Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №337/4797/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.09.2026 Справа № 337/4797/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/4797/26 Головуючий у 1-й інстанції: Ширіна С.А.

Провадження № 22-ц/807/2070/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Сакояна Д.І.

суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.

за участі:

секретаря судового засідання Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 за матеріалами заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту того, що загибель ОСОБА_4 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Мелітополі Запорізької області, настала внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції неправильно визначив предмет заяви, ототожнив два різні за змістом і правовими наслідками факти, не врахував конкретної юридичної мети звернення заявниці та застосував п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України за відсутності встановленої законом тотожності вимог.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні скаржниця ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити.

Належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання інші учасники справи до апеляційного суду не з`явились, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі судом було встановлено, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15.09.2025 у справі № 337/4761/25 вже було встановлено факт смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Мелітополі Запорізької області на тимчасово окупованій території України. Рішення суду набрало законної сили. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15.09.2025 у справі № 337/4761/25 встановлено причину смерті ОСОБА_4 (множинні травми голови, напад шляхом використання вибухових речовин) на тимчасово окупованій території у м. Мелітополі Запорізької області. Оскільки обставини загибелі ОСОБА_4 від вибухової травми на тимчасово окупованій території вже охоплювалися змістом і суттю раніше ухваленого судового рішення про встановлення факту смерті, повторне встановлення того самого факту або окремих причинно-наслідкових деталей шляхом винесення нового рішення в порядку окремого провадження ЦПК України не передбачено.

Щодо посилань заявниці на необхідність встановлення вказаного факту для реалізації немайнових та майнових прав заявниці та інших членів сім`ї загиблої, а саме реалізації заінтересованою особою ОСОБА_2 прав та законних інтересів як члена сім`ї загиблої особи та військовослужбовця, для звернення до компетентних державних органів, суд зазначив, що наявність визначеного законом позасудового порядку розгляду питань компетентними державними органами для реалізації прав та законних інтересів, як члена сім`ї загиблої особи, свідчить про відсутність підстав для встановлення вказаного факту у судовому порядку за правилами окремого провадження.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 2, 4 ст. 12 ЦПК України.

Згідно з положенням ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21) виснував наступне: «Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Статтею першою Закону України «Про оборону України» збройна агресія визначається як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

За наслідками військової агресії Російської Федерації прийнято постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Відповідно до абзацу 2 постанови Верховної Ради України від 04.02.2015 №145-VІІІ «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» із 20.02.2014 проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Крім того, постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором.

Силові дії Російської Федерації, що тривають із 20.02.2014, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи заяву, не звернули уваги на суть та мету цієї заяви, а саме: встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю її чоловіка та військовою агресією Російської Федерації проти України. Розділивши її вимогу на встановлення факту смерті військовослужбовця та факту військової агресії Російської Федерації, суди, по суті, зробили висновок про те, що, у першому випадку, такі факти суди не встановлюють, а в другому, - про загальновідомість факту через закріплення його на державному рівні на підставі нормативно-правових актів. Водночас суди не звернули увагу на те, що звернення заявниці в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу її чоловіка, як жертви міжнародного збройного конфлікту, особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права (що складається з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12.08.1949, Додаткових протоколів до них, інших міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного півмісяця, Товариства Червоного Хреста України). Відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявниці та її малолітньої дитини. Отже, фактичною підставою звернення до суду стала необхідність встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю її чоловіка та збройною агресією Російської Федерації проти України з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій.

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про закриття провадження у цій справі, не врахувавши, що встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі ОСОБА_5 під час захисту Батьківщини у лютому 2015 року на території Донецької та Луганської областей України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією Російської Федерації».

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених вище положень закону, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виснував, що висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, є помилковими з огляду на те, що законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією Російської Федерації.

З урахуванням наведеного, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.07.2020 у справі № 711/7922/17 (провадження № 61-41461 св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.06.2021 у справі № 707/52/17 (провадження № 61-3784св18), в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

У поданій заяві ОСОБА_1 просила встановити факт того, що загибель ОСОБА_4 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Мелітополі Запорізької області, настала внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а не факт смерті ОСОБА_4 як такий.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15.09.2025 у справі № 337/4761/25 встановлено факт смерті ОСОБА_4 , яка померла у м. Мелітополі Запорізької області ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті – множинні травми голови, напад шляхом використання вибухових речовин, з невизначеними намірами. У вказаній справі заявниця ОСОБА_1 не просила, а суд не встановлював факту загибелі ОСОБА_4 внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Отже, відсутні підстави вважати, що є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За вказаних обставин апеляційний суд погоджується із доводами скаржниці про те, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет заяви, ототожнив два різні за змістом і правовими наслідками факти, не врахував конкретної юридичної мети звернення заявниці та помилково застосував п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України за відсутності встановленої законом тотожності вимог.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом норм процесуального права є обґрунтованими, тож оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 367, 374, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 – задовольнити.

Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 у цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 16.09.2026.

Головуючий Д.І. Сакоян

Судді Д.С. Бредун

Л.Г. Салтан