Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №127/21565/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/21565/26

Провадження № 2/127/5915/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Шаміної Ю.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Довбиша О.Л. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (розпискою) від 23.11.2024 у розмірі 3540,00 доларів США. Свої вимоги мотивував тим, що 24.11.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики. На підтвердження укладення договору та фактичного одержання грошових коштів відповідач склав розписку від 23.11.2024 року з власноручним підписом. Відповідно до змісту розписки відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 3000,00 доларів США та зобов`язався повернути отримані кошти у повному обсязі до 23.11.2025 року. Також умовами розписки встановлено, що у разі неповернення позики в строк, позичальник сплачує щомісячні відсотки від вказаної вище суми в розмірі 3%, що становить 90,00 доларів США щомісячно. Станом на день звернення до суду із даним позовом грошові кошти відповідач не повернув. Вжиті позивачем заходи досудового врегулювання спору відповідачем були повністю проігноровані. Враховуючи викладене, у зв`язку з невиконанням зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики (розпискою) від 23.11.2024 у розмірі 3540,00 доларів США, з яких: 3000 доларів США – основної суми боргу; 540 доларів США – щомісячні відсотки передбачені розпискою (3000 доларів США ? 3% ? 6 місяців прострочення (з 24.11.2025 року по 18.06.2026 року);також просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом надіслання на адресу його фактичного місця проживання копії ухвали суду від 07.07.2026 року та копії позовної мзаяви з додатками, що підтверджується поштовим відправленням. Крім того, було розміщено оголошення-повідомлення на офіційному веб-порталі судової влади України, що відповідає положенням ч. 10 ст. 187 ЦПК України, ст. 128 ЦПК України.

Відповідач ні відзиву на позов, ні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не подав, своїм правом на продовження строків на подання відзиву не скористалася.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено наступні фактичні обставини справи та правовідносини врегульовані нормами ЦК України стосовно позики та виконання зобов`язань.

Судом установлено, що ОСОБА_2 отримав позику від ОСОБА_1 на суму 3000 доларів США, що є еквівалентом 123000,00 грн, на умовах повернення в повному обсязі до 23.11.2025. Позичальник стягує відсотки від вказаної вище суми в розмірі 3% - 90 доларів США, що є еквівалентом 3690 гривень, щомісячно (протягом дванадцяти місяців) до дати повернення боргу, кошти будуть надходити на банківський рахунок позикодавця ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_2 підтвердив, що отримав зазначену вище суму грошей і зобов`язався повернути її в повному обсязі до зазначеної дати на банківський рахунок позикодавця. У разі недотримання умов повернення позики, готовий прийняти на себе відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, відповідно до умов цієї розписки.

Факт отримання коштів підтверджується борговою розпискою від 23.11.2024.

Суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором позики. Даний договір містить умови отримання позичальником в борг суми коштів із зобов`язанням її повернення. При цьому, зважаючи на реальний характер договору позики, вказаний договір підтверджує факт передачі грошової суми позичальнику.

До такого висновку суд дійшов з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, відповідно до якого зазначено, що відповідно до норм ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відтак право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Указаний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19).

Договором позики від 23.11.2024 встановлено, що його предметом є іноземна валюта - долари США.

Як уже зазначалося та слідує із матеріалів справи, зокрема, розписки, виданої ОСОБА_2 останній отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3000 доларів США. При цьому, суд враховує, що у розписці сторонами досягнуто домовленості щодо розміру процентів за користування позикою - 3% від суми позики, тобто 90 доларів США, щомісячно на строк 12 місяців.

Термін дії договору становить 12 місяців, тобто до 23.11.2025 року.

Позикодавець свої зобов`язання виконав. Натомість позичальник свої зобов`язання належними чином за вказаним договором не виконав, сума позики до цього часу не повернута, доказів виконання умов договору щодо повернення боргу на банківський рахунок позикодавця матеріали справи не містять.

Відповідно до наведено позивачем в позовній заяві розрахунку заборгованість відповідача за договором позики становить 3540,00 доларів США, з яких: 3000,00 доларів США - основна сума боргу, 540,00 доларів США – проценти, нараховані за період прострочення з 24.11.2025 року по 18.06.2026 року

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному статтею 13 ЦПК України, саме відповідач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому ОСОБА_2 міг би викласти за наявності свої заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, відповідач не скористався.

Заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості встановлена судом і ніким не оспорюється. Відповідачем у цій справі не спростовано розмір наявної у нього заборгованості, а також не наведено свого розрахунку заборгованості або ж доказів на погашення заборгованості на банківський рахунок позикодавця, яка утворилася у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань.

За викладених вище обставин, суд погоджується із визначеним позивачем розміром заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 3000,00 доларів США.

При цьому суд звертає увагу на можливість стягнення заборгованості в іноземній валюті.

Слід зазначити, що статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

В той же час, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, в якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона і на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі ж отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, відповідно до яких належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №373/2054/16-ц. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №14-134цс18.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Отже, зважаючи, що відповідачем не виконане зобов`язання щодо сплати заборгованості за позикою від 24.11.2024 року, чим порушені права позивача, тому таке порушення підлягає захисту в судовому порядку шляхом стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу в сумі 3000,00 доларів США.

Що стосується стягнення процентів за період прострочення з 24.11.2025 року по 18.06.2026 року в розмірі 3% від суми заборгованості у розмірі 540,00 доларів США, дана сума заборгованості стягненню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до умов передбачених розпискою, позичальник стягує відсотки від суми позики в розмірі 3% - 90 доларів США щомісячно (протягом дванадцяти місяців) до дати повернення боргу. У разі недотримання умов повернення позики, ОСОБА_2 вказав, про готовність прийняти на себе відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, відповідно до умов цієї розписки.

Так, сторонами погоджено розмір процентів за користування позикою у межах строку надання коштів, тобто у період дії договору до настання строку повернення боргу.

Наразі нарахування процентів поза межами строку користування позикою (за період з 24.11.2025 року по 18.06.2026 року) є мірою цивільно-правової відповідальності позичальника, яку сторони вправі визначити в розмірі встановленому договором відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом по сьогоднішній день, а тому нарахування процентів, визначених ст. 625 ЦК України, в тому числі і в розмірі встановленому договором, в період воєнного стану є безпідставним.

Так, вимоги позивача про стягнення 3% річних поза межами строку користування позикою (за період з 24.11.2025 року по 18.06.2026 року), тобто у порядку ст. 625 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки нараховані в період дії в Україні воєнного стану, тому в силу вищевказаних положень чинного законодавства позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за таке прострочення та відповідно позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 540,00 доларів США задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню 3000,00 доларів США, з яких: 3000,00 доларів США - основна сума боргу.

Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 510, 525-527, 530, 533, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.13, 81, 141, 263-265, 279, 280-282, 289, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 23.11.2024 року в розмірі 3000,00 (три тисячі) доларів США, з яких: 3000,00 доларів США - основна сума боргу.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1344,00 грн (одна тисяча триста сорок чотири гривні).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна