підпису та забезпечує дотримання письмової форми правочину. Відтак, електронний кредитний договір має повну юридичну силу, а відсутність доказів його укладення іншою особою виключає можливість визнання такого договору недійсним.

Відповідно до умов кредитного договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало взяті на себе зобов`язання та платіжним дорученням ініціювало переказ коштів в загальній сумі 9100,00 грн на картковий рахунок відповідача. На підтвердження позовних вимог позивачем надано платіжне доручення № 38648812-7ab9-47e3-b76d-bc8ba81cd173 від 01 жовтня 2024 року з відміткою Товариства, а також довідку та пояснення щодо перерахунку коштів відповідачу.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» є небанківською фінансовою установою, та не надає фінансових платіжних послуг. А отже, не має повноважень щодо надання документів, що посвідчують переказ коштів (банківських платіжних доручень). Товариство в межах виконання умов укладеного договору ініціює платіжні операції шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого їх зарахування на рахунок отримувача надавачем фінансових платіжних послуг отримувача.

Надані платіжні інструкції містять підпис та печатку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Підтвердженням здійснення перерахування кредитних коштів є факт передачі Товариством відповідної платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, на основі якої кошти перераховуються за реквізитами платіжної картки клієнта згідно з умовами Договору. Таким чином, оскільки первинний кредитор ініціював платіжну операцію шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого зарахування на рахунок отримувача (Боржника).

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» є небанківською фінансовою установою, та не надає фінансових платіжних послуг. При цьому банк-еквайєр є невід`ємною ланкою платіжної інфраструктури - саме він забезпечує процес еквайрингу, тобто приймання та обробку платежів, здійснених із використанням платіжних карток. Без участі банку-еквайра проведення таких операцій є технічно неможливим.

Твердження відповідача про те, що кошти, які надійшли з призначенням платежу «зарахування переказу», нібито не належали ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога», є безпідставним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Фінансова компанія може користуватись послугами іншої фінансової компанії для здійснення певних операцій, включаючи перерахування коштів фізичній чи юридичній особі. Це дозволяється законодавством України та регулюється договірними відносинами між компаніями. Таким чином, той факт, що кошти зараховані від іншого технічного відправника, жодним чином не спростовує їх походження від кредитодавця ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога». Зазначене повністю узгоджується з поширеною практикою у сфері мікрофінансових послуг, коли перекази здійснюються через партнерські банки або фінансових посередників. У своїй відповіді АТ КБ «ПриватБанк» підтвердив факт здійснення переказу коштів на зазначену банківську картку.

Проходячи увесь встановлений Алгоритм дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», позичальник особисто обирає умови кредиту, включно із сумою та строком його надання, і надає всі необхідні дані для оформлення договору, зокрема прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків та іншу інформацію, передбачену законодавством та правилами. Подаючи зазначені відомості та підтверджуючи їх достовірність, позичальник не лише засвідчує своє свідоме та повне розуміння умов кредитного договору, але й визнає факт ознайомлення з усіма його положеннями, включаючи права та обов`язки сторін, порядок нарахування та сплати процентів, строки виконання зобов`язань, а також можливі наслідки їх невиконання. Одночасно позичальник підтверджує свою згоду дотримуватись умов договору та бере на себе зобов`язання належним чином і в установлені строки виконувати всі обов`язки, що прямо чи опосередковано випливають із умов договору та чинного законодавства України.

Представник позивача зазначав, що в період з 01.10.2024 по 31.10.2024 - нарахування здійснювались за дисконтною процентною ставкою, тобто 9100 грн х 0,70/100 = 63,70 грн. в день (пункт 8.5.1. Кредитного договору). В період з 05.11.2024 по 27.02.2025 проценти нараховувались за базовою процентною ставкою, тобто 9100,00 грн. х 1,00 / 100 = 91,00 грн в день (пункт 8.3. Договору).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого первинним кредитором, відповідач частково виконувала зобов`язання за кредитним договором, а саме: 22.11.2024 - в частині погашення процентів за користування кредитними коштами у загальному розмірі 5600,00 грн та погашення за штрафними санкціями у сумі 868,00 грн.

