Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №337/2217/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 16.09.2026 Справа № 337/2217/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 337/2217/26 Головуючий у І інстанції: Ширіна С.А.

Провадження № 22-ц/807/1906/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері,

У С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері.

В обґрунтування позову вказала, що вона є матір`ю відповідачки, є непрацездатною особою, оскільки досягла пенсійного віку, є інвалідом 2 групи, має багато проблем зі здоров`ям, а відповідач матеріальної допомоги не надає, тому вона вимушена звернутись до суду з даним позовом. Посилаючись на те, що вона потребує матеріальної допомоги, оскільки пенсії, яку отримує позивачка у розмірі 4809,63 грн. їй не вистачає щоб проходити лікування, просить суд задовольнити пред`явлені вимоги у повному обсязі.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатної матері ОСОБА_2 , в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) щомісячно.

Рішенням від 18 червня 2026 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.

Стягнув з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання матері у розмірі 1/8 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи від 06.04.2026 і довічно.

Стягнув із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач отримує пенсію у розмірі 4809,63 грн, що перевищує прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, а тому сам факт її непрацездатності не свідчить про потребу в матеріальній допомозі. Вказує також на наявність у позивача інших дітей, які можуть також утримувати матір, натомість суд не врахував цю обставину. Крім того, відповідач вважає, що позивачем не доведено конкретних витрат на лікування, оскільки надані медичні документи не містять відомостей про вартість необхідного лікування та лікарських засобів. Посилається також на можливість отримання ліків у межах державної програми «Доступні ліки». Апелянт вважає, що необхідна сукупність умов для покладення на неї обов`язку щодо утримання матері не доведена, у зв`язку з чим просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач ОСОБА_2 в особі представника – ОСОБА_3 подала до суду відзив, у якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив обґрунтований тим, що позивач надала докази своїх витрат на житлово-комунальні послуги та лікування, зокрема медичну документацію, розрахунок вартості лікарських засобів і фіскальні чеки. Призначене позивачу лікування не покривається повністю програмою «Доступні ліки» та потребує значних власних витрат. Також представник позивача вказує, що наявність інших дітей не звільняє відповідача від обов`язку утримувати непрацездатну матір, а враховується при визначенні розміру аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є матір`ю відповідача, є непрацездатною, має інвалідність ІІ групи та потребує матеріальної допомоги, у зв`язку з чим відповідач зобов`язана її утримувати. Врахувавши матеріальний та сімейний стан сторін, а також можливість утримання позивача також іншими дітьми, суд визначив розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача у розмірі 1/8 щомісячно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 22 жовтня 2025 року. Уклавши шлюб, відповідач змінила прізвище на ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки про доходи №5401 8584 5744 6426 ОСОБА_2 перебуває на обліку в Правобережному об`єднаному управлінні ПФУ м. Запоріжжя в Запорізькій області і отримує пенсію за віком. Сума пенсії за період з листопада 2025 року до січня 2026 року становить 14 354,01 грн. Станом на січень 2026 року сума щомісячної пенсії становить 4809,63 грн.

Відповідно до довідки до акта огляду медіко-соціальною експертною комісією від 08.12.2017 року, ОСОБА_2 має другу групу інвалідності безстроково.

Відповідно до Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 0057914390 від 23.04.2026, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є третьою дитиною, яка народилася у матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно довідки відділу запису актів громадянського стану № 22 від 04.11.98, виданої ОСОБА_2 в тому, що 20.07.1963 року в Матвіївській с/р Вільнянського району Запорізької області зареєстроване одруження ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_9 , батьками якої записані ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 24.04.1965 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_11 , батьками якого записані ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 19.03.1969 року.

29.01.1985 року ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_12 . Після укладання шлюбу присвоєне прізвище ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_6 від 29.01.1985р.

30.08.1993 року ОСОБА_14 уклала шлюб з ОСОБА_15 . Після укладання шлюбу присвоєне прізвище ОСОБА_16 , що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_7 від 30.08.1993р.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_17 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 від 24.08.2023 року.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.

Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатною, у розумінні частини третьої статті 75 СК України, є особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

У статті 201 СК України визначено обов`язкові умови та підстави покладання на дітей обов`язку утримувати своїх батьків: діти досягли вісімнадцяти років, батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров`я, батьки потребують матеріальної допомоги, відсутні обставини для звільнення дітей від обов`язку утримувати своїх батьків.

Моментом виникнення обов`язку утримувати своїх батьків є наявність усіх вищеперерахованих умов.

Згідно із частинами першою та третьою статті 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнені кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Суд у такому разі визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін (частина перша статті 205 СК України).

Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).

Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим, суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України).

Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

При встановленні того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у цивільній справі № 212/1055/18-ц (касаційне провадження № 61-2386сво19).

За ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх часткове задоволення.

Доводи апелянта про недоведеність потреби позивача у матеріальній допомозі та відсутність доказів необхідних витрат на лікування колегія суддів відхиляє. Як убачається з матеріалів справи, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного лікування. Після звернення до суду 08 травня 2026 року позивач пройшла медичне обстеження, за результатами якого підтверджено наявні захворювання та призначено відповідне медикаментозне лікування.

На підтвердження необхідності витрат на лікування позивач надала медичну документацію, довідку сімейного лікаря, перелік призначених лікарських засобів із зазначенням їх вартості, а також документи, що підтверджують придбання частини лікарських засобів. Наведений перелік включає значну кількість препаратів, необхідних для лікування та підтримання стану здоров`я позивача. При цьому вартість окремих із них становить від кількох сотень до понад тисячу гривень на місяць, а з огляду на призначений режим лікування потреба у придбанні лікарських засобів має систематичний характер.

Таким чином, надані позивачем докази підтверджують не лише сам факт наявності у неї захворювань та інвалідності, а й пов`язані з цим витрати на лікування і придбання лікарських засобів, які істотно впливають на її матеріальне забезпечення. За таких обставин посилання апелянта на те, що позивач не зазначила конкретної вартості лікування, спростовуються матеріалами справи.

Не спростовує потреби позивача у матеріальній допомозі й посилання апелянта на наявність державної програми «Доступні ліки». Сам по собі факт можливості отримання окремих лікарських засобів у межах зазначеної програми не свідчить про повне забезпечення позивача необхідним лікуванням та відсутність у неї витрат на придбання лікарських засобів. З наданого позивачем переліку вбачається, що призначене їй лікування включає значну кількість препаратів, а щодо окремих із них передбачена доплата. Зокрема, щодо препарату Верошпірон зазначено доплату за його придбання.

Необґрунтованим є і довід апелянта про те, що отримувана позивачем пенсія у розмірі 4809,63 грн виключає її потребу в матеріальній допомозі. Сам по собі розмір доходу позивача не може оцінюватися ізольовано від її стану здоров`я та необхідних витрат на лікування. У цій справі судом установлено, що позивач має інвалідність ІІ групи, потребує постійного лікування та несе регулярні витрати на придбання лікарських засобів, що в сукупності істотно зменшують кошти, які залишаються у її розпорядженні для забезпечення інших життєвих потреб.

Щодо посилань апелянта на наявність у позивача інших дітей, колегія суддів зазначає, що ця обставина була врахована судом першої інстанції. При цьому з матеріалів справи вбачається, що одна з дочок позивача померла у 2023 році, а син проживає окремо, має на утриманні неповнолітню дитину та надає позивачу періодичну добровільну допомогу продуктами харчування. Разом із тим така допомога не має постійного характеру та не покриває витрат позивача на лікування, придбання лікарських засобів, житлово-комунальні послуги та інші необхідні життєві потреби.

Відповідно до частини другої статті 205 СК України при визначенні розміру аліментів суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову. Отже, сама наявність інших дітей не є підставою для відмови у позові, а підлягає врахуванню при визначенні розміру утримання.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача потреби в матеріальній допомозі. Визначаючи розмір аліментів у 1/8 частині доходу відповідача, суд першої інстанції врахував стан здоров`я позивача, її інвалідність ІІ групи, розмір пенсії, необхідність витрат на лікування та можливість отримання допомоги від інших дітей. Визначений розмір аліментів є співмірним установленим у справі потребам позивача.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2026 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 16 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: