Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №539/1801/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/1801/25 Номер провадження 33/814/136/26Головуючий у 1-й інстанції Пилипчук М. М. Доповідач ап. інст. Корсун О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Полтава

Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду Корсун О.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Алексеєнко Ю.В.,

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та його представника – адвоката Чабаненка В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 серпня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 605 гривень 60 копійок судового збору.

За постановою місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 08 квітня 2025 року о 01 годині 30 хвилин по вул. Монастирській, 59/1 у м. Лубни Полтавської обл. керував транспортним засобом «Toyota Corolla», н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння у вигляді: запаху алкоголю з порожнини рота, порушення мови й координації рухів, і в порушення вимог п.2.5 ПДР України відмовився від проходження у встановленому законодавством порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

В апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , просить скасувати постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 серпня 2025 року та закрити провадження у справі щодо нього за ч.1 ст.130 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: він не мав ознак алкогольного сп`яніння, на пропозицію поліцейського щодо проходження огляду на стан названого сп`яніння в медичному закладі відразу погодився і не вчиняв ніяких дій щодо ухилення від огляду, які не зазначені й у протоколі про адміністративне правопорушення; протокол про адміністративне правопорушення складено без участі свідків та відбирання у них пояснень; лише після декількох наполегливих нагадувань, а фактично провокативних дій поліцейського він ( ОСОБА_1 ) відмовився від проходження огляду в медичному закладі; поліцейські на місці події не складали направлення його на огляд до медичного закладу, а вказане направлення було складене поліцією вже після закінчення оформлення матеріалів провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав позицію особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та його представника – адвоката Чабаненка В.О., які підтримали апеляційну скаргу, водночас навели доводи про застосування щодо ОСОБА_1 стягнення із застосуванням за аналогією закону положень ст.69 КК України без позбавлення права керування транспортними засобами, вивчив матеріали справи, проаналізував доводи апеляційної скарги та дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Виходячи з положень ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст.245 КУпАП завданням судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - відмови ним як особою, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними в матеріалах справи належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми та взаємозв`язаними доказами, і є обґрунтованим.

Так, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №293886 08 квітня 2025 року о 01 годині 30 хвилин ОСОБА_1 по вул. Монастирській, 59/1 у м. Лубни Полтавської обл. керував транспортним засобом «Toyota Corolla», н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння у вигляді: запаху алкоголю з порожнини рота, порушення мови й координації рухів, і в порушення вимог п.2.5 ПДР України відмовився від проходження у встановленому законодавством порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння (а.с.1).

Наведені вище обставини підтверджуються даними відеозаписів, записаних на технічному носієві інформації, з яких убачається те, що 08 квітня 2025 року приблизно о 01 годині 30 хвилин по вул. Монастирській у м. Лубни Полтавської обл. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Toyota Corolla», н.з. НОМЕР_1 , й був зупинений поліцією. Після зупинки поліцейським установлено наявність підстав уважати, що водій ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння та повідомлено йому про виявлені в нього ознаки алкогольного сп`яніння у вигляді: запаху алкоголю з порожнини рота, порушення мови й координації рухів. Однак ОСОБА_1 на неодноразові вимоги поліції відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння: як на місці зупинки з використанням спеціального технічного засобу, який здійснюється поліцейським, так і в медичному закладі, при цьому, незважаючи на роз`яснення поліцейського про те, що за вчинення вказаних вище дій ОСОБА_1 (відмови як особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння) передбачено складання щодо нього протоколу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.8).

При цьому, ОСОБА_1 , який згідно з даними довідки Відділу АП УПП у Полтавській області має посвідчення водія від 2018 року (а.с.7), безумовно розумів як водій зі значним стажем наявність у нього передбаченого законодавством обов`язку необхідності виконання вимог п.2.5 ПДР України та проходження на вимогу поліцейського в установленому порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння і наслідки відмови від проходження згаданого огляду, а саме те, що особи, які вчиняють вказане порушення, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Отже, викладені вище докази підтверджують зміст один одного й безперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та об`єктивних обставин не довіряти їм немає. Підстав для висновку про недопустимість, недостовірність чи неналежність цих доказів не встановлено.