17 грудня 2024 року право вимоги за кредитним договором перейшло від первинного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відповідно договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17.12.2024, згідно Витягу з реєстру прав вимоги №Б/Н та новим кредитором стало ТОВ «Таліон плюс». Оскільки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, нарахування за користування грошовими коштами продовжились за процентною ставкою у розмірі 365,00 процентів річних, що становить 1,00 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним до 27 лютого 2025 року включно, тобто нарахування після закінчення дисконтного періоду відбувались відповідно до умов договору погоджених сторонами. Наступними факторами жодних нарахувань не здійснювалось.

Вказує, що відповідач не врахувала усі матеріали справи та помилково визначила, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу. Проте, відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. В свою чергу, позивач долучив до позовної заяви всі належні докази, а саме: договір факторингу № МВ-ТП/13 від 17.12.2024 р. та витяг з реєстру прав вимоги Б/Н від 17.12.2024 до Договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17.12.2024.

Згідно витягу з Реєстру прав вимоги №2 від 04.12.2025 від ТОВ «Таліон Плюс» до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 21 609,00 грн. Згідно з Реєстром прав вимог від 04.12.2025 до договору № 04/1225-01 від 04.12.2025, до позивача було передано право грошової вимоги до Відповідача в сумі 21 609,00 грн, з яких 9100,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 8827,00 грн. - сума заборгованості за відсотками та 3682,00 грн. - сума заборгованості за штрафом та пенею.

Зазначав, що позивач не має технічної можливості надати електронні системні логи (audit trails). Надання цієї інформації можливо лише за участю первісного кредитора, який є власником відповідної інформаційної системи та має правові та технічні підстави для формування і надання таких даних.

Також зазначав, що витяги з реєстрів боржників формуються безпосередньо клієнтом та фактором, тобто сторонами договору факторингу. Позивач, як новий кредитор, не має впливу на їх форму чи вигляд, а також доступу до повного реєстру. Його роль обмежується отриманням документів, які передаються йому у зв`язку з виконанням договору факторингу. Також позивач на підтвердження позовних вимог надав усі потрібні витяги. Тобто офіційно засвідчену частину тексту з оригінального документа, що містить лише певну, вибрану інформацію та дані, які є актуальними для конкретної справи.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову, яка є меншою ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 16 вересня 2026 року, датою ухвалення рішення є 16 вересня 2026 року.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Позиція апеляційного суду

Щодо клопотання про витребування доказів

В апеляційній скарзі відповідачка просила суд витребувати:

1. Оригінал електронного кредитного договору № 322972417 разом із технічними даними щодо його укладення.

2. Повні технічні журнали (логи), які підтверджують: дату та час реєстрації користувача; дату та час укладення договору; IP-адресу, з якої здійснювався вхід до особистого кабінету; інформацію про пристрій користувача (за наявності); дату та час підтвердження договору одноразовим ідентифікатором.

3. Документи, що підтверджують: направлення одноразового ідентифікатора; номер телефону, на який він був направлений; використання саме цього одноразового ідентифікатора під час укладення договору.

4. Первинні банківські документи, які підтверджують фактичне перерахування кредитних коштів у сумі 9 100,00 грн, із зазначенням: дати та часу платежу; реквізитів платника; реквізитів отримувача; банківського рахунку або платіжної картки, на яку були зараховані кошти; підтвердження фактичного зарахування коштів.

5. Документи, що підтверджують належність банківського рахунку або платіжної картки, на яку були перераховані кошти, саме відповідачу.

6. Повні реєстри боржників та всі додатки до договорів факторингу, які підтверджують перехід права вимоги саме за кредитним договором № 322972417.

7. Документи, що підтверджують дату переходу права вимоги, обсяг переданих прав та суму заборгованості на момент кожного відступлення права вимоги.

8. Детальний покроковий розрахунок заборгованості із зазначенням: кожного нарахування процентів; кожної операції зі зміни залишку боргу; порядку зарахування платежу відповідача від 22.11.2024 у сумі 5 600,00 грн; підстав зміни суми процентів із 7 007,00 грн до 8 827,00 грн та зміни суми комісії з 4 550,00 грн до 3 682,00 грн, відображених у різних розрахунках заборгованості.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції, зокрема у відзиві на позовну заяву, відповідачка не заявляла клопотання про витребування зазначених доказів.

