Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №347/1534/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 347/1534/25

Провадження № 22-ц/4808/1692/26

Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 10 червня 2026 року, у складі судді Кіцули Ю. С, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» про захист прав споживача, визнання правочинів недійсними,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а у серпні 2025 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до ТОВ «Юніт Капітал» про захист прав споживача, визнання правочинів недійсними.

Позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» обґрунтовані тим, що 24.02.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №968716520 на суму 21 600 грн у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV964RT.

Первісний кредитор свої зобов`язання виконав та перерахував відповідачці, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 21600 грн 24.02.2023 на банківську карту відповідачки, яку вона вказала у Заявці при укладенні Кредитного договору.

Відповідачка не виконала свого обов`язку та не повертала наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 109 923,36 грн, з яких: 21 599,32 грн заборгованість по тілу кредиту, 88 324,04 грн заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

В ході укладених договорів факторингу, зобов`язання відповідачки за кредитним договором перейшло до ТОВ «Юніт Капітал».

У зв`язку з вище наведеним, представник ТОВ «Юніт Капітал» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №968716520 від 24.02.2023 у розмірі 109 923,36грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі та на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

У зустрічному позові ОСОБА_1 заперечила факт укладення договору та отримання будь-яких коштів. Зазначала, що надані у справі документи не підтверджують її волевиявлення і реальної фінансової операції, а лише створюють її видимість. ОСОБА_1 вказувала, що справді пройшла первинні кроки онлайн-сервісу, однак кредит не було надано і жодного підтвердження про успішне завершення всіх етапів та надання кредиту вона не отримала. Також ОСОБА_1 зазначила, що не отримувала електронного ідентифікатора MNV964RT, та заперечила надані позивачем докази щодо підтвердження факту передачі (переказу) коштів позичальнику. Окрім того, зазначила, що всі правочини щодо передачі її боргу є недійсними у зв`язку з тим, що рамковий договір факторингу укладений 28.11.2018, тоді як кредитний договір, право вимоги за яким нібито відступається, датований 24.02.2023.

У зв`язку із цим просила: визнати недійсним кредитний договір №968716520 від 24.02.2023 укладений між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», визнати недійсними договори факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, №19/1224-01 від 19.12.2024 та №04/06/25-Ю від 04.06.2025 - в частині відступлення права вимоги за кредитним договором №968716520 від 24.02.2023, а також відмовити у задоволенні первісного позову до неї в повному обсязі.

Рішенням Косівського районного суду від 10 червня 2026 року первісний позов ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» - заборгованість за Кредитним договором №968716520 від 24.02.2023 року у розмірі - 54 568,60 грн, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 1 202,48 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 474,80 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Юніт Капітал» про захист прав споживача, визнання правочинів недійсними - задоволено частково.

Визнано нечинним Договір факторингу №19/1224-01 від 19.12.2024 року укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн Фінанс» - в частині відступлення права вимоги за відсотками у розмірі 55354,76 грн нарахованими по кредитному договору №968716520 від 24.02.2023 року.

Визнано нечинним Договір факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 року укладений між ТОВ «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» - в частині відступлення права вимоги за відсотками у розмірі 55354,76 грн нарахованими по кредитному договору №968716520 від 24.02.2023 року.

В задоволенні решти позовних вимог зустрічного позову - відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Юніт Капітал» - в дохід держав 1937,92 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи

Вважає, що суд неправомірно поклав тягар доказування на відповідача, порушивши статтю 81 ЦПК України, так суд визнав встановленими обставини, які позивач мав, але не довів належними та допустимими доказами, а саме про факт укладення договору саме відповідачем, факт отримання відповідачем коштів у кредит, наявність і розмір заборгованості, правомірність переходу права вимоги до позивача.

Також зазначає, про порушення судом принципу рівності сторін, як складової права на справедливий суд, та обов`язку належного обґрунтування судового рішення. Всупереч наведеним стандартам, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не дав відповіді на аргумент відповідача про те, що надані позивачем докази є односторонньо створеними самим первісним кредитором документами, тобто такими, зміст яких повністю залежить від волевиявлення однієї сторони; проігнорував аргумент про хронологічну неспроможність договорів факторингу, не проаналізував правомірність нарахування процентів у надмірному розмірі за ставкою 1,81% на день після спливу договірного строку кредитування (30.03.2023).

Позивач не надав належних та допустимих доказів факту укладення відповідачем спірного електронного кредитного договору. Так, позивач не надав жодного доказу від оператора мобільного зв`язку, який би підтверджував факт відправки саме одноразового ідентифікатора «MNV964RT» на номер НОМЕР_1 саме о 18:40:29 год 24.02.2023; відсутні докази того, що цей ідентифікатор було введено саме відповідачем, а не третьою особою; позивач не надав доказу цілісності та незмінюваності електронного документа, оскільки договір поданий у формі копії у форматі, який дозволяє редагування, а не у форматі, який гарантує його незмінність

Апелянтка вважає, що платіжне доручення від 24.02.2023 та відповідь ПриватБанку не є належними доказами отримання коштів нею. Платіжне доручення від імені ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» - це односторонній документ самого кредитора, який лише свідчить про намір зробити переказ, а не про його реальне виконання. Відповідь ПриватБанку від 23.09.2025 та виписка насправді не підтверджують ідентифікації особи, яка розпоряджалася коштами. Суд взагалі не досліджував чи власником саме цього рахунку у той момент була саме ОСОБА_1 , жодна з операцій за карткою у період 24.02.2023 - 01.03.2023 не свідчить про подальше використання коштів позичальником. Суд першої інстанції не витребував і не дослідив розширену виписку за рахунком з інформацією про подальший рух коштів, IP-адреси, з яких здійснювалися операції, дані про 3D-Secure, тощо.

Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не досліджував, чи був паспорт споживчого кредиту наданий відповідачу за 2 робочих дні до нібито укладення договору та не оцінив цю обставину як самостійне суттєве порушення прав споживача відповідно до статті 9 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначає, що проценти за користування кредитом не можуть нараховуватися після спливу договірного строку кредитування. Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 договору кредитної лінії №968716520 від 24.02.2023, кредит було надано на строк 4 дні, з орієнтовною датою повернення 28.02.2023, строк договору було продовжено на 30 днів, з кінцевою датою погашення 30.03.2023. Тобто договірний строк користування кредитом закінчився 30.03.2023. Нарахована первісним кредитором до 02.05.2023 сума процентів у розмірі 32 969,28 грн також перевищує договірний строк кредитування (30.03.2023).

Суд не врахував порушення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Період прострочення, за який ТОВ «Юніт Капітал» просив стягнути кошти (з 30.03.2023 по 25.06.2025) повністю припадає на період дії воєнного стану в Україні. Отже, всі нараховані за цей період платежі, які мають характер відповідальності за прострочення (штрафи, пені, а також інфляційні та 3% річних за ст. 625 ЦК), підлягають списанню.

Суд першої інстанції не проаналізував розмір процентів у розрізі принципу справедливості, добросовісності та розумності, не оцінив їх з точки зору статті 13 ЦК України, що є істотним порушенням норм матеріального права. Договірна ставка 1,81% на день, у 20-30 разів перевищує будь-які розумні економічні показники ціни грошей і облікову ставку НБУ. Навіть частково задоволене судом стягнення процентів у розмірі 32 969,28 грн становить понад 152% від тіла кредиту за короткий період.

Спірне право вимоги за кредитним договором від 24.02.2023 нібито перейшло до позивача через послідовність договорів факторингу від 28.11.2018, 19.12.2024 та 04.06.2025. Отже, первинний договір факторингу укладено більш ніж за чотири роки до виникнення спірного права вимоги, що свідчить про відступлення майбутньої вимоги. Відповідно до ч. 2 ст. 1078 ЦК України така вимога вважається переданою фактору з дня її виникнення, однак позивач не довів включення саме вимоги до ОСОБА_1 до відповідного реєстру, оплату за її відступлення та існування цієї вимоги на момент її подальшого відступлення 19.12.2024. Крім того, суд сам встановив, що за договором факторингу ТОВ «Таліон Плюс» не набуло права нараховувати проценти після відступлення, а тому такі проценти не могли бути передані наступним факторам. Водночас суд безпідставно залишив у складі боргу 32 969,28 грн процентів, нарахованих первісним кредитором після 30.03.2023.

Суд першої інстанції, задовольнивши зустрічний позов лише щодо визнання нечинними двох наступних договорів факторингу (2024 і 2025 років), відмовив у аналогічній вимозі щодо першого договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018. Ця відмова є неправомірною з таких підстав, що саме відступлення на користь ТОВ «Таліон Плюс» за спірним договором є дефектним, оскільки право вимоги, яке нібито відступалося, не існувало на момент укладення рамкового договору факторингу (2018 рік), і не було доведено ані існування самого кредитного зобов`язання, ані здійснення оплати за факторинг. Суд не дав жодної оцінки хронологічній неспроможності відступлення (кредитний договір - 24.02.2023, договір факторингу - 28.11.2018); також не дав оцінки відсутності доказів реальної передачі-прийняття прав вимоги за спірним кредитним договором (крім односторонньо складеного витягу з Реєстру №227 від 02.05.2023).

Сума стягнутих з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 474,80 грн є необґрунтованою, завищеною і не відповідає критеріям розумності, встановленим статтею 137 ЦПК України. Договір про надання правничої допомоги №05/06/25-01 та Акт прийому передачі послуг датовані лише 05-25 червня 2025 року, тобто адвокатські послуги фактично не могли бути надані у повному обсязі, зазначеному в акті, оскільки позов подано до суду 29.07.2025 року і основна робота у справі відбулася вже після цієї дати; а жоден представник позивача особисто не з`являвся у судове засідання.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Юніт капітал» покликається на законність та обґрунтованість рішення суду. Натомість, доводи апеляційної скарги вважає такими, що не містять підстав для його скасування.

Представник ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» подав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» отримало копію ухвали суд від 24 липня 2026 року про відкриття апеляційного провадження 25 липня 2026 року, представник подав відзив лише 25 серпня 2026 року, тобто з пропуском строку для подання відзиву встановленого ухвалою суду, який настав 06 серпня 2026 року. Таким чином відзив представника позивача слід залишити без розгляду, відповідно до ст. ст. 126, 178 ЦПК України.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою виникли правовідносини внаслідок укладення електронного кредитного договору. Відповідачка належним чином не виконала кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 54 568,60 грн, з яких 21 599,32 грн - тіло кредиту та 32 969,28 грн - відсотки за користування кредитом. Водночас умови договору факторингу не передбачали права нового кредитора ТОВ «Таліон плюс» нараховувати відсотки після відступлення права вимоги, у зв`язку з чим суд зменшив розмір заборгованості за відсотками до вказаного розміру.

Частково задовольняючи вимоги за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання недійсності кредитного договору та договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, визнавши ТОВ «Юніт Капітал» новим кредитором у зобов`язанні. Водночас, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» не мало права нараховувати відсотки після переходу права вимоги, суд визнав нечинними договори факторингу №19/1224-01 від 19.12.2024 та №04/06/25-Ю від 04.06.2025 у частині відступлення права вимоги щодо неправомірно нарахованих відсотків у сумі 55 354,76 грн.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626,628 ЦК України).

За змістом ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України, кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу ч. 1ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII(далі - Закон №675-VIII)

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону №675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону №675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону №675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21 зазначено, що, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису всіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Для укладення електронного кредитного договору особі необхідно пройти ідентифікацію та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, або в застосунку «Приват24».

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, встановлено, що 24 лютого 2023 року між ТОВ ««Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №968716520 у формі електронного документа, підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора MNV964RT.

За умовами договору первісний кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі на суму 21 600,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених в цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства.

Так відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, підтвердила умови таких, після чого позикодавець надіслав їй за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору.

У заявці на отримання грошових коштів від 24.02.2023 зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 , які необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону, а також реквізити платіжної картки № НОМЕР_2 .

З урахуванням викладеного, колегія суддів звертає увагу, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону №675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Крім того, відповідачкою не доведено та в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують факт незаконного заволодіння її персональними даними.

Доводи апеляційної скарги про те, що ідентифікатор було введено третьою особою є необґрунтованими, та не підтверджені жодними доказами. Також безпідставними є також доводи щодо недійсності кредитного договору.

Отже, підписання договору відповідачкою електронним підписом, яке було узгоджене сторонами, відповідає вимогам чинного законодавства України, будучи аналогом власноручного підпису.

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що матеріалами справи підтверджено факт неодноразового укладання відповідачкою ОСОБА_1 із первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» електронних кредитних договорів, що вказує на її обізнаність як щодо істотних умов кредитування, так і щодо умов їх виконання.

Згідно платіжного доручення 24.02.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» переказало ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 21 600 грн на її банківську карту № НОМЕР_2.

Факт надання кредиту відповідачці підтверджується в тому числі відповіддю АТ «Приват Банк» на вимогу суду в порядку витребування доказів за №20.1.0.0.0/7-250917/79752-БТ від 23.09.2025 та копією Виписки за договором №б/н за період 24.02.2023 - 01.03.2023, відповідно до даних яких 24.02.2023 грошові кошти у сумі 21600 грн зараховано на платіжну картку № НОМЕР_2 , емітовану на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , фінансовий номер телефону НОМЕР_1 .

Таким чином, твердження відповідачки про те, що в матеріалах справи немає інформації про перерахування з рахунку кредитодавця на рахунок відповідачки коштів, а також, що така картка не належить відповідачці є необґрунтованими.

Отже, первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачці кредит у розмірі, погодженому сторонами.

Відповідно до Розрахунку заборгованості наданої ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість позичальника ОСОБА_1 по кредитному договору №968716520 від 24.02.2023 року - становить 53 924,94 грн, в т.ч. 21 599,32 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 32 969,28 грн. - заборгованість по процентах за період з 24.02.2023 по 02.05.2023.

У зв`язку з тим, що відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, суму отриманих коштів не повернула, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для стягнення з позичальника на користь позивача заборгованості по тілу кредиту у сумі 21 599,32 грн.

28.11.2018 між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01.

Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3 договору під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.5 договору встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.

Згідно з п. 2.1 розділу 2 договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Крім цього, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено ще Додаткові угоди до даного договору факторингу, а саме: Додаткову угоду №19 від 28.11.2024 року, Додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року, Додаткову угоду №27 від 31.12.2021 року, Додаткову угоду №31 від 31.12.2022 року, Додаткову угоду №32 від 31.12.2023 року.

На виконання Договору факторингу сторони підписали Реєстр прав вимоги 227 від 02.05.2023, за яким від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 968716520 від 24.02.2023, загальна заборгованість по якому становить 54 568,60 грн.

Відповідно до Розрахунку заборгованості наданої ТОВ «Таліон Плюс», заборгованість позичальника ОСОБА_1 по кредитному договору №968716520 від 24.02.2023 року за період з 02.05.2023 по 19.12.2024 - становить 109923,36 грн, в т.ч. 21599,32 грн - заборгованість по тілу кредиту, 88324,04 грн - заборгованість по процентах за період з 02.05.2023 по 19.12.2024.

19.12.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 19/1224-01. На підставі цього договору факторингу та відповідно до реєстру прав вимоги №1 від 19.12.2024 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржників, включаючи відповідачку.

04.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договоромна загальну суму 88324,04 грн, що також підтверджується копією Реєстру боржників від 04.06.2025 року.

Укладення договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договори факторингу були чинними. При цьому, право вимоги по кредитному договору № 968716520 від 24.02.2023 були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Онлайн Фінанс», а в подальшому позивачу ТОВ «Юніт Капітал» на підставі реєстрів, які оформлені належним чином.

Таким чином, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Крім того, додатковими угодами, строк дії договору факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, та є належними доказами щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», і відповідно до наступних кредиторів.

Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (провадження № 61-13862св25).

Безпідставними також є доводи апеляційної скарги щодо недійсності договорів факторингу та відсутності доказів реальної передачі-прийняття прав вимоги за спірним кредитним договором.

Таким чином, до ТОВ «Юніт Капітал» відповідно до ланцюга укладених договорів факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Відповідачка у визначений договором строк кредит не погасила.

Відповідно до виписки з особового рахунку за Кредитним договором №968716520 від 24.02.2023 - заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем ТОВ «Юніт Капітал» станом на 25.06.2025 становить 109 923,36 грн, в т.ч. прострочена заборгованість за сумою кредиту - у розмірі 21599,32 грн та прострочена заборгованість за процентами - у розмірі 88324,04 грн.

Суд першої інстанції встановив, що на момент відступлення права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон плюс» заборгованість становила 54 568,60 грн, з яких 21 599,32 грн - тіло кредиту та 32 969,28 грн - прострочена заборгованість за процентами. Водночас ТОВ «Таліон плюс» після набуття права вимоги нарахувало заборгованість за процентами88 324,04 грн. Оскільки договором факторингу не передбачено права фактора на таке нарахування, тому відповідне право вимоги не могло бути надалі відступлене ТОВ «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал».

Тому, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що стягненню підлягає заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 32 969,28 грн, які були нараховані первісним кредитором до відступлення права вимоги.

Відповідачка була належним чином ознайомлена з усіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується накладенням нею електронного підпису.

Перевіривши порядок нарахування процентів, колегія суддів встановила, що їх нарахування здійснено відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням погоджених сторонами процентних ставок та в межах строку кредитування, визначеного договором. Розрахунок заборгованості відповідає умовам укладеного сторонами правочину, а тому підстав для висновку про неправомірність нарахування процентів не вбачається.

Доводи апеляційної скарги щодо несправедливості нарахованих кредитодавцем процентів, розмір яких значно перевищує суму заборгованості за кредитом, та їх суперечність ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними.

Суд першої інстанції правильно визначив розмір процентів за користування кредитом, а доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться фактично до незгоди апелянта із сумою, яка підлягає стягненню, та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права.

З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.

Таким чином, судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про задоволення позову.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення витрат понесених позивачем на правову допомогу адвоката слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, вирішуючи питання про стягнення із відповідачки витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду, суд першої інстанції, надав належну оцінку наданих на підтвердження понесених таких витрат доказів у їх сукупності, врахував характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового їх стягнення у сумі 3 474,80 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 10 червня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 16 вересня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин