Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №454/3494/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 454/3494/25 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О. А.

Провадження № 22-ц/811/542/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н. П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

при секретарі: В.В. Черевко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» та Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, -

в с т а н о в и в:

16.09.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду за позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» та Державного підприємства «Львіввугілля», в якому просив стягнути з відповідачів на його користь 151 400 грн моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків внаслідок отриманого професійного захворювання.

Позов обґрунтовував тим, що з 16.12.2002 року по 06.03.2019 року він працював у ПрАТ «Шахта «Надія» та з 12.03.2019 року по 08.04.2025 року працював на ВП шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля». З 08.04.2025 року був звільнений за станом здоров`я. 09.04.2025 року йому було встановлено третю групу інвалідності внаслідок професійного захворювання та визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, а саме 50% втрати професійної працездатності безстроково. Зазначав, що внаслідок отриманого професійного захворювання та трудового каліцтва, йому завдано моральної шкоди у вигляді фізичних та душевних страждань. При цьому, він не в змозі вести активний спосіб життя, займатись улюбленою справою, змушений постійно звертатись за медичною допомогою. Його захворювання значно ускладнює повсякденне життя.Просив позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» та Державного підприємства «Львіввугілля» на користь ОСОБА_1 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» та Державного підприємства «Львіввугілля» на користь держави по 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржило Державне підприємство «Львіввугілля».

Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

У скарзі апелянт зазначив, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував відсутність вини ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» в тому, що позивач отримав профзахворювання, оскільки відповідачем не було вчинено жодних протиправних дій чи штучно створено шкідливих чи небезпечних умов праці, які б спричинили профзахворювання позивача. При цьому, при влаштуванні на роботу ОСОБА_1 був ознайомлений з правилами внутрішнього розпорядку, умовами праці на шахті, наявністю на робочому місці небезпечних і шкідливих факторів, можливими наслідками їх впливу на здоров`я, правами на пільги і компенсації за роботу в таких умовах та був згідний на такі умови. Крім того, ОСОБА_1 було забезпечено санітарно-побутовими засобами згідно санітарних правил у вугільній промисловості, для нього проводилася видача, прання та обробка спецодягу та спецвзуття, забезпечувалася видача та санітарна обробка респіраторів, заміна фільтрів. Працівник не залучався до робіт, не пов`язаних з його професією. Жодних скарг, щодо умов праці та стану охорони праці на підприємстві від позивача не надходило. Позивач отримував заробітну плату у підвищеному розмірі, додаткову відпустку, мав право на пенсію на пільгових умовах за віком, а також на ряд соціальних послуг та виплат, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». При звільненні згідно умов колективного договору та ст. 44 КЗпП України позивачу було виплачено вихідну допомогу та одноразову допомогу в розмірі, визначеному колективним договором (чотири середньомісячні заробітних плати). Вважає, що рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 1784/25/610/ВТ від 08.05.2025 року, яким позивачу встановлено третю групу інвалідності та встановлено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 50% та на яке ОСОБА_1 покликається як на підставу для стягнення на його користь моральної шкоди, є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, однак не підтверджує факту заподіяння йому моральної шкоди. Крім того, зазначив, що заподіяння моральної шкоди в спірних правовідносинах не є матеріально-правовою презумпцією, а відтак доказуванню підлягає як факт завдання такої шкоди, так і її розмір. Також апелянт зазначив, що третя група інвалідності дозволяє людині працювати та жити повноцінним звичним життям, а відтак не може свідчити про істотні вимушені зміни у життєвих та виробничих стосунках позивача. Тому, визначений судом розмір моральної шкоди в сумі 50 000 грн не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості та свідчить про те, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи, не надавши належної оцінки доказам, наданим позивачем.Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом, оскільки вперше втрату працездатності внаслідок професійного захворювання позивачу було встановлено рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 1784/25/610/ВТ від 08.05.2025 року, тому право на пред`явлення позову за вимогою щодо відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з 08.05.2025 року і закінчилося 08.08.2025 року.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

02.03.2026 року ОСОБА_1 надіслав відзив на апеляційну скаргу ДП «Львіввугілля», в якому просив таку залишити без задоволення, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 січня 2026 року залишити без змін.

У засідання суду апеляційної інстанціїучасники справи не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, тому, зважаючи на тривалість розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності по наявних матеріалах справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За приписами абзацу третього статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

За змістом статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України установлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно частини 1 статті 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Як зазначено у п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), ухваленого 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004, відповідно до статей 23, 1167 Цивільного Кодексу України (435-15) моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 16.12.2002 року по 06.03.2019 року перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Шахта «Надія», а з 12.03.2019 року по 08.04.2025 року працював на ВП шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля», що підтверджується копією його трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Згідно акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 09.04.2025 року встановлено, що позивач нездатний працювати за своєю професією та звільнений за станом злоров`я.

Як убачається з витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів № 1784/25/610/ВТ від 08.05.2025 року, позивачу встановлено третю групу інвалідності та встановлено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 50%.

Судом встановлено, що у зв`язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці, позивач був змушений періодично звертатися за медичною допомогою, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 919, витягом з карти стаціонарного хворого № 6058 та витягом з медичної карти амбулаторного хворого № 56.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що наведені вище обставини справи свідчать про доведення факту спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок ушкодження його здоров`я при виконанні трудових обов`язків, що потягло за собою професійне захворювання та встановлення інвалідності, та підтверджують право позивача на її відшкодування. Факт спричинення позивачу моральної шкоди підтверджується також наявними у справі копіями медичних документів. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, районним судом враховано тяжкість завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, глибину, тривалість та характер моральних та фізичних страждань, стан його здоров`я, оскільки такий втратив 50% професійної працездатності, та необхідність лікування, вжиття ним додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

З таким висновком суду колегія суддів погоджується повністю, оскільки невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц (провадження № 61-37529сво18) та рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004.

Доводи апеляційної скарги про те, що вини шахти у тому, що позивач отримав професійне захворювання немає, спростовуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, яким директору шахти було запропоновано застосовувати заходи по знепилюванню на робочих місцях, забезпечити використання засобів механізації, які унеможливлюють або зводять до мінімуму важку ручну працю, забезпечити контроль за використанням працівниками засобів індивідуального захисту, забезпечити проведення профілактичних заходів з метою попередження розвитку небезпечних наслідків професійного захворювання та забезпечити контроль за якістю проведення медичних оглядів працівників.

Відповідачем не надано суду доказів того, що він вживав заходів для усунення небезпечних і шкідливих умов праці, а тому висновок суду про те, що права ОСОБА_1 на безпечні умови праці було порушено, є законним і обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди підтверджується наявними у справі копіями медичних документів, у яких встановлено наявність в останнього захворювання легень (хронічний бронхіт, пневмосклероз, емфізема) та захворювання опорно-рухового апарату, виникнення яких безпосередньо пов`язано з професійною діяльністю позивача.

Зазначене свідчить про доведення факту спричинення позивачу відповідачем моральної шкоди під час виконання трудових обов`язків, що потягло за собою втрату професійної працездатності.

Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності з урахуванням п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, згідно якого позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, колегія суддів вважає безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 16 вересня 2026 року.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 16 версеня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді Я.А. Левик

М.М. Шандра