За такого, колегія суддів вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки дослідження нових доказів суперечить вимогам статті 367 ЦПК України.

Щодо укладення договору кредиту

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі:

1) у паперовому вигляді;

2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг";

3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;

4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".

Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із матеріалів справи вбачається, що 01 жовтня 2024 року, згідно з умовами договору кредитної лінії № 322972417, відповідачкою через комунікаційний ресурс кредитодавця подано заявку на отримання кредитних коштів та зазначено персональні дані, реквізити банківської картки, на котру перераховані первісним кредитором кредитні кошти на виконання умов кредитного договору. При подачі заявки позичальник обрав бажану суму першого траншу за договором та початковий строк дисконтного періоду кредитування.

Після автоматизованої обробки заяви на отримання кредитних коштів та її схвалення інформаційно-комунікаційна система ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», згенерувала електронний договір, що є офертою і містила усі істотні умови.

Відповідно до умов договору позичальник з використанням комунікаційного ресурсу кредитодавця в особистому кабінеті перейшов до ознайомлення з офертою, яка містить в собі паспорт кредиту та проект договору. Також оферта у вигляді електронного документа відправлена на електронну пошту позичальника. Одночасно ІКС кредитодавця згенерувало одноразові ідентифікатори для підтвердження ознайомлення з паспортом кредиту та для акцептування умов договору, які направлені позичальнику в смс-повідомленні та/або в повідомленні в месенджер та/або в електронному листі на електронну пошту та/або в особистому кабінеті (пункт 4.10.5 кредитного договору).

Позичальник ознайомився з інформацією наведеною у паспорті кредиту у електронному вигляді, підписаного створенням кваліфікованого електронного підпису директора кредитодавця шляхом відправки оферти електронним листом на адресу електронної пошти позичальника та шляхом відображення оферти в особистому кабінеті. На підтвердження ознайомлення з паспортом кредиту позичальник вводить одноразовий ідентифікатор направлений кредитодавцем у спеціальному полі під офертою в особистому кабінеті (пункт 4.10.6 кредитного договору).

Відповідно до умов договору відповідачка, ознайомившись з усіма істотними умовами оферти, надала згоду (акцепт) на укладення договору шляхом направлення повідомлення товариству, яке підписано відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме: шляхом введення у спеціальному полі під офертою, яка містить усі істотні умови договору, одноразовий ідентифікатор, який відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», та натиснення іконки «відправити/підписати». Вказана іконка стає активною лише після отримання та введення одноразового ідентифікатора для підписання договору та одноразового ідентифікатора для підписання паспорту кредиту.

Після підпису електронного повідомлення позичальником, зазначене повідомлення надійшло в інформаційно-комунікаційну систему Товариства, відповідно з цього моменту Товариство повідомлене про те, що відповідач надав згоду (акцептував) на пропозицію (оферту) щодо укладання договору. Моментом підписання цього договору є використання його сторонами електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Підписанням договору зі сторони Товариства є формування та надання на ознайомлення відповідачу оферти, а також генерація та направлення йому одноразового ідентифікатора. Підписанням договору зі сторони відповідача є направлення повідомлення, що містить одноразовий ідентифікатор отриманий від Товариства, через особистий кабінет (пункт 4.10.7 кредитного договору) .

Після створення сторонами електронного підпису одноразовим ідентифікатором, текст оферти, реквізити електронного підпису одноразовим ідентифікатором, які дають змогу встановити дату та час вчинення кожною з сторін дій спрямованих на підписання цього договору, та реквізити кваліфікованого електронного підпису директора Товариства стають доступними для скачування в Особистому кабінеті позичальника та зберігаються в файлі формату, що унеможливлює зміну чи видалення такої інформації (пункт 4.10.8 кредитного договору) .

Після формування фінального файлу з договором, ІКС створила з цим файлом кваліфікований електронний підпис директора кредитодавця. Файл договору та файл з даними кваліфікованого електронного підпису, що містить кваліфіковану мітку часу, одразу відправлено на електронну пошту позичальника та стали доступними для скачування в особистому кабінеті позичальника (пункт 4.10.9 кредитного договору).

Отже, первісний кредитор, з дотриманням усіх вимог законодавства, здійснило належну ідентифікацію та верифікацію клієнта перед укладенням договору та встановило особу позичальника.

Отже, договір укладено в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та статті 639 ЦК України шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця і підписання одноразовим ідентифікатором.

Також сторони погодили порядок надання кредиту, основні умови кредитування, порядок та строки повернення кредиту, розрахунок загальної вартості споживчого кредиту та реальної річної процентної ставки.

Згідно з умовами договору, кожен окремий транш надається позичальнику шляхом ініціювання кредитованого переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки «НОМЕР_1», не пізніше ніж протягом трьох банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання чергового траншу за договором.

Згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк», на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). Номер телефону - НОМЕР_3 був/є фінансовим та цей номер знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 .

Перерахування відповідачці кредитних коштів на суму 9100 грн підтверджується випискою за період з 01 жовтня по 06 жовтня 2024 року, яка надана на запит суду АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 114, 115).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 підписала договір кредитної лінії № 322972417 від 01 жовтня 2024 року, паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» до договору № 322972417 електронними підписами з одноразовими ідентифікаторами «ADES», «5933», що відповідає як умовам цього договору, так і положенням статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, із зазначеного вбачається, що позичальник належним чином була ознайомлена із сукупною вартістю кредиту та його складовими, на що погодилася, засвідчивши своїм одноразовим цифровим підписом.

Матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений договір кредитної лінії № 322972417 від 01 жовтня 2024 року в електронній формі, умови якого первісним кредитором були виконані, однак відповідачка у передбачений договором строк, кредит не повернула. Укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою договір про відкриття кредитної лінії містить усі істотні умови кредитного договору, а також необхідні реквізити сторін, зокрема, персональні дані відповідача, її ідентифікаційні відомості, адресу місця проживання та електронну адресу.

Вказаний договір підписаний відповідачкою власноруч шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджується її волевиявлення на укладення договору та прийняття його умов.

Аналогічні висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

Отже, доводи ОСОБА_1 про відсутність доказів укладення кредитного договору у електронній формі саме відповідачкою, колегія суддів відхиляє з огляду на вище викладене.

До того ж, з матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачкою про те, що вона частково виконала свої зобов`язання за кредитним договором, сплативши 5600 грн.

ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак надана суду АТ КБ «ПриватБанк» виписка є належними та допустимими доказом зарахування коштів на ім`я ОСОБА_1 на суму 9100 грн за період з 01 по 06 жовтня 2024 року на її картковий рахунок « НОМЕР_1 », який зазначений нею особисто як платіжний засіб для перерахування кредитних коштів.

А тому доводи апеляційної скарги про відсутність доказів про перерахування коштів відповідачці є безпідставними та спростовуються вищезазначеним.

Разом з тим, відповідачкою не надано доказів, що на її платіжний засіб 01 жовтня 2024 року не надходили від первісного кредитора грошові кошти у розмірі 9100 грн, і так само, що вказана платіжна картка не належить відповідачці, а іншій особі.

Щодо періоду нарахування, розміру заборгованості по кредиту та відступлення права вимоги

Обґрунтовуючи свої вимоги, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» посилалося на те, що відповідачка зобов`язання по повернення кредиту належним чином не виконує, у зв`язку із чим станом на 28 лютого 2025 року загальний розмір заборгованості відповідачки, яка нарахована позивачем до дати розірвання кредиту, по 27 лютого 2025 року включно, за кредитним договором становить: 17927 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 9100 грн, заборгованість за процентами - 8827 грн.

Відповідно до пункту 9.1.1.7 договору, ТОВ «Таліон Плюс» було достроково розірвано договір з 28 лютого 2025 року шляхом направлення відповідачці відповідного повідомлення.

З 28 лютого 2025 року припинилося право щодо нарахування процентів за користування кредитом, передбачених договором.

Заперечуючи щодо наявної заборгованості за кредитним договором, відповідачка посилалася на відсутність доказів перерахування їй коштів за кредитним договором; відсутність доказів, що підтверджують безперервний перехід права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» та підтвердження статусу позивача як належного кредитора; правильність здійсненого розрахунку боргу та належного врахування здійсненого нею платежу у розмірі 5600 грн.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".

Отже тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Згідно з укладеним між первісним кредитором та відповідачкою договором кредитної лінії № 322972417 від 01 жовтня 2024 року, відповідачці був наданий кредит у вигляді кредитної лінії, в сумі кредитного ліміту у розмірі 9100 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов договору (пункт 2.1).

Відповідно до умов договору, сума кредитного ліміту, вказана у пункті 2.1 договору, є загальною сумою кредиту за цим договором і є максимальною сумою грошових коштів на умовах кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника (пункт 2.2).

Згідно з пунктом 2.3 договору, кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором у сумі 9100 грн 01 жовтня 2024 року.

Другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених договором (пункт 2.4).

Позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш в межах кредитного ліміту шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу (пункт 3.1).

Сторони погодили, що встановлений строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань, строк оплати яких настав за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду не обмежена (пункт 3.2).

Із матеріалів справи вбачається, що перший транш відповідачка отримала 01 жовтня 2024 року у сумі 9100 грн.

Доказів на спростування того, що отриманні кошти в сумі 9100 грн є кредитними, відповідачка суду не надала.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості по вказаному кредитному договору ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» посилалось на те, що набуло право вимоги до відповідачки на підставі договору факторингу № 04/1225-01 від 04 грудня 2025 року з ТОВ «Таліон Плюс» за умовами якого, ТОВ «Таліон Плюс» відступило позивачу право вимоги до відповідачки коштів за вищезазначеним кредитним договором.

В свою чергу первісний кредитор ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" відступило на користь ТОВ "Таліон Плюс" права вимоги за договором кредитної лінії № 322972417 від 01 жовтня 2024 року на підставі договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17 грудня 2024 року.

В матеріалах справи міститься копія договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17 грудня 2024 року; копія договору факторингу № 04/1225-01 від 04 грудня 2025 року; копія договору кредитної лінії № 322972417 від 01 жовтня 2024 року; Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; паспорт споживчого кредиту; порядок дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; Реєстр прав вимоги та Реєстр прав вимоги № 2; акт прийому-передачі Реєстру прави вимоги № 2 від 04 грудня 2025 року; копія платіжної інструкції від 15 грудня 2025 року про оплату за відступлення прав вимоги згідно з договором факторингу № 04/1225-01 від 04 грудня 2025 року, Реєстру відступлення права вимоги № 2 від 04 грудня 2025 року; розрахунки заборгованості; підтвердження про оплату фінансування згідно договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17 грудня 2024 року за відступлення прав вимоги, визначених в Реєстрі прав вимоги від 17 грудня 2024 року; копія виписки з особового рахунку за договором кредитної лінії № 322972417 від 01 жовтня 2024 року; повідомлення ТОВ «Таліон Плюс» про дострокове розірвання договору, адресоване на ім`я ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Обов`язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги; при цьому таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки.

Договір факторингу передбачає обов`язковість платності за відступлення права грошової вимоги та має мету отримання додаткового доходу.

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Із матеріалів справи видно, що 17 грудня 2024року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) був укладений договір факторингу № МВ-ТП/13.

Пунктом 2.1. цього договору передбачено, що згідно з умовами договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 4.1 договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17 грудня 2024 року наявне Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання Реєстру прав вимоги. Майбутнє право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення це не потребує.

Пунктом 1.5. договору факторингу встановлено, що реєстр прав вимоги - це перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Реєстр прав вимоги має містити перелік кредитних договорів, дані боржників, розмір прав вимог, що відступаються, розмір фінансування.

17 грудня 2024 року на виконання п. 4.1. Договору факторингу № МВ-ТП/13 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було складено та підписано реєстр прав вимоги, за яким передані (відступлені) права вимоги в тому числі і до відповідачки.

Як видно з витягу Реєстру боржників за кредитними договорами, відповідно до договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17 грудня 2024 року, ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідачки за договором кредитної лінії № 322972417 від 01 жовтня 2024 року, який підписувався представником первісного кредитора та фактором в електронному вигляді.

