Вирок від 07 вересня 2026 р. у справі №523/19662/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/19662/26

Провадження №1-кп/523/1930/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , вивчивши в порядку ст.ст.381-382 КПК України у спрощеному провадженні в приміщенні суду обвинувальний акт й додані до нього матеріали кримінального провадження №12026167490000193, внесеного до ЄРДР 11.08.2026 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеси, громадянина України, зі середньою освітою, неодруженого і офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , засудженого:

- 30.03.2026 року Пересипським районним судом м.Одеси за ч.1 ст.125 КК України, до покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень, відомості про сплату якого у справі відсутні,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,

ВСТАНОВИВ:

На адресу Пересипського районного суду м. Одеси із Пересипської окружної прокуратури м.Одеси одночасно із означеним обвинувальним актом щодо вчинення кримінального проступку, в якому викладено клопотання прокурора ОСОБА_3 про розгляд акта у спрощеному порядку, також для розгляду надійшли матеріали кримінального провадження, відповідні заяви потерпілого та сторони захисту.

Приписи ч.1 ст.382 КПК України встановлюють, що у разі розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку у спрощеному провадженні, суд у п`ятиденний строк з дня отримання такого обвинувального акта, вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.

На виконання наведених вимог закону, вивчивши в порядку ст.ст.381-382 КПК України надані для судового розгляду у спрощеному провадженні обвинувальний акт й додані до нього матеріали, суд доходить наступних висновків.

Згідно з обвинувальним актом та матеріалами кримінального провадження, досудовим розслідуванням встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 , будучи раніше засудженим за вчинення аналогічного кримінального правопорушення, належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став, та маючи попередній досвід притягнення до кримінальної відповідальності, знову вчинив умисні дії, спрямовані проти здоров`я іншої особи за наступних обставин.

10.08.2026 року приблизно о 18:00 годин, ОСОБА_2 , перебуваючи біля будинку №23, розташованого по вул.Авангардна в м.Одесі, на ґрунті особистих неприязних стосунків, які раптово виникли в ході словесного конфлікту з малознайомим йому потерпілим ОСОБА_4 , діючи цілеспрямовано, з прямим умислом, спрямованим на заподіяння йому тілесних ушкоджень, з метою завдання шкоди здоров`ю потерпілого, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді тілесних ушкоджень, зайшов на територію подвір`я вищевказаного будинку, де взяв дерев`яну бейсбольну биту та тримаючи її у правій руці, наблизився до потерпілого і умисно наніс нею один удар у лобну ділянку голови останнього.

Надалі, продовжуючи свої умисні протиправні дії та не припиняючи реалізацію умислу, спрямованого на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4 , під час триваючого конфлікту обвинувачений ОСОБА_2 , утримуючи вказану бейсбольну биту у правій руці, повторно здійснив нею замах з метою нанесення удару в область голови потерпілого, однак останній прикрив голову рукою, внаслідок чого удар припав у область правого передпліччя, після чого бейсбольна бита випала із руки обвинуваченого та впала на землю.

У подальшому, в ході триваючого конфлікту, обвинувачений ОСОБА_2 , не припиняючи реалізацію свого протиправного умислу, наніс потерпілому ще один удар кулаком правої руки в область обличчя, а саме в ділянку спинки носу.

В результаті зазначених протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_2 , потерпілому ОСОБА_4 спричинені тілесні ушкодження у вигляді забійної рани лобної ділянки, садна спинки носу та синця правого передпліччя, які згідно висновку експерта №881 від 11.08.2026 року та відповідно до п.п.2.3.3 і 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995 року, відповідно, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Отже, за обвинувальним актом, ОСОБА_2 висунуте обвинувачення у заподіянні потерпілому ОСОБА_4 умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.

Відповідно до означених вище заяв, потерпілий ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_2 , за участю захисника останнього - адвоката ОСОБА_5 , погодились зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомилися з обмеженням права на апеляційне оскарження вироку суду, виявивши згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні, а обвинувачений при цьому повністю й беззаперечно визнав свою винуватість.

З огляду на матеріали кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_2 під час досудового розслідування повністю визнав свою провину за висунутою підозрою, що ідентична викладеному в акті обвинуваченню, а будучи допитаним дізнавачем в якості підозрюваного, надав зізнавальні показання про час, місце, спосіб і мотиви вчиненого ним при вказаних вище обставинах, не оспорюючи при цьому докази, які містяться у матеріалах кримінального провадження та фактичні обставини скоєного кримінального проступку.

Втім, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального проступку, фактичні обставини якого ним та ніким із учасників провадження не оспорюються, об`єктивно та повністю підтверджуються наявними у матеріалах досудового розслідування доказами, дослідження яких не здійснювалось в судовому засіданні, відповідно до ч.1 ст.382 КПК України.

Приймаючи до уваги наведені обставини, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 своїми умисними діями заподіяв потерпілому ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а відтак дії вказаного обвинуваченого вірно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.2 ст.125 КК України.

Так, з огляду на ч.2 ст.125 КК України, кримінальна відповідальність за цією нормою закону настає за умисне легке тілесне ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, що карається штрафом від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до одного року, або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.65, ч.2 ст.50 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, та при призначенні покарання суду слід врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також слід виходити з того, що покарання має бути призначене відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу й у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яке передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Внаслідок означених вимог закону, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд приймає до уваги характер і обставини вчиненого ним, спосіб й кількість завданих ним потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, їх наслідки, а також судом враховується те, що в силу ст.12 КК України скоєне обвинуваченим відноситься до категорії кримінальних проступків та мало місце в умовах воєнного стану і збройної агресії рф проти України, стан здоров`я зазначеного обвинуваченого та характеризуючі його особу дані.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_2 свою провину в інкримінованому діянні визнав повністю; забезпечений місцем реєстрації та проживання в м.Одесі; перебував га обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 з 17.02.2009, але визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку; на диспансерному обліку КНП «Одеський обласний центр психічного здоров`я» ООР не перебуває; неодружений та офіційно не працевлаштований; раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності і на теперішній час є засудженим за вироком Пересипського районного суду м.Одеси від 30.03.2026 року за вчинення аналогічного кримінального правопорушення (проступку), судимість за яким не погашена й не знята у встановленому законом порядку (згідно матеріалів справи).

Комплексність викладених обставин свідчить про стійку схильність обвинуваченого ОСОБА_2 до кримінально-протиправних діянь, відсутність у обвинуваченого легальних джерел доходу та небажання займатися суспільно-корисною працею в умовах складного для держави часу – воєнного стану, сукупність чого обумовлює неможливість призначення йому покарання у виді штрафу чи виправних робіт та одночасно вказує на доцільність його виправлення в умовах суспільства.

Згідно з п.4 ч.1 ст.91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а згідно зі ст.92 цього ж Кодексу, обов`язок доказування перелічених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, – на потерпілого або сторону, яка їх подає.

Як слідує із ст.ст.22, 26 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Разом із тим, за обвинувальним актом, органом дізнання та прокурором ОСОБА_3 в якості обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , визначено щире каяття.

Проте, з такою позицією органу дізнання та прокурора, суд погодитись не може, оскільки згідно з правовими висновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (зокрема, постанова від 22.03.2018 року у справі №759/7784/15-к, від 09.10.2018 року у справі №51-275км17), розкаяння особи передбачає, окрім визнання фактів вчинення злочинів, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у скоєному, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Утім, відомості, які б підтверджували факт щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_2 , зокрема у формі відшкодування останнім витрат на лікування потерпілого ОСОБА_4 чи відсутності у останнього матеріальних претензій до обвинуваченого, вибачення перед потерпілим чи надання йому домедичної або іншої допомоги безпосередньо після вчинення кримінального проступку, мали знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження, але відповідних доказів на підтвердження означених обставин, до суду не надано і матеріали провадження таких даних не містять.

Отже, за приписами ст.ст.66, 67 КК України, до обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , слід віднести визнання ним своєї провини в межах висунутого обвинувачення, а обставиною, що обтяжує його покарання, як зазначено в обвинувальному акті та з чим також погоджується й суд, належить визнати рецидив злочину.

Так, за ст.34 КК України, рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення, а згідно з п.2-1 ч.1 ст.89 цього ж Кодексу, особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, вважаться такими, що не мають судимість, після відбуття покарання.

З огляду ж на ч.4 ст.80 КК України, перебіг давності виконання обвинувального вироку суду, який набрав чинності, переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у ч.ч.1 та 3 цієї статті, засуджений вчинить новий злочин, а обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

Частинами 1, 4 ст.71 КК України встановлено, що якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує частину покарання за попереднім вироком та остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, та й від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

При цьому, суд ураховує приписи ч.3 ст.72 КК України, відповідно до яких основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарання не підлягають і виконуються самостійно.

На підставі сукупності викладеного, при визначенні виду та міри покарання у даному кримінальному провадженні, беручи до уваги наявні в матеріалах справи характеризуючі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2 (зокрема, його попередню судимість, відсутність відомостей про працевлаштування або наявності інших легальних джерел доходу), що у контексті ст.ст.50, 53, 57, 65 КК України обумовлює неможливість призначення таких покарань як штраф чи виправні роботи, суд через призму презумпції призначення більш м`якого покарання (ч.2 ст.65 КК України) доходить висновку про необхідність призначення йому покарання у виді громадських робіт у визначених санкцією ч.2 ст.125 означеного Кодексу межах, що за переконанням суду є обґрунтованим й достатнім для виправлення зазначеної особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а вирок Пересипського районного суду м.Одеси від 30.03.2026 року належить виконувати самостійно.

Водночас, суд виходить з того, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей щодо неможливості призначення обвинуваченому ОСОБА_2 такого виду покарання, як громадські роботи, визначених у ч.3 ст.56 КК України, а згідно з ч.ч.1, 2 цієї ж норми закону громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, та такий вид покарання призначається на строк від шестидесяти до двохсот сорока годин.

Згідно зі ст.36 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України, покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого та контроль за виконанням покарання покладається на уповноважений орган з питань пробації.

Питання щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні суд вирішує в порядку ст.100 КПК України, а щодо арешту майна, – в силу ст.174 цього ж Кодексу.

Керуючись ст.ст.100, 174, 369-371, 373-374, 381-382 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, призначивши покарання у виді громадських робіт на строк двісті сорок годин.

Згідно зі ст.56 КК України, ст.ст.36-38 Кримінально-виконавчого кодексу України, строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_2 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Відповідно до ст.36 Кримінально-виконавчого кодексу України, виконання вироку та контроль за виконанням засудженим ОСОБА_2 призначеного покарання, – покласти на Пересипський районний відділ філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області Міністерства юстиції України.

На підставі ч.3 ст.72 КК України, вирок Пересипського районного суду м.Одеси від 30.03.2026 року, яким ОСОБА_2 призначено покарання у виді штрафу в розмірі вісімсот п`ятдесят гривень, - виконувати самостійно.

В порядку ст.174 КПК України, арешт на майно, накладений за ухвалою слідчого судді від 17.08.2026 року на дерев`яний предмет циліндричної форми, з потовщенням у верхній частині, поверхня якого обгорнута гумовим матеріалом чорного кольору, ззовні схожий на бейсбольну биту, який вилучений та поміщений до полімерного пакету, що скріплений підписами понятих, після набрання вироком законної сили, - скасувати.

З огляду на ст.100 КПК України, речовий доказ у кримінальному провадженні:

- дерев`яний предмет циліндричної форми, з потовщенням у верхній частині, поверхня якого обгорнута гумовим матеріалом чорного кольору, ззовні схожий на бейсбольну биту, який вилучений та поміщений до полімерного пакету, що скріплений підписами понятих, та зберігається у камері збереження ВнП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва 102б (упакування ID 3026240368628211 - квитанція від 28.08.2026 року), - знищити.

Копії вироку направити прокуророві та ОСОБА_2 , спрямувати до Пересипського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області Міністерства юстиції України та ВнП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, – для виконання в межах їх відповідних повноважень, а також надати для відома іншим заінтересованим особам.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Пересипський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 30 днів з дня ухвалення, а для обвинуваченого, – у той же строк з дня отримання його копії.

Суддя: ОСОБА_1