Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №343/1699/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 343/1699/25

Провадження № 22-ц/4808/1248/26

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2026 року в складі судді Тураша В. А., ухвалене в м. Долина Івано-Франківської області у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (надалі - ТзОВ «Факторинг Партнерс») звернулася до суду із позовом,в якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 18 573 грн та судові витрати у справі.

Позов обґрунтовано тим, що 27 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі ТзОВ «Мілоан» ) та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 3031062, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачці грошові кошти у розмірі 4 100 грн на умовах строковості, зворотності, платності.

Кредитний договір підписано шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, про що свідчать умови договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

Всупереч умовам договору та вимог законодавства, відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала.

В подальшому між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до боржників, зокрема, і до відповідачки за вказаним договором.

Посилаючись на вказані обставини ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» просило задовольнити позов.

Заочним рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2025 року позов ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задоволено.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2026 року заяву відповідачки про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2025 року.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2026 року позов ТзОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 3031062 від 27.06.2020 в розмірі 18 573 грн. з яких: 4 100 грн - заборгованість за тілом кредиту; 14 022 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 451 грн - заборгованість по комісії за надання кредиту.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» 2 422,40 грн сплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500 грн.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, якиму задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд доводячи факт отримання відповідачкою кредитних коштів посилався на наявні у матеріалах справи довідку ТОВ ФК «Елаєнс» і банківську виписку, однак такі на думку апелянтки не підтверджують надання товариством кредитних коштів на виконання умов договору, оскільки свідчать виключно про перерахування 27.06.2020 року на картковий рахунок відповідачки 4 100 грн та жодним чином не ідентифікують платника, не містять відомостей про правову підставу такого платежу та не доводять, що цей переказ здійснено саме кредитодавцем на виконання кредитного договору.

Крім того, висновок суду про підтвердження волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору є необґрунтованим, оскільки він фактично побудований на довідці про ідентифікацію, сформованій самим ТОВ «Мілоан», тобто внутрішньому документі первісного кредитодавця, право вимоги якого у подальшому було відступлено позивачу. При цьому ТОВ «Мілоан» є особою, прямо зацікавленою у підтвердженні факту належного укладення кредитного договору та виникнення права вимоги, а тому така довідка не може вважатися об`єктивним, незалежним і достатнім доказом реального волевиявлення відповідача.

Також на думку апелянтки суд дійшов висновку, що проценти за договором можуть бути нараховані лише за період дії договору та в межах 60-денного строку пролонгації, тобто фактично до 25.09.2020 року. Однак доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості, на підставі якого заявлено до стягнення саме 14 022,00 грн, містить інший період нарахування - з 26.07.2024 року по 18.08.2025 року, тобто за 388 днів. Отже, суд, визнавши правомірним лише нарахування до 25.09.2020, безпідставно стягнув суму, яка за самим розрахунком позивача сформована за межами строку кредитування.

Крім того, апелянт не погоджується із висновком суду про стягнення з відповідача 4 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Хоча суд і зменшив заявлений позивачем розмір таких витрат з 9 000 грн до 4 500 грн, навіть у такому розмірі вони не відповідають критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності, передбаченим ст. 137 ЦПК України.

Також апеляційна скарга містить зауваження на ухвалу суду від 26 лютого 2026 року, якою суд першої інстанції витребував докази. Зазначає, що поновлення судом строку на подання клопотання про витребування доказів а також задоволення судом вказаного клопотання призвело до фундаментального порушення балансу інтересів сторін та базових засад судочинства, призвело до порушення порядку витребування доказів, та постановлення кінцевого судового рішення на підставі недопустимого та доказу. Наголошую, що саме позивач мав дотримуватися процесуальних норм і стандартів доказування та надати суду всі належні та допустимі докази на доведення факту перерахування грошових коштів при поданні позову, оскільки це основна та фундаментальна обставина справи, яка підлягала доказуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТзОВ «Факторинг Партнерс» вказує, що оскаржуване рішення суду ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а також з повним з`ясуванням обставин справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2026 року без змін.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 27.06.2020 року ОСОБА_1 , подала ТОВ «Мілоан» в електронному вигляді Анкету-заяву на кредит № 3031062, в якій зазначено: суму кредиту - 4 100 грн; строк кредиту - 30 днів з 27.06.2020року, дата повернення кредиту 27.07.2020року, сума до повернення 6 273 грн, складові частини сукупної вартості кредиту: комісія за надання кредиту в розмірі 451 грн. нараховується одноразово за ставкою 11% від суми кредиту за договором; проценти за користування кредитом 1 722 грн. нараховуються за ставкою 0,40% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Також із зазначеної анкети-заяви вбачається процедура оформлення та розгляду заяви № 3031062 (т.1, а.с.12).

В подальшому, 27.06.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 3031062 (індивідуальна частина), в електронній формі, за умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати відповідачці грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 4 100 грн (п.1.2 договору), а вона, у свою чергу, зобов`язалася повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом. Пунктами 1.3, 1.4 кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 30 днів з 27.06.2020 року (строк кредитування); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 27.07.2020 року.

Згідно п.п. 1.5.1, 1.5.2 Договору, комісія за надання кредиту: 451.00 грн, яка нараховується за ставкою 11.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 1722,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,40 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до 1.6 Договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2, 2.3 цього Договору.

До матеріалів справи на підтвердження погоджених із відповідачкою умов кредитування позивач також долучив Правила надання фінансових кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (у редакції від 10.03.2020 року) (т.1, а.с.13-16).

Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 яка ідентифікована ТОВ «Мілоан», підписала договір про споживчий кредит № 3031062 від 27.06.2020 року шляхом введення одноразового ідентифікатора S25904, який направлений на мобільний телефон НОМЕР_1 (а.с. 17). Вказаний номер телефону зазначений відповідачкою і в кредитному договорі № 3031062 від 27.06.2020 року, в якому також зазначені її інші особисті дані (номер паспорта, ідентифікаційний номер, місце проживання (з.с.а.с.11).

ТзОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором № 3031062 від 27.06.2020 року виконало у повному обсязі та 27.06.2020 року надало відповідачці кредит у розмірі 4 100 грн шляхом перерахунку на банківську карту позичальника № НОМЕР_2 , яку позичальницею вказано при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою ТОВ ФК «Елаєнс» від 27.03.2025 року, яка надана на підтвердження, що в рамках договору № 40484607_26/10/18-1 про надання послуг з переказу грошових коштів (Переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів , укладеного ТОВ ФК «Елаєнс» та ТОВ «Мілоан», і підтвердженням того, що платежі успішно проведені в системі: номер в системі FONDY: 239119595; номер операції: 6176сс30-67с7-47а1-b60b-5d344085ba3e_637288426739327144; дата проведення платежу: 27.06.2020 року; призначення платежу: кредитні кошти від ТОВ «Мілоан» згідно договору; сума платежу:4100,00 грн; платіжний метод: карта VISA; статус платежу:approved: номер картки: НОМЕР_2 : банк картки отримувача: PRIVATBANK; код авторизації: 743457 (т.1, а.с.18).

Згідно відповіді № 20.1.0.0.0/7-260306/56870-БТ від 10.03.2026 року наданої АТ «КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали про витребування доказів Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26.02.2026 року - на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ) .

По рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ) було зарахування коштів на суму 4 100 UAN за період 27.06.2020-02.07.2020 року (а.с. 205).

Також, АТ «КБ «ПриватБанк» долучено виписку за договором № б/н за період 27.06.2020-02.07.2020 року про рух коштів по банківській картці № НОМЕР_2 належній ОСОБА_1 , з якої вбачається, що на банківську картку відповідачки 27.06.2020 року поступило 4 100 грн (т.1, а.с.206).

26.07.2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» уклали договір факторингу № 26-07/2024, згідно з яким від першого до другого перейшло право вимоги до боржників, у тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3031062 від 27.06.2020 року.

Відповідно до п. 2.1 договору факторингу, клієнт - первісний кредитор відступає за плату своє право грошової вимоги до боржників строк виконання зобов`язань за якою настав, або яке виникне у майбутньому у сумі 287 052 895,25 грн, а фактор, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, приймає право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між клієнтом і боржниками.

Отже ТзОВ «Мілоан» відступило право вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» за договорами позики, в тому числі і за кредитним договором № 3031062 від 27.06.2020 року на суму 18 573 грн, з яких: 4 100 грн - заборгованість за кредитом; 14 022 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 451 грн - заборгованість по комісії за надання кредиту.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, проведеного ТОВ «Факторинг Партнерс» станом на 18.08.2025 року, за ОСОБА_1 рахується загальна сума заборгованості в розмірі 18 573 грн, з яких: 4 100 грн - заборгованість за кредитом; 14 022 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 451 грн - заборгованість по комісії за надання кредиту (а.с. 21).

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Отже із аналізу вищезазначених норм матеріального права суд робить висновок, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).

З копії кредитного договору № 3031062, анкети-заяви на кредит № 3031062, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що вказаний договір не містить підпису ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Вищевказане свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів тому юридичному факту, що ОСОБА_1 виявила волю на укладення кредитного договору з ТзОВ «Мілоан» заборгованість за яким є предметом розгляду судом даної справи.

Помилковим є посилання суду першої інстанції на довідку про ідентифікацію, як на доказ укладення спірного кредитного договору, оскільки указана довідка про ідентифікацію підписана виключно представником ТзОВ «Мілоан» та не містять ні дати складання довідки, ні дати підпису ідентифікатором, лише дату відправки зазначеного ідентифікатора.

Розрахунок кредитної заборгованості, наданий ТзОВ «Факторинг Партнерс», не є доказом розміру боргу, оскільки позивачем не доведено факту укладення кредитного договору на заявлених позивачем умовах.

Сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом банку та не містить відомостей, що дозволили б апеляційному суду перевірити, чи видавалися відповідачці кредитні кошти у зазначеному в позові розміру, на який строк, а також, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачкою умов кредитного договору, неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачкою. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 у справі №219/1704/17.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити умови, на яких укладено кредитний договір, таким чином суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність факту укладення між сторонами кредитного договору.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази свідчать про те, що ОСОБА_1 скористалася банківськими послугами.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаною норою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, колегія суддів уважає встановленим факт користування ОСОБА_1 наданими товариством коштами, про що свідчить витребувана судом банківська виписка по рахунку ОСОБА_1 за період з 27.06.2020 - 02.07.2020 року, з якої вбачається, що 27 червня 2020 року останній перерахована сума у розмірі - 4 100 грн (т.1, а.с. 205).

Отже, з огляду на те, що відповідачка фактично отримала та використовувала надані позивачем кошти та у добровільному порядку їх не повернула, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що ТзОВ «Факторинг Партнерс», має право на стягнення фактично отриманої ОСОБА_1 суми, яка відповідно до банківської виписки по рахунку становить 4 100 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги, викладених, як заперечення на ухвалу Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року про витребування доказів у АТ КБ «ПриватБанк», колегія суддів зазначає наступне.

Ухвали суду першої інстанції про витребування доказів у справі не зазначені у переліку ухвал, визначеному частиною першою статті 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені окремо від рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Винятків, за наявності яких особа може звернутися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на зазначене судове рішення (ухвалу суду першої інстанції), процесуальне законодавство не передбачає.

Надаючи оцінку наведеним запереченням апеляційний суд виходить із такого.

