Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №148/2107/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 148/2107/25

Провадження № 22-ц/801/2064/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокуСправа № 148/2107/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області у складі судді Саламахи О. В. від 12 червня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення у справі відсутня),

встановив:

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 11 088 грн 00 к. заборгованості за договором № 2016167 про надання споживчого кредиту (далі кредитний договір № 2016167) від 21 лютого 2020 року, яка складається з:

- 7 200 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту;

- 3 888 грн 00 к. заборгованості за процентами.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 21 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі - ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2016167, за умовами якого ОСОБА_1 надано кошти в розмірі 7 200 грн 00 к., які вона зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування позикою.

11 вересня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-11092020, згідно з яким ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» отримало право грошової вимоги до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Авентус Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2016167 від 21 лютого 2020 року.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у зазначеному розмірі.

Заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року у позові відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не довело факт фактичної видачі кредитних коштів ОСОБА_1 , а отже обов`язок із повернення боргу та сплати процентів у неї не виник. Кредитний договір є реальним правочином, що породжує зобов`язання лише з моменту надання грошей, проте надана позивачем інформація платіжної системи була спростована офіційними даними Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», згідно з якими 21 лютого 2020 року на рахунок ОСОБА_1 кошти в розмірі 7 200 грн 00 к. не зараховувалися.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на виконання умов договору та згідно з наведеними ОСОБА_1 реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1, первісний кредитор здійснив перерахування грошових коштів у розмірі 7 200 грн 00 к. через ліцензований платіжний сервіс. У матеріалах справи наявні офіційні підтвердження платіжної установи, у тому числі із зазначенням унікального коду авторизації 566495, номера транзакції creditplus-5684076 від 21 лютого 2020 року, та детальний розрахунок заборгованості, які у своїй сукупності є належними та достатніми доказами надання кредиту. Відсутність у матеріалах справи виписки з карткового рахунку відповідачки або інформація банку-емітента про відсутність зарахування не спростовує факт виконання кредитодавцем своїх зобов`язань. Оскільки перекази здійснюються через платіжні сервіси без відкриття карткового рахунку, рух коштів фіксується в електронній системі обліку. Суд першої інстанції проігнорував практику Верховного Суду, зокрема постанови Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15-ц, відповідно до яких відсутність банківської виписки чи первинних бухгалтерських документів не є підставою для відмови у позові за наявності інших доказів та застосування стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.

Судом встановлено, що 21 лютого 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2016167, який підписано ОСОБА_1 з використанням електронного підпису, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

За цим договором ТОВ «Авентус Україна» зобов`язалося надати клієнтці грошові кошти в загальній сумі 7 200 грн 00 к., строком на 30 днів, зі сплатою процентів за зниженою процентною ставкою в розмірі 1,71 % в день від суми кредиту, що застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, та за стандартною процентною ставкою в розмірі 1,80 % в день від суми кредиту, що застосовується: - у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в пункті 1.5.1. договору для застосування зниженої процентної ставки; - у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до пунктів 4.1. - 4.6. цього договору (пункти 1.3, 1.4, 1.5.1., 1.5.2. кредитного договору).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка - за зниженою ставкою 625,86 % річних; за стандартною ставкою 658,80 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту: за зниженою ставкою 10 893 грн 60 к., за стандартною ставкою - 11 088 грн 00 к. (пункти 1.7. - 1.8. договору).

Пунктом 2.1. договору установлено, що кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну картку споживача № НОМЕР_1 або на іншу платіжну картку, реквізити якої надані споживачкою в особистому кабінеті.

Згідно з довідкою про ідентифікацію ОСОБА_1 , з якою укладено кредитний договір № 2016167 від 21 лютого 2020 року, ідентифікована ТОВ «Авентус Україна»: одноразовий ідентифікатор - М587161; час відправки - 21 лютого 2020 року о 20:40:14 год; номер телефону: НОМЕР_2 .

За даними листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вей Фор Пей» № 5724-ВП від 18 липня 2025 року 21 лютого 2020 року успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта 5168хххххх5144 на суму 7 200 грн 00 к., код авторизації 566495, номер транзакції в системі WayForPay-creditplus-5684076.

ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість сумі 11 088 грн 00 к., з яких 7 200 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту, 3 888 грн 00 к. заборгованості за нарахованими процентами.

11 вересня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-11092020, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Авентус Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2016167 від 21 лютого 2020 року на суму 11 088 грн 00 к., з яких: 7 200 грн 00 к. - заборгованість за тілом кредиту, 3 888 грн 00 к. - заборгованість за процентами.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).

Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та / або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.

Як видно з матеріалів справи кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначила свої персональні дані, зокрема реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, зареєстроване місце проживання, електронну адресу, номери телефонів.

ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав ОСОБА_1 за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявниця використала для підтвердження підписання договору позики.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, зокрема надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Листом ТОВ «Фінансова компанія «Вей Фор Пей» № 5724-ВП від 18 липня 2025 року підтверджується, що ТОВ «Авентус Україна» виконало свій обов`язок та перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 200 грн 00 к. на платіжну картку 5168хххххх5144.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (пункт 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Відмовивши у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем факту надання первісним кредитором позичальниці кредитних коштів, суд першої інстанції всупереч вимогам статті 89 ЦПК України надав оцінку лише листу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-260424/136550-БТ від 29 квітня 2026, як окремому доказу, без достатності та взаємного зв`язку усіх доказів у сукупності.

Зокрема суд першої інстанції не врахував правову природу укладення електронного кредитного договору та специфіку виконання безготівкових переказів через залучених платіжних операторів. Позичальниця усвідомлено зазначила номер електронного платіжного засобу, на який за довідкою платіжного провайдера ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» було успішно здійснено переказ коштів із фіксацією унікального коду авторизації та номера транзакції. За таких обставин інформація АТ КБ «ПриватБанк» про відсутність зарахування на картковий рахунок не спростовує факт виконання кредитодавцем свого обов`язку з надання кредиту, тому що перекази за картковими реквізитами без відкриття рахунку відображаються у внутрішній системі обліку платіжного сервісу. Застосовуючи стандарт доказування «більшої переконливості» (баланс ймовірностей), надані позивачем докази у своїй сукупності та взаємозв`язку є належними, допустимими і достатніми для беззаперечного підтвердження факту надання коштів первісним кредитором та їх отримання відповідачкою.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Отже наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт укладення кредитного договору з відповідачкою та перерахування їй коштів за цим договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до умов кредитного договору (пункт 1.4.) кредит надавався строком на 30 днів - до 22 березня 2020 року включно зі сплатою процентів за зниженою процентною ставкою в розмірі 1,71 % в день від суми кредиту, що застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, та за стандартною процентною ставкою в розмірі 1,80 % в день від суми кредиту, що застосовується: - у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в пункті 1.5.1. договору для застосування зниженої процентної ставки; - у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до пунктів 4.1. - 4.6. цього договору (пункти 1.5.1., 1.5.2. кредитного договору).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка - за зниженою ставкою 625,86 % річних; за стандартною ставкою 658,80 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту: за зниженою ставкою 10 893 грн 60 к., за стандартною ставкою - 11 088 грн 00 к. (пункти 1.7. - 1.8. договору).

За змістом графіка платежів заборгованість ОСОБА_1 на кінець планового строку за умови застосування зниженої ставки мала становити 10 893 грн 60 к., із яких 7 200 грн 00 к. - тіло кредиту та 3 693 грн 60 к. - проценти за користування ним.

Отже, враховуючи вищенаведене, нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, підтверджується умовами кредитного договору та доказами кредитної заборгованості.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним між первісним кредитором і ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, підстави для відмови у задоволенні позову відсутні.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Копія ухвали про відкриття провадження направлялась ОСОБА_1 за її зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_1 ).

03 листопада 2025 року до суду першої інстанції повернувся невручений конверт з відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судову адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Оскільки копія ухвали про відкриття провадження повернулась із відміткою про відсутність ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання, а тому вважається врученою ОСОБА_1 .

Проте ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України), не подала, як і жодних доказів, які б спростовували факт укладення кредитного договору або факт перерахування та отримання нею кредитних коштів.

Будь яких доказів, які б спростували заповнення ОСОБА_1 відповідної форми із зазначенням своїх персональних даних на веб-сайті кредитодавця, належності використаних засобів зв`язку, зокрема номеру мобільного телефону та / або електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 , а також як укладення самого договору, так і отримання нею коштів на картковий рахунок № НОМЕР_3 (зокрема банківської виписки за цим рахунком) матеріали справи не містять.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги позивача підлягають задоволенню, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» необхідно стягнути 2 422 грн 40 к. сплаченого судового збору за подання позовної заяви, а також 3 633 грн 60 к. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, що разом становить 6 056 грн 00 к.

Окрім того ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути з відповідачки понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн 00 к. у суді першої інстанції.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У частині третій статті 137 ЦПК України вказано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 № 23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції до позовної заяви долучено:

- укладений між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет» договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року;

- ордер на надання правничої допомоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»;

- акт № 797 надання послуг правової (правничої) допомоги від 05 серпня 2025 року;

- детальний опис наданих послуг від 05 серпня 2025 року до акту № 797 за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року.

З наданих документів встановлено, що розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги становив 8 000 грн 00 к.

Оскільки на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надані відповідні письмові докази, клопотання про зменшення цих витрат від ОСОБА_1 не надходило, апеляційний суд дійшов до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 8 000 грн 00 к.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2026 року скасувати і ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором № 2016167 про надання споживчого кредиту від 21 лютого 2020 року у розмірі 11 088 (одинадцять тисяч вісімдесят вісім) грн 00 к., яка складається з: 7 200 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту; 3 888 грн 00 к. заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 к. та 8 000 (вісім тисяч) грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4-й поверх, м. Львів, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук