Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №347/520/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 347/520/26

Провадження № 22-ц/4808/1583/26

Головуючий у 1 інстанції ДРАЧ Д. С.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів - Девляшевського В.А., Максюти І.О.

учасники справи

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України)

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Денис Миколайович,

на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2026 року, ухвалене судом у складі судді Драч Д.С.,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначило, що 31.12.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 375313411 на суму 11 000,00 грн.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV92CM5.

У кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.

Згідно з умовами кредитного договору, первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти у сумі 11 000,00 шляхом перерахування через банк-провайдер. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становить 15 500,00 грн.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.

28.11.2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу 1.

Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 175 від 05.05.2022, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

23.02.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 23/0224-01.

ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 1 від 23.02.2024 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

15.07.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників № Б/Н від 15.07.2025 року за договором факторингу 3 від ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 14 450,77 грн.

Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у реєстрі боржників № Б/Н від 15.07.2025 до позивача підтверджується Актом прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу 3.

Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за кредитним договорам.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить - 14 450,77 грн, яка складається з: 11 355,09 грн - заборгованість по тілу кредиту; 3 095,68 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

У зв`язку з викладеним, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 375313411 від 31.12.2021 року у розмірі 14 450,77 грн, судові витрати та витрати по сплаті судового збору в сумі 2662, 40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2026 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №375313411 від 31.12.2021 в сумі 14 450, 77 грн, судовий збір в сумі 2662, 40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Д.М., звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що кредитний договір № 375313411 від 31.12.2021 був належно укладений в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора MNV92CM5 є помилковим, оскільки для доведення укладення електронного договору недостатньо надати до суду лише паперову копію договору із зазначенням певного одноразового ідентифікатора. Позивач повинен довести технологічний ланцюг укладення договору: створення особистого кабінету, ідентифікацію особи, направлення оферти, доступ особи до умов договору і правил, направлення одноразового ідентифікатора на конкретний засіб зв`язку, використання саме цією особою такого ідентифікатора, фіксацію дати і часу акцепту, а також неможливість підписання договору без виконання відповідних дій.

Суд не перевірив, чи подані оригінали електронних доказів або електронні копії з реквізитами, які дозволяють перевірити їх цілісність, час створення, джерело походження та незмінність.

Суд мав розмежувати дві різні обставини: факт руху коштів та факт виникнення кредитного зобов`язання на умовах, заявлених позивачем. Вважає, що суд фактично ототожнив зарахування коштів з доведеністю всього договору, що суперечить статтям 76, 77, 81, 89 ЦПК України та статтям 202, 207, 626, 638, 1054 ЦК України.

Висновок суду про те, що проценти у сумі 3 095,68 грн нараховані за період строку кредитування та відповідно до пункту 1.9 кредитного договору, не відповідає матеріалам справи, оскільки строк кредитування становив 30 днів, кінцева дата повернення кредиту 30.01.2022 року.

Суд не розмежував проценти за правомірне користування кредитом у межах строку кредитування та відповідальність за прострочення грошового зобов`язання після закінчення строку.

Скаржник наводить контр розрахунок та зазначає, що кредитний договір № 375313411 датований 31.12.2021 року, строк кредитування становив 30 днів, тобто кінцевий строк повернення кредиту визначений 30.01.2022 року. За таких умов проценти за статтею 1048 ЦК України могли нараховуватися лише до 30.01.2022 року включно. Відповідач здійснив оплати на загальну суму 7 073,00 грн. У розрахунку зазначено, що станом на 05.05.2022 року було сформовано 5 982,73 грн процентів, а до ТОВ «Таліон Плюс» за реєстром прав вимоги № 175 від 05.05.2022 передано тіло 11 355,09 грн та проценти 3 054,64 грн. Отже, на момент першого відступлення значна частина процентів була сформована після спливу строку кредитування. Тому з розрахунку позивача підлягає виключенню вся сума заявлених процентів 3 095,68 грн.

Скаржник зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що перший договір факторингу укладений 28.11.2018 року, тобто значно раніше, ніж виникли спірні кредитні правовідносини 31.12.2021.

Посилається на те, що суд не перевірив, чи дозволяли умови договору факторингу № 28/1118 01 від 28.11.2018 року відступлення майбутніх вимог, у який саме момент такі вимоги вважалися переданими, які саме умови передбачали додаткові угоди, чи був договір чинним на 05.05.2022, чи виконано умови щодо оплати фінансування саме за реєстром № 175.

Суд першої інстанції визнав факт переходу права вимоги до позивача доведеним, однак не дослідив, чи надано належні докази виконання умов договору факторингу № 15/07/25 Е від 15.07.2025, зокрема щодо оплати ціни права вимоги, моменту переходу права вимоги, обсягу переданого права та підтвердження того, що право вимоги на дату 15.07.2025 належало саме ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».

Зазначає, що суд першої інстанції не перевірив, чи є витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн фактично сплаченими або такими, що підлягають сплаті, чи є вони необхідними саме для цієї справи, чи є вони співмірними зі складністю типової кредитної справи та ціною позову 14 450,77 грн.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» зазначив, що договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом тривалого часу, а саме у період з 28.11.2018 року по 31.12.2024 року.

05.05.2022 року первинний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги № 175 до договору факторингу 1, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідача на загальну суму 14 409,73 грн. Даний факт свідчить про те, що відступлення права вимоги здійснювалося не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов`язання відповідача перед первинним кредитором, оскільки відповідно до умов договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 передача (відступлення) прав вимоги здійснюється у момент підписання реєстру прав вимог.

23.02.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01та на виконання договору факторингу 2, підписали Реєстр прав вимоги № 1 від 23.02.2024 до договору факторингу 2, за яким відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

15.07.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 14450,77 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн * 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №375313411. Позивачем надано докази переходу прав вимоги за кредитним договором. Договір позики є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався. Відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 11 355,09 грн та відсотки - 3 095,68 грн, нараховані за період строку кредитування та відповідно до п.1.9 договору кредитної лінії № 375313411 від 31.12.2021 року.

Суд дійшов висновку простягнення з відповідачавитрат направничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено що 31.12.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 375313411

Відповідності п. 1.1. за цим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 29900, 00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Згідно п. 1.3. договору кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 11000 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 30.01.2022 року.

Пунктом 1.7. передбачено, що кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі - Дисконтний період), а саме до 30.01.2022 року. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

За змістом п. 1.8. договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена. Сторони узгоджують, якщо Y - дата ініціації продовження дисконтного періоду більша за Х - поточну дату закінчення дисконтного періоду, то кількість днів, на які продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів.

На підставі п. 1.9. за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

- виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 3,65 процентів річних, що становить 0,01 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним(пп. 1.9.1.);

- за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 747,34 процентів річних, що становить 2,05 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті (пп. 1.9.2.).

- якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 766,50 процентів річних, що становить 2,10 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування.

Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду виключно за умови, якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 2,10 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору (пп. 1.9.3.).

Згідно пункту 5.2. договору строк дії цього договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту визначеного в п.1.7 договору. Строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту передбачених п. 1.8. та п. 1.12.1. договору.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно платіжного доручення №3d2ab36e-8bbf-4e22-b9b4-84331ae0bc8e від 31.12.2021, через банк-провайдер АТ КБ «ПриватБанк» 31.12.2021 року Ткачу О.В. було перераховано грошові кошти в сумі 11000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 .

Згідно з платіжним дорученням №77e8c32f-8b83-43fc-aa88-b7500ba269e7 від 26.01.2022 через банк-провайдер АТ «АЛЬФА-БАНК» Ткачу О.В. було перераховано грошові кошти в сумі 4500,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 .

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №375313411 від 31.12.2021 року вбачається, що станом на 05.05.2022 року загальна заборгованість становить 15500,00 грн, що складається з тіла кредиту - 11000,00 грн та процентів - 5982,73 грн.

28.11.2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу 1.

Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 175 від 05.05.2022, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

Відповідно до виконаного ТОВ «Таліон Плюс» розрахунку заборгованості за кредитним договором № 375313411 від 31.12.2021 станом на 23.02.2024 року загальна заборгованість становить 14450,77 грн, яка складається з тіла кредиту - 11355,09 грн та процентів - 3095,68 грн.

23.02.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01.

ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 1 від 23.02.2024 до договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

15.07.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників № Б/Н від 15.07.2025 року за договором факторингу 3 від ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 14 450,77 грн.

Згідно наданої ТОВ «ФК «ЕЙС» виписки з особового рахунку за кредитним договором №375313411 від 31.12.2021 заборгованість ОСОБА_1 станом на 26.12.2025 (включно) складає 14 450,77 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 11355,09 грн та прострочена заборгованість за процентами - 3095,68 грн.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостоюцієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 375313411, який підписаний позичальником електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора MNV92CM5.

Відповідно до пункту 5.4. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Отже, сторони погодили, що в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

В договорі відображено алгоритм введення: позичальник: ОСОБА_1 ІH: НОМЕР_3 Тел.: НОМЕР_6 Ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 Договір: 375313411 від 31.12.2021 Одноразовий ідентифікатор: MNV92CM5, відправлено 31.12.2021 0:31:10, введено 31.12.2021 0:32:13.

Без отримання відповідного ідентифікатора на номер телефону НОМЕР_2 використання якого було необхідним для підписання договору, укладення договору було б неможливим.

У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором договору, ОСОБА_1 не належить.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 провадження № 61-6066-св 23, де суд погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що договір укладений в електронному вигляді з використанням електронного підпису MNV92CM5, відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, що спростовує доводи апеляційної скарги щодо недовдеденості факту підписання відповідачем договору кредитної лінії № 375313411 від 31.12.2021 року.

Факт перерахування коштів підтверджується платіжним дорученням №3d2ab36e-8bbf-4e22-b9b4-84331ae0bc8e від 31.12.2021, через банк-провайдер АТ КБ «ПриватБанк» 31.12.2021 року ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти в сумі 11000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 та платіжним дорученням №77e8c32f-8b83-43fc-aa88-b7500ba269e7 від 26.01.2022 через банк-провайдер АТ «АЛЬФА-БАНК» Ткачу О.В. було перераховано грошові кошти в сумі 4500,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 .

Також, згідно листа АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в банку емітовано карту № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ). Номер телефону НОМЕР_2 був/є фінансовим номером телефону за платіжною карткою № НОМЕР_4 , кий знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 .

За період з 31.12.2021 року по 05.01.2022 року було зарахування коштів у сумі 11000 грн від 31.12.2021 року.

За період з 26.01.2022 року по 31.01.2022 року було зарахування коштів у сумі 4500 грн від 26.01.2022 року

Отже, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором від 18.10.2022 року виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит у розмірі, погодженому в договорі кредитної лінії.

Щодо факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.2.1.1.5 договору, кредитодавець має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою, відповідно до чого, кредитодавець в будь-який час, в тому числі після закінчення дисконтного періоду, має право відступити право вимоги до позичальника будь-якій третій особі.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 28.11.2018 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 1.3 право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до п. 1.5. договору факторингу, Реєстр прав вимоги - означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного Реєстру наведена в додатку №1 до договору.

Згідно п. 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.

Згідно п. 8.2 договору строк цього договору закінчується 28 листопада 2019 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

28.11.2019 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно якої п. 8.2 договору викладено в новій редакції, за яким строк дії цього договору закінчується 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

31.12.2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно якої сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.

Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3 договору під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.5 договору встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.

Згідно з п. 2.1 розділу 2 договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 8.2. строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 31.12.2021 року, але в будь-якому випадку до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

31.12.2021 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 27, згідно якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2022 року.

31.12.2022 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду №31, згідно якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2023 року.

31.12.2023 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду №32, згідно якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до реєстру прав вимоги №175 від 05.05.2022 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 14409 грн, яка складається із 11355,09 грн заборгованості за основною сумою боргу 3054,645 грн заборгованість по відсоткам.

23.02.2024 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» уклали договір факторингу № 23/0224-01 відповідно до п. 8.2 якого строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року.

Пунктом 2.1 розділу 2 договору факторингу № 23/0224-01 визначено, що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3 договору факторингу № 23/0224-01 під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом. 1.5 зазначеного договору факторингу встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024 року до договору факторингу № 23/0224-01 від 23.02.2024 року в даному реєстрі під № 2680 значиться ОСОБА_1 , за яким значиться заборгованість за кредитним договором №375313411 від 31.12.2021 року на загальну суму 14450 грн, з яких заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) 11355,09 грн, заборгованість по відсоткам 3095,68 грн.

15.07.2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» було укладено договір факторингу № 15/07/25-Е.

Відповідно до п.1.2. договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі Реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 15 липня 2025 року до договору факторингу № 15/07/25-Е в даному реєстрі під № 11168 значиться ОСОБА_1 , за яким значиться заборгованість за кредитним договором №375313411 від 31.12.2021 року на загальну суму 14450 грн, з яких заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) 11355,09 грн, заборгованість по відсоткам 3095,68 грн.

Як вбачається з вищенаведеного, право вимоги по кредитному договору №375313411 від 31.12.2021 були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Онлайн фінанс», а в подальшому позивачу ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» на підставі реєстрів, які оформлені належним чином.

Додатки до договору факторингу містять інформацію про кредитний договір, за яким передається право вимоги, дані про особу-боржника, суму заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів, та є належними і допустимими доказами у справі на підтвердження права звернення ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» із заявленими позовними вимогами.

При цьому, відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку. Аналогічні умови зазначено і в договорах факторингу, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».

Таким чином, умови договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Крім того, додатковими угодами, строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року було продовжено до 31 грудня 2024 року, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, та є належними доказами щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» не надало доказів переходу до нього права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №375313411 від 31.12.2021 року.

Щодо посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не досліджено факт оплати за договорами факторингу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.4.1 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, з урахуванням додаткових угод, укладених між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі з відповідним реєстром права вимоги.

05.05.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 було підписано реєстр прав вимоги №175, згідно якого ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 .

Отже, враховуючи положення п. 4.1 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, ключовим в даному випадку слід вважати підписання сторонами реєстру прав вимоги, а не наявність доказів оплати за вказаним договором.

Пунктом 4.1 договору факторингу №23/0224-01 від 23.02.2024 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», визначено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.

23.02.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» від ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу №23/0224-01 від 23.02.2024 було підписано реєстр прав вимоги №1, згідно якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 .

Відповідно до договору факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «ЕЙС»» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 року, сторонами підписано 15 липня 2025 року.

Таким чином, враховуючи умови вищевказаних договорів факторингу, згідно з якими право вимоги виникає не з моменту оплати за вказаними договорами, а з моменту підписання сторонами реєстру права вимог, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Щодо стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом, колегія суддів зазначає наступне.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність (стаття 536 ЦК Україн).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в п. 95-108, щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Пунктом 1.7. передбачено, що кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме до 30.01.2022 року.

За змістом п. 1.8. сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.

Пунктом 1.9. передбачені проценти за користування кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості за період з 29.01.2022 року по 10.02.2022 року на загальну суму 7 073 грн, разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду, що є необхідною умовою, передбаченою пунктом 1.8. для продовження встановленого в п. 1.7. договору строку дисконтного періоду та, відповідно, строку надання кредитної лінії.

З наведеного слідує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом обмежене умовами самого кредитного договору, у даному випадку, нарахування відсотків могло відбуватись лише протягом 30 днів (п.1.7 договору), а саме за період з 31.12.20212 року по 30.01.2022 року за процентною ставкою, передбаченою п. 1.9 , що становить 0,01 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково стягнув заборгованість по процентам, як нарахована кредитором після закінчення строку кредитування.

Матеріалами справи підтверджено, що 31.12.2021 року ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 11 000 грн, а 26.01.2022 року грошові кошти в розмірі 4 500 грн.

З урахуванням встановлених обставин заборгованість відповідача за несплаченими процентами за договором № 375313411 від 31.12.2021 року слід обчислювати за період з 31.12.2021 року по 30.01.2022 року з урахуванням сум фактично отриманих ним грошових коштів 31.12.2021 року та 26.01.2022 року.

Таким чином, розмір процентів, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», становить 35,25 грн, а саме: (11 000 грн ? 0,01 % ? 25 днів) + (15 500 грн ? 0,01 % ? 5 днів).

Враховуючи, що відповідачем здійснено погашення заборгованості в розмірі 7 073 грн, яку позивач зараховував на погашення відсотків, які були нараховані поза межами строку кредитування та частково на тіло кредиту, остаточно з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» підлягає стягненню 8 462,25 грн заборгованості по тілу кредиту.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, суд першої інстанції неповно з`ясував обставин справи, неправильно застосував норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , слід задовольнити частково, рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2026 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту № 375313411 від 31.12.2021 року та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором кредиту № 375313411 від 31.12.2021 року в розмірі 8 462,25 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 622,40 грн.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 3993,60 грн

Позовну заяву ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» задоволено на 58,56 %, тому з відповідача на користь позивача за подання позовної заяви підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1535,68 грн.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 41,44 %, тому з ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1654,95 грн.

Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи положення ч.10 ст.141 ЦПК України, остаточно з ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 різницю витрат по сплаті судового збору в розмірі 119,27 грн.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року, укладений між АБ «Соломко» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та відповідно до якого гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до Договору (Додаток №1 до Договору).

Додатковою Угода № 25771043275 до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року передбачено, що клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу по справах про стягнення заборгованості за кредитними договорами ОСОБА_1 № договору 375313411 від 31.12.2021 року.

Відповідно до акту прийому - передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» понксло витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 7000 грн, яка складається з: складання позовної заяви - 5000,00 грн, вивчення матеріалів справи - 1000,00 грн, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації - 500 грн, підготовка клопотання щодо отримання інформації - 500 грн.

Надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, врахувавши складність справи, суть спору, характер послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем понесених витрат на правничу допомогу. Враховуючи, що рішення суду підлягає зміні, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених вимог в розмірі 4099,20 грн (7000 грн * 58,56 %).

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Денис Миколайович, задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2026 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №375313411 від 31.12.2021 в сумі 14 450, 77 грн, витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, вул. Поправки Юрія, будинок 6, кабінет 13 заборгованість за кредитним договором №375313411 від 31.12.2021 в сумі 8 462,25 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4099,20 грн.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2026 року в частині стягнення судового збору скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 119,27 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено15 вересня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

І.О. Максюта