Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №344/4755/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/4755/26

Провадження № 22-ц/4808/1498/26

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів - Девляшевського В.А., Максюти І.О.,

учасники справи

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України)

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Ізовіта Андрій Миколайович,

на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року, ухвалене в складі судді Бородовського С.О.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 25 жовтня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_2 за допомогою веб-сайту (navse.ua) було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1292-5422.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачці кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 8900,00 грн, строк кредитування – 300 днів, базовий період – 14 днів, комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту, знижена % ставка – 1,20 % в день, стандартна % ставка – 1,50 % в день.

В порушення умов договору відповідачка не виконала свої зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 13.02.2026 року становить: 26 582,43 грн, з яких прострочена заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6694,48 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 19887,95 грн.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором №1292-5422 від 25.10.2023 року в розмірі 26 582,43 грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом – 6694,48 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами у розмірі - 19887,95 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 26 582,43 грн, з яких заборгованість за кредитом у розмірі 6 694,48 грн, заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 19 887,95 грн, судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , звернулась з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на неповне з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року в частині стягнення процентів за користування кредитом та судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 19 887,95 грн. Стягнути з позивача на її користь судові витрати.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що пунктом 15 статті 14 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавець розмежував дві окремі категорії військовослужбовців, щодо яких застосовуються відповідні соціальні гарантії. До першої категорії належать військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією. Для цієї категорії осіб закон прямо визначає момент виникнення права на пільгу - з моменту призову на військову службу і на весь час її проходження. До другої категорії належать інші військовослужбовці, які проходять військову службу не за мобілізацією, але беруть або брали безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони держави. Саме щодо цієї категорії законодавець пов`язує застосування пільги із встановленням факту безпосередньої участі у відповідних заходах. Натомість суд першої інстанції фактично ототожнив зазначені категорії військовослужбовців та безпідставно застосував до мобілізованого військовослужбовця ті умови, які законом встановлені виключно для іншої категорії осіб.

У мотивувальній частині рішення суд встановив, що чоловік відповідачки був призваний на військову службу саме за мобілізацією 25 лютого 2022 року. Таким чином, суд встановив юридичний факт, який відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є достатньою підставою для застосування гарантії щодо ненарахування процентів за користування кредитом. Однак, всупереч встановленим обставинам справи, суд дійшов протилежного висновку, поклавши на відповідачку додатковий обов`язок доводити безпосередню участь чоловіка у бойових діях протягом строку кредитування.

Висновки суду про обов`язок відповідачки доводити наявність підстав для застосування пільги суперечать статтям 12 та 81 ЦПК України щодо розподілу обов`язку доказування. Відповідачкою надано суду всі наявні документи, які підтверджують її статус дружини мобілізованого військовослужбовця, а саме: свідоцтво про шлюб, військовий квиток чоловіка, посвідчення учасника бойових дій та довідку щодо проходження військової служби. Заперечуючи можливість застосування передбаченої законом пільги, саме позивач повинен був довести наявність підстав, які виключають її застосування, однак жодного доказу того, що чоловік відповідачки був звільнений з військової служби, втратив статус мобілізованого військовослужбовця або припинив проходження військової служби у період нарахування процентів, позивач суду не надав.

