Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №490/4963/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/4963/26

н\п 2/490/3856/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Зубко Б.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

29.05.2026 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення на її користь з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини, з усіх видів заробітку відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення з моменту надходження позовної заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Позов обгрунтований тим,що сторони перебували у романтичних відносинах. Шлюб не укладався. В цих відносин ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3 , який знаходиться на утриманні ОСОБА_1 та проживає разом із нею до теперішнього часу. Зазначає, що батько дитини, а саме відповідач проживає окремо, із відповідачем спільне господарство позивачка не вела. Вказує, що сторони не досягли згоди щодо розміру аліментів, які він має сплачувати на утримання спільного сина та добровільно відповідач аліменти також не сплачує. За такого, позивачка змушена звернутися з даним позовом до суду, який просить задовольнити у повному обсязі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

01.06.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.06.2026 року вищезазначену позовну заяву було залишено без руху.

10.06.2026 року позивачкою було усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 16.06.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.08.2026 року на 09:00 годин.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, 17.08.2026 року представниця позивачки ОСОБА_1 , адвокат Грібова О.А., подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без участі позивачки та її представниці, вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Крім того, зазначає, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

18.08.2026 року, у зв`язку з неявкою відповідача, судове засідання було відкладено на 15.09.2026 року.

Сторони в судове засідання не з`явились. 10.09.2026 року представниця позивачки ОСОБА_1 , адвокат Грібова О.А., подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без участі позивачки та її представниці, вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Крім того, зазначає, що не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного судового рішення.

Відповідач, який повідомлявся судом про дату, час та місце слухання справи шляхом направлення процесуальних документів на зареєстровану адресу проживання відповідача та через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, в судове засідання не з`явився, про наявність поважних причин, які перешкоджають участі в судовому засіданні не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Враховуючи наведене вище, розгляд справи проводиться за відсутності сторін та відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 15.09.2026 року постановлено провести заочний розгляд даної справи.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 27 червня 2025 року Третім відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №540. З вказаного свідоцтва вбачається, що батьки дитини є: батько – ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2026/008587734 від 26.05.2026 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою проживає ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2026/008587753 від 26.05.2026 року.

Отже, дитина проживає з матір`ю ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні, даний факт відповідачем не спростовувався.

Даних про наявність на утриманні відповідача інших неповнолітніх дітей та непрацездатних членів сім`ї відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 СК України).

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Частиною першою ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її стан здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що була ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За змістом ст. 18 Конвенції суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Як роз`яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суд зазначає, що розмір аліментів, який просить стягнути позивачка на утримання сина є мінімальним розміром аліментів, який передбачено нормами СК України та є необхідним для забезпечення належного утримання дитини.

Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 273 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 має конституційний обов`язок утримувати свою неповнолітню дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Виходячи з визначеного законодавством обов`язку батьків щодо утримання неповнолітніх дітей, мінімального гарантованого розміру аліментів на дитину, суд приходить до висновку про те, що розмір аліментів слід визначити, як того вимагають положення ст. 183 СК України, в єдиній частці від заробітку (доходу) батька. Разом з тим, суд визначає аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку від дня пред`явлення позову, тобто з 29.05.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

На думку суду, вказаний розмір аліментів є співмірним із тими відомостями та доказами, які були надані та повідомлені суду, при цьому такий розмір аліментів забезпечить матеріальні потреби дитини з урахуванням її віку і стану здоров`я та відповідатиме сталій судовій практиці щодо розміру частки доходу платника аліментів на утримання однієї дитини за звичайних умов.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його доходу відповідатиме інтересам дитини, платника аліментів та принципу справедливості.

За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що позивачка в силу п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду з цим позовом звільнена від сплати судового збору за вимогою щодо стягнення аліментів на утримання дитини, в такому разі судовий збір необхідно стягнути у дохід держави з відповідача у розмірі 1064,96 грн (із застосуванням коефіцієнта 0,8, оскільки позовну заяву подано в електронній формі)

Пунктом 1 частини першої статті 430 ЦПК України встановлено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 258, 259, 264, 265, 274-279, 280-282, 288-289, 430 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів, задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 травня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Саламатін О.В.