В тому числі, станом на 17 грудня 2024 року (на дату відступлення права вимоги) за відповідачкою значилась заборгованість за тілом кредиту - 9100 грн та процентів - 2275 грн.

Згідно з пунктом 1.3 договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17 грудня 2024 року, «право вимоги» за цим договором - означає весь обсяг прав грошових вимог клієнта за кредитним договором (наявних та майбутніх), зокрема прав грошових вимог до боржника по сплаті сум боргу за кредитним договором, строк платежу за якими настав, а також прав грошових вимог, які виникнуть у майбутньому.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, станом на 27 лютого 2025 року включно (на дату розірвання кредитного договору) ТОВ «Таліон Плюс» було нараховано заборгованість за процентами - 8827 грн.

Отже, нарахування позивачем заборгованості по відсоткам по дату розірвання кредитного договору та після відступлення прав вимоги відповідає умовам кредитного договору та договору факторингу.

04 грудня 2025року між ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) та ТОВ «Юніт Капітал» (фактор) був укладений договір факторингу № 04/1225-01.

Пунктом 2.1. цього договору передбачено, що згідно з умовами договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 4.1 договору факторингу № 04/1225-01 від 04 грудня 2025 року наявне Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному договорі.

04 грудня 2025 року на виконання пункту 4.1. Договору факторингу № 04/1225-01, між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «Таліон Плюс» було складено та підписано реєстр прав вимоги № 2, за яким передані (відступлені) права вимоги в тому числі і до відповідачки.

Як видно з витягу Реєстру боржників за кредитними договорами, відповідно до договору факторингу № 04/1225-01 від 04 грудня 2025 року, ТОВ «Юніт Капітал» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідачки за договором кредитної лінії № 322972417 від 01 жовтня 2024 року. В тому числі, станом на 04 грудня 2025 року (на дату відступлення права вимоги) за відповідачкою значилась заборгованість за тілом кредиту - 9100 грн та процентів - 8827 грн.

В свою чергу, позивачем не здійснювалися жодні додаткові нарахування за кредитним договором.

В постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 521/1573/14-ц зазначено, що документами, які засвідчують права (вимоги), що передаються новому кредиторові, можуть бути договір або інші документи, які підтверджують факт виникнення та існування зобов`язальних правовідносин між первісним кредитором та боржником, платіжні й інші фінансові документи.

Оскільки вказані договори факторингу, які укладені між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс»», а також між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» є чинними, їх дійсність ніким не оспорено, тому вони підлягають виконанню.

Враховуючи викладене та оцінюючи зазначені вище докази, колегія суддів вважає, що докази по справі у їх сукупності є достатніми для встановлення факту набуття позивачем права вимоги до відповідачки за спірним кредитним договором.

За такого, доводи апелянта про відсутність доказів набуття позивачем права вимоги за спірним кредитним договором, є необґрунтованими з наведених вище підстав.

Таким чином, з огляду на зазначене, оскільки відповідачка умови вказаного кредитного договору належним чином не виконувала, право вимоги за цим договором перейшло до позивача, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачка належним чином взяті на себе кредитні зобов`язання за кредитним договором не виконувала, унаслідок чого станом на 28 лютого 2025 року утворилася заборгованість за кредитом та відсотками у загальному розмірі 17927 грн, з яких:9100 грн - заборгованість за кредитом; 8827 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, яка підлягає стягненню на користь позивача. Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачка суду не надала, не подала будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Щодо судових витрат

Задовольняючи частково заяву щодо відшкодування судових витрат, понесених на правничу допомогу у даній цивільній справі, суд першої інстанції, оцінивши подані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, виходячи із принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатським об`єднанням на надання правової допомоги, дійшов висновку про зменшення витрат ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на професійну правничу допомогу, які підлягають до стягнення з відповідачки на користь позивача, з 7 000 грн до 5500 грн.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, апеляційний суд вважає, що стягнені судом першої інстанції 5500 грн правової допомоги, які підлягають відшкодуванню на користь позивача, відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Доводів на спростування таких висновків суду апеляційна скарга не містить.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді: Т.М. Базовкіна Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 16 вересня 2026 року.