Зазначає, що суд не надав належної оцінки доказам, які підтверджували правову позицію відповідачки. Так, суд лише формально зазначив про існування військового квитка, однак зовсім не проаналізував його доказове значення, водночас саме військовий квиток підтверджує факт призову ОСОБА_4 на військову службу за мобілізацією, що є ключовою обставиною для застосування пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Суд не надав жодної оцінки довідці форми № 5 щодо проходження військової служби. Натомість суд фактично обмежився висновком про недостатність поданих документів, не зазначивши, з яких саме підстав надані відповідачкою докази є неналежними чи недопустимими. Такий спосіб оцінки доказів не відповідає вимогам статті 89 ЦПК України та свідчить про формальний підхід до розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» посилається на те, що рішення суду є законним та обгрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною, просить рішення Івано-Франківського міськогосуду від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Зазначає, що законодавцем чітко визначено критерії для застосування пільги для дружин військовослужбовців, а саме: для дружин військовослужбовців, що були призвані за мобілізацією або із за призовом числа осіб резервістів: така пільга застосовується із моменту їх призову на військову службу за мобілізацією або призову із числа осіб призваних з резерву. Для дружин військовослужбовців, що проходять військову службу на інших видах (включаючи військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом) – така пільга застосовується за період безпосередньої участі військовослужбовця у здійсненні заходів необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до листа Міністерства оборони України від 04.06.2025 № 220/9526 пільга щодо ненарахування процентів за користування кредитом має надаватися на підставі наступного переліку документів: військовий квиток або посвідчення офіцера; довідка за формою 5, згідно з додатком 21 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 № 40 (зі змінами); витяг із наказу по особовому складу про призначення на посаду (для підтвердження виду військової служби, на якій перебуває військовослужбовець. У разі зазначення виду військової служби в довідці за формою 5 надання витягу із наказу (завіреної копії наказу) по особовому складу не обов`язкове); для учасників бойових дій додатково надається відповідна довідка про участь в бойових діях чи посвідчення про відрядження в зону бойових дій; для дружин/чоловіків військовослужбовців – документ про укладення шлюбу.Надані відповідачкою документи не містять належного та допустимого підтвердження виду військової служби, яку проходив чоловік відповідача у період з 18.05.2024 року по 19.08.2024 року. З поданих доказів неможливо встановити факт безперервного перебування особи на відповідному виді військової служби саме у вказаний період, що має істотне значення для вирішення питання щодо застосування передбачених законом пільг. Отже, нарахування процентів позивачем за період з 25.10.2023 року по 19.08.2024 року (включно) здійснювалося на законних підставах згідно з умовами договору.

Також зазначає, що розмір витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн є неспівмірним із складністю справи, враховуючи предмет спору та підлягає скасуванню

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 26582,43 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн * 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у період дії кредитного договору з 25.10.2023 по 19.08.2024 чоловік відповідачки не належав до осіб, які брали участь у заходах із забезпечення оборони та національної безпеки,відсічі збройної агресії РФ. Положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не підлягають застосуванню до цих правовідносин, оскільки не доведено перебування військовослужбовця у відповідних районах у зазначений період. Суд дійшов висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1292-5422 від 25.10.2023 у розмірі 26 582,43 грн, яка складається з 6694,48 грн – тіло кредиту та 19887,95 грн – відсотки за користування кредитом.

Переглядаючи справу колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 25.10.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_2 за допомогою веб-сайту (navse.ua) укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1292-5422, у відповідності до умов якого ОСОБА_2 отримала кредитні кошти на картковий рахунок, вказаний нею в особистому кабінеті.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 8 900,00 грн, строк кредитування – 300 днів, базовий період – 14 днів, комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту, знижена % ставка – 1,20 % в день, стандартна % ставка – 1,50 % в день.

Станом на 13.02.2026 року заборгованість відповідачки за кредитним договором складає 26 582,43 грн, з яких заборгованість за кредитом – 6 694,48 грн, заборгованість за нарахованими процентами – 19 887,95 грн.

Згідно свідоцтва про шлюб відповідач уклала шлюб 05.10.2012 з ОСОБА_4 .

Згідно військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 25.02.2022 призваний на підставі Указу Президента по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В період з 07.01.2026 по 16.02.2026 ОСОБА_4 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Чернігівській області, Корюківський район, Менська міська громада, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України від 17.02.2026 №2727/442.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостоюцієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

Як вбачається, 25 жовтня 2023 року через вебсайт navse.ua між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_2 було укладено електронний кредитний договір № 1292-5422. За умовами угоди позичальниці на її картковий рахунок перераховано кошти для особистих потреб у розмірі 8 900,00 грн строком на 300 днів (із базовим періодом 14 днів). Договором передбачено комісію за видачу кредиту у розмірі 15% від суми, знижену процентну ставку 1,20% на день та стандартну – 1,50% на день.

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 13 лютого 2026 року заборгованість за кредитним договром становить 26 582,43 грн, з яких 6 694,48 грн – заборгованість за тілом кредиту, 19 887,95 грн – заборгованість за відсодками.

У відзиві на позовну заяву відповідачка посилалась на застосування до спірних правовідносин частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначаючи про те, що вона є дружиною військовослужбовця.

Відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Відповідно правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у п. 74 його постанови від 04.09.2024 року у справі № 426/4264/19: «У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

На підтвердження того, що ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця остання до суду першої інстанції надала копію свідоцтва про шлюб. З вказаного свідоцтва про шлюб вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали шлюб 05 жовтня 2012 року.

На підтвердження того, що чоловік відповідача ОСОБА_4 є військовослужбовцем до суду надано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , військовий квиток серія НОМЕР_1 .

В пункті 15 військового квитка вказано, що з 25 лютого 2022 року на підставі Указу Президента № 69/2022 від 24 лютого 2022 року ОСОБА_4 призваний у Збройні Сили України по мобілізації. Призначений на посаду офіцера мобілізаційного відділення наказом №29 від 29.02.2022 року, довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України,захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що на відповідача, як на дружину військовослужбовця, який проходив військову службу в особливий період поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто до неї не може застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій і пені за невиконання зобов`язань за користування кредитом, а також у неї відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги «Укр Кредит Фінанс» підлягають задоволенню у частині стягнення лише тіла кредиту у розмірі 6694,48 грн.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні закону та наданні оцінці доказів, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст.376 ЦПК України.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 622,40 грн.

За подання апеляційної скарги відповідачкою сплачено судовий збір в розмірі 3194,8 грн

Позовну заяву ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено на 25,18 %, тому з відповідачки на користь позивача за подання позовної заяви підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 660,32 грн.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 74,82 %, тому з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 2390,35 грн.

Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи положення ч.10 ст.141 ЦПК України, остаточно з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 різницю витрат по сплаті судового збору в розмірі 1730, 02 грн.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У відзиві на позовну заяву відповідач просила стягнути з позивача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1,4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Наявність договірних відносин між адвокатам Ізовітом А.М. та ОСОБА_1 підтверджуються договором №31/24-ц про надання правової (правничої) допомоги від 02.12.2024 року.

Пунктом 4 зазначеного договору передбачено, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі та порядку, які визначені у додатку до цього договору.

До відзиву представником позивачки додано копію додатку № 2 до Договору 31/24-ц від 02.12.2024 року, де визначено фіксований розмір гонорару за надання професійної правової допомоги у розмірі 12000,00 грн.

Представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заперечував проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу та зазначав, що такий розмір є завищеним і неспівмірними до ціни позову.

Надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, врахувавши складність справи, суть спору, характер послуг, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність зменшення витрат на правничу допомогу, яку просить стягнути ОСОБА_1 на свою користь з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до 5000, 00 грн. З урахуванням пропорційності задоволених вимог позивача, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню у розмірі 3741,00 грн .

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 просить стягнути з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на її користь витрати на правничу допомогу в Івано-Франківському апеляційному суді в розмірі 6000 грн.

На підтвердження витрат до апеляційної скарги договір про надання правової допомоги № 31/24-ц року від 02.12.2024 року, додаток №8 до Договору №31/24-ц від 22.06.2026 року, де визначено фіксований розмір гонорару за надання професійної правової допомоги у розмірі 6000,00 грн, квитанцію на суму 6000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заперечував проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу та зазначав, що такий розмір є завищеним і неспівмірним.

Оцінивши подані стороною позивача докази обґрунтованості розміру витрат на правничу допомогу, розмір виконаної адвокатом роботи, врахувавши критерії розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення витрат на правничу допомогу, яку просить стягнути ОСОБА_1 на свою користь з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до 5000,00 грн.

Разом з тим, з урахуванням п.3 ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з урахуванням пропорційності задоволених вимог позивача, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню у розмірі 3741 грн (74,82%).

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Ізовіта Андрій Миколайович, задовольнити.

Рішення Івано-Франківського апеляційногосуду від 28 травня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», код ЄДРПОУ 38548598, місце знаходження: 01133, м. Київ, Бульвар Лесі Українки, буд. 26 офіс 407 прострочену заборгованість за тілом кредиту за договором про відкриття кредитної лінії № 1292-5422 від 25.10.2023 року в розмірі 6694,48 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», код ЄДРПОУ 38548598, місце знаходження: 01133, м. Київ, Бульвар Лесі Українки, буд. 26 офіс 407 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1730,02 грн, витрати на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 7482,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: І.О. Максюта

В.А. Девляшевський