Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №464/4216/26 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/4216/26

пр.№ 2/464/2981/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.09.2026 Сихівський районний суд м.Львова в складі: головуючого судді Горбань О.Ю.

секретаря судових засідань Лазар Д.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання на підставі наявних у суду матеріалів цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

встановив:

ТОВ «Споживчий центр» 15.06.2026 звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №01.09.2025-100002870 від 01.09.2025 в розмірі 15 199,77 грн. Обґрунтовує позов тим, що 01.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 4500 грн строком на 140 днів (до 18.01.20265). Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі, однак відповідач, з врахуванням частково повернутих коштів, взяті на себе зобов`язання не виконав і кредит у визначений строк не повернув, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача: основний борг в розмірі 4500 грн; відсотки за користування кредитом в розмірі 5670 грн; комісію в розмірі 529,77 грн, відсотки, нараховані по ст.625 ЦК України в розмірі 4500 грн, а також відшкодувати судові витрати.

Матеріали позову надійшли до суду 15.06.2026, протоколом автоматизованого розподілу визначено суддю Горбань О.Ю.

Ухвалою від 02.07.2026 постановлено прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У наданий відповідачу 15 денний строк з дня вручення ухвали останній правом на подання відзиву не скористався. У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що 01.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №01.09.2025-100002870 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 4500 грн строком на 140 днів (до 18.01.2026).

З`ясовано, що між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором кредиту виконав та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 4500 грн шляхом перерахування на банківську картку відповідача, що підтверджується довідкою про перерахування коштів (або платіжним дорученням).

З огляду на зазначене судом встановлено, що відповідачем підписано кредитний договір, отримано кредитні кошти у визначеному договорами розміром, що є підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами.

Суд звертає увагу, що у договорі про надання кредиту прописані усі істотні умови договору, відповідач належним чином ознайомлений з такими умовами.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачеві на номер його мобільного телефону надходив одноразовий ідентифікатор для підписання договору Е575. Також, саме вказаний номер мобільного телефону відповідача закріплений за ним, як фінансовий номер, в ТОВ «Споживчий кредит».

У справі № 524/5556/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Отже, наявні у матеріалах справи докази підтверджують перерахування відповідачу коштів за договором позики.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов кредитного договору, здійснив платіж 14.09.2025 - 1000 грн, не повернув кредитні кошти в повному обсязі, не сплатив відсотки за користування кредитом, що спричинило утворення заборгованості в розмірі 15199,77 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 4500 грн; сума прострочених платежів по процентах - 5670 грн; комісіі - 529,77 грн, сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України - 4500 грн.

В той же час, відповідачем не надано суду жодних розрахунків, котрі б спростовували правильність розрахунків заборгованості по тілу кредиту та по відсотках, долучених до матеріалів справи названим позивачем.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тому суд приходить до висновку, що сума прострочених платежів по тілу кредиту - 4500 грн; процентів - 5670 грн слід стягнути з відповідача.

Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення комісії та відсотків, обрахованих по ст.625 ЦК України підлягають залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №479/191/17.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що положення кредитного договору про сплату позичальником комісії є нікчемними, суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі цих положень договору комісії у розмірі 529,77 грн задоволенню не підлягають.

Крім цього згідно з п.18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як вбачається з матеріалів справи договір укладено з відповідачем 01.09.2025, тобто після 24.02.2022, а введений в Україні воєнний стан не припинений та не скасований, а тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4500 грн - заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України є безпідставними та задоволенню також не підлягають.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість в розмірі 10170 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 4500 грн; сума прострочених платежів по процентах - 5670 грн.

Задовольняючи частково позов, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені судові витрати, що становлять 1781,15 грн судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог (66,9%) (2662,40 грн х 66,9%: 100%).

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,-

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором 01.09.2025-100002870 від 01.09.2025 в сумі 10170 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 4500 грн; сума прострочених платежів по процентах - 5670 грн; судові витрати в розмірі 1781 грн.15 коп.

В задоволенні решти позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках відповідно до ст.625 ЦК України та за комісією - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , можливе місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 16.09.2026.

Суддя Олена ГОРБАНЬ