За змістом пунктів 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

За приписами частин першої-третьої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 26 лютого 2026 року задоволене клопотання представника позивача та витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» : - ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки № НОМЕР_2 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім`я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки;

- докази зарахування на картку № НОМЕР_2 кредитних коштів у сумі 4 100,00 грн., які 27.06.2020 року були на неї перераховані, а саме: витребувати виписки по рахунку ОСОБА_1 за номером картки № НОМЕР_2 за період із 27.06.2020 по 02.07.2020 року;

- інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 банківська картка № НОМЕР_2 (віртуальна чи фізична картка) та надати повний номер банківської картки № НОМЕР_2 ;

- інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 за період з 27.06.2020 по 02.07.2020 року;

- інформацію чи знаходиться номер телефону НОМЕР_1 в анкетних даних ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції врахував предмет та підстави позову, враховав позицію відповідачки , взяв до уваги, що докази, які просить витребувати представник позивача, містять банківську таємницю, а також мають суттєве значення для повного, всебічного та об`єктивного розгляду цивільної справи, а тому дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання представника позивача про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» вищезазначену інформацію.

Апеляційний суд наголошує, що цивільний процесуальний кодекс не містить переліку підстав для відмови у клопотанні про витребування доказів через невідповідність його певним вимогам. Натомість, відповідно до частини третьої статті 84 ЦПК України у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Таким чином, питання витребування доказів знаходиться у межах розсуду суду, який вирішує клопотання, сприяє реалізації учасниками справи своїх процесуальних права, забезпечуючи у тому числі принцип процесуальної економії.

Задоволення судом першої інстанції клопотання про витребування доказів не вплинуло на правильність оскаржуваного судового рішення, а також не стало перешкодою відповідачці реалізувати свої права щодо надання доказів на обгрунтування заперечень проти позову, і не призвели до порушення принципу змагальності рівності сторін перед законом і судом.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, суд першої інстанції не повністю з`ясував обставини, неправильно застосував норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2026 рокускасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Факторинг Партнерс» надані товариством кошти розмірі 4 100, 00 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції, то представником ТзОВ «Факторинг Партнерс» - Сердійчук Я. Я. на підтвердження заявлених витрат надано суду першої інстанції: договір про надання юридичних послуг № 02-07/2024, укладений 02.07.2024 між ТзОВ «Факторинг Партнерс» та АО « Лігал Ассістанс»; заявка на надання юридичної допомоги №487 від 01.07.2025; витяг з Акту №15 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025 , яким сторони погодили, що сума витрат за надання замовником послуг по справі за позовом до відповідача становить 9000,00 грн.; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги, акт прийому - передачі наданих послуг на суму 7 000,00 грн від 17 липня 2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, довіреність (т.1, а.с. 45-53).

Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відтак, позивачем доведено в суді першої інстанції належними доказами понесені витрати за надання професійної правничої допомоги.

Згідно статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання до суду першої інстанції позовної заяви, позивач сплатив судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. (т.1, а.с. 8). За подання апеляційної скарги відповідачкою сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. (т.2, а.с.7).

Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, рішення суду першої інстанцій скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, а сума задоволених позовних вимог складає 22,07% від позовних вимог, сплачений ТзОВ «Факторинг Партнерс» судовий збір за подання позовної заяви підлягає стягненню з ОСОБА_1 у розмірі 534,62 (2 422, 40 грн. * 22,07%), а витрати на правову допомогу у суді першої інстанції - у розмірі 1 986,30 грн (9 000 грн * 22,07%).

Відповідачці за рахунок ТзОВ «Факторинг Партнерс» підлягає відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 831,66 грн. (3 633, 60 грн. * (100% 22,07%)).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2026 року - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» перераховані 27.06.2020 року кошти у розмірі 4 100 (чотири тисячі сто) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 534 (п`ятсот тридцять чотири) грн 62 коп., та витрати на професійну правничу допомогу понесених в суді першої у розмірі 1 986 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят шість) грн 30 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 831 (дві тисячі вісімсот тридцять одна) грн 66 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта