Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №461/4480/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4480/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рішко С.А.,

представника позивача Акімової О.О.,

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_2

( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ),

в інтересах якої діє адвокат Акімова Олена Олександрівна

(79019, м. Львів, вул. Замарстинівська, 30, а/с 6882; РНОКПП: НОМЕР_2 ),

до

ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 )

про розірвання шлюбу,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Акімова Олена Олександрівна, звернулась до Галицького районного суду м. Львова з цивільним позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

У прохальній частині заяви позивач просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 19 вересня 2015 року Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що відносини між подружжям поступово втратили характер подружніх, у зв`язку з чим позивачем остаточно вирішено розірвати шлюб. Сторони не ведуть спільного господарства, відсутній спільний бюджет, відсутні спільні плани на майбутнє. Сосунки між подружжям у період шлюбу з 2015 по 2026 роки були нестабільними. Подружжя періодично та тривалий час проживали окремо один від одного, що в сукупності становить близько п`яти років. З 22.03.2026 спільно сторони не проживають. Спроби налагодити стосунки не дали результату через, що відбулась втрата довіри та поваги до відповідача з боку позивача.

Зазначає, що подальше збереження шлюбу є неможливим і суперечить інтересам сторін та має формальний характер, оскільки сімейні відносини фактично припинені.

18.06.2026 ухвалою Галицького районного суду м. Львова відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

21.07.2026 відповідачем ОСОБА_1 подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог, зокрема вказує про те, що дійсно у сторін були періоди окремого проживання, станом на зараз вони ведуть два окремі бюджети, підтвердив, що спроба примирення, ні до чого не привела. Водночас, вважає можливе судове рішення про розірвання шлюбу нерелевантним і нераціональним, оскільки воно водночас занадто радикальне для того, щоб лише убезпечити позивача від потенційної втрати придбаного самостійно автомобіля у невизначеному майбутньому, розподілу майна, набутого у подружжі та не дозволяє, у разі прийняття, позивачу й відповідачу стати цілковито «вільними» й незалежними одне від одного особами – оскільки, окрім цивільного, подружжя пов`язане також церковним шлюбом, а такий, за канонами греко-католицької церкви, до вірних якої вони належать, не підлягає розриву. Також, просив надати достатній час для примирення.

27.07.2026 представником позивача ОСОБА_3 подано до суду відповідь на відзив, у якому, з поміж іншого остання зазначила, що після 22.03.2026 позивач не проводила з відповідачем жодних спільних свят та релігійних заходів (у тому числі свято Великодня позивач та відповідач зустрічали окремо), що свідчить про повний розрив сімейних зв`язків. Про повне припинення фактичних сімейних стосунків, відсутність спільних планів та довіри свідчить також факт приховування відповідачем інформації про свої закордонні поїздки. Вказує, про неможливість побудови нормальних сімейних стосунків на засадах поваги та довіри. Наполягає на повному задоволені позовних вимог та розірванні шлюбу без будь-яких дій, які відтягнуть таке розірвання шлюбу, адже це буде примусом до збереження шлюбу, що є незаконним та не відповідає бажанням і законним інтересам позивача, порушує її права.

В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила такі задовольнити. Окремо наголосила на тому, що напередодні судового засідання повторно обговорила та узгодила позицію сторони у судовому засіданні. Позивач доручила представнику повідомити суд, що вона наполягає на розірванні шлюбу, примирення між подружжям не можливе, а приймати участь у судовому засіданні позивач не має наміру адже це може призвести до додаткового психологічного навантаження для неї.

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав наведених у відзиві, зазначивши, що не погоджується з доводами позивача стосовно підстав розірвання шлюбу, а також заперечує проти стягнення з нього заявлених судових витрат.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування

Судом встановлено, що 19 вересня 2015 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено шлюб, який зареєстрований Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, про що 19.09.2015 складено відповідний актовий запис №352 (повторне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 ).

Від шлюбу у подружжя неповнолітніх дітей немає.

Майнового спору між подружжям у цьому провадженні немає.

Рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї закріплена статтею 7 цього Кодексу, а також статтею 24 СК України.

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

При цьому, добровільність як засада шлюбу спостерігається, починаючи із закріплення права осіб на укладення шлюбу, перебування у ньому і закінчуючи правом на його вільне розірвання та припинення шлюбних відносин за бажанням будь-кого із подружжя.

Згідно ч. 3, 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя, що у контексті даної справи означає надання можливості подружжю на вільний вибір способу побудови своїх відносин у зареєстрованому шлюбі або іншим шляхом. Ніхто не може бути примушений до шлюбу або до особистих стосунків поза його волею. При цьому бувше подружжя не позбавляється можливості налагодити свої стосунки й після розлучення шляхом укладення нового шлюбу або іншим шляхом.

Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

За частиною 2 статті 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 24 Сімейного кодексу, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Згідно ст.110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст.112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Так, суд відзначає, що доводи сторін щодо майнових питань не є предметом позову. Водночас, суд приймає до уваги обставини визнані сторонами, а саме той факт, що подружжя щонайменше з травня 2026 року (за твердженням відповідача) разом не проживає та не веде спільного господарства.

Водночас, суд зазначає те, що розбіжність позицій сторін у питанні оцінки почуттів та емоційного стану кожного з них при розгляді справи не свідчить про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову та не може бути належною підставою для примушування сторони позивача зберегти шлюб і сімейні стосунки поза її волею.

Щодо доводів відповідача про необхідність надання часу на примирення, суд враховує та виходить з наступних доводів та міркувань.

Як зазначив в судовому засіданні відповідач він не проживає спільно з позивачем з травня поточного року. Позивач у позовній заяві вказує, що подружжя спільно не проживає з 22.03.2026. Відповідачу про наявність позовної заяви у провадженні суду було відомо щонайменше з 15.07.2026, що підтверджується його заявою поданою до суду, а 21.07.2026 ним подано відзив на позовну заяву. Отже, у відповідача було цілком достатньо часу для вжиття заходів для примирення, тим більше, як зазначив сам відповідач, з травня поточного року він з позивачем припинив спільне проживання.

Доводи відповідача наведені у відзиві щодо невірного написання прізвища позивача у процесуальному рішенні про відкриття провадження, а також неотримання ним певних документів також не можуть слугувати законною підставою для відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Суд безпосередньо у судовому засіданні, в присутності представника позивача та відповідача, переконався та перевірив анкетні дані учасників провадження. Крім того, суд поновив відповідачу строк подачі відзиву, врахував доводи наведені у ньому, а також забезпечив можливість відповідачу надати пояснення суду безпосередньо у судовому засіданні. Жодних перешкод у відповідача з моменту звернення до суду з першою письмовою заявою в частині ознайомлення з матеріалами справи та отримання копій документів, судом не встановлено. Таким чином, суд в повній мірі забезпечив можливість відповідачу реалізувати свої процесуальні права, забезпечивши його доступ до правосуддя та суду.

Крім того, суд, безпосередньо у судовому засіданні, в присутності відповідача, отримав детальні пояснення представника позивача надані після пояснень відповідача. Так, представник позивача достатньо мотивовано та обґрунтовано озвучила позицію позивача щодо того, що остання наполягає на розірванні шлюбу і примирення неможливе та суперечить її правам. Також, суд приймає до уваги відсутність у подружжя дітей від шлюбу та відсутність майнового спору у даному провадженні.

У свою чергу, ухвалюючи рішення у справі після дослідження усіх доказів та заслуховування доводів учасників провадження, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що шлюб ґрунтується на засадах добровільності. У свою чергу, небажання відповідача розірвати шлюб у встановленому законом порядку не може вважатися належною та законною підставою для примушування позивача зберегти цей шлюб.

Беручи до уваги вищенаведене та враховуючи те, що шлюб ґрунтується на засадах добровільності, позивач наполягає на розірванні шлюбу, примирення між сторонами після звернення до суду з позовною заявою не відбулось, тобто фактично є неможливим, сімейний розлад носить тривалий та постійний характер, сім`ю поновити неможливо, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до наведених положень процесуального закону.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,

ухвалив:

Позов задовольнити.

Розірвати шлюб зареєстрований 19 вересня 2015 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, про що 19.09.2015 складено відповідний актовий запис №352.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1331 гривня 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач ? ОСОБА_2

( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )

представник позивача – ОСОБА_3

( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )

відповідач – ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ).

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький