Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №297/4248/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 297/4248/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Мацунича М.В., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мартинов Георгій Костянтинович, на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 січня 2026 року у складі судді Ільтя І.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про захист трудових прав працівника,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мартинов Георгій Костянтинович, звернулася в суд із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про захист трудових прав працівника.

Позовну заяву мотивовано тим, що перебуваючи у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», позивачка була звільнена у зв`язку з виходом на пенсію, однак у день звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку та не виплатив усі суми, які, на її думку, належали їй відповідно до умов колективного договору та Галузевої угоди, чим порушив вимоги статті 116 КЗпП України щодо обов`язку роботодавця здійснити виплату всіх належних працівникові сум у день звільнення.

Разом з тим, позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо призупинення таких виплат на підставі протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року, оскільки колективний договір та галузева угода є обов`язковими для виконання сторонами, а їх одностороннє скасування або призупинення не передбачене трудовим законодавством, а також тому, що вказане рішення було прийняте до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що, на її переконання, суперечить статті 58 Конституції України та не може мати зворотної дії в часі.

Також вказує, що у зв`язку з невиплатою належних при звільненні сум у відповідача виникла відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, у вигляді обов`язку виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку, розмір якого вона визначила у сумі 82 841,94 грн., а заперечення відповідача щодо пропуску строку звернення до суду вважає безпідставними, оскільки письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні вона фактично отримала лише 27.11.2025 року разом із відповіддю на адвокатський запит, відтак саме з цієї дати, на її думку, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України має обчислюватися тримісячний строк звернення до суду, а тому подання позову здійснено в межах установленого законом строку, що в сукупності, на переконання позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених вимог та необхідність їх задоволення.

З врахуванням наведеного, позивач просив стягнути з відповідача 132 391 заборгованості із заробітної плати та 82 841,94 грн. середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 січня 2026 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист трудових прав працівника відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мартинов Георгій Костянтинович, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтуванні позову, не надав належної їм правової оцінки та безпідставно відмовив у позові. Вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач пропустила строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, є помилковим з огляду на те, що момент початку перебігу строку на звернення із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, починається з дня вручення письмового повідомлення про нараховані та виплачені працівнику суми при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, на що суд не звернув уваги. Разом з цим, роботодавець видав працівнику письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116 КЗпП) лише 27.11.2025 у відповідь на адвокатський запит представника позивачки. Також вважає, що доводи суду першої інстанції стосовно недобросовісності дій саме позивача у вказаній справі не заслуговують на увагу, оскільки у трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому саме він має спростувати заявлені працівником вимоги. Крім того зазначає, що висновок суду про те, що заявлена позивачкою виплата має характер додаткової соціальної гарантії, встановленої колективним договором/ галузевою угодою, і в період дії воєнного стану призупинена на підставі спеціального законодавства та відповідних рішень роботодавця є помилковим та суперечить конституційним правам працівника та правовим висновкам Верховного Суду.

У відзиві на апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Українська залізниця» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскільки вимоги такої є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 січня 2026 року залишити без змін як таке, що прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, та відповідає вимогам закону щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи встановлено, що 09.10.2023 між відповідачем, в особі філії без статусу юридичної особи, та позивачкою укладено контракт № 3701, згідно якого позивачка прийнята на роботу.

Згідно п. 4.5. розділу 4 «Оплата праці» вказаного контракту додаткові пільги, гарантії, компенсації забезпечуються у відповідності до діючого законодавства та положень Колективного договору, а також інших нормативних документів Роботодавця

31.08.2024 позивачка звільнена з роботи згідно наказу № 1271-ос від 15.08.2024.

Вказаним наказом передбачено, відповідно до п. 7.6. Колективного договору, виплатити позивачці 5 середньомісячних заробітків та 5 середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті, стаж роботи в галузі 40 років 09 місяців, в зв`язку з виходом на пенсію за віком.

02.09.2024 позивачкою подано роботодавцю заяву про надіслання їй оригіналу трудової книжки.

05.09.2024 позивачкою отримано через організацію «Нова пошта» (відправлення № 59001214859961) оригінал трудової книжки.

Письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачці при звільненні роботодавець позивачці не надав.

07.11.2025 адвокатом позивачки відповідачу направлено відповідний адвокатський запит.

27.11.2025 адвокатом позивачки отримано відповідь на адвокатський запит, до якої була долучена копія повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику суми при звільненні.

Згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст. 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

З аналізу змісту статті 233 КЗпП України слідує, що законодавець визначив момент початку перебігу строку на звернення із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, визначивши момент початку перебігу такого строку саме з дня вручення письмового повідомлення про нараховані та виплачені працівнику суми при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).

Матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав свого імперативно встановленого ст. 47 КЗпП обов`язку та не видав у день звільнення позивачу письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні.

Лише 27.11.2025, на адвокатський запит, представником позивачки отримано відповідь, до якої була долучена копія повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику суми при звільненні. З позовом до суду позивач звернулася 29.12.2025, і передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП трьох місячний строк звернення до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні не сплив.

Відповідачем, як роботодавцем, на якому у спірних правовідносинах лежить презумпція вини, не спростовано доводів позивача щодо дати отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116), як і не надано доказів на спростування зазначених позивачем обставин.

Окрім того, на момент звернення із даним позовом та ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

З повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні вбачається, що передбачені наказом про звільнення з роботи суми грошової допомоги позивачці не нараховані та не виплачені.

Виплата матеріальної допомоги при звільненні відповідачем не була здійснена на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення таких виплат.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативноправові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з пунктом 7.6. Колективного договору позивачці належить грошова виплата при звільненні в розмірі 5 середньомісячних заробітків та 5 середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті грошової допомоги.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування протокольного рішення про призупинення належних йому при звільненні виплати.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши позивача та профспілковий органу, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/ зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Верховний Суд в постанові від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23 погодився з такими висновками, вважає їх законними та обґрунтованими, викладеними за повного та всебічного розгляду справи.

Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Таким чином, Верховний Суд в постанові від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23 виснував неправомірність рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплат грошової допомоги при звільненні.

Згідно ст. 117 КЗпПУ у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За період роботи з липня 2023 по липень 2024 заробітна плата позивачки склала: липень 2023 - 11210,96грн., серпень 2023 - 11210,96грн., вересень 2023- 10837,13грн, жовтень 2023 - 3805,29грн., листопад 2023 - 25718,02грн., грудень 2023 - 10202,34грн., січень 2024 - 19978,43грн., лютий - 2024 - 12580,64грн., березень 2024 - 11961,26грн., квітень 2024 - 13440,61грн., травень 2024 - 13750,22грн., червень 2024 - 13788,07грн., липень 2024 - 13825,92 грн.

З огляду на викладене, середньомісячний заробіток позивачки за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання грошової допомоги згідно наказу про звільнення в серпні 2024 року становить 13239,10 грн.

Середньомісячний заробіток позивачки за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (подія затримки повного розрахунку при звільненні в серпні 2024), становить 13806,99 грн.

З врахуванням наведеного з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки грошова допомога при звільненні, передбачена п. 4.5. розділу 4 «Оплата праці» контракту, п. 7.6. Колективного договору та наказу про звільнення в розмірі 10 середньомісячних заробітків, що становить 132 391 гривні з розрахунку: 13239,10 грн. х 10, а також середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто 82 841,94 гривні з розрахунку: 13806,99 грн. х 6.

Суд першої інстанції не врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги матеріального права, які регулюють спірні правовідносини між сторонами, а також процесуального права, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про відмову у заявленому позові.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заявленого позову з вищенаведених підстав.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В суді першої інстанції судовий збір підлягав сплаті у розмірі 2152,32 грн. (215232,94 грн. х 1%). За подання апеляційної скарги судовий збір підлягав сплаті у розмірі 3228,50 грн. (2152,32 грн. х 150%). Разом судовий збір складає 5380,82 грн. Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Відтак, судовий збір у розмірі 5380,82 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мартинов Георгій Костянтинович, задовольнити.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ((РНОКПП НОМЕР_1 ) 132 391 гривні заборгованості із заробітної плати та 82 841,94 гривень середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, з утриманням установлених законодавством України обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у розмірі 5380,82 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 14 вересня 2026 року.

Головуючий :

Судді: