Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №475/459/26 — Доманівський районний суд Миколаївської області

Доманівський районний суд Миколаївської області

Справа № 475/459/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 вересня 2026 р.с-ще Доманівка

Суддя Доманівського районного суду Миколаївської області Кащак А.Я., розглянувши матеріали, які надійшли ВП №2 Вознесенського РУП ГУНП України в Миколаївській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, ІПН НОМЕР_1 ,

за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, від 07.04.2026 року серія ЕПР1 № 634380, 07.04.2026 року близько 13 год.00 хв. в с. Мостове по вул.Садова, гр. ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Mersedes-Benz Vito"», номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушенням координації рухів та порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alkotest та у закладі охорони здоров`я гр. ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України - відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських засобів, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнав, пояснив, що 07.04.2026 року в с. Мостове, Вознесенського району, Миколаївської області його зупинили працівники поліції, в ході перевірки документів запропонували сісти до службового автомобіля, під час розмови, у працівників поліції виникла підозра, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння на що він заперечив та запропонував пройти тест "Drager", але працівники поліції повідомили, що прилад "Drager" у них відсутній та знаходиться у іншого екіпажу поліції і потрібно зачекати 40 хвилин. Потім працівники поліції повідомили, що поїдуть до медичного закладу в с-ще. Доманівка для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Приїхавши до селища Доманівка, працівники поліції пересадили його до іншого (цивільного) автомобіля та повезли в м.Вознесенськ в ІНФОРМАЦІЯ_2 , а потім його було доставлено у місто Миколаїв до ТЦК. Ніякого медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння працівниками поліції не було проведено ні на місці зупинки, ні в медичному закладі. Також ОСОБА_1 зазначив, що він не відмовлявся від проходження огляду на визначення стану сп`яніння, оскільки був впевнений у тому, що будь які аналізи чи тести підтвердять, що він тверезий.

Заслухавши учасників судового процесу, покази свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП та не може бути перекладено на суд.

На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, до матеріалів справи додано наступні докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №634380 від 07.04.2026 року; диск із відеозаписами з нагрудної камери працівника поліції (назва файлу: «DSJ0000000_00000020260407134633_0040» та "Whats App Video 2026-04-07 at13.41.19"), копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6984716 від 07.04.2026р. відносно ОСОБА_1 ; рапорт поліцейського СРПП ВП №2 Вознесенського РУП ГУНП України в Миколаївській області В.Бібік; довідкою СРПП ВП №2 Вознесенського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області, згідно якої за ОСОБА_1 значиться посвідчення водія; письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 13.08.2026 року та іншими матеріалами справи.

У протоколі про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 №634380, що складений в електронній формі (чек), в графі пояснення особи, зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від пояснень згідно ст.63 Конституції України.

В судовому засіданні переглянуто диск з відеозаписами, які додані до матеріалів справи. З відеозапису з боді-камери, з назвою файлу:«DSJ0000000_00000020260407134633_0040», вбачається тільки момент спілкування працівника поліції з гр. ОСОБА_1 щодо перебування останнього у розшуку працівниками РТЦК.

Із відеозапису під назвою "Whats App Video 2026-04-07 at 13.41.19" вбачається момент зупинки транспортного засобу «Mersedes-Benz Vito"», державний номерний знак НОМЕР_2 , доказу що працівниками поліції було запропоновано гр. ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки так і в медичному закладі - відсутній. Крім того із наданого відеозапису неможливо встановити особу з якою спілкувалися працівники поліції і чи ідентифікувати ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.2 ст. 266 КУпАП - огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Також, відповідно п.4, п.5 до «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженою наказом МВС України 18.12.2018 №1026. зареєстрована в МЮ України 11.01.2019 за N 28/3299 - Під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.

Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Як вбачається із долученого до протоколу про адміністративне правопорушення відеозапису на ньому зафіксовано події 07.04.2026 року біля 13.00 год., які містять в собі окремі відеофайли. На відео не зафіксовано факт на якому запропоновано гр. ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі. Із відео файлів видно, що поліцейські приїхали до селища Доманівка із гр. ОСОБА_1 . Крім того, на відеозапису не зафіксовано факту відмови від підписання протоколу та інших документів. Також, на відео не зафіксовано складення матеріалів за ч.1 ст.130 КУпАП.

Суд вважає, що вказаний відеодоказ є неналежним доказом у справі, оскільки не містить доказів вчинення ОСОБА_1 правопорушення вказаного у протоколі, а саме: відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння особою, яка керувала транспортним засобом, що суперечить вимогам «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», ст.266 КУпАП.

Крім того, належно застосовуючи п.2.9(а) Правил дорожнього руху України (ПДР), затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 №1306, слід виходити з того, що ця норма встановлює імперативну заборону для водія керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Заборона має профілактичний характер і спрямована на охорону безпеки дорожнього руху; її зміст охоплює будь-яку форму фактичного керування (рух із власного ходу чи під час буксирування), а також триває весь час фактичного виконання функцій водія. Для юридичної оцінки за ч.1 ст.130 КУпАП цього припису недостатньо; він має бути співвіднесений з доказами події правопорушення, які достеменно підтверджують факт керування конкретною особою.

Зокрема п. 2.5 Правил дорожнього руху передбачає, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015 (далі за текстом Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Відповідно до п. 7 Розділу ІІ Інструкції установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 6, 7 Розділу І Інструкції).

Аналогічні положення містяться також у ст. 266 КУпАП, у якій визначена процедура виявлення у водіїв ознак алкогольного сп`яніння та проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп`яніння.

Правові позиції ЄСПЛ у справах «Schmautzer v. Austria» (1995) та «Malige v. France» (1998) визначають, що провадження за правопорушення, за яке може бути накладено штраф або позбавлення права керування, за своєю природою має ознаки «кримінального обвинувачення». Це означає, що застосовуються усі гарантії п.1 ст.6 Конвенції: справедливий розгляд, презумпція невинуватості, розумний строк, незалежний суд. Для національного суду це трансформується у вимогу до якості доказування: орган обвинувачення має довести склад правопорушення поза розумним сумнівом, а будь-які сумніви тлумачаться на користь особи.

Критерії, сформульовані у справі «Engel та інші проти Нідерландів» (1976) (класифікація за національним правом, коло адресатів, мета та суворість санкції), підтверджують «кримінальний» характер такого провадження за Конвенцією. Відтак, на державу покладається посилений тягар доказування, що у справах за ч.1 ст.130 КУпАП означає: довести подію (керування), незаконність поведінки (сп`яніння/відмова за законної вимоги) і процесуальну бездоганність дій поліції (ст.266 КУпАП; Інструкція №1452/735). Невиконання будь-якої з цих умов перешкоджає притягненню.

Ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161. Series А заява № 25).

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому, ЄСПЛ у справі «Аллене де Рідермон про Франції» вказав, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, ай для всіх інших органів держави.

Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). У відповідності до цього рішення, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Виходячи з рішень ЄСПЛ - розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Вимоги ст.61 та ст.62 Конституції України посилюють наведені стандарти: відповідальність є індивідуальною, а особа вважається невинуватою, доки її вину не доведено в законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь особи. У нашому контексті це вимагає від суду відкинути конструкції «ймовірного керування» чи «можливого перебування за кермом» без безпосередньої фіксації цієї дії на відео або в інших надійних, узгоджених доказах.

Відповідно до ч.2 ст.251 КУпАП, обов`язок збирання доказів покладено на уповноважених осіб. Доказами є будь-які фактичні дані, одержані у передбаченому законом порядку. Це положення виключає можливість «перекладати» на особу тягар спростування недоліків протоколу чи процесуальних порушень поліції. Якщо докази події керування або законності вимоги про огляд відсутні чи здобуті з порушеннями, наслідком є неможливість формувати обвинувачення.

Принцип суворої законності (ст.7 КУпАП) та завдання провадження (ст.245 КУпАП) зобов`язують суд забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, а не обмежуватися формальною констатацією ознак сп`яніння «до» чи «після» події. Саме тому суд має встановити послідовність: (1) чи доведено факт керування; (2) чи була законна, належно оформлена вимога про огляд; (3) чи зафіксовано відмову від огляду у порядку ст.266 КУпАП; (4) чи дотримано гарантій Конвенції та Конституції.

За ст.280 КУпАП суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено правопорушення, чи винна конкретна особа, чи підлягає вона відповідальності, та інші істотні обставини. Невстановлення хоча б одного з елементів складу (наприклад, пропозиції проходження огдяну на стан адкогольного сп`яніння) виключає притягнення за ч.1 ст.130 КУпАП і зумовлює закриття провадження.

Норми ст.ст.251, 252 КУпАП визначають критерії оцінювання доказів: належність, допустимість, достовірність та достатність у сукупності. Відеозапис, відповідно до Інструкції МВС №1026 від 18.12.2018, є об`єктивним джерелом доказів і має підвищену доказову вагу для підтвердження або спростування факту керування. Якщо відео не фіксує доказів перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного чи іншого сп`яніння, а також пропозиції проходження, чи відмови від проходження на стан алкогольного сп`яніння, а інші матеріали цього не доводять, суд не вправі замінити доказування припущеннями.

Отже, з урахуванням наведеного та аналізу відеоматеріалів, які не підтверджують факту перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння та відмови від проходження огляду на стан сп`яніння як на місці зупинки так і у медичному закладі, у матеріалах провадження відсутні належні, допустимі та достатні докази ключового елементу об`єктивної сторони. За стандартом доказування, сумісним із п.1 ст.6 Конвенції та ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь особи.

Таким чином, не встановлення факту керування про огляд, належно задокументованої відповідно до ст.266 КУпАП, виключає можливість інкримінування ч.1 ст.130 КУпАП за підставою «відмова від огляду». За відсутності доведеного складу проступку провадження підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

З врахуванням наведеного, дослідивши всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а в ході судового розгляду дослідженими судом доказами спростовують обставини вказані у протоколі, тому суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі закривається, якщо відсутній склад адміністративного правопорушення, тому провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, підлягає закриттю.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 130, ст. 221, ст. 284 КУпАП, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Доманівський районний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня винесення.

Суддя Доманівського районного суду

Миколаївської області А.Я. КАЩАК