Усупереч доводам апелянта, з наведених вище доказів по справі, в тому числі відеозаписів убачається, що позиція ОСОБА_1 щодо відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння була добровільною і результатом виключно його волевиявлення. Поліцейськими не здійснювалися щодо ОСОБА_1 тиск, провокація чи інші дії, які би впливали на дійсність та усвідомленість його позиції, чи такі, які би порушували або обмежували його права, ставили би під сумнів законність та обґрунтованість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.

Пунктом 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, визначено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Саме ці дискреційні повноваження поліцейського дають йому право самостійно визначати наявність чи відсутність підстав для проведення огляду водія на стан сп`яніння.

Як убачається з матеріалів провадження, поліцією було встановлено наявність підстав уважати, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння з ознаками такого стану. Відповідно до відеозаписів на місці події поліцією було повідомлено ОСОБА_1 про виявлені в нього ознаки алкогольного сп`яніння у вигляді: запаху алкоголю з порожнини рота, порушення мови й координації рухів, у контексті підстав для проведення його огляду на стан названого сп`яніння. Наявність у ОСОБА_1 цих же ознак алкогольного сп`яніння зафіксовано й у протоколі про адміністративне правопорушення (а.с.1).

Наявність же ознак алкогольного сп`яніння не є тотожним наявності стану алкогольного сп`яніння, який можливо встановити лише за результатами відповідного огляду на стан названого сп`яніння, та згадані ознаки не вказують на перебування особи, яка керувала транспортним засобом, у цьому стані, але є однією з передумов, які на вимогу поліцейського зобов`язують особу, яка керувала транспортним засобом, пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння відповідно до встановленого законодавством порядку. Однак у порушення вимог закону ОСОБА_1 від проходження такого огляду відмовився.

У силу приписів ч.1 ст.130, ст.266 КУпАП, п.2.5 ПДР України проходження водієм огляду на стан алкогольного сп`яніння на вимогу поліцейського, який установив наявність підстав для висновку про перебування водія в стані алкогольного сп`яніння, відповідно до встановленого законодавством порядку є безумовним обов`язком водія.

Отже, з урахуванням викладених вище обставин і вимог законодавства, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку про необґрунтованість чи безпідставність висування поліцією ОСОБА_1 вимог щодо проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння чи наявності тих істотних порушень вимог законодавства, які би нівелювали обов`язок виконання цих вимог, ставили би під сумнів наявність у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

При цьому, оскільки ОСОБА_1 на вимоги поліцейського категорично відразу відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння (навіть не розпочиналася процедура огляду ОСОБА_1 чи його доставки до медичного закладу для проходження огляду - у зв`язку з його відмовою від даного огляду), то доводи апелянта, пов`язані з письмовим направленням на огляд, у даному випадку не впливають на законність та обґрунтованість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.

Посилання апелянта як на підставу для скасування оскаржуваної постанови на незалучення поліцією двох свідків є необґрунтованими.

За змістом ч.2 ст.266 КУпАП, п.6 Розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, в разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, залучення двох свідків здійснюється лише при відсутності факту застосування технічних засобів відеозапису.

Наявними в даній справі відеозаписами з нагрудної камери поліції зафіксовано, зокрема: повідомлення поліцією ОСОБА_1 виявлених у нього ознак алкогольного сп`яніння, висування поліцейським ОСОБА_1 вимог щодо проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та неодноразову відмову ОСОБА_1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, роз`яснення йому прав, передбачених законодавством, факт складання та оголошення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо нього.

Зміст вказаного вище протоколу засвідчено підписами ОСОБА_1 . Також ОСОБА_1 було отримано копію цього протоколу, що він письмово підтвердив своїм підписом у згаданому протоколі у відповідній графі.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції не вбачає належних і достатніх підстав для скасування оскаржуваної постанови й закриття провадження у справі з наведених вище мотивів апелянта.

У свою чергу, складений щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за своїм змістом, формою і процедурою складання не містить істотних порушень вимог ст.ст.254-256 КУпАП. Наведене в цьому протоколі формулювання обставин вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення відповідає змісту диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, у тому числі в ньому констатовано, що протиправні дії ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом, полягали у відмові від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині також є неспросожними.

Окрім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду підтвердив те, що він напередодні ввечері вживав пиво й керував транспортним засобом за встановлених місцевим судом обставин.

Однак твердження апелянта про його невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є неспроможними, оскільки спростовуються наведеними вище доказами, зокрема, даними відеофіксації, яка є засобом об`єктивного контролю.

Щодо тверджень апелянта, висловлених у судовому засіданні апеляційного суду, про те, що він, керуючи автомобілем, прямував до сина, який потребував медичної допомоги та його необхідно було відвезти в лікарню, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

За змістом ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересу.

Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.

Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода.

Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.

Пперевіркою матеріалів справи, в тому числі даних відеофіксації не встановлено об`єктивних відомостей, які би свідчили про перебування ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності. Відповідно до відеозапису ОСОБА_1 жодним чином не повідомляв поліції про те, що йому потрібно їхати до сина та відвезти його в лікарню, те, що він потребує медичної допомоги. Не зазначав про такі обставини ОСОБА_1 й у протоколі про адміністративне правопорушення, в тому числі при його підписанні.

Відмовляючись на неодноразові вимоги поліції від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, ОСОБА_1 свою відмову від огляду не мотивував тим, що він поспішає доставити сина до медичного закладу та його син потребує медичної допомоги.

При цьому, зміст відеозапису засвідчує те, що поведінка ОСОБА_1 була непоспішною, спокійною та не містила ознак його перебування в стані крайньої необхідності.

Окрім того, стороною особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не надано жодних доказів щодо перебування ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності.

Також апелянтом не обґрунтовано неможливість здійснити зазначені ним дії іншими способами (як-от, шляхом виклику екстреної медичної допомоги, скористатися послугами таксі чи іншого водія). Отже, відсутні підстави й для висновку про неможливість виконання наведених апелянтом дій іншим шляхом, окрім як шляхом порушення ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР України, що є одним із найбільш грубих порушень вимог ПДР України, а адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП - найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції не вбачає наявність обставин, які би свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій у стані крайньої необхідності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови й закриття провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, не знайшли свого підтвердження.

Позбавлені підстав і твердження сторони особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, висловлені в судовому засіданні апеляційного суду, про застосування щодо ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху, що обумовлено змістом і характером протиправних дій, які становлять загрозу для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху, а також безпосередньо для порушника особисто, та власності третіх осіб.

Кожна особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та керувати ними, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Санкцією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено накладення стягнення на водіїв (осіб, які керували транспортними засобами) у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Таким чином, за вчинення цього адміністративного правопорушення особою, яка керувала транспортним засобом, позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік є обов`язковим стягненням.

При цьому, положеннями КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або ненакладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов`язкового.

Наведений вище підхід відповідає п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», в якому з урахуванням наведеного вище нормативного регулювання, закріпленого в КУпАП, визначено, що судам за правилами КУпАП основні й додаткові стягнення слід застосовувати в межах санкцій відповідних норм.

А згідно з вимогами ч.4 ст.3 КК України застосування закону про кримінальну відповідальність (у тому числі приписів ст.69 КК України) за аналогією заборонено.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, а саме як особа, яка керувала транспортним засобом, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

За таких обставин, застосування щодо ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами, про що порушується питання стороною особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є неможливим.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є водієм із посвідченням водія серії НОМЕР_2 , що підтверджується даними довідки Відділу АП УПП у Полтавській області (а.с.7).

За таких обставин, із урахуванням положень ст.23, 33 КУпАП, суд першої інстанції правильно наклав на ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік відповідно до санкції ч.1 ст.130 КУпАП, яка є безальтернативною.

Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07 серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Полтавського

апеляційного суду О.М. Корсун